Лариса Соколовська: «На роботу до Шиби перша попросилася я. Але не сподівалася, що буду заступником»

Ось уже сьомий рік Лариса Соколовська – головна жінка у луцькій мерії. Вона ж – одна із найвпливовіших заступників мера. Ну, і до всього, – єдина людина із команди Богдана Шиби, яку Микола Романюк лишив на такій високій посаді й довірив чи не найважчий напрямок роботи – житлово-комунальне господарство міста.

Попри свій високий статус та зв’язки, Соколовська намагається всіляко уникати політики. Зізнається: рада, що свого часу не пішла цим шляхом…

– Ларисо Миколаївно, ви уже сім років працюєте в луцькій мерії. Хоч раз виникало бажання написати заяву й звільнитися? Від тих же постійних нарікань на комуналку?

– Знаєте, виникало і не раз. Бувало таке і при попередньому міському голові, і при нинішньому.

Але щоразу переконують: ваш досвід нам дуже потрібний. От тоді я починаю здаватися.

А якщо серйозно, то дуже хочеться. Є питання, які я просто не в силах вирішити. І у ситуаціях, коли я зіштовхуюся з нерозумінням, мені хочеться лишити цю роботу. Не тому, що мені важко працювати, просто від нерозуміння й невиправданої критики.

– То вам все-таки подобається ваша робота?

– Мабуть, це не найідеальніша для мене робота. В молодості було інше бачення того, як я маю жити й працювати. Але склалося так, як склалося. І тепер я мушу вникати в кожне питання до дрібниць.

– Саме прізвище Соколовська найчастіше незлим тихим словом вимовляють лучани, котрі мають якісь комунальні проблеми. Вам нерідко доводиться спілкуватися з обуреними людьми. І ви, як правило, поводите себе дуже суворо…

– Дивлячись з ким. Якщо дійсно звертаються з безпідставними претензіями – так, намагаюся бути суворою. А коли, скажімо, на прийом приходить людина, у якої затоплений підвал, то я відчуваю в цьому і свою вину.

Я і вдома така ж. Всі ті емоції, які від не дуже легкої роботи намагаєшся ховати у собі, часом вдома виливаються, на жаль. Тому іноді навіть прошу чоловіка, щоб він мене якийсь час не чіпав.

– Кажуть, що вас на посаду заступника мера у 2006 році пролобіював Ігор Єремеєв, якому на той час підпорядковувався «Волиньгаз»…

– Якщо чесно, то мені ця казка навіть подобається! Враховуючи те, що Ігор Єремеєв сьогодні – народний депутат, то мені хотілося б, аби я могла звернутися й попросити кілька мільйонів на житлово-комунальне господарства міста (сміється, – авт.). Коли з’явилися такі чутки, я дуже здивувалася.

Так, у 2001 році, коли мене обрали головою правління «Волиньгазу», Єремеєв був одним із найбільших акціонерів ПАТ «Волиньгаз». Ми з ним спілкувалися. Він мені пропонував цю посаду. Скоріш за все, я стала головою правління саме з його ініціативи. Ми досить плідно працювали для розвитку «Волиньгазу». І я дуже задоволена тими роками спільної з ним роботи.

Але Ігор Миронович не має жодного відношення до моєї роботи у Луцькій міській раді.

– Досі з ним спілкуєтеся чи ні?

– Ні, зараз ми з ним не спілкуємося.

– Хто ж вас покликав у міську раду?

– У міську раду я потрапила досить випадково. У «Волиньгазі» змінилися акціонери, я не побачила можливості працювати з тими людьми. Тому я вирішила звідти піти.

Якраз у цей період були вибори і міського голови, і обласного. Чесно скажу: я телефонувала і до Анатолія Грицюка й цікавилася чи нема для мене роботи.

