Право на зброю: наскільки легко захиститись українцям під час повномасштабної війни*

До повномасштабної війни в Україні близько трьох сотень компаній займались реалізацією зброї населенню: пневматичної, травматичної, мисливської. І це — попри відсутність закону, який би регламентував використання зброї. Це значно впливало на ринок. За даними МВС, у 2021 році офіційно було зареєстровано понад 1 млн «стволів», а от кількість нелегальної зброї, за різними оцінками, перевищувала два або навіть три мільйони. Чи змінилось щось зараз? Дослідимо у цій статті.

Отримання дозволу на зброю: довго, складно й незрозуміло

Дозвільна система на зброю в Україні — ще одна «спадщина» радянського союзу: бюрократична, заплутана та наповнена штучними перепонами. Ба більше: наведені вище дані про кількість зброї неточні, адже уніфікованої бази даних не існувало. Якщо об'єктивно, то облік «стволів» у територіальних підрозділах ніким ніколи не контролювався. Тож не дивно, що навіть у МВС точно не знають, скільки насправді видано дозволів.

Отже, ситуація була наступна: в Україні існував ринок зброї, були бажаючі купити її легально, але не існувало відповідного профільного закону. Тож за його відсутності довелося використовувати старий наказ МВС №622 від 21.08.1998 року. Згідно з ним, отримати дозвіл можна після проходження відповідного навчання у спеціальному центрі та отримання довідки. Ще треба було купити сертифікований сейф для зберігання та викликати дільничного для перевірки цього факту.

Спочатку громадянин України мав оформити окремий дозвіл на купівлю зброї, а потім — на її зберігання й використання. Перший документ видавав інспектор департаменту превентивної діяльності або представник територіального органу Нацполіції на основі заяви, довідки про несудимість, медичної довідки 127\о, довідки про навчання, рапорту дільничного, фотокарток, копій документів, договору страхування.

Після черг, перевірок та очікування дозволу на купівлю (який, до речі, діяв лише три місяці) заявник отримував право прийти з ним до спеціалізованої крамниці та вибрати відповідний «ствол». Після придбання у нього було лише 10 днів на реєстрацію. Для цього треба було знову пройти кола бюрократичного пекла в територіальному органі Нацполіції. При цьому документ діяв обмежений період часу.

І це — принцип отримання дозволу на мисливську зброю. Право купити «травмат» було лише у поліцейських та їх родичів, чиновників, журналістів, нардепів, військовослужбовців, суддів та членів їх сімей.

Складна процедура, наповнена «папірцями», затягнута й нелогічна, з чергами та штучними перепонами — не дивно, що українці намагалися спростити її шляхом корупції або ж просто купували зброю нелегально й зберігали її на власний страх та ризик. Очевидно, що державну систему, яка довго перебувала під гнітом пострадянських принципів, не турбували питання самозахисту громадян.

І зараз можна лише фантазувати, що було б, якби російські окупанти зайшли у лютому 2022-го в міста, де переважна кількість жителів мала б на руках зброю. Можливо, темпи окупації та втрати були б не такими шокуючими?

Як отримати дозвіл на зброю в інших країнах: досвід ЄС та США

У більшості країн ЄС право зберігання вогнепальної зброї цивільними обмежене. Для отримання дозволу необхідно пройти навчання, медичний огляд та стати членом відповідного стрілецького клубу. Документи видають на певний термін і анулюють при порушенні правил.

Кількість вогнепальної зброї на руках у населення ЄС порівняно невелика. Так, у Фінляндії, яка вважається країною з найбільшою кількістю зброї на душу населення, на 100 осіб припадає 38 одиниць. У більшості інших країн ЄС цей показник значно нижчий. Наприклад, у Франції, Німеччині та Італії на 100 осіб припадає відповідно 12, 13 та 11 «стволів».

У США право на зберігання вогнепальної зброї закріплене в Конституції. Для отримання дозволу необхідно лише досягти повноліття та пройти перевірку на наявність судимості. У штатах, де право на зброю нічим не обмежене, достатньо купити «ствол» та надати свої дані продавцеві. Він відправляє їх до поліції та ФБР, де впродовж п’яти днів агенти перевіряють покупця. Якщо все «чисто», можна повертатись до крамниці та забирати зброю разом з дозволом. У США експерти не раз озвучували тези: в регіонах, де можна вільно купувати та використовувати зброю, показники злочинності наближаються до статистичної похибки
.

Зброя для українців: чи варто розраховувати на адекватну процедуру

Підприємиця та громадська активістка Яна Матвійчук впевнена: українці мають право на вільну купівлю та володіння зброєю в умовах постійних зовнішніх та внутрішніх загроз. І на це є колосальний запит у суспільстві.

Результати опитування, проведеного у застосунку Дія навесні 2022 року (через кілька місяців після повномасштабного вторгнення російської армії) показали: майже 59% українців прагнуть вільно володіти зброєю для самозахисту та хочуть, щоб нарешті в державі прийняли відповідний закон.

Навіть отримавши такі результати, представники державної влади продовжили маніпулювати думками. Зокрема, через підконтрольні ЗМІ вони поширювали тезу: «вільне володіння зброєю = хаотичні перестрілки на вулицях».

«Але при цьому у держави вже був досвід масового розповсюдження автоматичної зброї серед населення для протидії окупантам», — згадує Яна Матвійчук. — «І чи була тоді хаотична стрілянина? Ні: громадяни патрулювали вулиці разом з поліцейськими, боронили міста та зупиняли мародерів».

Разом з іншими свідомими українцями Яна Матвійчук довгий час боролася за те, щоб ліквідувати застарілу та корупційну дозвільну систему на зброю. Свої аргументи та шляхи розв'язання проблеми Яна Матвійчук виклала у петиції до президента України. Вона набрала 8838 голосів з 25000 необхідних, тож не була розглянута. Попри це, тези, наведені у петиції, спричинили значний дискурс у суспільстві та допомогли досягти від влади головного: спрощення оформлення дозволу на зброю.

Шалений громадянський тиск спричинив те, що з 23 червня в Україні запрацював Єдиний реєстр зброї. Відтепер громадяни можуть подавати документи онлайн або безпосередньо у магазині під час купівлі. Тобто, відпала необхідність особисто звертатись у дозвільні центри, годинами чекати у чергах та терпіти бюрократичні колізії. У разі звернення до магазину покупець має лише надати документи: продавець сам оформить заявку та надішле її до поліції.

«Саме цю ідею я просувала за допомогою петиції», — коментує Яна Матвійчук. Водночас вона наголошує: хоч теоретично такий принцип має зруйнувати корупційні схеми, ще зарано розслаблятись. Дозвільні органи заробляли значні кошти на хабарях (за чутками, середній хабар складав $200), тож вони не захочуть так просто позбавлятись джерела доходів.

Водночас ця ситуація ще раз підтвердила: щоб влада почала діяти, потрібен потужний сигнал від суспільства.

«Та це ще не кінець нашої боротьби. Наша мета – максимально спростити процес отримання дозволу на зброю та звести до мінімуму кількість документів, які для цього потрібні», — зазначає Яна Матвійчук.

Вона прагне, щоб для отримання легального права купувати й використовувати зброю було достатньо одного документа — паспорта або водійського посвідчення. Річ у тім, що вони відкривають доступ до бази даних, де вже є необхідна інформація про громадянина. Тож немає сенсу додатково витрачати час на збір папірців про несудимість чи психічне здоров’я. Яна Матвійчук впевнена: за умови активності громадянського суспільства цього результату теж можна досягти. Тож боротьба триває.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.