Волиняни піднялися на вершину Африки. ФОТО

Четверо волинян за п’ять днів піднялися на найвищу вершину гори Кіліманджаро – пік Ухуру, що в Африці.

Вершина є найвищою в Африці та розташована на межі Танзанії та Кенії, що на сході континенту. Висота гори сягає 5895 метрів.

У команду увійшли чотири волиняни: Денис Пєсков, Василь Ковальчук, Олександр Чайцин та Олександр Оришко. У всіх вже є досвід підкорення вершин, втім саме на Кіліманджаро раніше встиг побувати лише Василь Ковальчук.

Про подорож за екватор, яка відбувалася з 14 по 22 листопада, розповідає учасник експедиції Олександр Оришко.

Як ви добиралися в Танзанію?

Попасти в Танзанію – не важко. Зараз в міжнародний аеропорт «Кіліманджаро» літають катарські авіалінії, які порівняно дешевші. Ми летіли через Дубай та Катар прямо з Києва. Аеропорт розміщений між містами Моша і Аруша та орієнтований на туристів. Він може приймати великі літаки, має багато прямих рейсів, наприклад, з Амстердама, Франкфурта. Віза коштує 50 доларів, її можна оформити на місці. Є особливість – перед поїздкою варто зробити щеплення від жовтої лихоманки, бо без нього вас не пустять в країну. Таке щеплення дійсне протягом десяти років.

Які були перші враження від Африки?

Напроти осіннього Луцька було жарко, +30, дуже гарна природа, колорит, барви, гарні центральні дороги, майже всюди, де ми були – був 3G-інтернет. Ми поїхали в містечко Моша, де зупинилися в готелі. До слова, ліжка в готелях обтягнуті марлею, аби не набридала і не кусала мошка. Місто Моша за розмірами невелике. Розмовляють мовою суахілі, або ж англійською. Всі добре знають англійську, бо, по-перше, це колишня колонія Великобританії, а, по-друге, цю мову діти вивчають в школі. В місті Моша, до речі, є приватні і державні школи. За віросповіданням більшість християни або сповідують іслам.

Чи відчули ви якесь особливе ставлення до вас як до білої людини?

Місцевому населенню здається, що усі білі – мільйонери. Тому часто нам намагалися продати щось за завищеними цінами, надурити якось. Фотографувати місцевих також не бажано, вони цього не дуже люблять. А от діти, коли з ними роззнайомилися, позували і одразу просили показати фото, раділи подарованим цукеркам, просили води. Взагалі дивно, що в готелі вдосталь води, а неподалік в поселеннях води катастрофічно не вистачає.

Скільки грошей потрібно, аби поїсти в місцевому пабі? І чим годують в Африці?

Ми вечеряли приблизно за п’ять доларів з людини. Але, треба додати, що якби поруч не було місцевого, ціна могла б бути вищою. Їдять в принципі, те що і ми. Довелося спробувати варені банани. На смак, як наша картопля. Їм сподобалася привезена нами московська ковбаса.

Що потрібно для того, аби піднятися на гору?

Всі маршрути починаються від Національного парку. Національний парк співпрацює з ліцензійними фірмами, які надають послуги з підйому на гору. Лише через такі фірми і можна робити сходження. Фірма надає гіда, помічника гіда, кухаря, помічника кухаря та портерів, тобто носильників. Наявність цих людей у команді обов’язкова, без них просто не пустять до парку. Загалом у нас на чотирьох людей було 9 супроводжуючих, це мінімальне число.

Тобто твій рюкзак несли місцеві портери?

Ні, свій рюкзак, який важив 18 кілограмів, я ніс сам.

Коли найкраще підніматися на гору?

Взагалі на Кіліманджаро піднімаються цілий рік, але з середини листопада і до Нового року там - сезон дощів. Ми йшли маршрутом середньої важкості Мочаме. Вставали о сьомій ранку, йшли до обіду, оскільки потім зазвичай погода псується і ллє дощ. В останній п’ятий день ми вийшли з табору о першій ночі, аби дійти до вершини на сході сонця і спуститися вниз до погіршення погоди.

І як там на горі?

Дуже гарне небо, природа, видно савани, кратер, там холодно і багато снігу. Якщо внизу температура 25 градусів вище нуля, то зверху – мінус 15, вночі у наметах – близько 2 градусів нижче нуля.

Чи є якісь правила Національного парку під час сходження?

Як я вже сказав, потрібен супровід ліцензійних гідів. До слова, є і негласні правила. Наприклад, про те, що портерам, гідам та кухарям потрібно давати чайові у фіналі походу: від 25 до 50 доларів. Окрім цього, не можна смітити, розводити багаття, годувати тварин, оскільки потім мавпи чи пташки можуть поцупити їжу. До речі, мавпи можуть забрати і фототехніку.

Яких тварин ви бачили під час поїздки?

Після сходження у нас було дві екскурсії, які входили у вартість послуг фірми, яка нас обслуговувала. Одна екскурсія – до племені Масаї, тобто місцевих аборигенів. А одна – на сафарі. Бачили чимало зебр, слона, гієну, бегемота, буйволів, левів, мавр, бабуїнів, жирафа, африканського бородавочника, гепарда. Останньому довелося сигналити, аби він голову підняв для фото. Бо якраз в цю пору гепард відпочивав.

Як вас зустрічали масаї?

На початку плем’я станцювало нам танець-привітання. Показували як живуть. У них великі проблеми з водою, взагалі немає світла. Сонце встало – люди прокинулися. Сонце зайшло – лягають спати. Займаються скотарством, полюють. Пропонували нам за їхньою традицією пити кров бика, але ми відмовилися. Справа в тім, що коли у них великі проблеми з водою, то вони ріжуть тварині горло. У племені, а це одна сім’я, живуть приблизно 50 людей. Один чоловік може мати п’ять дружин.

Де в Африці ви ще би хотіли побувати?

Материк дуже колоритний, гарна природа, цікаві традиції. Хотів би відвідати водоспад Вікторія та ще раз піднятися на гору Кіліманджаро, але вже іншим маршрутом.

Розмовляла Тетяна ГРІШИНА (ВолиньPost)

(Фото Олександра Оришка)

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.