Степан Івахів: «Тушки» - це депутати, які не мають своєї думки»

Народний депутат Степан Івахів за короткий період свого депутатства встиг зміцнити позиції у рейтингах найвпливовіших волинян, найбагатших українців, найактивніших волинських «законоробів» і перейти з «підпілля» у категорію публічних політиків, не тільки спілкуючись з журналістами, а й активно публікуючи власні думки у ЗМІ.

Також депутат регулярно наражається на критику за голосування з більшістю.

Як Івахів сам оцінює політичні події і власну роботу в Парламенті? Про це - розмова з нардепом.

– Ви вже виконали якісь передвиборчі обіцянки?

– Нещодавно ми розпочали роботу з автоматизації роботи ЖЕКів у Ковелі.

Так сталося, що на зустрічах з виборцями біля під’їздів, я почув те, що мав би почути мер Ковеля. Люди платять кошти за компослуги і не розуміють, як їх витрачають. Вони тільки бачать, що практично нічого не робиться.

Тому мета цього проекту – повністю все систематизувати, інвентаризувати і зробити прозорою схему витрачання грошей. Люди зможуть стежити за своїми грошима і писати претензії мерії в онлайн режимі.

Вже сьогодні ми провели переговори з низкою компаній, які працюють на ринку програмного забезпечення та визначили компанію, яка має великий досвід в розробці та впровадженні сучасних комп’ютерних IT технологій в управлінні житлово-комунальним господарством.

Ця компанія вже встановила своє програмне забезпечення в більш ніж 10 містах України, серед яких є і малі, як Бориспіль або Бердянськ, та великі, як Суми, Житомир та Київ. Представники цієї компанії вже провели зустріч з керівництвом комунальних підприємств Ковеля та вже розпочали роботу з розробки відповідного програмного забезпечення.

Також цього року зроблю у Ковелі як мінімум один спортивний майданчик.

Майже всі мої законопроекти відповідають пунктам моєї передвиборчої програми. Я, як і обіцяв, не вступив у жодну політичну силу та лишився позафракційним. Всі мої програми, які я започаткував ще рік тому, продовжуються і сьогодні. Мій благодійний фонд активно працює і продовжує допомагати людям.

Також я відмовився від депутатської зарплати, депутатського житла та депутатських пільг. Як і обіцяв – постійно їжджу на округ до людей. На сьогодні я провів вже 28 зустрічей з людьми в 26 населених пунктах. В Ковелі був двічі, бо це велике місто і потребує додаткової уваги.

– Ви є автором і співавтором семи законопроектів, що серед волинських нардепів поки що найбільше. На проходження яких законодавчих ініціатив розраховуєте насамперед?

– Я буду відстоювати закони, що стосуються аграрного сектору. Наразі у мене є три суттєві законопроекти, за які буду боротися найбільше.

Один стосується соціального захисту селян при безробітті, другий – пенсійного забезпечення членів особистих селянських господарств, третій - підтримки створення родинних ферм.

Ще допрацьовуємо проект закону про розвиток поліських територій – те, що я декларував на виборах. Поліська земля родить суттєво менше, ніж земля на інших територіях України, вона потребує особливої уваги і дотацій. Тож, на це треба відповідну законодавчу базу. Якщо я це зроблю, то своїм внукам буду розказувати, що недарма ходив у Верховну Раду.

Та нині важко сказати, що може пройти, а що ні. Бо коли я йшов у парламент, то навіть не думав, що зміни до «пенсійної реформи» не підтримають. Адже в програмах багатьох депутатів і різних політичних сил було чітко написано: змінити пенсійну реформу.

Спочатку я ще думав, за якийсь варіант варто голосувати, за якийсь ні. Але виявилося, що проблема взагалі за щось проголосувати.

Та політики мають розуміти, що наші люди мудрі, і варіант «ми пробували, а нам не дали» годиться сьогодні на сьогодні, щоб «відмазатись». Прийде час, і люди все оцінять.

А багато політиків вважають, що підняти питання і просто поговорити з трибуни Верховної Ради - достатньо, щоб сказати, що вони виконали свої зобов’язання.

– Крім відповідного закону, ви ще й обіцяли, що буде створена депутатська група «За розвиток поліських територій», однак, її й досі нема. Чому?

