Привиди історії: про що розповідають міські легенди Луцька?

Легенди – невід’ємна частина життя міста з багатою історією. В науковій літературі існує навіть спеціальний термін – міські легенди.

У вільній енциклопедії пишуть, що міська легенда (міський міф, історія, сучасна легенда) – це різновид сучасного фольклору, який має певний сенс, що мотивує суспільство зберігати і продукувати його.

Має свої легенди і Луцьк. Якісь стосуються історичних подій, а є й такі, які з’явилися недавно. Історії про НЛО, чупакабри, масонські змови відомі скрізь. А про що ж розповідають луцькі легенди?

Ми спробували зібрати такого типу розповіді, які «живуть» серед лучан. Вони не мають одного джерела походження – більшість цих історій існує тільки в усних переказах, щось зафіксовано в літературі. Але всі вони з повним правом можуть зватися легендами міста.

ПРИВИДИ І ЛЮДСЬКІ СТРАХИ

Класика: в легендах фігурують привиди. Хто не чув історій про тіні чи людські фігури, що блукають коридорами і лякають людей? Зазвичай такі історії утворюються навколо якихось «загадкових» об’єктів – закинутого будинку, колишнього заводу, покинутої території. Часто такі історії пов’язані з історичними місцями – замком, монастирем, місцем давнього бою чи іншої значної події минулого. Кожен, хто був на екскурсії у підземеллях під Луцьким Петро-Павлівським католицьким кафедральним собором, чув від Олега Виноградова історію, яка якось трапилася з ним. Хоча підземелля були розграбовані у 1950-х роках, там досі зберігається гробниця Магдалини Тализіної. Правда, без труни. Виноградов розповідає про привид Магдалини, який вряди-годи дає про себе знати.

«Ми колись цю гробницю фотографували і зробили два знімки з верхнього поверху. Всі знімки підземелля були нормальні, а на тих двох знімках щось розпливчате зафотографували. Якби був брак плівки, то на одному зображенні це було б, а на іншому – не було б. А так щось розпливчате було на двох знімках.

І коли ми запросили сюди людину, яка працює за допомогою біолокації, вона піднялася на гробницю, пройшла по колу купола. Ніде рамка не відхилилася. Тільки він дійшов до того місця, де було на зображенні розпливчато, рамка почала кружляти», - розповідає Виноградов.

Бували й інші історії з так званими привидами.

«У нас є коридор, який веде до криниці. Був якось випадок. Коли 15 лампочок згоріло. І ми з однією помічницею прийшли на годинку раніше за всіх. Зайшли в той коридор. А він був затоплений майже по чобіт. Я ніс драбину й інструмент, а вона – лампочки і свічку. Коридор – щонайменше 30 метрів.

І на протилежному боці я бачу якусь білу пляму. Підійшли ближче, поставили драбину, щоб міняти лампочку. Я дивлюся – та пляма вже біля драбини. Кажу: «Лєнка, привид!» Вона вже побачила і почала панікувати. Запалили свічку, і воно зникло.

Але це не головне. Після того було чути, як по воді хтось пішов. Було разів 10-15 чути льоп-льоп-льоп, а хвиль не було. Потім півтора місяця в темряві у нас ніхто не ходив», - розповів Олег Виноградов.

Ще одна легенда з привидами пов’язана із будинком №18 на вулиці Ковельській, збудованим у 1907 році. Мешканці розповідають історію про привид чоловіка у костюмі.

Мовляв, не раз бачили якогось чоловіка у квартирі сусідів, хоча ті заявляли, що там нікого не було. Постійний стукіт і грюкіт ночами змусили одну з мешканок навіть викликати священика, щоб той освятив приміщення.

Мешканці кажуть, що навіть викликали у свій дім спеціалістів з апаратурою, які визначили, що біля будинку знаходиться так звана геопатогенна зона. Загалом це поняття не є науковим, але вважається, що вони пов’язані з фізичними і хімічними процесами в землі і тому мають негативний вплив на здоров’я людей.

Інша версія: частина вулиці Ковельської, на якій стоїть «будинок з привидом», - колишнє болото. Століття тому тут захотіли будуватися євреї, які засипали заболочену територію ґрунтом. Давня назва району також відображає його природну особливість – Мокрий Луг.

Ще одна легенда стосується привида дівчини Оксани, яка живе у Луцькому замку. Колись давно її вбили і вкинули в річку, порубавши перед тим на шматки. Тепер її привид бродить містом і шукає частини свого тіла. Потроху Оксана зібрала своє тіло, не змогла знайти лише голову. Існують перекази, що привид без голови не раз бачили ще перед Першою світовою в місті.

Розповідають також про Оксанину каблучку, яку нібито продають на місцевих базарах за безцінь. Хто її купить чи знайде – зазнає невдачі.