З Богданом Шибою ми нормально спілкувалися, коли він був першим заступником голови обласної адміністрації Володимира Бондаря. Коли його обрали міським головою, я привітала і запитала, чи нема роботи у мерії. Він сказав, що подумає, а через декілька днів передзвонив й запропонував стати заступником.

Я була дуже здивована, чесно кажу. Я не сподівалася. Думала, можливо, працюватиму десь у житлово-комунальному господарстві. Це було приємно.

– Коли Микола Романюк став мером, розраховували на те, що вас попросять лишитися на посаді? Були якісь попередні перемовини з Романюком, Бондарем, Грицюком? Кажуть, що ви з Романюком давно у хороших стосунках…

– Не розраховувала і перемовин таких не вела. А взагалі я не можу пригадати людини, з якою б у мене були погані стосунки.

Вважаю, що у мене нема ворогів. Звісно, є люди, які негативно до мене ставляться. Але я намагаюся по-філософськи і по-християнськи сприймати усе це.

Не можу сказати, що у мене були якісь особливі взаємини з Миколою Ярославовичем. Так, «Волиньгаз» був першим клієнтом «ПриватБанку», але ще коли не я була його керівником. Працювали як партнери, коли він був банкіром. Мені подобалося з ним працювати, коли він став губернатором. Це були ділові конструктивні стосунки, але про особистісні відносини я б не говорила.

Я не чекала від Миколи Романюка пропозиції лишитися заступником. На той час я вже півроку була пенсіонером, планувала добути термін і піти. Але Микола Ярославович запропонував допомогти. Чому б і ні?

– А якби звільнили, куди б пішли? Повернулися б у «Волиньгаз»?

– У «Волиньгаз» би не повернулася. Там змінилися покоління, змінилися власники. А молодь сьогодні перспективна, не треба заважати. Навіть часом Миколі Ярославовичу кажу: якщо з’явиться хтось молодий, але сильний на мою посаду, то я з легкістю піду. Я не є незамінною.

– Микола Романюк уже третій рік на посаді мера. І його вже сміливо можна порівнювати з попередниками. Хто кращий, на вашу думку: Антон Кривицький, Богдан Шиба чи Микола Романюк?

– Коли я працювала у «Волиньгазі», мала досить нормальні стосунки з Кривицьким. Хоча, може, він інакше думає. Я отримувала нагороди від Луцької міськради, у нас не було проблем із газопостачанням, гарячою водою. Якщо з Кривицьким ми були партнерами, то Шиба і Романюк – мої керівники, тому порівнювати їх мені не хочеться. Мені добре працювалося з Шибою, добре працюється і з Романюком.

– А ви себе мером уявляєте?

– Можливо, років десять тому я себе й уявляла б мером. Навіть могла б зважитися на це. Але я – з тих людей, які дуже хворобливо ставляться до характеристик, які тобі дають всі, хто хочуть.

От як зараз в інтернеті, скажімо, часто пишуть, яка Соколовська така-сяка. Якби мені років десять відняти, то я, мабуть, не зважилася б на те, щоб мене обирали, оцінювали, плітки якісь складали. Думаю, що реально не ризикнула б.

Я звикла доводити свою потрібність вміннями, знаннями, а не тим, кому я сподобалася чи ні.

– До вас у мерії особливе ставлення як до керівника-жінки?

– Все життя мені доводилося працювати у чоловічих колективах. Колись, років 15 тому, відчувала труднощі, мовляв, от чоловіки більше розуміються в тій же газовій сфері. Зараз ніяких проблем із цим нема.

– Нещодавно місце заступника мера Василя Байцима зайняв Тарас Яковлєв. Кажуть, то ваша креатура, мовляв, ви його з «Волиньгазу» у мерію привели…

– Він не є моїм зятем чи племінником. Це не мій родич, бо такі плітки були (сміється, – авт.). Ми разом працювали у «Волиньгазі». Ще тоді я побачила у ньому перспективу.

