Микола Романюк: «Кривицький був кращим мером за Шибу»

Здається, Луцьк ще не мав мера, який так хотів би усім подобатись. Будучи набагато менш яскравим трибуном за свого попередника Богдана Шибу, за перший рік роботи Романюк себе зарекомендував принаймні набагато більшим дипломатом і «людиною зі зв’язками».

Романюк весь час намагається діяти за принципом першого президента незалежної України – «між крапельками». Хоч тези «я не політик – я господарник», «я – мер усіх лучан» не надто врятували його від політичних розборок всередині депутатського корпусу чи інформаційних «шпильок». З іншого боку – з депутатами Романюк таки домовився, і господарку міста не завалив. Наразі має усі підстави говорити якщо не про успіх, то точно про «непровал».

– Ви кращий мер за Богдана Шибу і Антона Кривицького?

– Я ніколи такого не казав. Куди б я не прийшов, то завжди казав, що починаю з чистого листа. І в моїх висловлюваннях ніхто ніколи не чув критики на адресу Шиби. Єдине я казав, що лишилися проблеми з боргами. Я би так не поступав.

Я ніколи в житті не кажу, що я кращий за когось. Це не мій принцип. Я працюю так, як працюю. Нехай люди оцінюють.

– Тим не менш, порівнювати Шибу і Кривицького вам ніхто не забороняє. Хто з них, на вашу думку, був успішнішим мером?

– Я вважаю, що Антон Федорович. Він менше займався політикою, значно більше працював над господаркою.

– Щодо боргів, які дісталися від Шиби: коли місто зможе повністю розрахуватись із банком «Форум»?

– У 2012 році ми повинні сплатити 10 мільйонів гривень, а у 2013 – 20 мільйонів. Ну, й відсотки щороку треба платити. От наступного року 4 з половиною мільйони гривень відсотків буде. Ще було 7 мільйонів гривень за виконані роботи по бюджету розвитку, але я їх майже всі закрив.

– Думаєте, вдасться виконати такі непрості зобов’язання перед банком?

– А ми мусимо. Я буду знову вести переговори з банком про реструктуризацію боргу, тому що віддати одночасно у квітні 10 мільйонів гривень нереально, адже в бюджет розвитку щомісяця надходить приблизно 900 тисяч гривень.

Крім того, потрібно буде віддавати 10 мільйонів середньострокової позики. А її треба віддати до 1 квітня. Так визначив уряд.

Тому домовлятимемося з банком «Форум». А віддати ми мусимо обов’язково. Бо це впливає на рейтинг міста.

– Попередня влада лишила вам і проблеми з Луцьким підприємством електротранспорту. Як врятувати це підприємство і зробити його хоча б незбитковим?

– Це реально, але не за рік і не за два. Зараз там робляться серйозні кроки. Туди прийшов новий керівник – Іван Грицанчук. Ми йому допомагаємо. Він зрозумів, що треба, а що ні. Наприклад, для чого підприємству електротранспорту будівельна бригада?

– То як саме вивести це підприємство з кризи?

– По-перше, оптимізувати структуру. Подивитись, які речі неефективно використовуються. Зараз новий директор ЛПЕ працює над тим, щоб не гріти повітря у тих самих боксах, бо це можна замінити на інфрачервоні опалювальні прилади.

Пропрацювавши два місяці, він повернув зарплату за три місяці. Зараз ще чекаємо державних грошей. Виплатимо їх і взагалі матимемо відставання у два або навіть півтора місяці.

Але зробити його незбитковим в принципі реально. Хоча в Україні практично немає прибуткових підприємств електротранспорту. Там одна проблема – пільговики, яких ніколи ніхто не рахував. А на це все йдуть великі кошти.

ВАЖЛИВО, ЩО У МЕНЕ ХОРОШІ СТОСУНКИ З КЛІМЧУКОМ. РЕЗУЛЬТАТ ВІД ЦЬОГО ПОМІТНИЙ

– Погодьтеся, виконувати роль хорошого мера вам дуже допомагають ваші знайомі і друзі. А що було б, якби цих зв’язків не мали, як, скажімо, Шиба? Може, й не балотувалися б навіть?

– Може, й так. Тому що остаточне рішення балотуватись в мери я прийняв після зустрічей з керівниками підприємств Луцька. Це і Володимир Цибульський (гендиректор ВАТ «СКФ Україна»), Віктор Чорнуха (голова наглядової ради ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536»), Микола Матрунчик (директор ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор»), Володимир Гунчик (віце-президент корпорації «Богдан»). Це люди, яких я давно знаю, з багатьма товаришую. Вони сьогодні допомагають.

