Записки породіллі

Ну, добридень давно знайоме відділення екстрапатології. Дев’ять місяців позаду. Ті самі люди, ті самі ліжка, оновлені місцями стіни, і я… сім років по тому.

Сиджу в ліжку без постелі. Пояснюють: «Тут аби сільським забудькам вистачило, на міських немає». Міським теж принесуть. Увечері. Поки так і сидітиму.

Який сенс у тому сидінні? Хто зна. Але ж сиджу – будуть тепер мене слухати, обдивлятися з усіх боків і скрушно хитати головою: бо ж і там щось негаразд, і там, виявляється, пієлонефрит був: «Як це вас не лікували?»

Та, от так. Не лікували і все. І все було гаразд. І аналізи самі собою покращилися. Нема здорових, є недообстежені.

В палаті неспішно перетікають розмови з одних страшилок на інші.

- А не знаєте, скільки зараз кесарський коштує?

- Певно, тисяч п’ять. Бо ж тисячу набір, а ще ж всім дати. Анестезіологу тільки скільки треба дати!

- Нє, ну, правда, а скільки треба дати анестезіологу?

- А що то, який краще наркоз брати – загальний чи епідуральний?

- Ой, стільки ускладнень від того епідурального. Кажуть, паралізувати може. Я одну знала…

- З загального як? Ото в мене знайома з коми не вийшла.

- Чоловік кого хотів?

- Та хлопця…

- А що, дівчина буде?

- Та нє, цей вже хлопець. Три дівчини в нас вже є. А то такі очі були, такий задоволений.

- Ой, і мій так хлопця хотів, що ледь не плакав, коли виявилося, що дівка.

За усіма розмовами нерухомий до того час потроху починає рухатися…

* * *

Усе почалося зранку. Щоб потрапити за направленням у відділення, треба пройти кілька кіл навколо нього. Перше: відсидіти чергу в приймальному. Після цього тебе обважать, обміряють, помнуть в різних місцях, суворо вимагатимуть капці і халат.

На все про все – години три. Тому електронна читалка або й справжня книжка в запасі геть не зайва.

Ще години півтори приймали у самому відділенні. Сходи купи «набір для поступаючих», піди зроби кардіограму, а ще треба докупити…

Карантин же! І біжиш власноніж з пузом, вивчаєш асортимент місцевих аптек.

* * *

Нарешті довели до відділення, поселили в ліжко без постелі (хто ж знав?). Ніхто раніше, ніж за годину, все одно, в ці краї не забреде. Ще через півгодини оглянули і відправили гуляти по відділенню – якраз і передачу принесли.

Доведеться читати і слухати страшилки. Ага.

- Хто «така-то»?

- Я.

- Бігом в оглядову, лікар уже чекає.

- Чому мене, мене ж щойно оглядали?

- Не сказали. Я вже за вами приходила, де були?

- За передачею ходила.

- Бігом! Там вас вже чекають.

В оглядовій троє лікарів. Чекають одну вагітну. Це насторожує. Повторно: серце дитині, аналізи, стривожені погляди лікарів і вердикт: кесарський і бігом!

* * *

Ех, завертілося. Хотіла геть іншими враженнями ділитися: про родзал, чи, наприклад, про затишний вечір в компанії люблячого чоловіка і мене на фітнес-болі чи швейцарській стінці…

Нічого подібного. Чоловікові довелося справлятися з непростим квестом: «завези дітей тещі, знайди дружину, яка вже десь знаходиться в несвідомому стані, попередньо заплатити в якусь з аптек тисячу гривень за набір для кесарського і не забути капці!».

Капці, щоправда, забув.

Тисяча гривень – за набір для кесарського… Мене вже вкотре здивувала ця ціна. Попереднього разу, щоправда, в далекому 2006 році, вона була незначно меншою, 600 грн.

А якщо поступає на пологи неплатоспроможна жінка? Її що – не ріжуть?

* * *

Я хоч і маю вже трьох дітей, але так і не бачила «родзалу». Зате двічі споглядала операційну. Яка вона? Стерильна.

Ще на вході роздягаєшся. гола йдеш, гордо несучи пузо поперед себе. На тебе чекають люди в… кольорових халатах, штанах і шапочках.

Білі халати теж бувають, але накидки на халати якісь різнобарвні – ніжно зелені, ніжно блакитні, сині, зелені. І білі штани. Разом з операційною в біло-зеленуватих відтінках – враження якісь весняні… новонароджені.

А потім тебе прив’язують. Руки навзнак, ноги разом – як розпинають.

Анастезіолог ретельно обстежує, куди б вколоти. Лікарі щось допитуються. А в голові думка: чи знайде чоловік, чи не забув капці?

…І коли встигла відключитися? Попереднього разу факт переходу в іншу реальність запам’ятався чітко, а тут щойно думалося про капці чоловіка, і раптом: «Агов? Як себе почуваєте?» під акомпанемент дитячого кувікання.

Малюк – у чоловіка на грудях. Поки мене не було, він зігрівав, носився з малятком.

- Ніби нормально – кажу.