Коли я прийшла у міську раду, то, на моє здивування, тут не було відділу енергозбереження. Ми цей відділ створили, і я запропонувала Тарасу очолити його. Ясна річ, шукала людину невипадкову, людину, у здібностях якої впевнена. Я вважаю, що це нормально.

– На рішення призначити Яковлєва заступником ви особисто якось вплинули?

– Ні, це рішення тільки міського голови. Так, він запитував мою думку з цього приводу. Я позитивно оцінила, але аж ніяк не впливала.

– Ви часто спостерігаєте за сесіями міськради. Що скажете про роботу луцьких депутатів?

– Я не можу оцінювати їхню роботу, бо я ж підпорядкована, підзвітна депутатам. Але мені не подобається найперше те, що надто багато політики.

Може, я роблю хибні висновки, може, чогось не розумію. Я ніколи не була депутатом і, дай Боже ним не стати. Але мені здається, що депутати міської ради мали б більше займатися господарськими питаннями. Хочеться менше рішень, викликаних політичними амбіціями тих чи інших депутатів.

Звісно, якщо стоїть питання української мови і другої державної російської, то я тільки за. Це вже навіть, напевно, не політика, це громадянська свідомість. Мене це дуже зачіпає. Тому такі принципові питання треба піднімати, звичайно. Хочеться, щоб між депутатами було порозуміння.

– Попередня каденція була конструктивнішою?

– На початку роботи депутатів попередньої каденції, мені здається, політики було менше. Але порівнювати важко. Тоді це було ще на хвилі Помаранчевої революції. Тоді вірилося, що країна зробить великий крок вперед з розумінням того, як бути і куди рухатися. Думаю, наші депутати тоді теж були під таким впливом.

– Чому ви уникаєте політики, депутатства? Невже цікавих пропозицій не було?

– Були, звичайно. І на останніх місцевих виборах надходили пропозиції стати депутатом Луцької міської ради від декількох політичних сил. Але у мене інші інтереси в житті. Я не бачу себе політиком.

Колись напередодні якихось виборів мені одна «жіноча» партія запропонувала природним газом накачати кульки. Вони тоді, здається, планували акцію підтримки президента. Мене це тоді так неприємно вразило. Я тепер досить скептично ставлюся до таких собі рухів на зразок жіноцтво за Україну.

– Вас якось навіть з Тимошенко порівнювали. Це ж можна було використати…

– Напевно, можна було. Ще у 90-х роках, коли Юлія Тимошенко стала відомою, мені навіть пропонували очолити її партію.

– На Волині?

– Можливо, в районі спершу, а потім і в області. Не готова про це зараз говорити. Я б не змогла підпорядковуватися ідеї партії, якби бачила, що вона хоч у чомусь порушується. Я навіть у партії, певно, була б опозиціонером.

– Юлія Тимошенко заслужила те, що вона зараз має?

– Як людину мені її, звичайно, шкода. Я за її звільнення.

– Ви самі яких політичних поглядів?

– Насамперед я себе вважаю українкою. Я не можу сказати, що маю ліві чи праві погляди. Я себе у всій цій політичній боротьбі не бачу. Мені дуже подобається Тарас Шевченко. Він же не був ні комуністом, ні лібералом. Але його бачення на державу, на мову були правильними і актуальними на сьогодні. Я їх підтримую.

– Чим за ці сім років можете похвалитися? Бо, як на мене, у сфері ЖКГ нічого особливо не змінюється. Все старе, постійно ламається, а грошей на заміну комунікацій, реконструкцію доріг нема і нема…

– Принаймні розроблені програми по об’єднаннях співвласників, ми працюємо у цьому напрямку досить довго.

Коли я прийшла у 2006 році на посаду, то постійно мала справу із регулярними відключеннями електроенергії, із демонстраціями всіх мешканців гуртожитків. Люди були поставлені у такі умови, що гроші, які вони платили за електроенергію, просто десь з’їдалися на рахунках того чи іншого збанкрутілого підприємства.

