Приховані скарби луцької синагоги
У 2014 році юдеї світу святкують Новий Рік – Рош Гашана – 24 вересня. У цей день вони збираються в синагогах для спільної молитви перед початком нового року.
В Луцьку збереглася старожитна синагога, якій скоро виповниться 400 років, але служб там давно не проводять.
Кожен, хто проїжджає вулицею Данила Галицького, звертав увагу на масивну і незвичну будівлю, розташовану на повороті вулиці. Вона вирізняється товстими стінами, високими закругленими вікнами і здалеку схожа на якийсь оборонний об’єкт.
Велику синагогу Луцька можна назвати справжнім символом оригінальної, великомасштабної та маловідомої, але дуже цікавої єврейської історії міста.
БУДІВНИЦТВУ СИНАГОГИ ПЕРЕШКОДЖАЛИ КАТОЛИКИ
На сьогодні обґрунтованим науковим фактом вважається будівництво синагоги на початку XVII століття. Але як стверджує дослідник архітектури споруди Ростислав Метельницький, будівля не була зведена з нуля. Тобто вона має певну архітектурну спадщину – збудована на рештках якоїсь попередньої споруди. Якої саме – ніхто поки що не знає. Можливо, це була інша синагога, а може, арсенал. Відомо лише, що ця попередня споруда була мурованою і, принаймні, одна стіна нинішньої синагоги містить релікти попередньої споруди.
У XVI столітті в Луцьку вже було кілька малих синагог. У 1600 році єврейська громада Луцька отримала привілей від короля Сигізмунда ІІІ на право самоуправління у єврейському кварталі міста. Дослідники висувають думку, що вже з другої половини XVI століття в місті була мурована синагога, яка згоріла під час татарського набігу у 1617 році. Можливо, на її руїнах згодом будувалася нова.
Не одне покоління переказували луцькі євреї, як її будували, бо з тим пов’язана ціла історія.
На початку XVII століття в Луцьку розгорнулося величезне будівництво. Одразу кілька великих об’єктів почали зводити на невеликій території. За якихось 20-30 років у місті збудували величезний єзуїтський костел і почали колегіум, церкву та монастирське приміщення Луцького братства, костел Марії Магдалини і монастир ордену боніфратрів, православну Покровську церкву і власне Велику синагогу.
Цікаво, що деякі споруди мають схожі декоративні елементи. Це штовхало деяких дослідників припустити, що їх будували ті самі майстри.
5 травня 1626 року король Сигізмунд ІІІ надав привілей луцьким євреям на побудову кам'яної синагоги та нової школи "на тому місці, де стояла стара". Роботи почалися, проте не всі до цього ставилися прихильно. Адміністрація сусіднього домініканського монастиря подала скаргу на будівництво. Суть скарги полягала в тому, що синагога розташована занадто близько до костелу і висотою може його перевищити.
Два роки тривала судова тяганина. І врешті-решт, у 1628 році справа закінчилася перемогою єврейської громади. Суд постановив, що висота синагоги не перешкоджає монастирю. Побачивши таку справу, король видав повторний привілей на будівництво синагоги. До неї мали прибудувати оборонну вежу, поставити на ній гармату і в разі необхідності захищати місто.
«Зигмунд ІІІ і т.д. Як ми вже дали були Року Божого 1626 дня 5 місяця травня привілей наш на вільне змурування божниці, де раніше стояла стара школа, євреям з нашого Луцька, так і тепер у прихильності до того нашого привілею, отримали певні відомості, що названа божниця костелові отців Домінікан на такій віддалі не перешкоджає і для оборони міста потрібна, дозволяємо її до кінця мурувати, однак тим способом, ... щоб протидіяла татарській навалі і костелів тамтешніх висотою не перевищувала», - ішлося в тексті привілею.
Нова мурована божниця складалася з таких частин. Основним приміщенням був кубічний молитовний зал «італійсько-польського ренесансу», за висловом доктора права, краєзнавця Мєчислава Орловича, із товщиною стін до 1,5 м з двома одноповерховими прибудовами: для жінок та для школи. На південному куті молитовного залу була збудована оборонна вежа з бійницями. Вона могла входити до одного із оборонних кілець тодішнього Луцька. У вежі містився невеликий арсенал.
В перші роки діяльності нової синагоги при ній була відкрита єшива або єшивот. Це вищий релігійний навчальний заклад, де також готували на рабинів.
Історія синагоги дуже слабо з’ясована, бо цим питанням майже ніхто не займався. Починаючи з другої половини ХІХ століття, було багато дослідників, які звертали увагу на синагогу, але вони в першу чергу ставили завдання з’ясувати будівництво божниці, але не описували близький до них час.
ПІДЗЕМНІ ЛАБІРИНТИ ЄВРЕЙСЬКОЇ БОЖНИЦІ
Мабуть, через те, що синагогу мало досліджували, є кілька питань, вирішення яких ще чекає науковців у майбутньому. А тому об’єкт має загадки, на які не змогли дати відповідей.
