Сотня найвпливовіших волинян. Місця 76-100

Центр політичного аналізу і виборчого консалтингу, інтернет-видання ВолиньPost та газета «Хроніки Любарта» вдруге презентували рейтинг «ТОП-100 найвпливовіших волинян».

Експерти оцінювали кожну особу, яка ввійшла до анкети, за 5-ти бальною шкалою за чотирма критеріями – особистими статками чи наявністю прибуткового бізнесу, посадою, рівнем публічної довіри та діловими, родинними бізнесовими чи іншими зв’язками.

У результаті перші сто прізвищ, які набрали найбільшу кількість балів, і склали рейтинг.

76. Руслан Вайман, генеральний директор ПрАТ «Луцький домобудівельний комбінат», 60 років

Попри загальний песимізм на ринку будівництва Руслан Вайман заявляє про можливості і перспективи. Він – активний «лобіст» ідеї доступного житла: саме за цією державною програмою «Луцький домобудівельний комбінат» сьогодні працює, реалізовуючи житло у будинках, які зводить. І варто сказати, «крутитися» йому тут доводиться куди активніше, ніж його колегам-конкурентам, які «підсіли» на виконання держзамовлень через участь у тендерах.

«У 2010 році за програмою «30 на 70» 8 сімей отримали власне житло, а у 2012 – 40. Це свідчить про позитивну динаміку програми. Сім’я отримує від держави підтримку від 80 до 100 тисяч гривень. Потрібно збільшувати зусилля і будувати далі», ‒ говорив Вайман нещодавно в інтерв’ю «Волинській правді».

ЛДБК – одна з небагатьох авторитетних будівельних компаній Волині, якість споруд якої не викликає у більшості сумніву. А нещодавно компанія стала лауреатом Всеукраїнської премії Конфедерації будівельників України у номінації «Кращий учасник програми доступного житла».

Якось Вайман «сходив» у політику, ставши у 2006 році депутатам Луцької міської ради, і навіть претендував на крісло заступника міського голови. Та, певно, зрозумів, що крісло політика – не його, бо наступного разу серед кандидатів не з’явився, зате делегував туди сина Андрія Разумовського. Тепер той – депутат Луцькради і директор підприємства «Західноукраїнська торговельна компанія»

77. Андрій Осіпов, депутат Луцької міської ради, 36 років

Один із найяскравіший депутатів діючої каденції. Ініціативний, творчий, запальний, ризикований, амбітний депутат перетягнув на себе ковдру уваги громадськості, що гріла багатьох депутатів минулих каденцій чи могла би зігріти цієї. Ба навіть більше – він подумки приміряє перину міського голови, що, звісно, не може не дратувати мера.

Осіпова часто критикують за показовість, багатослівність та гру на публіку. Разом із тим, варто додати, що такі дії дратують хіба що тих, хто активно стежить за політичним життям, чи тих, чию ковдру він забрав. Натомість звичайний виборець часто-густо бачить в Осіпову «месника», який готовий відстоювати їх насущні, побутові, але такі важливі проблеми: виплату зарплат, латання доріг, обслуговування в закладах освіти чи лікувальних установах.

Осіпов вибрав для себе шлях народного захисника. Адвокатська діяльність йому у цьому неабияк сприяє. Дає вона і фінансову незалежність. А вихід із партії – можливість вести більше незалежну гру.

78. Олександр Згоранець, головний редактор газети «Волинь-нова», 38 років

Після смерті багаторічного редактора газети «Волинь-нова» Степана Сачука навесні 2012-го вся журналістська (та й не тільки) спільнота з особливою цікавістю очікувала на вибори нового редактора. Ним став молодий і перспективний відповідальний секретар газети Олександр Згоранець. За нього проголосувала більшість колективу.

Ось уже майже рік Згоранець керує найпопулярнішою й найстарішою на Волині газетою. І прихильників у видання не поменшало. Як і не змінилася редакційна політика «Волині-нової», яка й далі іменує себе незалежною громадсько-політичною газетою. Ніхто більше не дозволяє собі виходити тричі в тиждень та ще й тиражем у понад 66 тисяч примірників.

