Лучани на Монблані: «На вершині здається, що бачиш усю Європу»

Туристи з Луцька підкорили найвищу точку Західної Європи – гору Монблан, яка розташована на кордоні Франції та Італії.

Офіційна висота вершини – 4810 метрів. Хоча, як пригадує один із учасників експедиції, директор туристичного агентства «Нові мандри» Віталій Новицький, пристрої показали на вершині висоту більшу на 5 метрів. Додаткові метри утворили намети снігу.

Про сніжну мандрівку посеред літа, ціни у французьких гірськолижних курортах та бабусь-альпіністок розповідає Віталій Новицький.

ЯКБИ МИ ЗНАЛИ, ЩО БУДЕ ТАК СКЛАДНО, ТО ГОТУВАЛИСЯ БИ КРАЩЕ


- Розкажіть, коли почалася ваша мандрівка?

- Ми виїхали з Луцька у Францію 2 липня, а повернулися – 12. Разом подорож зайняла 10 днів. До сходження на Монблан ми жили у туристичному гірськолижному містечку Шамоні, що біля підніжжя гори.

- Це було для вас перше сходження?

- Так. Нас було п’ятеро, усі чоловіки 30-35 років. І лише наш гід, інструктор, альпініст Олександр Оришко, який нас супроводжував, мав досвід сходження на вершину. Він вже всьоме піднімався на Монблан. Його магазин «Альпініст» надавав спорядження, намети, а наша фірма «Нові мандри» займалася організацією всіх інших деталей мандрівки. Окрім мене та гіда в команді були Сергій Новицький, Олександр Герасимчук та Валерій Шандрук.



- До європейської вершини доводилося бувати на такій висоті?

- Ні, це був експеримент, аби зрозуміти, що таке справжні гори. Свого часу я був на найвищій горі у Словаччині, висота якої три тисячі метрів. Нас відвезли на підйомнику, а за півгодини забрали. Це нецікаво. При сходжені на Говерлу також не потрібно спеціального обладнання, немає акліматизації, не потрібні навички спеціальні. А на Монблані високий рівень складності. Є, звичайно, гори вищі, втім, рівень складності у них менший.

- Фізично ви готувалися до походу?

- Спеціально до сходження ми не готувалися. Мали лише загальну фізичну підготовку, хоча нас інструктор попереджав, що треба готуватися. Якби ми знали, що буде ТАК складно, то готувалися би краще.

- Що було під час сходження найважче у фізичному плані?

- Найбільшим випробуванням було те, що довелося дійсно довго йти з важким рюкзаком. Справа в тім, що йти рівною дорогою з важким наплічником – це одна справа, а нам довелося з вантажем крокувати вгору. Через п’ятдесят метрів розумієш, що все, дистанція ніби ледве почалася, а організм вже втомився. Це ніби постійно йти сходами багатоповерхівки, але по 5-6 годин у день.

- Скільки важили рюкзаки?

- Приблизно 23-25 кілограмів. Самому закинути наплічник на спину було важко, доводилося допомагати один одному.



КОЛИ БАЧИШ, ЯК З ГОРИ СПУСКАЄТЬСЯ 60-РІЧНІ ЧОЛОВІКИ З ПОСМІШКОЮ, ТО ПРОСТО НЕ МАЄШ ПРАВА ЗДАВАТИСЯ

- Сам маршрут скільки днів займав?

- П’ять днів. Три з половиною дні ми витратили на підйом,а решту часу спускалися.

- Які були відчуття, коли ви піднялися на Монблан?

- На висоті дійсно видно, що гора найвища. Здається, що видно всю Європу. Гора розташована на кордоні, і з одного боку видно найбільшу гору Швейцарії, з іншої – Італії.

- На маршруті було багато туристів?

- Так, це найпопулярніший маршрут. За статистикою, близько 20 тисяч людей в рік намагаються підкорити гору, але останній штормовий пік дається не усім. Аби добиратися на інших двох маршрутах, треба мати спеціальне спорядження, навички. У переддень нашого підйому було повідомлення, що три альпіністи-рятівники зірвалися.

- Яка довжина цього штормового піку, і як ви його долали?

- Там така специфіка, що нічого не вимірюється у довжині. А у висоті й у годинах. З висоти 3800 до висоти 4810 метрів ми йшли, повзли, лізли майже сім годин.

- Чи було відчуття, що от-от, і ви готові опустити руки?

- Було. І не один раз.

- І як себе мотивували?

- Думав: я проїхав стільки кілометрів, вже бачу свою мету і не маю права зупинитися. Як потім сам собі буду пояснювати слабкість? Під час сходження дуже дружня атмосфера. Ми зустрічали багато людей на Монблані: поляків, росіян, французів. І коли бачиш, як із гори спускаються 60-річні чоловіки з посмішкою, то просто не маєш права здаватися.

- Туристи підтвердять, що коли піднімаєшся на гору, то відчуття втоми, що були до того, зникає.

- Так, абсолютно. З’являються сили, аби спуститися вниз, адже дорога вниз ще небезпечніша. Можна легко травмуватися.



У ФРАНЦУЗЬКИХ ГОРАХ МИ ВАРИЛИ БОРЩ

- Ви подолали маршрут без травм?

- Так, все обійшлося.