* * *

Дістаю руку з-під ковдри, рахую пальці. П’ять. Ноги на місці, в голові бульбашки, але не критично.

Встати поки не можу. Нічого: «домагає» карантин і необхідність сходити до «храму роздумів про вічне».

У пологовому з тобою не цяцькаються – все, що треба на поверсі, вирішуй свої проблеми сама. Ні, не скажеш, що напризволяще покидають. Медсестри, акушерки навідуються. Але, в цілому, мама з малям ще й під час карантину на кілька днів лишається сама: від нічних сидінь над кювезом до бігання в аптеку наступного дня після операції.

Годин через 15 після, нехай нескладної, але операції, медсестра з заявою: тут всі жінки мають термометри. Йду в аптеку. А та – на іншому поверсі. По стіночці, похитуючись.

Добрела. В аптеці щось купує вгодована, доглянута медсестра. І до мене з наїздом: чого це я не в халаті, а в сорочці розгулюю по відділеннях?! «Тут же і чоловіки ходять!». Мені ще двоїться в очах, толком і пояснити не можу: банально не подумала про цноту чоловіків, мета була одна – термометр…

До речі, аптека в пологовому будинку – не просто магазин ліків. Тут можна купити шкарпетки, повзуни, простирадла, соки. Просто тобі супермаркет.

* * *

Жінок багато. У післяпологових відділеннях – аншлаг. Пацієнток – по двоє-троє в душних, не провітрюваних палатах.
Зі мною разом на поверсі – одночасно 30 породіль. І на всіх тридцять нас, післяпологових, післяопераційних, у стані, коли, перепрошую, й не потерпиш – лише один туалет.

А поруч – порожній для персоналу, куди пацієнткам – ні-ні, хоч умри.

Цього я так і не зрозуміла. Як і дечого іншого. Наприклад, режиму дня. В одинадцятій-о пів на дванадцяту ночі приходить на огляд акушерка. А в п’ятій ранку дитяча медсестра прибігає важити дитину. Бо їй звітуватися.

Не зрозуміла я і причин, з яких моїй дитині наробили синців на пальцях ніг, тричі беручи аналіз крові.

І вже зовсім незрозуміло стало, коли до мене шість днів не пускали навіть чоловіка. Бо ж грип! А на шостий відвели робити УЗД в жіночу консультацію. А там – протяги (після душних палат), натовп людей в шубах, шапках і черевиках.

Ще більш прикро було від того, що саме в той момент довелося відривати від грудей дитину. Та зайшлася плачем. Але ж «ідімте бігом, потім ніяк не можна буде, інші відділення підуть!».

Півгодини я вешталася в потенційно грипозному, холодному приміщенні…

Взагалі, кажуть, там, в цивілізованих закордонах, жінку після пологів тримають в стаціонарі день, максимум, ще ніч, а жінку після кесарського виписують вже через добу-півтори після події. Для чого ми займали ту затишну палату стільки часу – неясно, а пліток не передаватиму.

* * *

Про вакцинацію. Чому ніхто з медперсоналу не проводить такий необхідний лікнеп? Адже вони зобов’язані пояснювати, що за вакцина, ким вироблена, які побічні ефекти… Ні мур-мур. Навіть якщо допитуєшся.

Здалося, просто не знають, що відповідати. Наприклад, про вакцину БЦЖ почула таке: «Та, Росія робить, Росія. То ще такі прививки, які вам кололи і мені, хороші прививки».

Так і хотілося сказати, що Жигулі часів мого народження – геть не те саме, що зараз. Та й Росія за останні 33 роки змінилася. Чому б вакцині залишитись тою ж?

* * *

Зрештою, позитиву в такому інтимі, коли у кімнаті тільки і малеча – на двох більше. Ніхто не стоїть за плечима в найболісніший момент знайомства, ніхто не претендує потримати замість тебе сокровенний згорток, коли ти сама цього найбільше потребуєш.

Тільки тимчасові професіонали з лаконічними порадами і швидкою, в прямому сенсі слова, допомогою.

А на шосту добу нас виписали…

Корисно знати

Для реєстрації малюка в РАЦСі, якщо в батьків однакове прізвище, вистачить тільки тата, зі своїм та маминим паспортом, свідоцтвом про одруження і медичною довідкою про народження.

Якщо прізвища різні, то потрібна ще й мама.

Довідка коштує 50 гривень, оплатити які треба в найближчому банку. Послуга у луцькому РАЦСі доступна з вівторка по п’ятницю до обіду.

Прописують дитину безкоштовно за місцем прописки (реєстрації) матері у паспортному столі за наявності будинкової книги і будь-кого з прописаних повнолітніх мешканців з паспортом.

Довідку про склад сім’ї (для вироблення соціальної допомоги) видають у ЖЕКу (у них довідки видаються лише в конкретний день, тому треба уточняти).

Весь процес народження дитини в Луцькому пологовому будинку шляхом кесарського розтину обходиться за неофіційними даними приблизно в три тисячі гривень.

Юля СМАЛЬ (для ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.