Житло, робота, психологічна допомога: як на Волині відбувається інтеграція ВПО

На початку повномасштабного вторгнення Волинь стала однією з областей, що прихистила десятки тисяч внутрішньо переміщених осіб. Хтось із них згодом мігрував в інші регіони України, хтось поїхав за кордон, але дехто залишився і планує будувати своє майбутнє саме тут. Упродовж понад двох років потреби цих людей змінювалися. Якщо раніше вони потребували базових речей для виживання, то сьогодні стикаються з іншими, більш глобальними проблемами.

Які труднощі сьогодні супроводжують життя волинських ВПО, як держава та міжнародні організації сприяють поліпшенню цієї ситуації, що роблять для інтеграції переселенців та як розмивають грань між різницею менталітетів. Це та інше з’ясували журналісти Інформаційного агентства ВолиньPost.

У Волинській обласній державній адміністрації кажуть, що на Волині з початку повномасштабного вторгнення зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи близько 80 000 громадян. Майже 600 000 евакуйованих їхали через область транзитом. Усіх їх приймала залізнична станція Ковель. Саме тут переселенцям надавали речі першої необхідності: одяг, їжу, засоби гігієни, а також дах над головою. Їх розселяли по школах, дитсадочках, церквах, адмінприміщеннях. У 2022 році навколо допомоги співгромадянам об’єдналися не лише представники влади, а й волонтери та місцеві жителі. Крім того, щоб підтримати українців в біді, на Волинь перемістилася низка міжнародних організацій.

«Тоді людям треба було дати ліжко, їжу і можливість заспокоїтися. Якщо говорити про зараз, ситуація, звісно ж, змінилася, а потреби стали іншими», – зазначає директорка Департаменту соціального захисту населення Волинської ОДА Оксана Гобод.

Від їжі та одягу до житла і працевлаштування

Ірина Пилипенко, тікаючи від війни, приїхала на Волинь з Вугледара Донецької області. Минулого року вона очолила Раду з питань внутрішньо переміщених осіб на Волині. Це консультативно-дорадчий орган, який об’єднує ВПО з проактивною громадянською позицією, відповідним досвідом і знаннями, з метою ефективнішого захисту прав та інтересів ВПО в регіоні. Жінка розповідає, що на сьогодні, перш за все, у евакуйовиних існує потреба в житлі.

«Ті, хто мешкали в місцях тимчасового проживання, так і залишилися там, їх ніхто не виганяє. Але ми розуміємо, що люди прагнуть мешкати окремо. Щоправда, на заваді стає дороговартісність квадратних метрів. Далеко не кожен собі може дозволити орендувати квартиру. Саме через це багато хто повертається в свої рідні населені пункти. Люди наражають себе на небезпеку, на щоденні обстріли, бо просто не мають іншого виходу», – каже пані Ірина.
Ще одна проблема – працевлаштування, каже очільниця Ради ВПО. За її словами, жителі східних регіонів України звикли до вищих заробітних плат. Тим часом, рівень оплати праці, який пропонують на Волині, далеко не завжди відповідає очікуванням, а часто ця сума навіть не може покрити вартість житла.

«Це ще одна причина, чому люди не можуть інтегруватися тут. Але хочу сказати, що Волинський центр зайнятості робить багато для вирішення проблеми. Вони часто влаштовують зустрічі, запрошують евакуйованих, пропонують роботу, пропонують програми для перекваліфікації. Я, до речі, сама скористалася такою можливістю, отримала ваучер на навчання і зараз отримую чергову вищу освіту», – розповідає Ірина Пилипенко.

Крім того, за словами пані Ірини, частина внутрішньо переміщених осіб продовжують навчати своїх дітей у рідних школах. Але отримання знань в режимі онлайн заважає інтеграції та й загалом повноцінній соціалізації учнів.

«На жаль, не кожна сім’я має можливість відправити свою дитину до місцевої школи. Це додаткові витрати, адже треба дитину одягнути, купити приладдя і так далі. Для когось це на сьогодні – дорого. Крім того, багато батьків, які мають вціліле жило, все ж таки плекають надію повернутися додому. І в людей ось цей період очікування триває вже третій рік», – каже Ірина.