Минулоріч під час виборчої кампанії «Волинь-нова» заробила на політичній рекламі, мабуть, більше, ніж усі інші місцеві газети. І хоча читачі й видихнули з полегшенням, коли вибори закінчилися (бо ж нарешті в газеті знову стало що читати), але «лицем в бруд», як то кажуть, видання не впало.

79. Антон Кривицький, впливовий пенсіонер, 67 років

Не зважаючи на свій пенсійний статус, колишній луцький міський голова та начальник головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської облдержадміністрації Антон Кривицький залишається тією людиною, до якого прислухаються.

Останнє місце роботи Кривицького перед виходом на пенсію – посада радника міського голови. Найймовірніше, що її Кривицький позбувся через те, що став довіреною особою кандидата у народні депутати Бориса Клімчука. Відомо, що таким чином губернатор став головним конкурентом Ігоря Палиці.

Не зважаючи на вихід на пенсію, Кривицький залишається в обоймі, адже зберіг численні зв’язки. Люди, на яких він має вплив працюють у владних структурах. Чимало посадовців зобов’язані перед Кривицьким.

80. Мирослав Коротя, голова правління ПАТ «Волиньгаз», 36 років

Коротя очолює чи не головну «природну монополію» ‒ структуру, яка постачає людям газ. Перепрошуємо: не постачає – продає.

Від чіткості і злагодженості роботи «Волиньгазу» залежить і тепло в оселях, і робота фабрик і заводів, і спокій чиновників. Відтак, останні мусять рахуватися з Коротею. І, схоже, знаходять спільну мову.

Мирослав Коротя пробував себе і в політиці: у 2010 році балотувався у депутати Луцької міської ради у списку «Нашої України». Кажуть, на це його вмовив приятель Андрій Козюра. Але Коротя «пролетів». Певно, в кріслі повелителя газових кранів на Волині відчуває себе доволі впевнено.

81. Олександр Курилюк, заступник голови облдержадміністрації, депутат Волинської обласної ради, 42 роки

Якщо у кулуарах Віталія Карпюка називають правою рукою Бориса Клімчука, то правою рукою Олександра Башкаленка – Олександра Курилюка. Він не просто заступник, який курує гуманітарний сектор, а «мозковий центр» волинського осередку Партії регіонів. Такий собі сірий кардинал, не помітний аудиторії, однак авторитетний в середині партії.

Він і депутат, і високопосадовець, і не остання людина в політичній силі. Його вплив диктується можливістю вирішення соціальних питань та авторитетністю в партії.

Людина тверезо мисляча, яка найменш схильна до емоцій, його важко вивести з рівноваги. Саме до Курилюка дослухаються більш радикальні і запальні регіонали.

Олександр Курилюк не причетний до жодного зі скандалів та не має негативного шлейфу. Він сам про себе при приході на посаду заявляв, що журналісти не зможуть знайти на нього жодного компромату. Працівники облдержадміністрації кажуть, що цей заступник ‒ найбільший роботяга, порівняно з колегами на аналогічних посадах.

82. Олександр Киричук, директор ДКП «Луцьктепло», 39 років

Колишній бізнесмен, а з 2011 року очільник «Луцьктепла» Олександр Киричук, видається, має немалі політичні амбіції, однак, поки що досвід виборчих перегонів він отримував невдалий.

На місцевих виборах 2010 року Киричук балотувався до Луцької міської ради у списку партії «Сильна Україна». На парламентських виборах 2012 року вирішив підкорювати один із мажоритарних округів під стягами «УДАРУ» Віталія Кличка, однак взяв лише 8%. Не допоміг навіть візит відомого політика й боксера на Волинь. Та поразки тільки загартовують політиків, особливо таких, як Киричук.

Призначення Киричука на «Луцьктепло» – не випадкове, звісно ж. Його називають людиною Ігоря Єремеєва, адже свого часу він працював на волинського мільйонера. З 2004 по 2007 роки Киричук займав посаду помічника-консультанта на ТзОВ «Континіум Укр-Ресурс».

«Луцьктепло» – монополіст на ринку, тож Олександр Киричук контролює великі фінансові потоки. Є навіть чутки про те, що він прийшов на це підприємство, аби підготувати його до концесії.

