Як волиняни в давнину святкували Великдень: розповідь етнологині

Наближається Великдень, який цього року святкуватимуть 5 травня. Українці завжди ретельно готувалися до свята і дотримувалися давніх традицій.

Про символізм свята і про те, яких великодніх традицій дотримувалися волиняни — в інтерв'ю Суспільному розповіла етнографиня, доцентка кафедри документознавства і музейної справи Волинського національного університету імені Лесі Українки Алла Дмитренко.

— Що означає слово "Великдень" і звідки пішла назва?

Слово "Великдень" – великий день. Знаєте, українці взагалі вірять, що на великий день сходить нове сонце. Колись була традиція — відчиняти не тільки двері до хати, а навіть ворота відчиняти, щоб сонце не пройшло мимо. А для того, щоб воно все ж таки побачило, що його чекають, не можна було вимикати в великодню ніч світло. Бо велика ніч – ніч очікування дива. Народна назва українська – це Великдень. А вже Пасха – це суто церковна назва цього свята.



— Триває великий піст, який розпочинається за сім тижнів до Великодня. Розкажіть про цей період. Що робили люди, яких правил дотримувались?

Я вам розповідаю тільки за тими польовими матеріалами, які я конкретно збирала. Я пам'ятаю, як в селі Голядин Шацького району в експедиції одна жіночка казала, що всі постилися, навіть хворі. Всім треба було поститися, обов'язково. Особливо постилися в понеділок. Тому що казали, якщо постилися в понеділок батьки й сама дівчина, то дуже добре заміж вийде.

— Останній передвеликодній тиждень, яким він був? Це і Чистий четвер, і Страсна п'ятниця, Великодня субота.

Чистий четвер починався з того, що господиня прокидалася до сходу сонця, діставала хлібну діжку, в якій цілий рік пекли хліб. Тобто, жодного разу за рік не мили діжку. І тільки в Чистий четвер все треба було помити, в тому числі хлібну діжку. Після миття діжки її підв'язували крайкою чи якимось тканим рушником і ставили на найвищий стовпчик, на колодязі, в кого не було нічого вищого, — щоб діжа сповідалася сонцю. От коли вона посповідалася, вона готова до роботи на наступний рік.

В четвер треба було завершити прибирання. Вішали нові чисті рушники, завішували всю хату.

— Однією з найважливіших справ господині є випікання святкового хліба — паски. Як і коли готували її в давнину? І чи щось змінилося зараз?

Звісно, що змінилося, тому що сьогодні люди працюють. Вони не можуть так готуватися і в такому режимі, як готувалися наші предки. Часто питають, в який день пекти паску. Так я вам скажу, що вже в чистий четвер у багатьох селах печуть паску, поки не йдуть на страсті до церкви. В інших селах паски пекли в п'ятницю.

Колись моя учениця, тепер вже моя колега Світлана Чибирак записала у селі Гуща біля кордону Побужжя такий звичай, що в п'ятницю можна робити дві справи – пекти паски й садити капусту. Паску пекли в ночовках, як казали в нас в селі — дерев'яних ночовках. Паску розчиняли, накривали рушником чи полотном і зверху клали лозину, але цьогорічну лозину. А вже перед тим, як ставити в піч паску, закидали туди минулорічну посвячену вербу.

Волинська паска була така, як і повсюди в Україні. Батько ніс паску святити, клали її в портовину, яку закидали на плечі. Портовина – це така скатертина. І колись паску пекли одну, і, звісно, не білу, а чорну, тому що в нас, як ви розумієте, пшениця не дуже родить. І ту паску їли цілий тиждень до провід.

— Кожна господиня наввипередки намагається якнайгарніше оздобити свою паску. Як це було в давнину на Волині?

Звісно, паску так само оздоблювали якимись просто листочками та іншими візерунками з прісного тіста чи з того ж чистого. Тобто, нічого там особливого такого, не було ніяких білків, ніяких зайців, як сьогодні роблять.

Що таке заєць? Я маю подругу зі Збаразького району. Тобто, це якраз вже ті села, які входили до складу, скажімо, Австро-Угорщини. І в них поширилася та німецька традиція пекти зайці. Зайці — це був атрибут бідних родин, як ми вже сьогодні знаємо. Тобто, це був фарш. Хто не міг запекти м'ясо — брали фарш, туди клали всередину яйце ціле. Їх називали зайцями. Вони не мали форми зайця, але їх чомусь називали зайцями. Паска була звичайна, вже більш декоровані були різні мазурки, баби, навіть сирні баби.

— А чи знаєте давні рецепти пасок? Якщо так, чим вони особливі?

