Куди ведуть благі наміри медичної реформи?

Лікарі, чиновники та пацієнти солідарні: змінювати систему надання медичної допомоги в Україні потрібно було розпочати ще 20 років тому. Втім методи реформи у пацієнтів викликають роздратування та нерозуміння, у лікарів страх перед майбутнім, а чиновники лише усно запевняють, що все буде гаразд.

ЩО І ЯК ХОЧУТЬ РЕФОРМУВАТИ

Рівні надання медичної допомоги в України визначає Закон України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я».

Він поділяє медичну допомогу на екстрену (бригади «швидких»), первинну медичну допомогу (надають сімейні і дільничні лікарі у амбулаторіях та фельдшерсько-акушерських пунктах), вторинну (спеціалізована допомога вузькопрофільних спеціалістів, що надається у багатопрофільних лікарнях, госпісах, консультативно-діагностичних центрах) та третинну (високотехнологічна допомога).

Зокрема невідкладну допомогу реформують, увівши новий норматив доїзду до хворого: 10 хвилин – у місті та 20 хвилин – на селі. Координуватимуть виклики Обласні центри екстреної допомоги. На Волині такий Центр базуватиметься у Луцьку на вулиці Словацького і має запрацювати до 1 травня 2013 року.

Згідно зі змінами до Закону «Про основи законодавства України про охорону здоров’я», які набувають чинності з 1 січня 2015 року, надання первинної медичної допомоги забезпечують так звані Центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, а також сімейні лікарі, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи-підприємці.

Аби не запроваджувати ці зміни відразу на усій території України, вибрали чотири пілотні регіони – Вінницьку, Дніпропетровську, Донецьку області та місто Київ. Тут медичну реформу випробовуватимуть на практиці з 2011 по 2014 роки.

Для цього прийняли навіть окремий закон – «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві». Для пілотних областей передбачили й окреме фінансування для запровадження змін.

До слова, наявність пілотних регіонів – один з головних аргументів тих, хто виступає проти негайного запровадження медичної реформи на Волині. Давайте спочатку подивимося на результати цього експерименту, кажуть вони.

«Тобто якщо щось не вийде – повернуться до старої системи. Якщо у них будуть успіхи, то вони їх опишуть і передадуть в інші області. І для експерименту їм відвели час до 2015 року. Саме тоді має набути чинності закон», - зазначає депутат Луцької міської ради Андрій Осіпов.

У ініціаторів запровадження реформи на Волині – свій аргумент. Вони кивають на Указ Президента України від 12 березня 2012 року № 187/2012. Цей Указ затверджує Національний план дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Згідно з пунктом 32 «Реалізація реформи медичного обслуговування на загальнодержавному рівні (окрім пілотних областей)» базуючись на досвіді пілотних областей, у грудні 2012 року в кожній області мали би відкритися не менше 80% від загального плану Центрів первинної медичної допомоги.

ЯК ПОКРОЯТЬ ОБЛАСТЬ?

Центрів надання медичної первинної допомоги зі слів начальника управління охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації Ігоря Ващенюка, передбачено по одному на район.

Нині районів, котрі залишаються без центрів, одиниці. Найактивніше «пручається» проти реформування Ратнівський район. Останні три місяці проти рішення про створення Центру воювали і в Луцьку.

Центр надання первинної медичної допомоги повинен стати окремою юридичною особою, до складу якою увійдуть амбулаторії загальної практики сімейної медицини та фельдшерсько-акушерські пункти (ФАПи).

Окремо мають існувати консультативно-діагностичні центри, як рівень надання вторинної медицини, а також лікарні – третинна ланка. Дільничних лікарень бути не повинно.

«У дільничних лікарень перспективи немає. Громада має зрозуміти, що це марнотратство. На кожну людину у районі приходить певна сума. Наше бачення, що вони мають бути реорганізовані у амбулаторії загальної практики сімейної медицини з пунктами швидкої допомоги, якщо це велика територія», - зазначає Ващенюк.

Ймовірно закриють і частину ФАПів, каже чиновник. Мовляв, якщо у селі мешкає 50 людей, то є сенс у відкритті одного ФАПу на кілька сіл. Мова йде не лише про фінансові видатки, а й про кваліфікацію лікаря. Аргумент простий: якщо до лікаря звертається небагато пацієнтів, то яку якість послуг можна очікувати?

Зараз в області є 91 амбулаторія. Зі слів Ващенюка, аби виконати нормативи для сімейного лікаря (один лікар – на 1200-1500 чоловік) необхідно відкрити ще стільки ж амбулаторій. В середньому для функціонування однієї в рік необхідно 300 тисяч гривень.

Серед штатних одиниць таких Центрів будуть не лише лікарі, а й чималий управлінський та господарський апарат.

