Політтехнологи в криївках

Минув 71 рік з того часу, коли Організація українських націоналістів, яку очолював Степан Бандера, офіційно проголосила створення Української повстанської армії. Власне, 14 жовтня 1942 року можна вважати лише символічною, навіть ідеологічною, датою заснування УПА.

Щороку стосовно цієї дати і УПА розпалюються дискусії – на політичних ток-шоу, сторінках книг і газет, а нерідко – й просто на вулицях.

На Волині такі заходи набувають особливої емоційності.

Загалом, домінують два бажання: або надягнути на голову повстанців німб мучеників і героїв, або вліпити тавро нелюдів і зрадників.

ЧИТАТИ «ВОЛИНЬ І ДРУГА СВІТОВА. ПОЧАТОК»

У цій статті не будемо розповісти про «хороших» і «поганих». Як би ми не ставилися до ОУН-УПА, маємо визнати, що в цій організації тактика повстанської війни та методи пропаганди серед населення були поставлені на дуже високому рівні. І в дечому сучасним українським політтехнологам і політичним консультантам варто було б повчитися у упівців.

ХТО НЕ З НАМИ, ТОЙ ПРОТИ НАС

«Де два українці, три гетьмани» – кажуть в народі. Це правило цілком можна застосувати до українських військових угрупувань часів Другої світової війни. От тільки «гетьманів» було чотири.

На початку 1949 року Організація українських націоналістів розкололася на консерваторів з Андрієм Мельником і «Революційний Провід ОУН» на чолі з Степаном Бандерою. І кожна зі сторін звинувачувала іншу у «відступництві».

Так, бандерівці на ІІ Великому зборі у Кракові (1941 рік) стверджували, що «…Андрій Мельник виступав проти здорових починів активу ОУН, став явно по стороні зрадників і шкідників Організації, та очолював їх шкідницьку роботу… акція полковника Андрія Мельника й його товаришів є диверсією проти ОУН».

Натомість мельниківці спочатку сприйняли Бандеру як звичайного амбіційного «вискочку». Сам Андрій Мельник у відозві до українців 6 липня 1941 року «благородно» закликав «всіх тих, хто виступив проти Проводу Українських Націоналістів (структура, що підтримала Мельника, – авт.), повернутися назад під прапори Організації». Він був готовий «забути про все, що було досі, якщо виявлять вони (бандерівці, - авт.) справді добру волю й щиру охоту звернути на правильний шлях…».


Звичайно, Степан Бандера такої «доброї волі і щирої охоти» не виявив. Так в ОУН на довго встановилися дві гілки, суперечки між якими часто доходили до вбивств.

Окрім них на території Волині на початку війни діяли ще дві структури, що називали себе українськими. Це «Поліська січ» на чолі з Тарасом Бульбою-Боровцем та Український центральний комітет на чолі з Володимиром Кубійовичем.

Тарас Бульба-Боровець, маючи на меті відновити Українську Народну Республіку, влітку 1941 року почав організовувати в глухих районах Полісся свою «армію». Цікаво, що саме бульбівці першими стали називати себе УПА. Лише потім ОУН-Б перейняла цю назву через її популярність.

«Поліська січ» довгий час намагалася співпрацювати з німецькою владою. Бульба-Боровець навіть вимагав зрівняти своїх вояків з солдатами Вермахту. Спочатку його бійці займалися знищенням окремих радянських підрозділів і ставилися до німців нейтрально. Однак потім вони перестали підкорятися окупаційній адміністрації і створили самостійну «Олевську републіку». Центром стало місто Олевськ на Півночі Житомирщини.

За таке «свавілля» їх покарали німецькі спецслужби. Згодом більшість керівників «Поліської січі» були знищені або перейшли в інші збройні формування.


Український центральний комітет на чолі з Володимиром Кубійовичем виник взагалі як підконтрольна Німеччині організація на теренах Краківського генерал губернаторства. Діяльність Комітету поширювалась на Волинь, Галичину, Холмщину, Підляшшя. Здебільшого вони займалися культурно-просвітницькою роботою в дусі німецької пропаганди, однак також допомагали відправляти українців на примусові роботи у Німеччину та збирали теплий одяг для Вермахту.

Такою була палітра «українських» сил на теренах Волині в роки війни. А ще були радянські партизани, німецькі «поліцаї», польська поліція, чеські загони самооборони, білоруська самооборона, пронімецька «Російська визвольна армія» Андрія Власова та інші.

Серед безлічі конкурентів саме бандерівському крилу ОУН вдалося стати провідною силою і до кінця 1943 року практично витіснити всіх інших. Бандерівці діяли за старим як світ принципом «хто не з нами, той проти нас».