Нині місто працює з Європейським банком реконструкції та розвитку, який готовий дати Луцьку 10 мільйонів євро на модернізацію інфраструктури центрального опалення міста. Якщо ЄБРР піде назустріч місту, Олександр Киричук матиме змогу оперувати величезними кредитними грошима.

83. Леонід Стефанович, директор підприємства «Житлобуд-2», 52 роки

З 1997 року Леонід Стефанович очолює ТзОВ «Житлобуд-2», одне з найбільших будівельних підприємств області. На сьогоднішній день на підприємстві працює 270 осіб.

«Житлобуд-2» активно освоює державні кошти в будівництві. За останній період фірмою Стефановича збудовано чимало об’єктів в області, серед яких: обласна дитяча лікарня, центральна лікарня в с. Боголюби, очисні споруди для «Нестле», добудова НВК №26 у м. Луцьку, будівництво дитячого садочку в с. Жидичин та інші.

Також збудований дитячий садочок у 55 мікрорайоні Луцька та добудовується школа.

Видання «Наші гроші» звинувачувало «Житлобуд-2» та «Луцьксантехмонтаж №536» в змові під час проведення державних тендерів. Адже раніше основна частка в «Житлобуді» належала «Луцьксантехмонтажу».

Проте 20 квітня 2012 року під час загальних зборів акціонерів «Луцьксантехмонтажу №536» було прийнято рішення про продаж Леоніду Стефановичу статуної частки у «Житлобуді-2». Кошти мали надійти протягом двох місяців.

Також у січні 2013 року «Житлобуд-2» згадували з приводу нещасного випадку на будівницві у Луцьку.

В 2008 році Леонід Стефанович був нагороджений знаком «Почесний працівник будівництва та архітектури» Міністерства регіонального розвитку та будівництва. У 2009 році йому присвоєне почесне звання «Заслужений будівельник України».

84. Роман Бондарук, депутат Луцької міської ради, бізнесмен, 33 роки

Прийшовши в партію, а, завдяки покровительству Григорія Пустовіта, й у депутатський корпус Луцькради, сьогодні Роман Бондарук – уже далеко не просто партійний «спонсор», а практично самостійний гравець.

Бондарук від початку у фракції став «ядром», що формувало навколо себе одну з груп впливу, на противагу іншій – «групі Никитюка». З часом досвідченіші «бійці» таки перетисли новачків, і сьогодні Бондарук ‒ очільник нового депутатського формування «Патріоти Волині». Воно, як прийнято казати, «наближене» до народного депутата Степана Івахіва. З «політичної альма-матер» Бондарука, як і його соратників, виключили.

Та все ж той і далі вибудовує стратегію нарощування політичного впливу. Між іншим, очолив постійну депутатську комісію з питань житлово-комунального господарства, екології, транспорту та енергозбереження. Додайте сюди фінансові можливості, медіа-активи (до прикладу, Бондарук контролює газету «Волинська реклама», а також має вплив на роботу коворкінг-центру «Репортер»), покровительство нардепа Івахіва і зрозумієте, що прогнози про можливість балотування Бондарука на посаду міського голови у 2015-му – не зовсім небезпідставні.

85. Олександр Пиза, депутат Луцької міської ради, голова Волинської обласної організації партії «Фронт Змін», 47 років

Втративши у 2011 році місце у корпорації «Пан Курчак» через політичні заяви щодо перейменування вулиці іменем Юлії Тимошенко, Олександр Пиза здобув дещо інше ‒ час, який можна цілком присвятити власним політичним амбіціям.

Нині депутат нарешті очолив обласний осередок опозиційної партії «Фронт змін», має певну фінансову незалежність завдяки ресторанному та рекламному бізнесу та став помітно обережнішим у власних висловлюваннях.

Як справжній політик, Пиза обережно вибирає слова, шукає компроміси, не оминає публічних заходів та не втрачає нагоду висловлюватися щодо актуальних питань. Він не категоричний, особливо не критикує діючу владу на місці, але й приязно ставиться до місцевих радикальних опозиціонерів. Подейкують, поміркований опозиціонер має хороші перспективи у разі об’єднання опозиції на майбутніх парламентських виборах.

Поки що він був 121-й у списку об’єднаної опозиції.