ЯК ПОЧАЛАСЯ МЕДИЧНА РЕФОРМА У ЛУЦЬКУ

18 грудня 2012 року - Луцька міська рада прийняла рішення про створення нового комунального закладу - Центру первинної медико-санітарної допомоги № 1. У нього повинні були увійти Луцька міська поліклініка № 3, Луцька амбулаторія загальної практики-сімейної медицини № 1 та Луцька амбулаторія загальної практики-сімейної медицини.

Проти рішення тоді активно виступав депутат Луцької міської ради Андрій Осіпов. Він стверджував, що рішення незаконне, адже прийняте «кнопкодавами» (за нього «голосували» відсутні на сесії депутати). Проте головна причина спротиву була іншою – депутат запевняв, що реорганізація поліклініки призведе до того, що лікарі втратять роботу, а для пацієнтів стануть гірше обслуговувати. Через реорганізацію у поліклініці №3 могли залишитися без роботи 20 лікарів та 30 медсестер – запевняв Осіпов.

30 січня 2013 року – Луцька міська рада прийняла рішення «Про план дій щодо формування мережі Центрів первинної медичної допомоги у місті Луцьку на 2013-2015 роки». Згідно з цим рішенням у Луцьку до 2015 року повинні відкритися п’ять нових амбулаторій загальної практики сімейної медицини.

12 березня 2013 року – у Луцьку відбулися громадські слухання, учасники яких заявили – вони проти злиття третьої поліклініки з двома амбулаторіями, але за розширення мережі амбулаторій. Після цього луцький міський голова Микола Романюк заявив, що його перший заступник Святослав Кравчук та начальник міського управління охорони здоров’я Федір Кошель погано провели роз’яснювальну роботу.


А один з головних противників реформи Андрій Осіпов заявив: «Кравчук і Кошель граються долею 40 тисяч лучан і інтересами трудових колективів медичних закладів. Від громади приховали, що вже в цьому році планувалось створення другого Центру первинної медико-санітарної допомоги і відповідно планувалось закриття ще однієї поліклініки. Сам Федір Кошель сказав так: в Луцьку має залишитись одна доросла і одна дитяча поліклініки. Цей план вже вдалось зірвати. І це перемога».

27 березня 2013 року – Луцька міська рада ухвалила альтернативне рішення: створити Центр надання первинної медико-санітарної допомоги, при цьому не чіпати поліклініку №3.

Автори рішення заявили, що воно покликане розвинути мережу амбулаторій у Луцьку. А Осіпов назвав його «лукавством влади»: мовляв, створення Центру ніякого відношення до мережі амбулаторії не має. Осіпов вважає, що питання реорганізації третьої поліклініки просто відтермінували, аби «зняти напруження».

Загалом і лікарі, і чиновники, виступають обома руками «за» амбулаторії і створення інституту сімейної медицини. Тим більше, для Луцька практика сімейної медицини не є новою.

Нині в Луцьку є три поліклініки, де працюють дільничні та сімейні лікарі. Окрім цього є КЗ «Луцька амбулаторія загальної практики сімейної медицини», що на вулиці Корольова, яка обслуговує жителів району Вересневе. Амбулаторія загальної практики сімейної медицини №1 обслуговує майже 18 тисяч людей району ДПЗ.

У 2013 році у планах мерії відкрити амбулаторію на вулиці Привокзальна, 40-му кварталі, зробити ремонт амбулаторії на вулиці Стрілецькій. А згодом розширити амбулаторію на вулиці Бенделіані. Для цих потреб необхідно майже 1 мільйон гривень, які хочуть виділити з міського бюджету.

ЧОГО БОЯТЬСЯ ЛІКАРІ?

Показовим є те, яким чином намагалися запровадити реорганізацію третьої поліклініки. Лікарі кажуть, що їм ніхто нічого не пояснював про їх подальшу долю. І лише коли справи почали доходити до судів і громадських незадоволень – хоч якусь інформацію почали надавати.

«На початку лютого з’явився наказ, написаний заднім числом, про те, що нас переводять на роботу у першу поліклініку. Як ми розуміємо, має бути створена ліквідаційна комісія, оскільки відбувається ліквідація поліклініки і з людьми повинні говорити. Цього не було. Таке враження, що це просто скорочення бюджетних коштів під маркою законодавства», - розповідав лікар третьої поліклініки, який просив не називати його імені (розмова відбувалася до того, як стало відомо, що поліклініку не реорганізовуватимуть - авт.).

«У наказі написано, що людей переводять у зв’язку з виробничою потребою. Тобто на строк до одного місяця. Якщо поліклініку закриють – куди ми вернемося після одного місяця? Чи були б ми потрібні у поліклініці №3, де і так є вузькі спеціалісти?», - запитував наш співрозмовник.

Ігор Ващенюк підтверджує, що передивитися ланку вторинної медичної допомоги потрібно.

«Вузькі спеціалісти ніде не діваються. Чи там їх буде стільки скільки було? Треба дивитися по навантаженню і потребі. Зараз буде це добре видно. Часто у поліклініках, де недовантажений вузький спеціаліст, «довантажують» наприклад терапевта, аби виправдати його заробітну плату», - каже Ващенюк.