Вже з середині 1942 року вони починають формувати перші збройні загони Української повстанської армії. Колискою її стала Волинь. Автори збірника «Українська повстанська армія: історія нескорених» дають цьому таке пояснення:

«На це склався цілий ряд причин: по-перше, сприятливі природно-географічні умови — наявність великих важкодоступних лісових масивів; по-друге, особливе політичне становище — Волинь була регіоном розвиненої національної свідомості населення, підпільна мережа ОУН тут нараховувала кілька тисяч членів; по-третє, радянське керівництво розглядало Волинь як важливу базу для розгортання на цій території власного партизанського руху».

Як стверджує Роман Шухевич, перша сотня УПА-бандерівців виникла у Дивинському лісі на Берестейщині під керівництвом Сергія Качинського (псевдонім «Остап»). Цікаво, що у вересні цього ж року «Остап» і з дещо меншим загоном розгромив станцію жандармів у Піддубцях біля Луцька.

.
Перше командування УПА також виникло на Волині. Його очолив Дмитро Клячківський (Клим Савур). Саме тут сформувалося найбільш потужне на початку формування УПА-Північ, яке і очолив Клячківський (також були формування УПА-Захід та УПА-Південь).


Поодинокі акції бандерівців на Волині можна було спостерігати ще з літа 1942-го, однак на серйозний політичний рівень вони стали виходити пізніше. І вихід це був далеко не мирним.

Спочатку ОУН Бандери намагалася домовитися із мельниківцями та бульбівцями про перехід їх членів до бандерівців. Серед пересічних вояків такі акції вдавалися. Так, основні сили Тараса Бульби-Боровця після скасування «Олевської републіки» перейшли до Бандери.

На рівні вищого керівництва все було не так просто. На офіційну пропозицію бандерівців об’єднатися Бульба-Боровець відповів так:

«…Непорозуміння полягали в тому, що ми не підпорядкувалися урядові Степана Бандери, і Ви це вважали за прояв отаманії та анархії з нашого боку… непорозуміння поглиблювалось тим, що Ви визнаєте фашистську засаду безоглядної диктатури Вашої партії, а ми стояли на позиції кровної та духової єдности всього народу на засадах демократії…

Замість сильного фахового удару по німецьких стратегічних пунктах, Ваші бойові коменданти дали зброю в руки дітям, які для спорту почали стріляти на німців з-за кожної хати та дали змогу німецькій пропаганді виправдувати їхні звірства…

…акція міжусобиці доходить до того, що останніми днями виявились спроби перетягнення силою на свій бік та роззброювання наших відділів, викрадання зброї всякими підступами, перешкоди в харчуванні людей, арешти наших зв'язкових, нищення нашої преси, літератури і т.д.

З тих оглядів я дозволю собі запитати Вас: за що Ви боретесь? За Україну, чи за Вашу ОУН? За Українську Державу, чи за диктатуру в тій державі? За український народ, чи тільки за свою партію?».

Бандерівці не збиралися обмежуватися гнівними листами, і тому деяких представників командування мельниквіців та бульбівців чекала «ніч довгих ножів».

«ВСЕ СЕЛА ЗАРАЖЕНЫ НАЦИОНАЛИЗМОМ...»

Проте поступово чисельність УПА збільшувалась. Історик Олег Ленартович у статті «Збройна боротьба ОУН-Б на Волині в роки Другої світової війни» пише, що протягом 1943 року до лав УПА перешли приблизно 4000 українських поліцаїв.

Члени ОУН також проходили підготовку у навчальних командах української допоміжної поліції. Таким чином чоловіче населення могло уникнути відправки на роботи в Німеччину, могло пройти вишкіл та отримати зброю. Також такі «заслані козачки» серед поліцаїв ставали інформаторами служби безпеки ОУН-Б.

Організовували і власні старшинські школи. Історик Іван Патриляк у статті «Кадри вирішують все: підготовка старшин і підстаршин в УПА» пише, що перша з них виникла на Поліссі у серпні 1943 року під назвою «Дружинники». У ній навчалися близько 60 курсантів.

На Волині перша старшинська школа виникла у вересні 1943-го. Вона називалася «Лісові чорти». «На навчання до цієї школи, згідно з наказом головного командира УПА Дмитра Клячківського (Клима Савура) від 4 вересня 1943 року, спрямовувалося по 30 людей від кожної округи (одягнених і добре озброєних) для проведення старшинського вишколу і по 15 людей від кожної округи (знайомих із піротехнічною справою) для підривного й саперного вишколу», - пише Іван Патриляк.

Існували також підстаршинські школи. Зокрема на Волині та Поліссі в різі часи були школи «Імені головного отамана Симона Петлюри», «Везувій», «Північ», «Хорти».