86. Анатолій Бурін, генеральний директор ПАТ «Волиньобленерго», 71 рік

Такого керівника ще треба пошукати. Анатолій Бурін очолює «Волиньобленерго» з 1996 року. Кажуть, що він – єдиний незмінний керівник серед очільників подібних підприємств в Україні. А це, звісно, свідчить про його неабиякий авторитет серед колег, начальства й акціонерів.

ПАТ «Волиньобленерго» обслуговує понад 353 тисячі фізичних та 10 тисяч юридичних споживачів, має близько 2400 працівників. Перед усіма цими людьми Анатолій Бурін відповідальний.

Підприємство на 75% державне. Подейкують, що навколо «Волиньобленерго» створена низка комерційних фірм, які виконують різного роду роботи: монтажні, будівельні тощо. Цілком ймовірно, що відбувається це не без відома керівника такого величезного підприємства.

87. Олександр Бєлік, начальник управління НБУ у Волинській області, 54 роки

Голова управління НБУ у Волинській області людина не надто публічна, проте його авторитет серед місцевих банкірів – незаперечний. Адже саме від нього залежать багато речей щодо розвитку банківської сфери в області.

Бєлік народився у Луцьку. Трудову діяльність у банківській системі розпочав з серпня 1981 року у Волинській обласній конторі Будбанку СРСР, працював на посадах економіста, заступника начальника відділу кредитування підрядних організацій, заступника начальника Волинського облуправління Промбудбанку СРСР.

З листопада 1992 року по даний час очолює Управління Національного банку України у Волинській області.

За значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний і культурний розвиток України, вагомі досягнення у трудовій діяльності, багаторічну сумлінну працю Бєліку О.В. у 2007 році присвоєно почесне звання «Заслужений економіст України».

88. Микола Матрунчик, директор державного підприємства Міністерства оборони України «Луцький ремонтний завод «Мотор», 58 років

ДП «Луцький ремонтний завод міністерства оборони України «Мотор» ‒ один із провідних підприємств своєї галузі. Створене понад 70 років тому підприємство досі живе, «дихає» і, схоже, комфортно себе почуває, давно і вміло перебудувавшись на «ринкові рейки».

Немала заслуга в цьому особа його директора Миколи Матрунчика, який зумів втілити на державному підприємстві, та ще й оборонного комплексу, принципи сучасного ефективного менеджменту.

Сьогодні завод спеціалізується на ремонті авіаційних турбореактивних двигунів для бойових літаків. Також підприємство веде туристично-відпочинкову діяльність: відкрило дві бази відпочинку, готель у Луцьку.

Завод займає майже 23 гектари, тут працює близько 900 людей.

На заводі впевнені, що встояти і далі розвиватися після «зміни епох» на початку 1990-х років підприємство змогло завдяки його керівнику. Коли стало скрутно, той вибрав правильну тактику – шукати нових партнерів. І знайшов. Зрозуміло, в умовах «щедрості українських військових бюджетів» ‒ за кордоном. Зокрема у Китаї. Й саме завдяки клієнтам з-за кордону підприємство вистояло в часи кризи й працює далі. Матрунчик каже: скорочували кадри вперше і востаннє ще на початку 90-х.

Ще один правильний принцип, втілений Матрунчиком, – інвестиції. За останні десять років на розвиток підприємства було спрямовано майже 35 мільйонів гривень. Із них лише на закупівлю нового обладнання ‒ понад 10 мільйонів, пише журналіст Людмила Урлапова.

Незважаючи на те, що підприємство є унікальним щодо повноти комплексу капітального ремонту авіадвигунів на власних виробничих площах, тут далекоглядно «не гребують» і іншою, не такою рідкісною, але не менш необхідною роботою. До прикладу, ремонтують не лише турбодвигуни військових літаків, а й паливні насоси та колінчаті вали автотракторної техніки, виготовляють вікна й двері з алюмінієвого та металопластикового профілю, займаються столярним виробництвом.