– З 225 депутатів, обраних по мажоритарних округах, майже всіх «розібрали» політичні сили по своїх фракціях. Таких як я, які не мали зобов’язань перед політичними силами, залишилось небагато.

Але пішов зворотній процес – депутати стали виходити з фракцій, бо депутат, який знаходиться в тій чи іншій політичній силі, не є до кінця самостійний.

А позафракційний депутат сам приймає рішення, які вважає за потрібне. Хоча говорять, що хтось когось перекупляє чи переманює. Я цього не знаю, але впевнений, що депутати, яких обрали на окрузі, розуміють, що їм потрібно працювати і поза стінами парламенту. Це закладено в самій філософії існування депутата з конкретної території.

Тому прагнення мажоритарних депутатів бути незалежними – цілком природні і логічні.

Чи буде створена група позафракційних депутатів в такому ключі - це питання часу, ще побачимо. Але буде створене міжфракційне депутатське об’єднання за розвиток поліських і, напевно, подільських територій.

– У ЗМІ все частіше з’являються повідомлення, що в Раді формується квазі-депутатська група з позафракційних депутатів (включно з вихідцями з «Батьківщини»), яке хоче очолити ваш друг і партнер Ігор Єремеєв. Для чого потрібне таке утворення?

– Сьогодні позафракційних депутатів залишили практично без можливостей. Вони не беруть участь в роботі погоджувальної ради, навіть слово взяти проблематично.

Просто ще у минулому скликанні прийняли зміни до регламенту, згідно з якими збільшили мінімальну кількість депутатів для створення фракції та визначили, що депутатська група повинна бути не менша, ніж мінімальна фракція.

Усі, і «регіони», і комуністи, і опозиція хотіли, щоб депутати, які будуть обиратися на округах, примкнули до політичних сил. Звісно, ні одній політичній силі не потрібно, щоб був такий депутат Івахів, який сам приймає рішення. Йому не можна сказати, як голосувати, його треба переконувати, а не просто дати команду. Та якщо він проголосує не так, як хочуть політичні сили, його можна тільки покритикувати у пресі.

Депутати ж, які обирались на округах, мають якось виконувати свої обіцянки, вносити в парламент необхідні для округу законопроекти та інше. Але їм цього робити не дозволяють, доки не дасть згоду голова фракції, або взагалі забороняють.

І тому це природній, а не штучний процес, коли депутати, які потрапили до фракцій, будуть з них виходити, щоб розширити свої можливості впливати на політичні процеси, самостійно приймати рішення та вирішувати питання своїх виборчих округів.

Тож природно, що позафракційні депутати хочуть об’єднатися, аби мати більшу вагу у Верховній Раді.

Як це буде - побачимо. Ми уже зробили звернення до голови Верховної Ради з проханням дати можливість позафракційним депутатам брати участь у погоджувальній раді.

– А як відбувається співпраця парламентарів? Чи лідери фракцій пропонували вам чи вашим найближчим соратникам голосувати за їхні ініціативи в обмін на підтримку ваших законопроектів?

– На жаль, ні один політичний лідер, ні один депутат від тієї чи іншої політичної сили ніразу до Івахіва Степана Петровича не прийшов і не сказав: «Слухай, маю таку думку, давай порадимось, ми хочемо це зробити. У нас не вистачає голосів, ви можете мати іншу думку, але це важливіше». Ні разу - ніхто.

Натомість поширена інша практика: «Ти проголосуй, а ми покритикуємо».

– Все ж саме за результатами деяких голосувань ваші опоненти стали вживати популярний парламентський термін «тушка»...

– А по яких критеріях ви це оцінюєте? Я, наприклад, по-філософськи ставлюся до такого клейма.

З одного боку, я вважаю, що не можна людей називати тушками, бо це негарно. З іншого, для мене «тушки» - це депутати, які не мають своєї думки. Депутат, яким керують його лідери, для мене вже «тушка», тому що він не має права на своє слово. І які це політичні сили, для мене немає значення.

Зараз більшість - «регіони», то всі «тушки» у них. А завтра, уявіть собі ситуацію, опозиція буде при владі, у кого тушки будуть?