ЧОГО ВАРТО БОЯТИСЯ ПАЦІЄНТАМ?

Як зазначають чиновники, суть реформи полягає у тому, аби на першому етапі відділити первинну ланку медицини, основу якої складають сімейні лікарі, та вторинну ланку медицини, яку наповнюють вузькопрофільні спеціалісти.

В ідеалі ланка первинної медицини передбачає такого сімейного лікаря, який обслуговуватиме всю сім’ю, тобто людей різного віку. Згідно з нормативами один такий лікар повинен обслуговувати 1200-1500 населення. Більше того, у кабінеті він повинен мати спеціальне обладнання для діагностики. Додамо, що нині терапевти у луцьких поліклініках обслуговують куди більше пацієнтів.

«На сьогодні сімейний лікар або дільничний лікар – це як передаточний ланцюжок, аби людину направити у стаціонар, або до вузького лікаря. Це не правильно. Роль сімейного лікаря має рости», - каже начальник управління охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації Ігор Ващенюк.

На практиці після реалізації медичної реформи усе виглядатиме приблизно так. Якщо мешканець району Вересневе відчує біль в грудях, він повинен звернутися до свого сімейного лікаря, який працює у місцеві амбулаторії.

Сімейний лікар або призначає лікування, або дає пацієнту направлення на додаткове обстеження – рентген, аналізи тощо.

У місцевій амбулаторії рентгену не роблять. Значить, пацієнт повинен піти до поліклініки або ж у перспективі до діагностично-консультативного центру. Але тут виникає «нюанс».

«Поліклініка, куди направлять хворого і так обслуговує значну кількість людей. Вам повідомляють: ми можете прийти на обстеження не раніше як за тиждень. Це профогляд можна робити за тиждень, а для хворих для визначення діагнозу дорога кожна хвилина», - пояснює наш лікар-співбесідник.

Лікарі кажуть, що з діючим фінансовим забезпеченням сімейні лікарі амбулаторії нагадуватимуть «сестер милосердя постреволюційного часу». Крім того вони побоюються, що ані кадрового резерву, ані медичного забезпечення нові амбулаторії поки що не мають.

Частину сімейних лікарів нині набирають з числа дільничних терапевтів. До числа їх обов’язків входитиме не лише прослуховування хворих, а й елементарні функції гінеколога, окуліста та інших спеціалістів.

Ще один нюанс: чимало з сімейних лікарів чи терапевтів, що пройшли курси перекваліфікації – пенсійного віку, тому фізично не зможуть обходити усі дільниці. Медичні ж вузи тільки почали випускати «спеціалістів-універсалів».

«Лікарі не дадуть збрехати: хвороба на початках не дуже себе і виказує. Ззовні одне, а насправді інше. Але сімейний лікар з певних причин, наприклад через відсутність спеціальних знань в певній галузі медицини, цього не помітив. А потім, за кілька місяців або років досвідчений лікар третього рівня скаже вашим родичам в коридорі, що якби хворобу виявили на початку, був-була б живою», - каже депутат міськради Андрій Осіпов.

«За логікою речей, в первинній медицині повинні працювати спеціалісти екстракласу. Це має бути ціла культура сімейного лікаря. Ці люди повинні мати дуже високу кваліфікацію, бездоганну репутацію, дуже солідну зарплатню, і дуже велику відповідальність за наслідки своєї роботи.

Щоб підготувати таку категорію лікарів, потрібно не менше двадцяти років і нормальне фінансування. До прикладу в Луцьку сімейних лікарів, підготовлених нашвидкуруч на курсах тривалістю 6 місяців, лише 50% від запланованої за «реформою» потреби. Хіба можна вважати сімейним лікарем гінеколога чи кардіолога, який пройшов 6-тимісячні курси?», - додає Осіпов.

Має медична реформа у Луцьку ще один бік, про який сьогодні не кажуть. Якщо невідкладну допомогу лікарі зобов’язані забезпечувати всім, то сімейні доктори працюватимуть тільки для «своїх», луцьких мешканців. Хто і яким чином обслуговуватиме приїжджих до Луцька, що не мають місцевої реєстрації – загадка.

«Якщо ви приїхали у Луцьк, і ви тут не зареєстровані, то ваші гроші, на ваше обслуговування пішли на район. Тут є дилема. Луцьк таким чином кілька мільйонів втрачає», - пояснює Ващенюк.

В майбутньому це питання повинне розв’язати запровадження страхової медицини, втім поки що можна порадити лише берегти власне здоров’я та реєструватися за місцем проживання.

* * *

Усі сторони реформи солідарні – зміни варто проводити. Проте, чому це відбувається таким поспіхом і без належного фінансового забезпечення – доводиться лише здогадуватися.

Тетяна ГРІШИНА (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.