89. Михайло Півнюк, директор Державного виробничо-торгового підприємства «Волиньфармпостач», 54 роки

Михайло Півнюк – багаторічний очільник підприємства, яке не тільки продає, а й виготовляє ліки. А якщо врахувати, що сучасний фармацевтичний ринок і стан здоров’я українців знову покликав до життя поняття ліки «діставати» (бо дорогі, бо не ліцензовані в Україні, бо потрібні терміново тощо), то можна зрозуміти, що до фірми Півнюка можуть звернутися всі – і прості смертні, і сильні світу цього.

ДВТП «Волиньфармпостач» у 2012 році мало на Волині 87 аптек, які обслуговували понад 50% фельдшерсько-акушерських пунктів і амбулаторій.

Окрім того, підприємство Півнюка ‒ «Волиньфармпостач» ‒ новатор у своїй галузі. У Луцьку на вулиці Львівській працює аптека-фабрика готових лікарських форм. Її потужності ‒ 150 тисяч упаковок ліків щороку. Зі слів Півнюка, це – цілий аптечний комплекс, у якому запроваджені технології дрібносерійного виробництва ліків.

90. Тетяна Ариванюк, приватний нотаріус, 57 років

Тетяну Ариванюк вважають однією з найвпливовіших та найбагатших волинських нотаріусів. Успіху цієї жінки заздрять не лише «колеги по цеху», а й усі, хто мріє працювати за фахом, отримувати від цього задоволення та пристойно заробляти.

Саме вона свого часу стала першим приватним нотаріусом на Волині, а «бізнесова хватка» допомогла жінці не лише втриматись на плаву, а й зробити собі ім’я та заслужити авторитет.

До кандидата юридичних наук Тетяни Ариванюк звертаються місцеві бізнесмени, політики, чиновники. Подейкують, що з багатьма з них жінка на «ти». У стінах її нотаріальної контори зберігаються майнові, бізнесові та сімейні секрети відомих людей області.

В її колі кажуть, що завдяки особистим та професійним якостям, Тетяна Ариванюк могла би претендувати на посаду у міністерстві юстиції, проте їй це навряд чи потрібно.

Справу матері успішно продовжує донька Наталія, яка теж вже користується неабияким авторитетом серед колег та має чимало впливових клієнтів. Вона навіть лишила дівоче прізвище, адже Ариванюк у Луцьку – це вже певний бренд.

91. Володимир Мікуліч, колишній власник компанії «ПАККО-Холдинг», 55 років

Один з акул волинського бізнесу Володимир Мікуліч колись володів ТОВ «ПАККО-Холдинг», якому належала мережа супермаркетів «Вопак» та гуртівень «ПАККО». У 2008 році тижневик «Коментарі» оцінював його статки у 80 млн. доларів.

А у 2010 році Мікуліч продає своє підприємство, виснажене економічною кризою, структурам, близьким до політика та бізнесмена Олега Бахматюка.

Колись Володимир Мікуліч починав свій шлях до успіху, будучи директором оптової бази «Волиньбакалія». Нині він володіє декількома продуктовими магазинами та ресторанами, частину з яких здає в оренду.

Також одна з його доньок займається у Луцьку приватною медициною, організувавши медичний центр «Благомед».

92. Богуслав Галицький, головний тренер жіночого волейбольного клубу «Континіум-Волинь-Університет», 63 роки

Заслужений тренер України з волейболу виховав пристойну плеяду спортсменок, які грають в іграх вищої ліги не лише України, а у Росії та країнах Європи. Богуслава Галицького поважають у спортивному середовищі не лише за відданість справі та тренерську майстерність, а й задатки менеджера.

Нерідко саме з привітань волинських волейболісток починають робочі тижні не лише в спортивній обласній школі чи університетах, а й у «овальній залі» на Київському майдані. Знайшовши спільну мову з губернатором, Галицький добивається фінансування галузі. Не здаються захмарними ті часи, коли Луцьк прийматиме найпрестижніші чемпіонати не лише України, а й Європи.

Додамо, що серед спонсорів підопічних Галицького – один із найбагатших людей Волині, депутат Степан Івахів. Зрештою, для обох сторін така співпраця більш ніж зручна. Тренер має укомплектовану команду, а політик – звання мецената і позитивний імідж в очах молоді.

93. Товій Рівець, художній керівник камерного оркестру «Кантабіле» обласної філармонії, 66 років

Зразковий колектив Товія Рівця став однією з візитівок Волині представлення класичного мистецтва. Левова частка успіху – саме любов Рівця до справи та артистична жертовність, кажуть його колеги.