Головне питання – що було на місці будівництва цієї божниці. По-перше, існують непідтверджені (але і не спростовані) відомості про те, що король Казимир IV Ягеллончик передав луцьким євреям приміщення колишнього арсеналу, який розташовувався на місці теперішньої синагоги.
По-друге, при первинному архітектурному огляді виявилося, що північно-східна стіна має вкраплення іншої споруди з інакшим кольором цегли, характером кладки.
По-третє, під синагогою є підземелля, також не досліджені. Частина з них має таке розташування, як у жодній іншій оборонній синагозі. Це може пояснюватися тим, що синагога частково стоїть на якійсь попередній споруді. Детальних досліджень зроблено не було, тому фахові висновки щодо будівельного спадку від іншої невідомої споруди відсутні.
Перші відомості про існування підземель надав Збіґнєв Ревський у 1930-х роках.
«Ті широкі підземні коридори, які оточують фундаменти головного корпусу з двох сторін ... спочатку були освітлені віконцями в люнетах, котрі видно з підземної сторони, але закриті ззовні з південно-східної сторони цоколем, а від сторони площі — нашаруванням ґрунту. ...Коридори ті спочатку були сполучені з системою укріплень міста», - писав він.
Зараз туди немає доступу, а детальніших досліджень ніхто не робив.
Наскільки ті підземелля великі, яку мають конструкцію, чи є якісь ходи і чи можна знайти там рештки інших споруд?..
До сьогодні також не відомо ані хто був архітектором, ані хто фінансував будівництво. Деякі історики минулого вважали, що будівництво фінансували кілька багатих луцьких єврейських родин. До будівництва могли бути причетні люблінські євреї. А будівельні бригади могли бути зі Львова чи Любліна.
СИНАГОГА З РЕНЕСАНСНИМ ІНТЕР'ЄРОМ
З першого відомого зображення можна дізнатися, як виглядала синагога в середині ХІХ століття. У польському ілюстрованому тижневику Kłosy за 19 вересня 1872 року міститься копія дереворита Петра Дяментовського 1872 року. Дереворит зроблений за малюнком Адольфа Козарського.
Синагога мала дуже цікавий і багато декорований інтер’єр. Від моменту будівництва до Першої світової війни молитовний зал був витриманий у традиціях ренесансу. Особливо це стосувалося Арон Га-кодешу (еквівалент християнського вівтаря), в якому зберігалися сувої Тори. Потім у нього внесли корективи.
У залі було 260 сидячих місць. Лавки мали гарну дерев’яну різьбу. Посередині стояла біма (еквівалент християнських амвонів), яка підпирала хрестові склепіння. Стіни були вкриті малюнками тварин та рослинним орнаментом з написами, меморіальними дошками.
Мабуть, описувати інтер’єр немає сенсу. Адже збереглися його фотографії різних часів, які скажуть самі за себе.
ПІДІРВАЛИ НАЦИСТИ, ХОТІЛИ ЗНИЩИТИ КОМУНІСТИ
У 1941 році німецькі нацисти захопили Луцьк. На території міста вони утворили єврейські гетто. Одне з них – навколо великої синагоги. В гетто перебувало 17 тисяч осіб. Протягом серпня-вересня їх розстрілювали біля села Полонка. Разом із ними загинули ще 8 тисяч євреїв із навколишніх сіл.
Помешкання та маєтності євреїв були розгромлені, пограбовані, спалені, понищені. Цього ж року німці заклали вибухівку в синагогу. Вибух зруйнував двоповерхові приміщення, місцями дах молитовного залу й аттик, сам зал був сильно зруйнований; вежа майже не зазнала руйнувань, втративши тільки верхні перекриття.
Аналогічність нацистських та комуністичних режимів проявилася і в єврейському питанні. Після закінчення війни збереженням пам’ятки ніхто не займався. Усі сорокові та п’ятдесяті роки колишня синагога стояла під стихіями погоди і руйнувалася. З часом завалювалися деякі елементи, внутрішній простір заростав бур’янами та сміттям.
Але «апогеєм апофеозу» став випадок, про який розповів Ростислав Метельницький у праці «Деякі сторінки єврейської забудови Луцька».
На початку сімдесятих років синагогу викреслили зі списку пам’яток. Отже, формально вона вже не підлягала охороні, яку і так ніхто не здійснював. Споруду вирішили використати як наочний макет із цивільної оборони. В неї заклали вибухівку і хотіли підірвати так само, як це зробили німці в 1942-му. До підриву залишалося кілька днів. Але втрутився тодішній головний архітектор області Лев Санжаров . Він повідомив про ситуацію в Держбуд. Наступного дня в Луцьк прийшла урядова телеграма, яка забороняла підрив.
Після цього зробили проект пристосування споруди під спортивний зал з добудовою. Так колишня синагога використовується і досі.
