Райцентр у фото. Іваничі

Якби велодень відбувався не у Луцьку, а в Іваничах – здається, що селище міського типу перевершило би обласний центр в рази за кількістю прихильників велоспорту.

Як і чим живе районний центр Іваничівського краю – у фоторепортажі ВолиньPost’у.

Від Луцька до Іванич - приблизно 80 кілометрів у південно-західному напрямі. Їхати можна через Горохів чи Локачі. По дорозі з Луцька в Іваничівському районі можна відвідати село Павлівку, знамените своїми мінеральною водою та пивом.

Згадок про хмільний напій у самих Іваничах вистачає: тут чимало пивних з фірмовим напоєм. Населений пункт справляє враження доволі ошатного райцентру. Має малоповерхову забудову, чимало приватних будинків, є свій парк.

На центральній вулиці - купки зібраного листя, є чимало велопарковок, облаштований центр, чисті футбольне поле, місцева школа, лікарня, доглянуті присадибні ділянки. Є декілька церков різних конфесій.

Трапляються і сліди "вандалів": побиті ще новенькі зупинки, розбиті пляшки від пива, зруйновані скульптури.

Серед мінусів, що кидаються в очі: жахливі дороги, як у самому райцентрі, так і в напрямку до нього.

Іваничі хоча й невелике (8,4 тисяч осіб), проте старе містечко. Як пише дослідник Лариса Куль ще у другому столітті до нашої ери, тобто у бронзову добу, тут селилися люди. Про це свідчать знайдені на околиці селища крем’яні ножі, кам’яна сокира та посуд.

Назва ж села свідчить, що воно утворилося вже в епоху утвердження християнства на Волині - в ХІ-ХІІ столітті.

Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до 1545 року, коли Волинська земля входила до складу Великого князівства Литовського. Тоді село належало родині Іваницьких.

Після розподілу Польщі Волинь відійшла до Російської імперії, проте Іваничі залишалися прикордонною до Австро-Угорщини територією. Це сприяло контрабанді та втечі від кріпацтва за кордон.

Після відміни кріпацтва в Російській імперії кількість дворів починає зростати. На початку 20 століття тут живе понад тисячу людей, є 168 садиб.

На початку Першої світової війни російський батальйон з місцевими селянами тут прокладає залізничну колію, яка з’єднує село з Володимир-Волинським. Вже після захоплення австро-німецькими військами, в Іваничах залізничну колію продовжують до Львова.

У приміщенні вокзалу в 1919 році розташовувався штаб 13-ї сотні Української Галицької Армії. Про це є відповідний пам’ятний знак. Сотня мусила відступити після складних боїв з польськими військами. Теперішнє муроване приміщення станції збудували поляки в 1925-1926 роках.

Після Другої світової війни для Іванич наступає новий період розвитку. Адже всі адміністративні установи переміщають саме сюди з вщент зруйнованого сусіднього села Порицьк.

Цукровий завод тут будують у 1957 році. Він діє і по нині, будучи уже приватним підприємством.

Герб та прапор Іванич затверджений у 1995 році. За основу якого взято елементи з родинного герба перших власників села – Іваницьких. Це поле з золотим млином посередині і срібним місяць з хрестом над ним.



Підготувала Тетяна ГРІШИНА (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.