Карнавальне життя: лучанка створює костюми з гральних карт і пір'я

Більше десятка комп’ютерних клавіатур, світлодіодні лампи, тридцять колод карт і безмежну фантазію використовує лучанка Ірина Тимчук, аби створювати маскарадні образи.

Ірина Тимчук за освітою медик. Закінчила факультет лікувальної справи Луцького базового медичного коледжу.

Пізніше Ірина здобула освіту косметолога.

Пригадує, що вже тоді навчання мало творчі елементи: студенти варили креми, готували різні косметичні засоби.

Нині лучанка у декретній відпустці, виховує двох малюків. Втім ближче до новорічних свят косметолог і мама перетворюється на костюмера, перевтілюючи звичайних людей у чарівні істоти.

МОЯ «КОСТЮМНА КАР’ЄРА» ПОЧАЛАСЯ З ЧЕПЧИКІВ ДЛЯ МОНАШОК

У 2004 році Ірина з тодішнім чоловіком Андрієм задумали організувати вечірку-карнавал.

«Я давно хотіла, аби у Луцьку був свій бал-маскарад. В місті такого не було», - пригадує Ірина.

Андрій працює арт-директором пивного клубу «Оболонь», тож і вечірка мала бути у «Кораблику».

Для святкувань вибрали 1 січня: свято для тих, кому однієї новорічної ночі замало.

«Власнику «Оболоні» ідея сподобалася. Проте коли дійшло до діла, виявилося, що костюмів у Луцьку днем з вогнем не знайдеш», - каже Ірина.

Шукати маскарадні шати Ірина з подругами пішли до Волинського обласного музично-драматичного академічного театру імені Тараса Шевченка. З новішого одягу вдалося знайти лише ряси монашок. Але й ті - без головних уборів.

«Таким чином моя «костюмна кар’єра» почалася з чепчиків для монашок, які я зробила з простої наволочки», - пригадує Тимчук.

У 2004 році завоювати титул найкращого костюм монашки не зміг. Зрештою, однією з умов конкурсу було обмеження: отримувати призи родичі працівників закладу не можуть.

Втім, за перший повністю саморобний костюм - «Золоте руно» - у 2005 році Ірина Тимчук таки отримала відзнаку: їй подарували пляшку «Мартіні».

КОРОНУ ПЕРШОСТІ ОТРИМАЛА ЗАВДЯКИ КОРОЛЕВІ

Справжній успіх почався з образу Снігової королеви у 2006 році. Тоді ще костюми лучанка створювала виключно для себе. А вже згодом стала робити їх і для інших.



«Коли у 2006 році я прийшла в костюмі Снігової королеви, він настільки всім сподобався, що дирекція закладу знехтувала всіма правилами про заборону нагородження родичів працівників клубу і дали мені перший головний приз – телевізор. Усі хотіли зі мною сфотографуватися, пригостити. Це, напевно, був найфеєричніший успіх костюму», - пригадує Ірина.

Загалом за десять років костюми Ірини Тимчук вигравали ще п’ять перших місць.

ТЕПЕР Я РОЗБИРАЮСЯ У КЛЕЯХ НЕ ГІРШЕ ЗА БУДІВЕЛЬНИКІВ

Готувати костюми лучанка починає приблизно за два місяці до карнавалу. За цей час необхідно встигнути знайти необхідні матеріали, зшити їх, вигадати аксесуари, грим. Часто у підборі матеріалів допомагають друзі.

А от інтернет в цьому ділі – не порадник. Ірина Тимчук каже, що ідеї і методи втілення приходять самі: методом спроб та помилок.

Матеріалів для втілення фантазій безліч, варто лише вміти їх помічати.

Наприклад, дріт для каркасу спідниці образу «Снігової королеви» купила у магазині, де виготовляють вінки для похоронів. На костюм знадобилося 30 метрів дроту.

Фольгу для цього ж костюму, а також для костюму «Русалки» взяла з «домашніх запасів»: це фольга для пляшок з-під молока, яка збереглася ще з радянських часів.



Часто каркасами суконь стають звичайні картонні коробки.



«Втілюючи свої ідеї в костюми, я навчилася працювати з різними матеріалами, зокрема з клеями. Я обійшла купу будівельних точок, запитуючи, для чого підходить той чи інший клей. Адже склеювати потрібно було не зовсім сумісні речі, як-от пір’я та фатин, пряники і тканину», - пригадує Ірина Тимчук.



Ідеї приходять також несподівано. Наприклад, одного разу Ірина побачила у квартирі друзів великі мушлі, які використовували як мильниці. Що відразу наштовхнуло на думку про образ русалки. А дві несправні клавіатури вдома породили ідею клавіатурного тандему - «Кнопік і Кнопка».

ВДЯГАЄШ КОСТЮМ – І ПОЧУВАЄШСЯ ІНШИМ

Майстриня каже, що найгірше, коли під час роботи всі критикують ідеї і не вірять у їх втілення. Коли ж зрештою костюмами захоплюються – це найкраще відчуття.



Нині мамі допомагає у створенні костюмів маленька донечка Мрія. У січні 2013-го карнавальне свято в клубі «Оболонь» відбулося востаннє, тому саме на дитячі маскаради переключилися всі старання Ірини.

Перший костюм для донечки називався «Цукерочка», і був виготовлений зі справжніх солодощів.



«Мрії тоді було лише два роки і у садочку костюм «Цукерочки» викликав цілий фурор. Мала аж розплакалася від надто великої уваги», - згадує Ірина.

Ірина Тимчук каже, що креативно і нестандартно підійти до створення костюму можна з нагоди будь-якого свята. Так у її дитячій колекції вже понад 15 костюмів для різних оказій: від Свята осені та Новорічного ранку в садочку чи Хелоуіну. Тепер Ірина здає їх на прокат, і каже, що костюми користуються великою популярністю.



«У мене ставлення до карнавалу, як в Іспанії у часи інквізиції. Ніби і відьом спалювали, і всі дуже релігійні були, але один день в році могли і монашки гуляти. Вдягаєш костюм - і можеш робити все, що завгодно, не так як завжди, почуваєшся іншим. З іншого боку, я отримую задоволення, коли у моїх костюмах люди, які перебувають у центрі уваги», - зазначає Ірина Тимчук.

Розмовляла Тетяна ГРІШИНА (ВолиньPost)

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.