Нинішній стан її плачевний. Пам’ятка потребує негайної реставрації. Мало того, що половина стін уже втратила штукатурку, там сама штукатурка не відповідає історичності споруди. Оскільки ця штукатурка – це звичайний радянський кам’яний тиньк. Під час реставрації його треба видалити.
Особлива гостра проблема у споруді – дах. Він повністю протікає під час дощів та танення снігів. Вода з дірявого покриття потрапляє на горище і змочує старовинну кладку.
Взимку 2013 року (а з того часу нічого не змінилося) автор статті особисто побував на даху, коли там ще лежав сніг і вода протікала через отвори усередину.
Як розповів перший заступник голови Волинської обласної організації ФСТ «Динамо» Василь Авраменко, споруда справді перебуває в аварійному стані. Вона є пам’яткою архітектури національного значення, проте передбачених законом у цьому випадку державних коштів на збереження пам’ятки не виділяють.
Від занедбаності стін зовнішня кладка починає руйнуватися. Через певний час колишня Велика синагога Луцька може просто розсипатися.
Є ще один нюанс. На початку дев’яностих в Україні стали повертати колишні церкви та інші будівлі релігійним громадам, яким ті колись належали. Синагога Луцька – один із двох луцьких сакральних споруд, які ще не повернуті релігійним громадам.
У Луцьку є не одна єврейська громада. Кожна з них потенційно претендує на синагогу. Але зараз усе впирається в кошти – адже будівлю займають спортсмени, а отже, їх треба кудись виселити. Питання має купу юридичних нюансів, тим більше, що закону України про реституцію поки взагалі не існує.
Ділянка, на якій розташована давня синагога, дуже цікава для досліджень. Тут недалеко знаходиться територія домініканських монастирів, поруч із якою був палац Вітовта, кілька оборонних об'єктів та православна церква.
Можливо, вивчення інших деталей ділянки дасть відповіді на загадки давньої синагоги Луцька.
Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.
В Луцьку збереглася старожитна синагога, якій скоро виповниться 400 років, але служб там давно не проводять.
Кожен, хто проїжджає вулицею Данила Галицького, звертав увагу на масивну і незвичну будівлю, розташовану на повороті вулиці. Вона вирізняється товстими стінами, високими закругленими вікнами і здалеку схожа на якийсь оборонний об’єкт.
Велику синагогу Луцька можна назвати справжнім символом оригінальної, великомасштабної та маловідомої, але дуже цікавої єврейської історії міста.
БУДІВНИЦТВУ СИНАГОГИ ПЕРЕШКОДЖАЛИ КАТОЛИКИ
На сьогодні обґрунтованим науковим фактом вважається будівництво синагоги на початку XVII століття. Але як стверджує дослідник архітектури споруди Ростислав Метельницький, будівля не була зведена з нуля. Тобто вона має певну архітектурну спадщину – збудована на рештках якоїсь попередньої споруди. Якої саме – ніхто поки що не знає. Можливо, це була інша синагога, а може, арсенал. Відомо лише, що ця попередня споруда була мурованою і, принаймні, одна стіна нинішньої синагоги містить релікти попередньої споруди.
У XVI столітті в Луцьку вже було кілька малих синагог. У 1600 році єврейська громада Луцька отримала привілей від короля Сигізмунда ІІІ на право самоуправління у єврейському кварталі міста. Дослідники висувають думку, що вже з другої половини XVI століття в місті була мурована синагога, яка згоріла під час татарського набігу у 1617 році. Можливо, на її руїнах згодом будувалася нова.
Не одне покоління переказували луцькі євреї, як її будували, бо з тим пов’язана ціла історія.
На початку XVII століття в Луцьку розгорнулося величезне будівництво. Одразу кілька великих об’єктів почали зводити на невеликій території. За якихось 20-30 років у місті збудували величезний єзуїтський костел і почали колегіум, церкву та монастирське приміщення Луцького братства, костел Марії Магдалини і монастир ордену боніфратрів, православну Покровську церкву і власне Велику синагогу.
Цікаво, що деякі споруди мають схожі декоративні елементи. Це штовхало деяких дослідників припустити, що їх будували ті самі майстри.
Схожі елементи декору синагоги (зліва) і братської церкви (справа) розташовані на будівлях одного і того ж часу
5 травня 1626 року король Сигізмунд ІІІ надав привілей луцьким євреям на побудову кам'яної синагоги та нової школи "на тому місці, де стояла стара". Роботи почалися, проте не всі до цього ставилися прихильно. Адміністрація сусіднього домініканського монастиря подала скаргу на будівництво. Суть скарги полягала в тому, що синагога розташована занадто близько до костелу і висотою може його перевищити.
Два роки тривала судова тяганина. І врешті-решт, у 1628 році справа закінчилася перемогою єврейської громади. Суд постановив, що висота синагоги не перешкоджає монастирю. Побачивши таку справу, король видав повторний привілей на будівництво синагоги. До неї мали прибудувати оборонну вежу, поставити на ній гармату і в разі необхідності захищати місто.