Та і той же Ігор Палиця (народний депутат, бізнесмен), Ігор Єремєєв, Степан Івахів (співвласники групи компаній «Континіум»). Той самий Сергій Тігіпко. Хто б що не говорив про його політичну діяльність, але я до цього не маю стосунку. Я не є членом його партії. І він це прекрасно розуміє. У нас виключно дружні стосунки.

Не менш важливо і те, що в мене хороші стосунки з Борисом Клімчуком (голова Волинської ОДА). Результат від цього помітний. Тому що і з державного, і з обласного бюджету на місто виділялись значні кошти. От, скажімо, на дороги цьогоріч пішло десь 38 мільйонів: 33 мільйони 200 тисяч гривень – з державного і обласного бюджетів. Мільйон Палиця дав на Театральний майдан. Все інше – з міського бюджету.

– Ви, як і волинський губернатор, багато говорите про державно-приватне партнерство. Ігор Палиця допомагає фінансово вам чи не найбільше. Правда, що він балотуватиметься від Луцька до ВР?

– Про те, що він буде балотуватися від міста Луцька, я з ним не говорив. Я не виключаю цього. Але мені важко сказати, яке він рішення прийме.

– А якщо все-таки балотуватиметься, думаєте, йому це вдасться? Його ж ніхто в Луцьку не знає. Хоча його фонд «Новий Луцьк» зараз активно працює…

– Знаєте, я дуже шкодую, що такий короткий передвиборчий марафон. Якби він був трохи довший, було б більше дитячих майданчиків (сміється).

– А ви самі давно знайомі з Ігорем Палицею? Чому він так рідко з’являється в Луцьку?

– Та він зайнятий. У нього бізнес. А знайомі ми з ним, напевно, десь з 1994 року. Я працював у банку, а він очолював фірму «Мавекс». Він був клієнтом нашого банку. Так і познайомились.

– Бізнесмени починають ставати меценатами, як правило, напередодні виборів. Як думаєте, і після виборів вони продовжуватимуть вам допомагати?

– Я думаю, що так. На виборах переможе хтось один, якщо говорити про один виборчий округ. Але якщо говорити, наприклад, про Володимира Цибульського, то він на вибори не збирається.

– А ви у народні депутати все таки не хочете?

– Мені це нецікаво. Це не моє. Я вам навіть скажу по секрету – мені тут цікавіше, як на посаді голови облдержадміністрації.

– А якби мером не стали, то балотувалися б до Верховної Ради? Все таки маєте досить впливового товариша Сергія Тігіпка…

– Ну, що Тігіпко в Луцьку зробить? Одне його ім’я нічого не вирішить. Тим більше зараз, коли всі соціальні реформи на його плечах. Тепер він у багатьох питаннях крайній.

– І хоча мером вам працювати цікаво, не шкодуєте іноді, що не лишились спокійно працювати у «Приватбанку»?

– Мені в банку вже було тісно. Але головне – я відчув, що хочу і можу зробити більше.

СОБОЮ ЗАДОВОЛЕНИЙ, АЛЕ ЧЕРЕЗ БЮДЖЕТ БОЛИТЬ ГОЛОВА

– Як вважаєте, за рік свого мерства багато зробили?

– Якщо взяти суху статистику, то в принципі, напевно, немало. Як-не-як відремонтували 78 вулиць – де реконструкція, де капітальний ремонт.

Театральний майдан зроблений. Вокзал почали реконструювати. Перехід той знаменитий завершили. Дуже приємно, що розпочали будувати школу і садочок, бо це для міста дуже потрібно. Та й освітлення в парку і на вулиці Лесі Українки зробили.

– Тобто ви своєю роботою задоволені?

– Сказати, що повністю, то, напевно, ні. Завжди хочеться зробити більше. Але за один рік не встигнеш всього. Зрештою, я колись вже казав, що міським головою я стану тільки через рік, бо для цього треба прожити один фінансовий рік.

Ну, ось цей перший рік добігає кінця. І я вже детально володію ситуацією в місті. В цій каші мені обов’язково треба було проваритися.

Зараз голова болить над бюджетом. Кабміном прийняте дуже жорстке рішення. Передбачати кошти на якийсь серйозний розвиток, напевно, не вдасться.

– Це вирішиться на «бюджетній» сесії міськради?

– Ні, не вирішиться. Ми ж чекали ціни на газ. Бо це для нас також дуже важливо, тому що в першу чергу треба забезпечити фінансування бюджетної сфери - зарплату, енергоносії і все, що стосується охорони здоров’я, освіти, культури, соціальної сфери.

А решта вже лишається на розвиток, житлово-комунальну сферу, санітарію.