Відомого артиста знають і до нього ставляться з пошаною в мистецьких колах усієї України. Колектив «Кантабіле» грає не лише класичну музику, а й має програми для дітей, джазові експерименти. Щороку колектив проводить понад сотню концертів на Волині і за її межами.

Вплив цього діяча культури вимірюється не його статками чи знайомствами, а моральним авторитетом на інтелігенцію краю.

94. Володимир Грушовінчук, начальник управління Державної служби надзвичайних ситуацій України у Волинській області, 50 років

Ось уже десяток років Володимир Грушовінчук лишається головним рятувальником області й, схоже, зі своїми обов’язками вправляється добре. Він має один із найвищих рангів у військовій ієрархії – генерал-майор цивільного захисту.

Під його опікою та у сфері відповідальності ‒ безпека населення як у щоденній роботі, так і під час масових стихій: буревіїв, повеней, масштабних пожеж.

Сфера впливу генерал-майора також визначається широкими дозвільними повноваженнями установи, яку він очолює. Адже, як відомо, без погодження пожежників жодне будівництво здане в експлуатацію бути не повинне.

Через реорганізацію відомства вплив Грушовінчука тільки посилився, адже тепер управління ДСНС жорсткіше контролюватиме бізнес.

Володимир Грушовінчук, схоже, у добрих стосунках з Борисом Клімчуком. Принаймні губернатор ніколи не нарікає на нього як на керівника, а нерідко й відкрито хвалить.

95. Володимир Найда, голова Шацької райдержадміністрації, 56 років

Володимир Найда є собою, яка уповноважена від імені держави контролювати ситуацію за усіма напрямками на території, яку часто називають «перлиною» Західного Полісся – Шацьким національним парком.

Володимир Степанович перебуває на керівних посадах в Шацькому районі з часів незалежності та утворення самого району не дивлячись на те, які політичні сили були при владі у державі. А повторне призначення на посаду голови РДА у 2010 р. може свідчити про високу довіру від обласного та центрального керівництва.

Основна впливовість та цінність Володимира Найди у тому, що він знайомий з безліччю високопосадовців обласного та центрального рівня, яким йому неодноразово доводилось сприяти у організації належного відпочинку в озерному краї. Також Найді вдається вибудовувати належні стосунками з рядом бізнесменів, які намагаються отримати у власність чи оренду бодай невеликий шматок шацької землі.

96. Олександр Гоцка, директор ТзОВ «БРВ-Україна», 45 років

Керівник одного з найбільших підприємств меблевої галузі, розташованого у Нововолинську, працює там з 2011 року. До цього він був комерційним директором іншого меблевого гіганта – «Гербор-холдінгу», який є одним із власників нововолинського виробника.

За неофіційною інформацією, Гоцку запросили на «БРВ-Україна», де працює близько 500 людей, польські інвестори підприємства, які були невдоволені роботою попереднього керівництва. В інтерв’ю газеті «Волинь-нова» Гоцка розповідав, що на підприємстві – «не до кінця продумане управління, на якому була побудована логістика».

Гоцка був депутатом Волинської обласної ради попереднього скликання. Пробував свої сили й у 2010-му, балотуючись туди від «Сильної України», проте не пройшов. Тепер зосереджений на бізнесі. Сьогодні, за неофіційними даними, «БРВ-Україна» контролює близько 40% українського ринку дешевих і середньої вартості меблів.

У 2012 році Гоцка отримав відзнаку «Бізнесмен року» конкурсу «Люди року Волинського краю.

97. Ярослав Галькевич, голова спостережної ради ВАТ «Гнідавський цукровий завод», 52 роки

Як відомо, ціна на цукор є одним із важливих соціальних показників для населення. Для Волині він по-особливому важливий, адже тут галузь цукрових буряків розвинена. А, отже, ті, хто має стосунок до її формування, – шановані владою.

«Гнідавський цукровий завод» ‒ це одна з найвідоміших торгових марок Волині. Більше того, це один із тих заводів, які без підтримки державою галузі втрималися на плаву.