«Зигмунд ІІІ і т.д. Як ми вже дали були Року Божого 1626 дня 5 місяця травня привілей наш на вільне змурування божниці, де раніше стояла стара школа, євреям з нашого Луцька, так і тепер у прихильності до того нашого привілею, отримали певні відомості, що названа божниця костелові отців Домінікан на такій віддалі не перешкоджає і для оборони міста потрібна, дозволяємо її до кінця мурувати, однак тим способом, ... щоб протидіяла татарській навалі і костелів тамтешніх висотою не перевищувала», - ішлося в тексті привілею.
Нова мурована божниця складалася з таких частин. Основним приміщенням був кубічний молитовний зал «італійсько-польського ренесансу», за висловом доктора права, краєзнавця Мєчислава Орловича, із товщиною стін до 1,5 м з двома одноповерховими прибудовами: для жінок та для школи. На південному куті молитовного залу була збудована оборонна вежа з бійницями. Вона могла входити до одного із оборонних кілець тодішнього Луцька. У вежі містився невеликий арсенал.
В перші роки діяльності нової синагоги при ній була відкрита єшива або єшивот. Це вищий релігійний навчальний заклад, де також готували на рабинів.
Історія синагоги дуже слабо з’ясована, бо цим питанням майже ніхто не займався. Починаючи з другої половини ХІХ століття, було багато дослідників, які звертали увагу на синагогу, але вони в першу чергу ставили завдання з’ясувати будівництво божниці, але не описували близький до них час.
ПІДЗЕМНІ ЛАБІРИНТИ ЄВРЕЙСЬКОЇ БОЖНИЦІ
Мабуть, через те, що синагогу мало досліджували, є кілька питань, вирішення яких ще чекає науковців у майбутньому. А тому об’єкт має загадки, на які не змогли дати відповідей.
Головне питання – що було на місці будівництва цієї божниці. По-перше, існують непідтверджені (але і не спростовані) відомості про те, що король Казимир IV Ягеллончик передав луцьким євреям приміщення колишнього арсеналу, який розташовувався на місці теперішньої синагоги.
По-друге, при первинному архітектурному огляді виявилося, що північно-східна стіна має вкраплення іншої споруди з інакшим кольором цегли, характером кладки.
По-третє, під синагогою є підземелля, також не досліджені. Частина з них має таке розташування, як у жодній іншій оборонній синагозі. Це може пояснюватися тим, що синагога частково стоїть на якійсь попередній споруді. Детальних досліджень зроблено не було, тому фахові висновки щодо будівельного спадку від іншої невідомої споруди відсутні.
Перші відомості про існування підземель надав Збіґнєв Ревський у 1930-х роках.
«Ті широкі підземні коридори, які оточують фундаменти головного корпусу з двох сторін ... спочатку були освітлені віконцями в люнетах, котрі видно з підземної сторони, але закриті ззовні з південно-східної сторони цоколем, а від сторони площі — нашаруванням ґрунту. ...Коридори ті спочатку були сполучені з системою укріплень міста», - писав він.
Зараз туди немає доступу, а детальніших досліджень ніхто не робив.
Наскільки ті підземелля великі, яку мають конструкцію, чи є якісь ходи і чи можна знайти там рештки інших споруд?..
До сьогодні також не відомо ані хто був архітектором, ані хто фінансував будівництво. Деякі історики минулого вважали, що будівництво фінансували кілька багатих луцьких єврейських родин. До будівництва могли бути причетні люблінські євреї. А будівельні бригади могли бути зі Львова чи Любліна.
СИНАГОГА З РЕНЕСАНСНИМ ІНТЕР'ЄРОМ
З першого відомого зображення можна дізнатися, як виглядала синагога в середині ХІХ століття. У польському ілюстрованому тижневику Kłosy за 19 вересня 1872 року міститься копія дереворита Петра Дяментовського 1872 року. Дереворит зроблений за малюнком Адольфа Козарського.
Зображення синагоги на поштовій листівці початку ХХ століття. З Національної цифрової бібліотеки Польщі
Синагога мала дуже цікавий і багато декорований інтер’єр. Від моменту будівництва до Першої світової війни молитовний зал був витриманий у традиціях ренесансу. Особливо це стосувалося Арон Га-кодешу (еквівалент християнського вівтаря), в якому зберігалися сувої Тори. Потім у нього внесли корективи.
У залі було 260 сидячих місць. Лавки мали гарну дерев’яну різьбу. Посередині стояла біма (еквівалент християнських амвонів), яка підпирала хрестові склепіння. Стіни були вкриті малюнками тварин та рослинним орнаментом з написами, меморіальними дошками.
Мабуть, описувати інтер’єр немає сенсу. Адже збереглися його фотографії різних часів, які скажуть самі за себе.