Дуже приємно те, що у нас буде 20 мільйонів гривень на дороги. Це вже добре.

Але я сьогодні справді переживаю, як бути з бюджетом. Треба віддати майже 25 мільйонів боргів. Це 56 мільйонів 700 тисяч гривень середньострокової позики. Оце з цього приводу були суперечки про 12 годин у дитсадочках.

Я розумію, що це зарплата низенька. Але ніхто не працює 12 годин в садочку. Плюс говорили про введення додаткових ставок у тих же садочках і в інших освітніх закладах.

От і через це все худо-бідно назбиралось 56 мільйонів 700 тисяч гривень середньострокової позики плюс 40 мільйонів гривень кредиту, це під облігацію. От і є 96 мільйонів, які потрібно віддавати.

ЗНАЄ ТИХ, ХТО ОБРАЖАЄ ЙОГО В ІНТЕРНЕТІ

– Чи правда те, що ви дуже болісно сприймаєте критику?

– Думаю, немає жодної людини, яка б з приємністю сприймала критику. Я в житті вже наслухався незаслуженої критики, але не сказав би, що дуже болісно її сприймаю.

Критика є різна. Якщо це критика конструктивна, якщо вона без якогось політичного підтексту і є справедливою, то нікуди не дінешся. Таку критику потрібно сприймати і дякувати.

До речі, під час сесій я неодноразово дякував депутатам, визнавав, що був неправий. Той, хто не працює, той не помиляється.

– Негативні коментарі в інтернеті на вашу адресу читаєте? Як реагуєте? Дошкуляють?

– Так, читаю. Я вже всіх анонімів знаю. Знаю, хто і що написав, під яким би ніком людина не ховалась. Але я ж не така вже дитинка, яка буде плакати з цього приводу.

Відкриваємо будь-який волинський сайт – і там легко прослідковується, хто, що і з якою метою написав. Можна відразу цій людині зателефонувати. Принаймні половину я впізнаю або ж розумію, з якого середовища ця людина. Мені просто шкода тих людей. Але є коментарі, за які я навіть вдячний.

Коментарі по-різному застосовуються. Ви як журналіст знаєте це ще краще, ніж я. Бо ви цього навчені. Якщо когось треба «замочити», то ви це зробите прекрасно. Багато коментарів пишуть же саме журналісти. І це нормально.

– Плануєте бути мером довше, ніж чотири роки?

– Мені важко сказати. Єдине, що я знаю, хто не хоче, щоб я був мером або працював на якійсь іншій роботі. Це моя дружина. Я їй завжди кажу: «Марійко, почекай». А вона: «Ну, скільки ж я можу чекати?».

– Слідкуєте за своїм рейтингом?

– Ще не проводив жодних соціологічних досліджень. Пройде рік – проведу, подивлюся. Мій рейтинг – це вулиці, освітлення і все інше.

– Як вам ідея он-лайн трансляції в інтернет вашого робочого кабінету?

– Якщо робити це кілька разів у рік, то можна. До напруження можна звикнути. Тим більше я не роблю в кабінеті чогось такого, чого люди не бачили. Але все таки психологічно це непросто.

«ДЕПУТАТАМ ДОПОМАГАЮ, ЯКЩО МОЖУ»

– Нещодавно на одній із сесій у вас вийшла доволі різка розмова з депутатом облради Ігорем Гузем. «Ви мер чи хто?», зокрема, кидав вам він. Ви ж тоді відповіли щось на зразок того, що «я вам раніше допомагав, а тепер не буду». Як ви Гузю допомагали?

– Я не хочу на цю тему багато говорити. Єдине можу сказати – я ніколи не опущусь до рівня Гузя. Можете так і написати.

З Гузем ми знайомі вже давно. Він робить собі політичну кар’єру. Він переступає через багатьох. Те, що він змінив стільки партій, – це вже яскравий приклад.

– Натомість у вас дуже гарні стосунки з губернатором Борисом Клімчуком. Дружите сім’ями?

– На деяких заходах буваємо і сім’ями. Та й ми знайомі з ним ще з тієї каденції, коли він був у адміністрації вперше. Саме він мене поставив у кадровий резерв на посаду голови ОДА.

– В одному нещодавньому інтерв’ю ви заявили, мовляв депутат Луцької міськради Андрій Осіпов особисто вам зізнався, що «мочить» вас, бо робить так собі політичну кар’єру. Невже так і казав?

– Може, там дещо стисло було написано. Знаєте, мене не дивує позиція самого Осіпова. Мене дивує те, якими методами він хоче заробити собі політичний імідж. Він грамотний адвокат. Але в багатьох речах мені його просто шкода. Він може набагато більше користі приносити місту.