– Тоді чи можна говорити, зважаючи на підсумки ключових голосувань, які часто були синхронні з позицією Партії регіонів, що ви остаточно приєдналися до провладної більшості?

– Якщо взяти по кількості голосувань, я голосував більше з опозиційними силами, аніж з «регіонами».

Чим керуюся? Яка б політична сила не була ініціатором законопроекту, в мене єдиний підхід. Якщо пункти моєї програми збігаються з законопроектом, який виноситься на голосування - я голосую «за». Якщо законопроект суперечить моїй програмі - я голосую «проти».

По всіх інших питаннях я визначаюся особисто, виходячи з того, чи є цей законопроект популістським. Чи цей законопроект дійсно дієвий, чи це передвиборчий піар-хід однієї з політичних сил? Які будуть наслідки прийняття чи не прийняття цього законопроекту для людей з мого округу?

Якщо це піар чи популізм – я не голосую, бо не хочу приймати участь в чужих політичних іграх.

Та давайте говорити конкретно про резонансні питання. Найбільш резонансне і болюче для мене - це пенсійна реформа. І людей цікавить тільки одне з цих питань - зміни до пенсійної реформи...

Я людей питав: «Скажіть, будь ласка, якщо деякі політичні сили не дають кожного разу за свої ініціативи приблизно по 20 голосів - це випадковість чи закономірність?» Люди відповідають, що закономірність.

Я їжджу на округ, розказую людям про голосування. Отже, Івахів три рази голосував за ці зміни. Не голосував тільки за проект комуністів, бо він є популістським і нічого спільного з дієвим законопроектом по зміні пенсійної реформи не має.

Тим більше ми розуміли, що він точно не пройде. А всі три інших варіанти ми проголосували. То я з ким голосував - з регіонами, чи з опозицією?

– А чи питають вас виборці, чому не підтримали постанову про недовіру Уряду?

– Ми всі розуміємо, що попереду 2015 рік, тобто вибори Президента. І Верховна Рада - дуже хороший майданчик для піару. Коли я розумію, що це просто піар, я виходжу із зали, щоб не дивитись на цей концерт.

Що стосується голосування по відставці Азарова. Якби його все ж відправили у відставку, він все одно лишився б головою Уряду, тільки з приставкою в.о.- виконуючий обов’язки. Бо саме так сьогодні говорить закон. А це звільняє його від підзвітності Верховній Раді до тих пір, доки Президент не запропонує Верховній раді наступну кандидатуру голови Уряду.

Запобіжника від такого повороту подій опозиціонери не передбачали. Не йшлося і про формування коаліційного уряду, як альтернативи діючому Кабміну.

Отже, в результаті ми бачимо картину, як на голосування за відставку Уряду чомусь не прийшли 10 комуністів та 14 представників опозиції, які так хотіли цей Уряд звільнити.

Опозиція вміє рахувати, бачить, що голосів не вистачає та все одно виносить питання на голосування. Ну і що це, як не політична гра? Бо голосували не заради того, аби звільнити Азарова, а заради того, аби людям сказати: бачите, ми хотіли звільнити Уряд, а в нас не вийшло, бо всі навколо «тушки» та вороги.

Та все ж я вважаю, що сьогодні система управління державою - недосконала. Бо якщо раніше парламентська більшість подавала кандидатуру прем’єр-міністра, депутати її обговорювали, впливали на процес, то після зміни Конституції, Президент подає кандидатуру прем’єр-міністра, а парламент ніяк на це не впливає. Рада може тільки висловити своє ставлення до роботи Кабміну.

Якби мені дали можливість висловити свою оцінку цієї роботи, то я би натиснув кнопку «Негативно». А коли мені кажуть голосувати за відставку Уряду, але фактично навіть після голосування все залишиться, як було, то я не голосую.

І знову ж таки, ви задали питання, чи хтось зі мною говорив? Не говорив. Чому представники опозиції не прийшли до позафракційних та не сказали: «Хлопці, давайте разом із нами проголосуємо за відставку Азарова?»