ПІДІРВАЛИ НАЦИСТИ, ХОТІЛИ ЗНИЩИТИ КОМУНІСТИ
У 1941 році німецькі нацисти захопили Луцьк. На території міста вони утворили єврейські гетто. Одне з них – навколо великої синагоги. В гетто перебувало 17 тисяч осіб. Протягом серпня-вересня їх розстрілювали біля села Полонка. Разом із ними загинули ще 8 тисяч євреїв із навколишніх сіл.
Помешкання та маєтності євреїв були розгромлені, пограбовані, спалені, понищені. Цього ж року німці заклали вибухівку в синагогу. Вибух зруйнував двоповерхові приміщення, місцями дах молитовного залу й аттик, сам зал був сильно зруйнований; вежа майже не зазнала руйнувань, втративши тільки верхні перекриття.
Аналогічність нацистських та комуністичних режимів проявилася і в єврейському питанні. Після закінчення війни збереженням пам’ятки ніхто не займався. Усі сорокові та п’ятдесяті роки колишня синагога стояла під стихіями погоди і руйнувалася. З часом завалювалися деякі елементи, внутрішній простір заростав бур’янами та сміттям.
Але «апогеєм апофеозу» став випадок, про який розповів Ростислав Метельницький у праці «Деякі сторінки єврейської забудови Луцька».
На початку сімдесятих років синагогу викреслили зі списку пам’яток. Отже, формально вона вже не підлягала охороні, яку і так ніхто не здійснював. Споруду вирішили використати як наочний макет із цивільної оборони. В неї заклали вибухівку і хотіли підірвати так само, як це зробили німці в 1942-му. До підриву залишалося кілька днів. Але втрутився тодішній головний архітектор області Лев Санжаров . Він повідомив про ситуацію в Держбуд. Наступного дня в Луцьк прийшла урядова телеграма, яка забороняла підрив.
Після цього зробили проект пристосування споруди під спортивний зал з добудовою. Так колишня синагога використовується і досі.
Нинішній стан її плачевний. Пам’ятка потребує негайної реставрації. Мало того, що половина стін уже втратила штукатурку, там сама штукатурка не відповідає історичності споруди. Оскільки ця штукатурка – це звичайний радянський кам’яний тиньк. Під час реставрації його треба видалити.
Особлива гостра проблема у споруді – дах. Він повністю протікає під час дощів та танення снігів. Вода з дірявого покриття потрапляє на горище і змочує старовинну кладку.
Взимку 2013 року (а з того часу нічого не змінилося) автор статті особисто побував на даху, коли там ще лежав сніг і вода протікала через отвори усередину.
Як розповів перший заступник голови Волинської обласної організації ФСТ «Динамо» Василь Авраменко, споруда справді перебуває в аварійному стані. Вона є пам’яткою архітектури національного значення, проте передбачених законом у цьому випадку державних коштів на збереження пам’ятки не виділяють.
Від занедбаності стін зовнішня кладка починає руйнуватися. Через певний час колишня Велика синагога Луцька може просто розсипатися.
Є ще один нюанс. На початку дев’яностих в Україні стали повертати колишні церкви та інші будівлі релігійним громадам, яким ті колись належали. Синагога Луцька – один із двох луцьких сакральних споруд, які ще не повернуті релігійним громадам.
У Луцьку є не одна єврейська громада. Кожна з них потенційно претендує на синагогу. Але зараз усе впирається в кошти – адже будівлю займають спортсмени, а отже, їх треба кудись виселити. Питання має купу юридичних нюансів, тим більше, що закону України про реституцію поки взагалі не існує.
Ділянка, на якій розташована давня синагога, дуже цікава для досліджень. Тут недалеко знаходиться територія домініканських монастирів, поруч із якою був палац Вітовта, кілька оборонних об'єктів та православна церква.
Можливо, вивчення інших деталей ділянки дасть відповіді на загадки давньої синагоги Луцька.
Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 26
Останні статті
Оазис енергії здоров’я - у Луцькій пустелі*
25 вересень, 2014, 11:46
«Тютюн, що стріляє», або як волинські курці фінансують російську армію
24 вересень, 2014, 15:14
Приховані скарби луцької синагоги
24 вересень, 2014, 08:00
Волинських мажоритарників прагнуть дискредитувати, поширюючи неправдиву інформацію про голосування 16 січня*
22 вересень, 2014, 15:37
Чи комфортно в Луцьку візочникам та мамам з колясками?
22 вересень, 2014, 15:26
Останні новини
США нарощуватимуть військову допомогу Україні
Сьогодні, 03:32
22 листопада на Волині: гортаючи календар
Сьогодні, 00:00
Де і коли у Луцьку та на Волині не буде світла 21 листопада. ГРАФІК
21 листопад, 23:19
Німцькі війська маршем увійшли в Луцьк ще літом 1941-го без особливого бою з "красними",останні драпали з міста після попередніх авіабомбардувань,перед тим поспішно закопуючи розстріляних політв"язнів в стінах Луцької в"язниці,щоб приховати свої злочини.Вже при німцях пройшла панахідна церемонія над жертвами НКВСівських розстрілів.Там молодими розстріляли двох дідових братів,а одному брату разом із сестрою вдалося втікти пораненими.З їхніх спогадів,люди увірвалися в подвір"я тюрми,коли красні кати покинули місто,ріки крові сочилися крізь грунт на поверхню...самі німці були шоковані тим,що побачили.