– Але таких, як Осіпов у раді меншість. Якими методами вам вдалось налагодити діалог з більшістю депутатів? Невже працевлаштуванням окремих?

– Ну, хто у нас працевлаштований? Наталія Бунда і Артур Василевський (депутати Луцькради від ВО «Батьківщина»). І все. Розумієте, налагодження конструктиву – це все, зокрема, і працевлаштування. Нічого дивного. Це є життя.

Я дякую депутатам, що вони мене зрозуміли. В мене немає прямої більшості. Я спілкуюся з усіма: з керівниками фракцій, з депутатами. Цей рік, я вважаю, був у нас конструктивним. Спочатку ми придивлялись, притирались. Сьогодні все більше й більше я знаю про депутатів. Я намагаюсь, якщо можу, допомогти. Це теж метод.

– А через які професійні якості у конкурсі на посаду начальника відділу у справах сім’ї та молоді міськради переміг син депутата Леоніда Лаби?

– Це напіввипадковість. Будь-хто міг подати свою кандидатуру на цей конкурс. Все було відкрито. Яка політика?

ПЛАНІВ БАГАТО, ГРОШЕЙ МАЛО

– Цьогоріч виклали бруківку на Театральному майдані, зробили театр. Та й Палац культури у гарному стані. Коли візьметесь за фонтан, «Бім-Бом», ЦУМ?

– От цей «Бім-Бом». Ігор Палиця пропонував його відремонтувати. Він думав там розмістити гарний рекламний щит, такий світловий. Звернулись до людей, все порахували. Але люди категорично вперлись і не захотіли. Ну, то вибачте. Грошей у міському бюджеті на це немає.

А на фонтан треба інвестора, благодійника. Мене б лучани не зрозуміли, якби я використав на фонтан кошти з міського бюджету. Скажімо, щоб перекрити дахи у школах і дитячих садках треба близько 7 мільйонів гривень.

– А як щодо Центрального ринку, який геть не личить старому місту?

– Я буду працювати над тим, щоб забрати хоча б половину того ринку від замку. В цьому напрямку ми вже працюємо. Готуємо громадську думку.

– Але ж це дуже дорого?

– Забрати недорого. Дорого дати інше місце. А якщо інвестор знайдеться, то там можна готельчик якийсь побудувати, щоб було красиво. Тут треба кошти.

Та й Замкову площу хочу привести до ладу. Вже й на вулиці Братковського штукатурка обвалюється з будинків.

– А коли до реконструкції ЦУМу приступите?

– Я не можу сказати, бо це приватна власність. Десь на січень буде готовий проект. Але це не той проект, який зараз в інтернеті ходить.

– Ну, а що вам власники ЦУМу кажуть? Планують у наступному році універмаг реконструювати?

– Я з ними не спілкувався на цю тему. Але впевнений, що у наступному році розпочнеться.

– У мерії неодноразово велась мова про платний в’їзд на центральні вулиці, наведення ладу з парковками. Як ви це бачите?

– Якщо все буде добре, то на сесію виноситиметься питання про парковки. У нас розроблена ціла схема.

– А платний в’їзд на вулиці?

– Ну, платний в’їзд поки що відкладемо. А от платні парковки – інша справа.

– Коли нарешті осучасниться кінотеатр «Промінь»?

– Бачите, дуже погано, що «Промінь» частинами попродавали. Але зараз ми думаємо над тим, щоб його продати через аукціон з цільовим призначенням кіноконцертного залу. Є деякі інвестори.

Тому що в міської ради ніколи не буде, принаймні найближчим часом точно, можливості зробити нормальний кіноконцертний зал. Але ні в якому разі не можна допустити, щоб в місті не стало такого концертного залу.

– Самі в кіно ходите?

– Ні, на жаль, не маю часу. Хоча це, може, й неправильно.

– Минулоріч на головній ялинці Луцька висіли логотипи «ПриватБанку». Вас з цього приводу багато критикували, мовляв мер рекламує свій банк. Цього року вирішили уникнути зайвої критики?

– Тому що «ПриватБанк» більше не захотів. Натомість ми оголосили конкурс на прикрашення ялинок. Але ніхто не відгукнувся. Щоправда Єремеєв подавав заявку, але потім відмовився. Тобто сьогодні ялинки прикрашені коштом міського бюджету. На жаль. А це обійдеться у тисяч 100 для міського бюджету.

БАНДЕРА ХАЙ БУДЕ, А СТАЛІНУ – ЗАСЬ

– Пам’ятник Степану Бандері в Луцьку буде чи ні? Чи є сенс з цього приводу сваритись?