Згідно з інформацією підприємства, опублікованою на ресурсі Smida, виробничі потужності становлять 5050 тонн переробки цукрових буряків за добу. На заводі працює близько 500 працівників в залежності від сезонності.

Ярослав Галькевич є неординарним бізнесменом із цікавими поглядами на історію та політику, а також прагматичним світобаченням, як і будь-який підприємець.

98. Наталія Покінська, генеральний директор ТзОВ «Кроноспан-UА», 37 років

Ця молода жінка спокійно керує величезним підприємством, на якому їй підпорядковується кілька сотень людей. Очолила ТзОВ «Кроноспан- UА» Наталія Покінська у 2006 році. За цей час встигла заслужити авторитет впливової бізнес-леді. Час від часу її прізвище з’являється у рейтингах успішних жінок.

Здобувши освіту в Україні, поїхала вчитися за кордон, там же стажувалася. І хоча Наталії Покінській пропонували роботу в Британії, вона вирішила застосувати свої знання вдома.

Наталія Покінська має справу зі складним виробництвом, великими грошима та іноземними партнерами. У структуру «Кроноспан-UА» входять майже 30 підприємств у різних країнах світу. Підприємство є одним із найбільших в Україні виробників плитних матеріалів на основі деревини для меблевої галузі та ламінованих плит для стін і підлоги.

99. Леонтій Іванішин, директор Луцького ТзОВ «Завод будівельних конструкцій», 52 роки

Ця людина очолює одне з найкрупніших будівельних підприємств регіону. «Завод будівельних конструкцій» має серйозну перевагу перед конкурентами – він не тільки будує, а й сам виробляє будівельну продукцію.

Станом на квітень 2013 року на підприємстві працює близько 300 осіб. Серед інших підприємств схожого профілю в регіоні ЗБК відрізняється найбільшою номенклатурою продукції. Так вони є фактично монополістами з виробництва шахт для ліфтів та опор електропередач у Волинській, Львівській та Рівненській областях. Тому одним з найбільших замовників є продукції підприємства є «Волиньобленерго».

На «Заводі будівельних конструкцій» досі не оговталися від кризи 2008 року. Проте 2012 рік дозволив спрацювати підприємству фактично в нуль. Основною фінансовою проблемою називають невчасний розрахунок за виконання державних програм. Попри те на заводі постійно вироблюється різноманітна продукція та відвантажується замовникам.

Колись партнером Іванішина в ЗБК був Микола Голєв, проте партнери посварилися та стали непримиринними ворогами. Чи то через колишнього партнера, чи то через фінансову кризу, але у листопаді 2009 року щодо ЗБК була порушена навіть справа про банкрутство.

Також під час минулих парламентських виборів Іванішин робив гучні заяви проти Миколи Голєва, дружина якого балотувалася в мажоритарному окрузі у Луцьку.


100. Василь Слапчук, письменник, 51 рік

Якось Василя Слапчука не зрозуміли. Сталося це тоді, коли письменник, лауреат Національної премії імені Шевченка, який давно здобув собі славу принципового і не охочого до ласк влади, став агітувати за кандидата зі штампом «провладний».

«З усіх претендентів ми повинні вибрати одного, який, втрапивши до стін Верховної Ради, був би за нас, а не тільки за себе, і тим більше ‒ не проти нас», ‒ написав Слапчук.

Газети опублікували цей опус Слапчука з позначкою «реклама». А сам текст був написаний за усіма жанрами агітки: спочатку критичне про одних кандидатів, потім ‒ хороше про свого. І в кінці – голосуйте за нашого!

Голова Волинської обласної організації Національної спілки письменників України Олег Потурай, якось, дорікаючи йому за це у статті «За шмат гнилої ковбаси…» водночас подякував Слапчуку, що перед тим як написати цю «оду», той вийшов із членів Спілки. Хоча й назвав іншу причину виходу – «не бачить перспектив».

Але що значить для багатьох звичне політичне заробітчанство на тлі грандіозного слапчукового таланту й авторитету майстра? Його й далі шанують, його твори вивчають учні і студенти, за його творчістю пишуть наукові дослідження. А справжні шанувальники завжди відрізнять політагітку від рядків, написаних за поривом душі.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.