Є в цій історії ще один ключевий момент.На табличці встановленній в той час місцевою громадою на огорожі одного із декількох місць розстрілів зафіксований дуже цікавий текст: "Тут лежить 800 українців заденунціованих жидами та помордованих більшовиками.Луцьк 24 червня 1941 року."Ці історичні світлини зберіглися і давно вже оприлюднині.http://www.wolyn.com.ua/WW2/Luzk/images/Luzk10.jpg Що означає "заденунціованих жидами"?
ДЕНУНЦІАЦІЯ (лат., від повідомляю)-донос, виказ, кляуза.
Так що висновки робіть самі.Не така вже і лірична історія євреїв Луцька як намагається нам описати автор.
Але Ви штучно пiдкреслюєте та робите жупел з кривавих епiзодiв складноi iсторii нашого багатонацiонального краю на догоду неоГiтлеру 21-го столiття Путiну та його кривавому "рускому мiру".
Тiльки самозакоханий тупий баран сьогоднi здатен дорiкати євреям.
З повагою до Великого мужнього єврейського народу, який не втратив здатностi до самозахисту за тисячi рокiв.
Нам, украiнцям, у євреiв ще вчитися i вчитися.
"Азохен вей!".
А не пiдливай свого лайна Державi пiд колеса, "краезнавець" х...iв.
Старий єврейський принцип - вчиняти зло і звинувачувати в цьому злі тих,проти кого воно ж і було ними направлине.
Тема: Історія жителів йорданської долини.
Євреї - самоназва жидомасони.
Рекурсивне визначення єврея:
Священні книги євреїв дають таке визначення:
1.Авраам - єврей.
2.Людина, чия мати єврейка - єврей.
3.Інших євреїв немає.
Походження
Точне походження євреїв відомо абсолютно точно. Але, як завжди у євреїв, як мінімум в чотирьох версіях. За однією версією вони відкололися від шумерів під час демонтажу Вавилона-5 через розбіжності з питання оплати. Згідно з іншою версією, євреї походять від мавпи (тобто спочатку Чарльз Дарвін походить від мавпи, а вже від Дарвіна сталися євреї). Наднова Хренологія взагалі стверджує, що євреїв ніколи не було і що все це містифікація голлівудських спецслужб, але тут, мабуть, хренологі погарячкували і злегка дали маху. Ну тобто голлівудські спецслужби, звичайно, підступні до неможливості, але щоб ось прямо до такої міри - це навряд чи.
Відразу після формування в якості окремої нації євреї оселилися в Ебіпте, взявши вигідний підряд на будівництво і технічне обслуговування пірамід вахтовим методом. Там же навчилися таємним чорним знанням і вирішили забити на роботу, а заробляти гроші здирництвом і загрозою терористичних актів з використанням спір Ебіпецкой виразки. У відповідь на серію антитерористичних операцій фараонів євреї розпорошили суперечки виразки, та отруїли масу корінного населення. Самі ж вони ховалися в бункерах з замазаними червоним герметиком дверима . В Ебіпте почалася економічна криза, і євреям довелося покинути цю країну, і зрозуміло забрати з собою весь золотовалютний запас.
Вихід
На початку 2 тисячоліття до н. е. Ебипет був поглинений Некрософт шляхом дружньої скупки біржових активів, і до влади в країні прийшов намісник Білла Гейтса, популярний в той час фараон Рамзес II. Відносини з ним у євреїв якось відразу не склалися: чи то хтось комусь погнув ключ сім на сорок, то чи хтось у когось випив з крана воду, чи то хтось комусь заблокував абсолютно легальний кряк на Windows 7, чи то ще щось в цьому роді. Потім, правда, все з'ясувалося, але осад залишився.
В результаті переговорів між Рамзесом II і профспілковим лідером євреїв Мойсеєм (ідиш Моше Лейбович Канцлербоген, 2-га пол. XIII в. До н. Е.), Що увійшли в історію як кари ебіпетскі, було прийнято компромісне рішення про врегулювання трудового спору за допомогою гри в догонялки: євреї повинні були втекти з Ебіпта так швидко, як тільки зможуть, а спецназ фараона (т. н. ОМОН Ра) - наздоганяти їх. Що виграв гру вважався і переможцем в конфлікті.
Судити спір призначили Вищого Жриця.