– Звичайно, сваритись через це не треба. Я це вже казав, і свою думку не змінюю – цьому пам’ятнику не місце біля РАЦСу. Прийнято рішення, є багато охочих бачити такий пам’ятник, але люди повинні зібрати гроші на нього.

– Місцеві комсомольці хочуть і пам’ятник Йосипу Сталіну в Луцьку…

– Ну, ще Сталіну! Аякже! Доки говоритимуть про Бандеру, доти говоритимуть про Сталіна.

– Ви теж колись були комсомольцем…

– Тоді Сталіну пам’ятники не ставили. Тоді сама партія засудила Сталіна. Ясно, що тоді ідеологія така була. Леніну пам’ятники ставили. Хоча я цього теж не вітаю.

Я навіть скажу, може, дещо крамольну річ – я проти пам’ятників Тарасу Шевченку у кожному місті. Одного разу я був на Чернечій горі, де Шевченко похований. Це запам’яталось на усе життя, бо місце дійсно особливе. А коли ці пам’ятники тиражуються, це вже не те.

– Ви добились свого і вулиці Юлії Тимошенко в Луцьку не буде. Покищо.

– Дай Бог, щоб вона була жива.

– Ви як громадянин вважаєте, що вона повинна сісти за грати?

– Чи повинна вона сидіти має вирішити суд. Але, я вважаю, її можна було не ув’язнювати в СІЗО.

«ЗАМОЖНИМ СЕБЕ НЕ ВВАЖАЮ»

– Яка зарплата у мера з усіма надбавками? Чи вистачає вам таких грошей? Чи ви живете на зароблені у «Приватбанку»?

– Усі мої декларації є в інтернеті. Заходьте, читайте, дивіться. Деякі політики вказують тільки одну заробітну плату. В мене не так.

Живу я не тільки на заробітну плату, а й на те, що заробив у банку. Я ж все таки акціонер банку. Я ні від кого нічого не ховаю. Я маю будинок, дві дачі. Я маю машину, щоправда їй вже сім років. Дружина нею користується зараз.

– Будучи губернатором, заробляли більше?

– Зараз зарплата у мене 9 тисяч 40 гривень, а губернаторська, по-моєму, була десь 12 тисяч.

– Ви вважаєте, що це гідна заробітна плата для мера?

– Ну, 9 тисяч – це… От в «ПриватБанку» в мене був оклад 25 тисяч гривень.

– Але все ж вважаєте себе заможною людиною? Все-таки у «царському селі» живете…

– Це Зміїнець колись так назвали. Воно далеко не царське. Там багато будинків, які аж ніяк не назвеш царськими палатами, які будувались десятки років тому.

Я не вважаю себе дуже заможною людиною, але десь вище середнього.

– Попри свою публічність, особисте ніколи не афішуєте. Хто ваша дружина, сини? Чи у вас така сімейна домовленість – не розповсюджуватись про особисте?

– Я вважаю, коли порпаються в особистому житті політика, тоді йому дійсно роблять боляче. Ясна річ, що і моїй дружині, і моїм дітям не дуже комфортно почувається у цьому місті. Вони знають, що не можуть собі дозволити більше, ніж інші. Хоча з іншого боку я за них спокійний, бо знаю, що якихось дурниць не нароблять.

Дружина працювала на меблевому комбінаті. Ми разом закінчували інститут. Зараз вона домогосподарка. Дуже любить квіти. В неї скрізь дуже багато квітів.

А два сини, Володимир і Валентин, займаються, як можуть, бізнесом.

– Ви їх не працевлаштовуєте на чиновницькі посади?

– Ні в якому разі. Я їм допомагаю, а хай самі виживають.

– Одразу після перемоги на мерських виборах ви зізнались журналістам, що ховали членів своєї сім’ї, що були погрози… І нині переживаєте, аби що не трапилось?

– Були деякі речі. Але зараз я вже достеменно знаю, хто це робив. Коли була загроза життю, не дай Бог комусь це пережити.

– Тобто маєте ворогів?

– Ви знаєте, я людина дружелюбна, мирна. Але, щоб ворогів… Звісно, є люди, з поглядами яких я незгідний. Це реалії життя, яких не уникнути.

– А пустили б до себе в дім журналіста ВолиньPost, якби ми попросили показати, як живе луцький мер?

– Без проблем. Тільки треба з дружиною поговорити. Я особисто не заперечую. Думаю, ми зробимо це. Тільки давайте влітку, коли цвістимуть дружинині квіти.

– Домовились!

Розмовляла Ірина КАЧАН
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.