- Яке спорядження брали з собою?

- Кожен мав каску, ми були зв’язані мотузками. Частина маршруту була на теплій території. Далі почався сніг, ще за деякий час – голе каміння, а решта маршруту – суцільний сніг. У Шамоні було близько 30 градусів тепла. А на вершині – мінус десять. Нам дуже пощастило з погодою. У нас всі успішно витримали акліматизацію, а в учасників інших груп була і нудота, і голова боліла.

- Чи є якійсь особливі вимоги, правила для туристів у Франції?

- Немає. Є неписані правила, яких всі дотримуються. Все сміття ми носили з собою. Жандармів немає. Вогонь розпалювати ніде не можна, та й, крім того, дрова ніхто з собою носити не буде.

- Ви харчувалися якимсь сухими пайками?

- Ні, носили з собою газові балони, варили борщ, картоплю. Гречку везли з собою з України, бо там вона не продається. Їли сухофрукти, бо вони мають велику харчову цінність.

- Чи стежать за безпекою рятувальники? Вам було страшно?

- Реєструватися, показувати обладнання місцевим рятувальникам не потрібно. За свою безпеку відповідають самі туристи. Хоча гелікоптери рятувальників ми бачили часто. Крім того, у горах багато людей, які могли би допомогти. Страшно було завжди, бо стежки дуже вузькі, внизу провалля, холодний сильний вітер. Ми мали страховку на мотузках. Якби хтось один упав, то решта би його тримали.



НА НАЙВИЩІЙ ГОРІ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ БАБЦЯ-ФРАНЦУЖЕНКА СКАЗАЛА НАМ: «БОНЖУР» І ПІШЛА СОБІ ДАЛІ

- Ви зустрічали українців під час подорожі?

- Ні, але бачили росіян, поляків. Багато місцевих і гостей з дітьми просто гуляють у горах. На висоту 2000 метрів їх привозить трамвайчик. Вище дітей не беруть. Жінок дуже мало на висоті. А от вікових меж немає. Я чув багато легенд, що на гору підіймалися навіть 80-річні бабці, і не вірив у правдивість таких розповідей. І ось ми вже неподалік вершини, я думаю про цих бабусь: де ж вони? Підіймаю голову і бачу французьку бабцю! Можливо, вона і не була на вершині, але на дуже великій висоті. Бабця сказала нам: «Бонжур» і тихенько, повільно, крок за кроком, пішла собі далі.

- Багато хто говорить, що подорожувати дуже дорого. А тим паче закордонні путівки можуть собі дозволити одиниці. У скільки вам обійшлася подорож?

- Все залежить від того, яким чином подорожувати. Літаком поїздка обійдеться дорожче. Ми їхали машиною, і це нам обійшлося, як вартість квитка на літак у двосторонньому напрямку на одну людину. Можна жити у готелі – це дорожче. Ми жили у кемпінгу, де є душ, туалет, wi-fi. Одна машина, два намети, 5 людей – 35 євро за ніч, тобто 70 гривень з людини. На підйомі можна зупинятися у притулку для туристів, де ніч коштує 40 євро з людини. А можна безплатно у наметі в лісі ночувати. Наприклад, однієї ночі перед вершиною ми жили в притулку, який відкрився недавно. Ціна – 60 євро за ніч з людини. Це найвищий готель у Європі. Ціна не низька, якщо зважати, що відбувати з готелю потрібно о другій ночі, аби встигнути на вершину.



БЮДЖЕТ ПОДОРОЖІ ЗАВЖДИ МОЖНА СФОРМУВАТИ

- Які враження від Шамоні?

- Містечко дуже гарне, спокійне. Всі розмови тут - про МонБлан. Чимало людей тут проходить акліматизацію, піднімаючись поступово на висоту і спускаючись донизу. Ми познайомилися з одним чоловіком, українцем-емігрантом, який два тижні готувався до підйому і ніяк не міг осилити вершину.

- Скільки коштує пообідати у кафе Шамоні в середньому?

- Орієнтовано 20 євро. Піца – 10-11 євро. Пиво – 5 євро. Недешево. А в супермаркетах ціни на нашому рівні. Можна жити і не в Шамоні, а в прилеглих селах. Ціни будуть удвічі нижчі.

- Якщо людина немає багато грошей, наскільки реально їй розраховувати на таку поїздку?

- Реально. Можна підбирати різні варіанти. З нами підіймалися двоє росіян з радянськими костюмами, рюкзаками. Було видно, що вони не мають багато грошей. Але піднімалися. Бюджет завжди можна сформувати.

- Ще раз би піднялися на гору?

- Вже я думаю, що так. Як тільки спустилися донизу, то думав, що це буде вперше і востаннє. Пройде якийсь час і мені знову захочеться пережити ці відчуття.

Мандрівка на Монблан стала можливо завдяки підтримці туристичної агенції «Нові мандри» та магазину туристичного обладнання «Альпініст».


ФОТО - Віталія Новицького

Довідка

Туристична агенція "Нові мандри": Луцьк, вул. Драгоманова 1A/27 (площа Воз’єднання) тел/факс: 38 0332 210000, 0332 290 650, тел. 38 063 567 6666, 38 097 554 9293

Магазин «Альпініст»: вул. Винниченка, 26а.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.