СТАРОДАВНІ ЛЕГЕНДИ

Ще одна група легенд – ті, які мають глибоке історичне коріння. Вони тягнуться з покоління в покоління.

На розі вулиць Богдана Хмельницького та Кривий Вал стоїть пам’ятник святому Миколаю – святому, якого вважають захисником міста.

Легенда свідчить: коли у 1259 році на Луцьк нападало військо Золотої Орди, нападники стали метати каміння у місто. Мешканці зібралися в церкві Івана Богослова і стали молитися до святого Миколая.

Тоді стався сильний вітер, який завертав камені назад на ординців. І вони відступили. З того часу Миколай став вважатися захисником лучан.

Міські печатки із зображенням святого Миколая відомі ще з XVI століття. А церква святого Миколая, що стояла на місці перетину сучасних вулиць Кафедральної та Драгоманова, вважалася головною на міській, не замковій, території.



Десь біля Луцька на берегах річки Стир похований кінь князя Андрія Боголюбського – сина засновника Москви Юрія Долгорукого. Коня довго шукали, навіть археологи робили розкопки, проте поки безуспішно.

У 1150 році в битві біля Луцька Боголюбський був поранений. Втративши сили, він міг легко бути вбитим, але його врятував кінь, який виніс князя з поля бою. Проте після цього сам помер, бо також був поранений. Никонівський літопис описує, що Андрій Боголюбський поховав свого коня над річкою Стир.

Історія з князівським конем стала популярною серед археологів: з кінця ХІХ століття багато хто прагнув довести реальність цього поховання.

ДУШІ ПОМЕРЛИХ ЛЮДЕЙ

Інші частина популярних легенд походить із місць, де колись були цвинтарі. В Луцьку таких місцин багато: місто постійно розросталося, «поглинаючи» цвинтарі на околицях.

Потім кладовища зносили і на їхньому місці будували громадські чи житлові споруди. Вважається, що проживати на колишньому цвинтарі – до нещастя. Мовляв, у людей, які там живуть чи працюють, починаються проблеми зі здоров’ям, роботою тощо.

Прикладом такого будинку, про який «розповідають усяке», є 14-поверхівка біля Луцької гімназії імені Модеста Левицького на проспекті Волі. Колись на цьому місці було православне кладовище. На ньому були поховані той же письменник і педагог Модест Левицький, а також член КПЗУ Степан Бойко, погруддя якого встановлене у Луцьку на вулиці Лесі Українки.

Ось одна з історій про цей будинок. У батьків була мала дитина. Одного разу вона була в іншій кімнаті і плакала. А потім раптом почала сміятися і веселитися. Коли батьки прийшли в кімнату, то побачили силует жінки в білому, яка стояла біля дитячого ліжка. Батьки дуже злякалися. Силует зник, а дитина знову почала плакати. Після цього сім’я продала квартиру і переїхала звідти.

На Чернчицькому цвинтарі, що на початку вулиці Чернишевського, у найстарішій могилі похована дружина та син архітектора Максимова. Це захоронення відоме як «склеп відьми». Могила розграбована. Але серед лучан «гуляє» переказ: кожного, хто побуває всередині, чекають нещастя.


Лучанка Зореслава розповіла автору цих рядків, що свого часу залазила у склеп. Після цього у неї почалися проблеми.

«Сам 5-ти хвилинний факт мого там перебування - маленька складова всього того, що робилося навколо тієї жінки. Те, що там - неупокоєна душа, яка немає спокою, - це можу гарантувати. Вона мене туди покликала, примушувала приходити, а я так і до кінця не зрозуміла для чого. Спершу думала, щоб я туди зайшла і щось зрозуміла. Потім - щоб посприяла, аби могилу запечатали.

Були інші натяки: вона снилася мені і моїй сестрі і казала, що хоче повернутися через нашу сім’ю. І поки не назвемо дитину Олександрою - в родині не буде народжуватися хлопчиків. В результаті, в мене - донька, і в сестри – 4. Я півроку не знімала пояс з захисними молитвами, а чорний одяг теж захищає від різних впливів», - розповіла Зореслава.

* * *
Мабуть, міські легенди не живуть постійно. Одні народжуються, про інші забувають. Залишаються найбільш популярні, або ж ті, про які нагадує якась будівля чи місце.

Легенди бувають різні. Наприклад, історія про дівчину, яка згоріла в одному із соляріїв Луцька – теж з цієї категорії. Мовляв, вона була школярка і хотіла засмагнути перед випускним. У солярії вона отримала сильні опіки і потім померла. Чи було це насправді? Ніхто не знає. Проте історія ця «живе» серед лучан.


Міські легенди є своєрідною частиною усної культури міста. Деякі історії, які збереглися з давніх століть, мають цінність вже як спадщина. Інші стали характеристикою сучасного життя. Але всі вони – невід’ємний елемент неповторного і яскравого обличчя міста.

Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.