Я тільки запам'ятала давній рецепт, скажімо, це звичайний. До речі, казали, що без цукру робили паску. Пізніше вже тільки в хліб клали, але клали й в паску чорнушку. Це — така дуже запашна рослина. І оцей хліб, цю паску як розламаєш, в неї був неймовірний запах.

Минулого року напередодні Великодня читала в соцмережах рецепт родинної паски, якому 200 років. Рецепт: борошна стільки, яєць стільки, родзинок стільки, лимон і так далі. Мені дуже хотілося б знати, де то родичі тієї панянки, яка це опублікувала, брали родзинки, лимон?

— Одна з головних традицій Великодня — це освячення та споживання традиційних страв. За вашими дослідженнями, що колись люди клали у кошик і освячували?

Чого тільки не освячували. По-перше, м'ясні страви. Вони могли бути різними: і сало варене, і печене, і м'ясо. Хто на що спромігся.

Далі – це молочні продукти. Звісно, й паску і яйця клали. Далі клали сіль, ножа, щоб паску різати, бо гріх священний хліб різати неосвяченим. Також пшоно або мак. Сіль, в основному, використовувалася суто для споживання яєць. А мак і пшоно — воно дрібнесеньке і ним сипали біля порога, біля воріт, по двору, біля хати. Бо ми знаємо, що нечиста сила активізується в усі свята.

Клали також хрін. Хтось святив хрін потертий, але то вже більш пізніше. В основному святили хрін — довгий корінь. Для чого хрін, особливо на Поліссі? Довгий хрін асоціюється із плазунами, вужами, гадюками. Люди, які все літо практично проводять в лісі, починаючи від перших грибів і далі ягоди, вірували, якщо першим відкусити хрін, то за весь сезон не побачиш жодного вужа і гадюки. У багатьох селах нашого Полісся була ця традиція, найбільше я це фіксувала в Камінь-Каширському районі, але також і в колишньому Шацькому у селі Острів'я.

— Які були Великодні віншування? Кого вітали? Що дарували?

Нічого такого не було, як зараз. Було одне — Христос Воскрес, Воістину Воскрес. Є ряд звичаїв: перше — це створення шуму, який сприяє росту. Це, в першу чергу, це дзвони великодні. Кожен міг йти, дзвонити. Друге — це гойдалки. Це рух вверх, вниз.

Наступне — це волочебне. Сьогодні волочебне означає, що це ціла торба подарунків чи грошей. Колись це, розумілося, як суто яйце. Кожен хрещений батько і мати повинні були принести діткам яйце. Далі — гра, якою грали в катки в Маневицькому районі. В Четвертні зараз є оцей каток. Дехто каже, що обливальний понеділок. Ні, в нас обливального понеділка не було.

— Окрема тема — це вшанування пам'яті померлих. Як це відбувалося?

Починаючи вже буквально з перших днів, з вівторка, в різних селах було по-різному. Наприклад, є місцевості в Дубровицькому районі чи Сваловичі, де дотепер побутує отой обряд водіння куста.

Обов'язково все почистити, прибрати могилки,— те, що ми сьогодні робимо. Ніхто штучних квітів не ніс. І пора вже їх перестати усім і всюди носити. Завжди на могилах був барвінок. Якщо навіть могила повністю була в барвінку, то її все одно посипали жовтим пісочком. З дитинства пам'ятаю оці могили з жовтим пісочком. Я сама ходила і його носила, і могили родичів теж посипала.

Далі обов'язково треба було обновити пам'ятник. Тоді в рік міняли той пам'ятник, хрест малий, а точніше, міняли на великий хрест дубовий, який вкопували в міру підгнивання. І коли він вже повністю загнивав, його просто викидали, і могила зникала.

Я ще дуже добре пам'ятаю, як моя бабуся робила. Шила маленькі фартушки й прив'язувала на той пам'ятник. Я пам'ятаю, що моя бабуся дуже багато часу витрачала, щоб на всіх: і на батька, і на матір, як вона казала, на всіх повісити. Взагалі на Волині менше, але я пам'ятаю, у Великому Обзирі я бачила фартушки на пам'ятниках. Бо це є традиція. Колись на чоловікові вішали рушника або сорочку таку вже стару, а на жінках вішали фартушки.

На проводи обов'язково носили пасочку або шматок, або маленьку цілу і обов'язково яйце клали. Сьогодні це вже теж під забороною, щоб ворони, коти, собаки не розносили. А тоді це обов'язково клали, тому що це забирали жебраки, як тоді казали. Тобто, люди бідні. Є ж таке повір 'я, що якщо ти хочеш щось передати на той світ, то треба це передати комусь, таким людям знедоленим, і тоді те все отримують.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.