Довідково:
У квітні цього року на одній з конференцій Міністр освіти і науки Оксен Лісовий розповідав, що як мінімум 121 тисяча учнів та учениць навчаються дистанційно, а не за місцем свого фактичного перебування.

Ірина Пилипенко запевняє: погіршилася ситуація ще й тим, що левова частина ВПО перестали отримувати виплати від держави. У березні цього року вступила в дію постанова КабМіну, згідно з якою ВПО, середній дохід яких становить понад 9 444 гривні, більше не зможуть отримувати грошову підтримку від держави. Згідно з даними Волинської ОДА, якщо раніше право на виплати мали понад 22 000 осіб, то сьогодні їхня кількість скоротилася до менш ніж 6 000. Залишилися найбільш вразливі категорії переселенців, які не мають можливості працювати.

Психологічний стан евакуйованих теж бажає кращого, каже Ірина Пилипенко. Багато ВПО досі перебувають у стані «замри», вони продовжують чекати, коли ситуація зміниться на краще.

«Попри це, я знаю багато людей, які змогли інтегруватися, які перенавчилися, відкрили власний бізнес, почали займатися тим, чим раніше не займалися. І таких прикладів багато. Вони бачать своє майбутнє тут, в Луцьку, на Волині. Вони не падають духом, рухаються далі, щось роблять і для себе, і для інших, вони платять податки. Це нас дуже тішить», – розповідає очільниця Ради з питань ВПО.

Нові оселі та психологічна підтримка

Директорка Департаменту соціального захисту населення Волинської ОДА Оксана Гобод каже, що нині на Волині зареєстровано близько 45 000 внутрішньо переміщених осіб. Вона зазначає, що на сьогодні невідомо, коли запрацюють державні програми, які мають надати нове житло внутрішньо переміщеним особам або компенсувати збитки за зруйноване. Тож поки що оселю для сімей, які покинули рідні домівки через війну, шукають усюди.

Так, деякі родини оселилися в місцевих жителів. На підтримку тих, хто надає тимчасове житло ВПО, у Волинській області діє державна програма «Прихисток». Нею скористалися 1 140 домогосподарств, і за кожну людину, якій волиняни забезпечили дах над головою, вони отримують по 450 гривень. У цих оселях переселенці проживають безкоштовно, в деяких випадках, за домовленістю, оплачують комунальні послуги.

«Ще частина внутрішньо переміщених осіб мешкає в прихистках, які здебільшого, діють на базі гуртожитків навчальних закладів. Проживання для них – безплатне. Тим часом, хтось з ВПО зміг адаптуватися, знайти роботу, орендувати квартири. Ще якийсь мізерний відсоток людей, які мали заощадження, самотужки придбали собі житло», – каже Оксана Гобод.

Деякі громади Волині були включена в проєкт НЕФКО «Нове життя для ВПО». Зокрема, в селі Тростянець на Ківерцівщині у колишньому приміщенні школи-інтернату облаштували 28 квартир для внутрішньо переміщених осіб. Перші сім’ї вже заселилися у цей будинок, каже Оксана Гобод, однак є дуже багато охочих отримати ці квадратні метри.

«За цією програмою два житлові будинко для ВПО переобладнали в Ковелі, схоже хочуть реалізувати і в Нововолинську. Ці громади зацікавлені, щоб до них приїхали люди, щоб місто жило, не зменшувався в кількості населення, щоб створювалися нові робочі місця, народжувалися діти», – запевняє директорка департаменту.

Тим часом, на Волинь продовжують прибувати внутрішньо-переміщені особи. У травні в області прийняли чотири евакуаційні потяги. Частину цих переселенців збираються розселити у хати-пустки на Камінь-Каширщині.

«Ці будинки придатні для проживання, але треба розуміти, що вони старі, що це сільська місцевість, це пічне опалення, це вбиральня на вулиці. Однак, якщо людина тікає від війни, від вибухів, то, напевно, краще вже в таких умовах. Подивимося, що з цього вийде», – каже пані Оксана.

Вона додає, що серед ВПО є немало громадян похилого віку. Саме на них держава зосереджує особливу увагу, адже чимало стареньких вже потребують чи невдовзі потребуватимуть сторонньої допомоги й догляду. Тож зараз в державі стоїть питання, куди прилаштувати таких людей.