Всі розуміли, що це нереально. Якщо всі знають, що це справді потрібно, що це важливо, то треба всім зібратися стовідсотково, як штики, можна навіть з температурою прийти до Ради, з Івахівим та іншими позафракційними переговорити і переконати, що таки є шанси цього добитися.

А подивіться статистику: скільки депутатів не проголосувало, причому відомих одіозних фігур з тих політичних сил, які ініціювали відставку Уряду? Це був чисто політичний популістський крок.

- Але ж як обійтися без політики, будучи народним депутатом?

- Я, йдучи на вибори, завжди казав слова Черчиля: «Відмінність державного діяча від політика в тому, що політик орієнтується на наступні вибори, а державний діяч - на наступне покоління».

Не змушуйте мене бути політиком, я буду працювати для цієї держави і з цього буду виходити. Тому і в політичній складовій я стараюся не брати участі.

Політика – це наука, яка, на жаль, навчила політиків сучасності таких стандартів, які для мене не зрозумілі. І дай Боже, щоб я їх ніколи не зрозумів.

Ті часи, коли політикам ставили пам’ятники, давно минули.
Поведінка сьогоднішніх політиків називається «пройти між крапель». Але падають не краплі, а град людських прокльонів, і не треба між ними пробувати пройти.

Я хочу вирішувати питання по суті. Я не хочу стати тим політиком, який буде між каплями ходити. Краще я займу свою позицію, нехай почую від людей навіть те, що неприємно почути, але це сьогодні. А завтра мені скажуть – ти був правий.

- Та все ж ви все частіше стали публікувати свої думки у ЗМІ…

- Я переконаний, що сучасні інструменти комунікації потрібно використовувати в повному масштабі. Я ще користуюся більш традиційними засобами, але дуже швидко прогресую. Став читати інтернет-видання, щоб бути в курсі всіх справ, хоча раніше читав тільки художню літературу, аби голову собі не засмічувати. Тепер сам намагаюся більше писати і планую найближчим часом стати активним користувачем соцмереж.

- Як ви думаєте, чи є можливим об’єднання бізнес-кіл Волині чи хоча би західноукраїнського регіону для збільшення свого впливу на долю країни, як це роблять бізнесмени інших областей, наприклад, Донецької, Харківської, Дніпропетровської?

- Ви хочете, щоб бізнесмени із Західної України об’єдналися, як донецькі бізнесмени і почали ділити цю неньку Україну? Досить вже тих, хто ділить. Мені так здається.

Але я хотів би, щоб зі сторони бізнесу було більше ініціативи. Бо є сьогодні депутати в Верховній Раді з Волині і може бути досить хороше волинське лобі.

Якби бізнесмени разом частіше зверталися з різними порадами і пропозиціями, то я би був дуже задоволений.

Як це зробити? Я спілкуюся з багатьма волинськими бізнесменами, які мені підказують ті чи інші речі. Чи це треба зробити більш показово, робити круглі столи, мати сформовану структуру? Напевно, було б добре. Але об’єднуватись для того, щоб, як донецькі, точно не треба.

- До речі, компанія «Континіум» уже тривалий час будує біля «Там Таму» масштабний торгово-розважальний центр. На коли заплановане відкриття, що там буде, бо будівництво інтригує мешканців Луцька?

- А це називається маркетинг - дивіться, а потім покажемо. Там багато чого буде – і каток, і роледром, торгівля, фаст-фуди.

Але головне - підхід. Ми як акціонери поставили завдання, що будівля має бути сучасна, бо будувати треба не вчорашній день, а завтрашній. Приміщення досить складне - не павільйонно-гаражного типу. У Луцьку має бути таке, щоб люди казали: «Бачте, як зробили в Луцьку».

Ми розуміємо, що туди будуть ходити, в першу чергу, молодь і діти. І те, в якій обстановці вони будуть знаходитися, в якій атмосфері, таку культуру в собі будуть плекати. Одна справа, коли підліток пішов у розвалений завод, інша, коли навколо гарно і по-сучасному.

Ми з Ігорем Мироновичем трохи романтики і хочеться зробити, щоб було гарно. Хоча сьогодні ми не керуємо бізнесом особисто, але як акціонери цікавимося, чи все йде так, як ми планували.