Але з 2008 чи 2009 року вже практично вирішені питання із передачею гуртожитків у комунальну власність. Залишилося один-два, які під час приватизації потрапили у статутні фонди цих підприємств, тому тут складніше, бо тривають суди.

Я не вважаю це особистим досягненням, бо над цим працювало дуже багато людей.

Ми також ввели побудинковий облік доходів і витрат по кожному будинку. Зараз, на жаль, воно не працює, але із земельним управлінням було розроблено порядок продажу земельних ділянок на аукціонах і у власність, і на право оренди, яким ми довго користувалися. Ми прийняли програму по реформуванню житлово-комунального господарства. І ще багато-багато всього.

– Яка стратегія реформування ЖКГ у Луцьку?

– Якби були гроші, то в першу чергу треба ремонтувати житловий фонд. У минулому році ми провели його обстеження. Вже замовили проектів на 19 будинків, які треба капітально відремонтувати. А ще на об’єктів 17 чи 18 – паспортизацію.

Треба довести до ладу житлові будинки старої забудови. Необхідно створювати об’єднання співвласників й віддати їх на утримання. Треба проводити ремонти мереж житлового фонду, передавати в управління власникам.

– Чи здатні ОСББ кардинально змінити ситуацію? Чи готові до цього самі люди?

– Люди усвідомлять, що ОСББ – це вихід тоді, коли житловий фонд буде доведений до ладу, коли з’являться гроші.

– Як ви оцінюєте роботу начальника департаменту ЖКГ Івана Кубіцького?

– Іван Євгенович на своєму місці, він добре виконує свою роботу. Звичайно, часом бувають зауваження, ми іноді й сваримося з тих чи інших питань, але завжди знаходимо спільну мову. Але у мене нема до нього якихось серйозних претензій. Він досить відповідально ставиться до будь-яких доручень міського голови або моїх.

– Чим закінчилася історія з кримінальною справою, яку порушили проти Кубіцького два роки тому? Мова про ліфти і тендер на санітарне прибирання міста…

– Про цю кримінальну справу я дізналася з інтернету. Треба уточнити у Івана Євгеновича чи вона взагалі була порушена.

З ліфтами в Луцьку, на щастя, немає особливих проблем. Ми регулярно робимо капітальні ремонти, на це виділяються гроші в бюджеті міста.

– У міській раді є корупція? Вам коли-небудь пропонували хабарі?

– У моєму кабінеті нема. Може, хтось не повірить, але я навіть не уявляю, що хтось заходить у мій кабінет і пропонує мені гроші. Просто треба себе поставити таким чином, щоб всі усвідомлювати, що домовлятися – це не до мене. Тому я не знаю, що таке корупція.

Хоча якісь намагання спочатку були: якийсь проект підписати, дозвіл. Але все це проходить через низку відділів, управлінь. Я не приймаю одноосібно рішень.

Розмовляла Ірина КАЧАН (ВолиньPost)

Довідка

Лариса Миколаївна Соколовська народилася 22 червня 1955 року в селі Любче Рожищенського району Волинської області.

У 1982 році закінчила Львівський ордена Леніна Політехнічний інститут імені Ленінського комсомолу‚ технологія машинобудування‚ металорізальні верстати та інструменти (інженер-механік).

З листопада 1979 року до лютого 1984 року працювала токарем Ківерцівського ремонтно-технічного заводу «Лісмаш»; техніком-технологом‚ інженером-технологом заводу «Спецлісмаш». З лютого 1984-го до квітня 2001 року – майстер дільниці, головний інженер‚ майстер‚ начальник Ківерцівського МПУ газового господарства.

З квітня 2001 року до травня 2006 – голова правління, перший заступник голови правління ВАТ по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз».

З травня 2006 року до листопада 2010 року – перший заступник міського голови. З листопада 2010-го – заступник міського голови. Заміжня.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.