Ебіпетскій спецназ відразу вибрав правильну тактику і загнав євреїв до Суєцького каналу, справедливо розсудивши, що без надувних матраців і гумових качок (ні того, ні іншого в ті часи ще не винайшли) їм буде складно форсувати водну перешкоду. Бачачи, що поразка неминуча, Мойсей підійнявся на стоявшу поблизу гору Синай і звідти звернувся до Вищого Жриця допомогою димової сигналізації (підпалив терновий кущ). Про що вони говорили, точно невідомо, бо азбука Морзе в ті часи була відома небагатьом. Однак з гори Мойсей спустився не з порожніми руками - приніс десять залізобетонних панелей і повідомив підлеглим, що взяв підряд на транспортування будматеріалу в Ізраїль і що під цю справу зверху йому обіцяли відкрити зелений коридор. (Поправочка, однак: плит було дві, а ось маркувань на них - десять!) І дійсно, Суєцький канал розступився і не стулявся доти, поки євреї не перетаскали панелі на інший берег. А потім відразу стулився прямо перед носом у спецназівців.
Обурені спецназівці, хоча й там не виявилося при собі надувних матраців і гумових качок, стали звинувачувати Вищого Жриця в підсуджуванні євреям, а один з бійців, що не впоравшись з емоціями, ударив арбітра головою в груди. В результаті вся ебіпетская команда була дискваліфікована за неспортивну поведінку і повернулася додому з порожніми руками.
На тому гра і закінчилася. (В радянській історіографії ця гра донині називається «Війною Судного дня»; в американській традиції, навпаки, «Шестиденною війною». Іран, КНДР і араби досі не визначилися. This game // Has no name. // It will never // Be the same).
Залізобетон євреї так і не передали замовнику: перейменували десять плит в Скрижалі Заповіту, оголосили їх національним культурним надбанням, а букви із заводської маркування в порушення всіх мислимих авторських прав стали використовувати як алфавіт.
Євреї в Ізраїлі
В Ізраїлі євреям незабаром стало нудно, тому що дикі палестинці не розуміли принад міського житла, вважаючи за краще жити в юртах з верблюжих шкур, а інших замовників в околицях не було. Будувати ж євреї могли тільки на замовлення, а за відсутності підряду у них з будівництвом якось не виходило. Навіть склад для зберігання винесеного з Ебіпта будматеріалу вони так і не спромоглися побудувати, обмежившись невеликим переносним сховищем.
Багато поколінь єврейських виконробів після Мойсея були приречені тягнути жебрацьке існування, постійно скаржачись на життя. Ці скарги згодом увійшли в текст Біблії як «Книги Великих і Малих виконробів». Самими великими виконробами були Єремія, Ісая та Єзекіїль. Але навіть вони, через відсутність замовників, жили в печерах або під відкритим небом, перебиваючись милостинею і терплячи побої й приниження від інших євреїв, незадоволених безробіттям.
У цей період широкого поширення в Ізраїлі отримали так звані «лжепрораби». Ці аферисти залучали народ, поширюючи вигадані підряди від неіснуючих іноземних акціонерних товариств, таких як «Аштарот Лімітед» і «Ваал Інкорпорейтед». Результатом стали численні времянки, споруджувалися в гаях і на височинах, проте платити будівельникам за роботу ніхто з лжепрорабов, природно, не збирався. Але марно великі виконроби типу Ісайї закликали народ не вірити лжепрорабам і «не ходити в слід Ваалу»: довірливі єврейські трудівники ставали жертвами все нових і нових махінацій. Одним з найбільш знаменитих лжепрорабів був Рехав'ам.
Соломонів храм
Першим, хто зважився покласти край неподобству, був знаменитий виконроб Давид (ідиш Давид Ішаевіч Гершензон, 1140-970 рр. До н. Е.).
Як і його попередники, він до 30 років бомжував в печері і від неробства промишляв партизанщиною, полюванням на голіафів і обіхажіваніем чужих дружин. Але потім йому підвернулася халтурка: народ Ізраїлю запропонував Давиду зайняти за сумісництвом вакантну посаду царя. Саме цей підприємливий чоловік став першим, кому прийшла геніальна ідея: зважаючи на відсутність в Ізраїлі реальних замовників, отримати підряд на будівництво у самого Вищого Жриця.
Вищий Жрець не прийшов у захват від цієї затії. Йому здавалося, що до цих пір і так все непогано. Початковий проект храму був відхилений під тим приводом, що за тисячу років неробства євреї втратили навички будівництва, а Давид - кваліфікацію виконроба.
Так і вийшло, що Соломонів храм почав будувати не Давид, а його син Соломон (ідиш Шломо Давидович Рабинович, 980-928 рр. До н. Е.), Спеціально для цього вивчив архітектуру в МАРХИ (Месопотамському архітектурному інституті), а тому вважався дуже мудрим.