На високому рівні в ОУН-УПА поставили політичну агітацію і «роз’яснювальну роботу» серед населення. Олег Ленартович пише, що значна частина агітації була спрямована на молодь. «Для юнаків та юнок ОУН проводили заняття з історії України, розповсюджували підпільну літературу серед молоді. Зокрема у Луцьку, за твердженням радянських джерел, відродили організацію «Січовий курінь», що вивчала програму ОУН та націоналістичну ідеологію», - зазначає історик.

Величезний успіх агітаційних акцій ОУН-УПА на Волині відзначали і радянські партизани. Командир радянського партизанського загону, що здійснював рейд на Волинь, Семен Руднєв у своєму щоденнику відзначав:

«Все села заражены национализмом. Посреди села холм, на холме крест, который украшен украинским национальным флагом и тризубом. Сволочи, буржуазная интеллигенция дурит головы крестьянам, а сама идет на поводу у немцев…»

Однак через кілька абзаців Руднєв відзначає: «... националисты наши враги, но они бьют немцев…». Такі суперечності у думках партизанського командира можна пояснити різноманітністю угрупувань, що називали себе українськими, про що йшлося на початку статті.


Серйозну загрозу з боку націоналістичних пропагандистів відчували і в Москві. Для того, щоб протидіяти поширенню «українського буржуазного націоналізму» у Міністерстві державної безпеки СРСР в 1943 році створили спеціальну інструкцію для працівників у західних регіонах. У ній можемо прочитати таке:

«В соответствии с последними инструкциями руководящих оуновских органов, каждый член организации обязан быть пропагандистом и не имеет права отказываться от выполнения таких функций…

…в своей практике организация украинских националистов использует три основных вида антинародной борьбы на «идеологическом фронте»… центральный провод ОУН… выпускает журнал «Идея и Чин» и газету «За українську державу», УПА – газету «Повстанець»...

...в отличие от прошли лет, когда ОУН мобилизировали массы только против тех мероприятий немецких властей, которые затрагивали интересы организации… в настоящие время пропагандистские референты на местах организуют митинги по поводу каждого важного мероприятия…».

В доповідній записці Українського штабу партизанського руху (координував дії радянських партизанів) йдеться про те, що «... в окремих місцях українській націоналісти створюють свої нелегальні організації для боротьби з фашистськими окупантами під лозунгом «За самостійну Україну без німців».

Цікаво, що на початку окупації України німецькі війська дозволяли розвішувати на адміністративних будівлях в селах жовто-блакитні прапори, однак потім їх зняли «через дії невдячних націоналістів».

Ось як описує ситуацію на Волині 1942 року радянський референт:

«По даним на 15.8.42 спочатку окупанти вивісили по всіх сільських і районних управах «жовто-блакитні» прапори. Потім вони були зняті за наказом німецьких властей і замінені на прапори зі свастикою. Ці заходи українських націоналістів дуже засмутили і образили...»

На такі дії німців ОУН-УПА відповіла посиленням антинімецької агітації. Для пропагандистів і політпрацівників УПА створили спеціальні посібники. Наведу кілька цитат із одного з таких документів:

«Нам моральна і політична підготовка має заступити по часті ті браки, що їх ми маєм в фаховості і зброї... сильною постановкою, політичною освітою і високою революційною мораллю Український Військовик не тільки скріпить армію, але піддержить моральні сили народу... кожен військовик – це громадянин-державник...

...виховною роботою займуться в першій мірі командири... їм на поміг прийдуть спеціальні виховники, як помічники у політично-виховній роботі...

...вкорінити українському війську питомо українську військову педагогіку, сперту на наших рідних взірцях, витворених з українською духовності: на взірцях Святославових дружинників (воїни давньоруського князя Святослава, - авт.), на козацькому побратимстві, на дисципліні, боєвій готовності Січових Стрільців, на багатьох високоморальних чинах сьогоднішньої УПА...»

Зважаючи на такі документи, можемо стверджувати, що школа ідеологічної підготовки упівських «виховників» була не гіршою, ніж у радянських комісарів. Звичайно, на практиці підпільне навчання не було масовим.


Деякі методи агітації українських повстанців були досить оригінальними. Так, в доповіді радянського Українського штабу партизанського руху 7 січня 1943 року згадують один з них:

«...українські націоналісти обрали іншу форму боротьби з німцями. Вони розсилали по окупованих територіях українських бандуристів, які проводили серед населення агітаційну роботу за створення «самостійної України», організація таким чином набирала кадри для боротьби з окупантами... окупаційна влада вживала заходів для припинення подібних агітацій, затримувала агітаторів і направляла у військові комендатури...»

ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІ НАЦІОНАЛІСТИ

У багатьох українців побутує думка, що Українська повстанська армія була цілком націоналістичною і боролася за панування української нації. Були в її лавах і такі фанатики.

Але в рядах упівців було багато грузинів, узбеків, литовців, вірменів. На Волині в УПА-Північ були узбецький, вірменський і азербайджанський курені.

Історик Андрій Велично в статті «Діяльність УПА про залученню різних народів до руху опору» пише:

«Багато дезертирів німецької армії і радянських полонених іноді цілими групами приєднувалися до руху опору, де вони створювали національні загони... найбільш чисельними були литовській та грузинські загони, які нараховували по декілька сотень вояків. Далі йшли узбеки і вірмени...»

Стався цікавий випадок, коли група голландських офіцерів, які втекли з німецького полону, потрапили до УПА і за допомогою їх добралися до Угорщини, потім до Лондона, звідки після війни повернулися на батьківщину.


Надзвичайно цікавою є також історія бельгійця Альберта Газенбрукса. У 1943 році він перебував на примусових роботах у рівненському відділенні німецької будівельної компанії Hugo Parpart&C. Під час робіт біля Дубна його захопили вояки УПА.

Бельгієць приєднався до так званого «азербайджанського куреня» повстанців, де отримав псевдонім «Західний». З 1943 по 1945 рік Газенбрукс працював на підпільній радіостанції «Вільна Україна», де вів програми англійською та французькою мовою.

Лише у квітні 1945-го радіостанцію викрили працівники НКВС. Газенбрукса взяли в полон і згодом відправили в ГУЛАГ. Там він перебував до смерті Сталіна у 1953 році. Потім повернувся через Західний Берлін на батьківщину у Бельгію.


Один з лідерів ОУН-Б Микола Лебідь в своїх мемуарах писав:

«Влітку 1943 року було в УПА стільки чужорідного елементу, що команда УПА... приступила до створення з нього окремих автономних національних відділень – грузинів, узбеків, татар, азербайджанців. Вони мали свої власних командирів, свої національні прапори, свою команду. Ці відділення відзначалися великою звитягою і навіть героїзмом...»

Серед основної маси УПА такі формування становили не більше 5%, однак сам факт такої співпраці з «чужорідними елементами» говорить про не надто ксенофобські настрої у командуванні повстанців. Як свідчать факти, головною метою ОУН-УПА була боротьба із радянською владою. Вже з кінця 1943 року їх керівництво розуміло, що німецькі війська відступають. Тому бандерівці почали готувати комуністам «теплу зустріч».

Варто зазначити, що стереотип про «кулемет під стріхою» виник саме тоді. Ось лише один епізод. Старшина села Сушки, що на Поліссі, розповідав радянським партизанам у січні 1943 року, що «прийшовши у село українські націоналісти дали директиву, щоб всю наявну зброю заховати від німців, бо націоналісти казали, що воно пригодиться у майбутньому (для боротьби з радянською владою, - авт.)».

Історик Олег Дерегай у статті «Однострої, амуніцій, озброєння загонів УПА на Волині» пише, що у 1943 році зафіксовані два випадки використанні вояками УПА трофейних танків.

Щодо одностроїв, то використовували однострої польської, німецької, угорської, чеської, словацької, румунської, італійської армій. Були навіть трагічні випадки, коли вояка УПА приймали за ворога через «неправильну» форму і вбивали. Тому у 1943 командування повстанців видало розпорядження не носити повних комплектів тієї чи іншої форми.

У підпільних майстернях УПА вдалося налагодити виробництво зимових маскувальних плащів. Також власними силами виготовляли шапки-«петлюрівки». Тому вояки УПА практично ніколи не використовували повні комплекти німецької чи іншої форми.

Крім того, серед повстанців налагодили виробництво національної атрибутики, зокрема тризубів із гільз від снарядів, жерсті, дерева, пластику.


* * *

Після приходу радянських військ почався новий етап боротьби ОУН-УПА. Він став, можливо, найкривавішим епізодом у історії Волині. Цю війну з радянського боку вели вже не солдати фронту, серед яких було багато мислячих і не заідеологізованих людей. Її вели працівники НКВС, «ідеологічно підковані» настільки, що не зупинялися ні перед чим...

Антон БУГАЙЧУК (для ВолиньPost)

P.S. У тексті не розкриті сторінки післявоєнної історії УПА. Також тут детально не згадано про важливі епізоди історії УПА, такі як Колківська республіка і Волинська трагедія 1943-1944 років. Цьому, можливо, будуть присвячені окремі матеріали.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.