«У громадах, по-перше, нема такої кількості житла, щоб забезпечити цих осіб дахом над головою, а, по-друге, не вистачає соціальних працівників, які могли б навідувати їх, допомагати по господарству, супроводжувати до медзакладу тощо. Тож нині вирішується питання про створення в громадах окремих інституцій, де б літні люди могли проживати і отримувати всю необхідну підтримку й піклування», – каже пані Оксана.

Оскільки не менш важлива підтримка ментального здоров’я евакуйованих, в деяких громадах області створюватимуть Центри життєстійкості. Це дружні безбар‘єрні простори, куди зможуть звернутися ВПО і отримати першу психологічну допомогу, скерування до потрібних служб та організацій, а також можливість відвідувати групові заняття з психосоціальної підтримки. Такий центр вже запрацював в Нововолинській міській територіальній громаді.

«Виклики є, ми намагаємося скоординувати дії і міжнародних організацій, і громадськості, і органів місцевого самоврядування, і органів соцзахисту. Зараз знову йде евакуація, і люди до нас продовжать їхати. Але, думаю, що ми зможемо забезпечити первинні потреби кожного», – каже Оксана Гобод.

Психологічна інтеграція та подолання стереотипів

Важливою складовою під час культурної та психологічної інтеграції внутрішньо-переміщених осіб є їхня взаємодія з місцевим населенням. Психологиня Благодійного фонду «Рокада» Ольга Звенигородська каже: багатьом волинянам давно потрібно подолати стереотипи щодо евакуйованих.

«Найчастіше від людей можна почути три стереотипні думки. Перша – щодо мови, нібито всі ВПО – російськомовні. Друга – щодо військової служби, буцімто чоловіки зі східних регіонів не захищають країну. Третій – про високий соціальний статус деяких переселенців, мовляв, «вони на дорогих машинах, в гарному одязі, а стоять за гуманітарною допомогою». На жаль, такі думки існують, і вони поширені», – зазначає психологиня.

Вона пояснює, усе це – лише стереотипи. А там, де є стереотип, є й маніпуляція. Такі настрої в суспільстві зовсім не сприяють нашій перемозі. Зовсім навпаки, ці кліше лише підвищують градус конфлікту, працюють на користь агресора та ворожої пропаганди, розділяють і сам народ, і країну в цілому.

«Треба розуміти, що російськомовні українці є і серед жителів Київщини чи Волині. Але на це ми, чомусь, не звертаємо уваги. Багато чоловіків-ВПО сьогодні перебувають на фронті, ми просто їх не знаємо. Ми знайомі з нашими сусідами-родичами-колегами, які захищають країну від агресора, але ми не знайомі особисто з військовими, що є вихідцями з Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької областей. А ці люди теж воюють і теж гинуть. Наявність шуби та дорогої машини у ВПО підтверджує лише те, що ці люди вміють заробляти. І, можливо, ця шуба - єдине, що залишилося тій жінці, а цей автомобіль допоміг врятувати їхню сім’ю», – каже Ольга Звенигородська.

«Допомога громади та спільноти дуже важлива для ВПО. В нашій організації є дві внутрішньо переміщені українки: Олександра з Миколаєва та Інесса з Донеччини. Вони прекрасні працівниці, хороші люди, волонтери. І я розумію, що саме наша підтримка, наше прийняття їх в команду, наше сприйняття їх як прекрасних жінок, мам, людей посприяло їхній швидкій інтеграції в Луцьку. Вони змогли тут розкритися, почати нове життя», – розповідає психологиня.

За її словами, коли ми використовуємо стереотипи про переселенців, то забуваємо, що на кожну людину варто дивитися лише індивідуально, дивитися на її вчинки, а не на статус чи місце народження. Суспільству треба перестати узагальнювати та розглядати інших через призму «вони».

«А взагалі, завжди треба починати із себе. Бо дуже легко звинувачувати ВПО, які говорять російською. Але для себе ми завжди знаходимо виправдання. Мовляв, подивлюся фільм в російському перекладі, бо ще немає українською, гляну відео російського ютубера, бо він не про політику знімає, а робить огляд телефонів. Давайте кожен почне з себе, зі своєї сім’ї, родини, колективу і тільки тоді дозволяє собі заохочувати чи переконувати інших», – розповідає Ольга.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.