Перші терміни здачі були заплановані на липень, але графік трохи змінився, і тепер стоїть нова дата - 1 грудня. Причина не в інвесторах, а в будівельниках. Знаєте, я будівельник по професії, і саме до будівельників у мене завжди було найбільше претензій.

- Нещодавно ви увійшли у Топ-100 найвпливовіших волинян на четвертій позиції. Ви справді є таким впливовим, як стверджують експерти?

- Якщо говорити про мій округ, то якийсь вотум довіри від людей завоював і певний карт-бланш рухатись далі я отримав. Хоча ще багато треба зробити, щоб переконати їх у тому, що я гідний їхнього вибору.

Наскільки я впливаю на процеси в області, то ніколи над цим не задумувався.

- Ваші опоненти Вам закидають, що ви перемогли нечесно, а просто купили виборців. Як на це реагуєте?

- Ніяк. Просто ігнорую. Всі пам’ятають, які технології застосовувалися в Україні на минулих виборах. Вся країна чула про підкуп голосів – це коли людині давали 200-300 грн. в кишеню, чоловіки гроші пропивали, а жінки проклинали. Я ніколи такого не робив і ніколи не зроблю.

Я вважаю, що гідно пройшов виборчі перегони, утримався від коментарів і не сказав жодного слова про моїх опонентів.

У них - інша тактика. Вони говорять більше про мене, а вже потім про себе. Але то їхня справа. І хто з нас правий – хай люди вирішують.

Але, не зважаючи на критику опонентів, я допомагаю і буду допомагати громадам, доки в мене будуть сили і можливості.

- Та все ж у вас була чи не найдорожча виборча кампанія в області. А перевага над основним конкурентом виявилася незначною. Як на вашу думку, кількість потрачених грошей відповідає отриманому ефекту?

- Коли я зараз їжджу на округ і коли заходжу у відремонтований клуб, в якому ремонту 20-30 років, і бачу нові вікна, двері, і я бачу що ще треба зробити… Коли я заходжу в медичний заклад, в якому було холодно і не можливо було працювати, а стало тепло, стоїть нове медичне обладнання, хворі лежать на новій постільній білизні, медичний персонал в новеньких халатах…

В школах дошки нові, парти, навіть в найменших сільських школах уроки проводять із застосування сучасних мультимедійних комплексів, які навіть не в кожній школі Луцька побачиш…

То відчуваю такий ефект від потрачених грошей, що вистачає ще ентузіазму і наснаги далі так працювати.

- Нещодавно журнал «Форбс» знову записав вас у ТОП-100 найбагатших українців. Мільйони, які нарахували журналісти, відповідають дійсності?

- Якщо чесно, то я такого не читаю, бо з точки зору експертної оцінки там не зовсім коректно все зроблено.

По-перше, не треба плутати мої власні статки із вартістю кампанії, акціонером якої я є. Мої власні статки прозорі, вони записані в моїй декларації, яку я оприлюднюю вже другий рік поспіль.

По-друге, я казав людям на своєму окрузі і вам хочу повторити. Якби мені і моєму другу Ігорю Мироновичу Єремеєву вдалося зробити ще більшу компанію, аніж ми створили, то я ще більше би гордився.

Не всі великі компанії мають бути засновані у Києві, Донецьку, Дніпропетровську чи Луганську, де є активи, шахти, металургійні комбінати і тому подібне в держави забране.

Ми «Континіум» створили з нуля: кредит – побудова - кредит віддали і далі працюємо. Це гідний механізм створення бізнесу.

Тому я не сприймаю це як недолік, а як позитив. Якби ми не створили такої компанії, то, напевно, і робочих місць би не було. У нас працює приблизно 13 000 працівників.

Плюс-мінус 1000-1200 людей тих, хто прийшов в компанію з тими підприємствами, які компанія купила і потім реконструювала. Наприклад, «Ковельмолоко» чи ковельська нафтобаза. Все решта - це підприємства на новому місці збудовані. Чому мені цим не гордитися?

- Але завдяки величезним статкам вас називають олігархом. Вам це подобається?

Коли я приїжджаю на округ, мене олігархом не називають – і я такий щасливий!

Наталка ПАХАЙЧУК (для ВолиньPost)
Фото Сергія ШАПОВАЛА

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.