Туалети в луцьких кафе і ресторанах: вхід вільний? Експеримент

У Луцьку проживає 215 тисяч людей. Для майже чверті мільйона жителів у місті немає жодної громадської вбиральні. Жодної, яка досі працює. Винятком можна вважати туалет поруч з кафе «Сніжинка», і той працює у певні дні та сезони.

Куди все таки ходити тим, хто опинився у цікавій ситуації, званій в народі «приспічило»?

Варіантів небагато: туалет якогось не зовсім закритого закладу. (Екстрим типу найближчі кущі чи безлюдний двір не беремо до уваги).

Один з найочевидніших – туалети великих торгових центрів. Наприклад, у ЦУМі. Щоправда діапазон актуальності цього варіанту дуже обмежений. Уявімо, що ситуація критична, і ви знаходитесь біля «Директорії». Вам навряд чи буде комфортно бігти ще зайвих півкілометра. Тим паче, коли часу на роздуми залишається мало.

Інший, не менш очевидний шлях – кафе, бари, ресторани піцерії. Цей варіант і цікавіший, і складніший, і різноманітніший: бо без питання «дозвольте, будь ласка…» не обійдешся. Тай наважується на таке не кожен – не усім же ж зручно.

Отож, експеримент: автор просився у туалет в луцьких кафе, барах і ресторанах. І дивився, що з того вийде.

1. «First cafe»

На моє прохання офіціантка миттєво відповіла: «Так, звичайно». І, протягуючи руку в напрямку туалету, додала: «Ось там, де висить картина».

Кав’ярня працює щонайбільше три місяці, певно тому всередині все, як і у день відкриття - у бездоганному стані. Але туалет вразив найбільше. Не знаю, наскільки унікальні страви тут готують, але вбиральня таки особлива. У кімнаті з умивальниками – диван, поряд великий торшер. Замість серветок біля умивальника – корзина зі скрученими в трубочку білими рушниками. Поруч з дзеркалом масивна декоративна свічка. Аж незручно якось справляти нужду…

Щойно я вийшов з туалету, офіціантки дивились на мене з незрозумілою посмішкою на обличчі. Наче знали, що я «блефую».

2. «Кульбаба»

У «Кульбабі» мила офіціантка відповіла мені: «Да, канєшно. Проходьте, двері зліва». Я відразу трохи зніяковів. Все таки «Так, звичайно» звучало б краще. Хоча такій дівчині можна пробачити значно більше.

У туалеті все в порядку (хоч і не так помпезно, як у попередньому закладі). Туалетний папір та рідке мило - у повному обсязі. Очевидно, сюди рідко хто заходить. Або ж прибиральниця кожної години поповнює запаси інвентаря.

3. «Базилік»

«Базилік» - один з тих закладів, у яких я ніколи не був раніше (якось завжди було незручно добиратися). Тож, важко було навіть здогадуватись, як тут відреагують на моє прохання.

Коли зайшов всередину - гучно грала музика. Приємна, але не завадило б трохи прикрутити звук (все таки не нічний клуб). В очі відразу впала кількість персоналу: його тут точно не бракує.

Рудоволоса офіціантка погодилась мені допомогти, провівши до дверей туалету. Далі – більше: у туалеті була прибиральниця, яка підказала, яка з кімнаток порожня.

4. «Княжий двір»

На момент мого візиту у «Княжому дворі» був бенкет: по-моєму, гуляли весілля. Біля вхідних дверей якась жінка побачивши, що я аж ніяк не вписуюсь у всезагальний дрес-код вечірки, поцікавилась, що мені потрібно (здається, це була офіціантка). Коли я пояснив, що хочу в туалет, жінка вказала на сусідні двері, під вивіскою «Більярдний клуб»…

Власник, наскільки мені відомо, і у ресторану, і в більярдного клубу один, але все ж не можу сказати, що тут мене прийняли чуйно… Але нагадую: гостей було багато, і я, можливо, міг створити незручності не так для персоналу, як для відвідувачів.

5. «Золотий дракон»

Незважаючи на попередження при вході у заклад - «Вхід у верхньому одязі суворо заборонено!» - заходжу. Офіціантка, яку я запитав першою, не знала, що мені відповісти і перевела погляд на колегу за барною стійкою. Та миттєво виправила ситуацію, сказавши, що в туалет, звичайно, можна. До речі, зауваження щодо верхнього одягу так і не отримав. Мабуть, пощастило.

6. «Корона Вітовта»

Вже заходячи у «Корону Вітовта», подумав, що в такому фешенебельному закладі, мабуть, не звикли запитувати про непристойні земні потреби. Тому від початку був майже впевнений, що відмовлять.

Власне, так і трапилось. Ось, як аргументував своє рішення чоловік, на якого я натрапив, щойно зайшов всередину:

- Доброго дня.

- Доброго…

- Перепрошую, у вас можна скористатися туалетом?

- Хлопці, ну, не можна, - мабуть, передбачаючи моє наступне запитання, чоловік відразу пояснив. - У нас зараз повна зала людей. Мене за це будуть сварити.

(Щоб раптом не збити вас з пантелику, щодо «хлопців» слід уточнити, що у момент розмови разом зі мною нікого більше не було).

7. «Rose cafe»

Тут жодних проблем не було. Хлопці за барною стійкою ввічливо показали, де туалет. Цікаво, чи й у інших закладах мережі «Grand Persona» обслуговування на такому рівні? Поки що я не мав причин для сумніву.

8. «Львівський штрудель»

У «Львівському штруделі» мені також не відмовили. Єдина деталь: світла в кімнаті не було. Чи то вимикач не працював, чи то лампочка перегоріла. Менше з тим, дозвіл я отримав.

9. «Карамель»

Стосовно цього закладу я був упевнений на всі сто відсотків. Дарма. Тут мені відмовили, хоча й відразу поінформували, що через дорогу за драмтеатром є громадський туалет. Дослівно, відповідь була такою:

- Знаєте, на жаль, ні. Але ось там, через дорогу за драмтеатром є туалет.

Наприкінці розмови офіціантка попросила вибачення, та рішення не змінила. Але громадський туалет поруч з театром не працює уже протягом кількох років... Невже дівчина про це не знала?

10. «Золотий дукат»

Потрапити до вбиральні «Золотого дукату» виявилось не складно. Щоправда здивувала низька похила стеля всередині – я діставав її головою. Зі своїм ростом у 1,78 м.

Не завадило б повісити попередження поруч з туалетом – «Особам з ростом понад 1,75 м слід бути обережними!» - або інакше, - «…не розраховуйте на комфорт. Просто робіть своє діло (just do it)!»

11. «Ортеол»

З посмішкою на обличчі офіціант вимовив: «Так, можете зайти». І це теж був успіх.

12. «Кава клуб»

Під музику «Потапа та Насті Каменських» я поставив своє незручне запитання дівчині за стійкою. Відповіді не пролунало. Отримав лише ствердний кивок, а за кілька секунд ще один кивок у сторону дверей туалету. Мабуть, відповідати на таке запитаня так само ніяково, як, власне, і ставити його. В таких випадках міміка та жести – чи не єдиний ввічливий спосіб пояснити.

Висновки з нашого нехитрого огляду-експерименту читач нехай робить сам. А від автора скажу хіба таке: будьте ввічливими і тактовними, й тоді навіть у критичних ситуаціях знайдуться люди, які готові вам допомогти ;)

Автор - Сергій НЕСКАЖУ
Ілюстрація - Ірена ЕНА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.