Оскільки ченців з кружками, що збирають подаяння на храм в переходах метро, тоді ще не винайшли, кошти на будівництво надала цариця Савська. Вона взагалі-то не збиралася це робити, просто заїхала в гості до Соломона з караваном верблюдів, завантажених Офірским золотом. На наступний ранок караван кудись таємничо зник, але цариця була так зачарована чарівним Шломо, що так і поїхала додому, забувши запитати, а куди, власне, поділося золотце. Зате євреї відтоді донині мають репутацію неперевершених майстрів по частині вишукування фінансових ресурсів.
Соломонів храм був самою грандіозною будовою своєї епохи, враховуючи “распальцованность” генерального замовника. Однак він викликав незадоволення сусідів. Жителі Вавилона-5 звинувачували євреїв в тому, що при будівництві вони використовували будматеріали, вкрадені з будівництва Вавилонської вежі (через чого та так і не була добудована). Тому в 586 г. до н. е. вавилонський цар Навуходопоносор захопив Ізраїль, зруйнував храм і вивіз всі матеріали (а також більшу частину робітників-євреїв) в Вавилон.
Через 70 років євреї за допомогою фальшивих авізо перевели будматеріали назад в Ізраїль і заново відбудували храм. Але тут вони накликали на себе невдоволення древніх румунів, предків нинішніх молдаван, які вже тоді вважали, що тільки вони мають право виконувати будівельні підряди на території майбутнього СНД. Румунський підрядник-універсал Гей Юлій Цезар на чолі цілого легіону розгніваних румун вторгся в Ізраїль і знову зруйнував твір конкурентів. Заодно були перебиті всі єврейські виконроби, тому третє (останнє) будівництво храму велося вже без дотримання СНіПів простим іудейським царем. Цар цей наказав для міцності замішувати розчин кров'ю немовлят (бажано християнських), за що оточуючі народи прозвали його Іродом.
Оскільки в цю епоху руйнування єврейського храму стало у навколишніх правителів чимось на зразок спорту, відновлений храм довго не простояв, незважаючи на всю свою міцність. В 73 м н. е. румунський імператор і генералісимус Тит за допомогою невідомої сили, пізніше названої на його честь тітская сила, влаштував євреям різанину з пожежею і знову зруйнував храм, на цей раз остаточно.
Масони.
Програвши конкурентну боротьбу на Близькому Сході (слідом за румунами туди незабаром прийшли також узбеки, а потім і турки), частина євреїв воліла податися на заробітки на Захід, до Німеччини і Галію (нині Франкістан).
Тамтешні варвари спершу холодно зустріли понаїхали остарбайтерів, але незабаром прочухали всю красу життя в кам'яних будинках і замках в порівнянні з дешевими китайськими плащ-палатками з синтетичного шовку. Євреї швидко розбагатіли, перейменували в свою честь континент в Європу і за старою звичкою створили профспілку вільних каменярів - Масонську ложу. Члени профспілки, відповідно, стали називати себе масонами.
Жидомасони мали у європейців вельми погану славу через неприпинення підступів конкурентів. Ворожі корпорації (напр., Іспанська інквізиція) розпускали про них чутки: мовляв, все що масони будують, завжди розвалюється. Натякали, мерзотники, на сумну долю Соломонова храму. Пригадували також темну історію з золотом цариці Савської. Ці інсинуації були причиною численних погромів, податкових перевірок і позапланового аудиту, яким піддавалися офіси масонів в епоху Середньовіччя. Налякані переслідуваннями, багато з масонів були змушені перекваліфіковуватися в кербудів, лікарів-шкідників ( Нострадамус) і божевільних вчених.
Масонська ложа була не просто професійним союзом в нинішньому розумінні цього слова. Її члени, крім власне профспілкової діяльності, займалися також стратегічним плануванням, активно формували ринок будівельних послуг, проводили промо-акції, спрямовані на роз'яснення споживачеві його потреб у надійному і якісному будівництві.
Так, наприклад, в ході однієї з таких акцій при великому скупченні народу була зруйнована фортеця Бастилія (побудована, зрозуміло, без участі євреїв). Таким чином масони продемонстрували потенційним замовникам важливість використання при будівництві тільки сертифікованих технологій і матеріалів.
Пізніше аналогічний захід було проведено з Рейхстагом, проте цього разу акція закінчилася невдачею: власники будівлі спіймали одного масона за спробою навмисного підпалу, і PR-ефект вийшов кілька змазаним. Нюрнберзький трибунал визнав масонів винними в монополізації будівельного ринку та засудив до висилки тобто, іншими словами, до депортації на історичну батьківщину в Ізраїль.
Ізраїль (рус. Єврейська АО, англ. Israel, євр. ישראל, ід. ייִסראָעל, араб. فلسطين, кт. РѕР ± С
До не давна в Українському парламенті було більшість,
яка походила від Божого народу (понад 250 депутатів). В Ізраїльському парламенті нема і не буде жодного українця!
Але є українці, які теж "обрізуються".
Альтернативна точка зору тут: http://www.youtube.com/watch?v=ovdelsXKIKs
Сьогодні, як це було колись українців не обдуриш!