Мені казали прямо: «Ти – кончений». Чотири історії анонімних алкоголіків з Луцька

Останній день зими, на годиннику – сімнадцята. Я біжу до них – до алкоголіків. Приблизно розуміючи, чиї історії буду слухати найближчі години, уявляю риси обличчя і зовнішність своїх героїв. Мимоволі промайнуло почуття жалю. Але, як виявилося згодом, шкодувати треба не їх. Вони тверезі роками.

Отже, я прийшла в АА (товариство «Анонімних алкоголіків» – ред.).

У Луцьку таких груп кілька. Одна з них – у Старому місті, на Кафедральній. Хтось вважає АА сектою, та вони й не мають наміру переконувати у протилежному. Лише можуть коректно зазначити: тут не треба нічого платити, а членам товариства не обов’язково вірити в одного бога.

Дивлюсь на замок Любарта і не помічаю, як поруч із табличкою «Тут відбуваються зустрічі Анонімних алкоголіків» припарковують автівку. Чоловіки відчиняють двері і усміхаючись запитують: «Ви, певно, з ВолиньPost? Ходімо, ми вас проведемо».


За кілька метрів – невеличка кімната. Не встигаю добре роздивитися людей і приміщення, а мені уже пропонують чай і солодощі. Комфортно.

Вони вже мають свої «приколи», а їхні розмови зовсім не нагадують діалоги сектантів. Як згодом дізнаюсь, у багатьох із них – вища освіта і достатній рівень заробітку.

Але так було не завжди.

Забути дитину в притоні, а замість вбиральні «сходити під себе» – реальність, яка близька чи не кожному із товариства. Щоправда, і так було теж не завжди. Комусь із них раніше часто повторювали: «Ти – толковий хлопець, але забагато п’єш». Так усе починалося.
Рівно о 18:00 розпочалися відкриті збори… хвилиною мовчання.

«Ми згадаємо про те, які проблеми привели нас сюди, про тих, хто на шляху до нас, і подумаємо, що ми можемо зробити для тих, хто ще не знає про програму видужання від алкоголізму – дванадцяти кроках Анонімних алкоголіків», – зачитує один із членів товариства.

Згодом кожен у кімнаті виголошує 12 традицій і 12 кроків Анонімних алкоголіків. Більшість із них знає ці «заповіді» напам’ять. Із листка зачитую з ними і я:

«Традиція третя. Єдиною вимогою для того, щоб стати членом АА, є бажання кинути пити».


До речі, саме бажання. Тут вас ніхто не змусить кинути пити. Завдання «новачка» самостійно відмовитися від чарки хоча би на день. Попри те, що в АА збираються тверезі, п’яного чи п’яну не виженуть.

А далі відбувається те, що ми звикли бачити у фільмах.

– Усім привіт. Мене звати Катя і я – алкоголічка.
– Привіт, Катя.
– Хороший емоційний стан сьогодні. Я твереза 21 рік, 7 місяців і 4 дні.

Свої історії вони розповідатимуть потім. Спершу кожен або кожна ділиться своїми почуттями. І це теж не просто так. При будь-яких життєвих складнощах у людини, яка залежна від алкоголю, виникає ще дужче бажання випити. Наприклад, ви утримуєтесь 7 днів, а на 8-ий від вас іде дружина. Ви можете випити, а можете знайти підтримку тут. Вдавшись до останнього, повернути кохану шансів таки більше.

Вступна частина закінчилась. Всі ідуть на перерву, а я – читати буклети. І хоч члени товариства ставити діагнози не можуть (це має робити кваліфікований лікар), вам запропонують пройти тест і дізнатися, чи підходить вам АА. Серед переліку питань два запам’яталися найбільше.

➢ Чи заздрите ви людям, які можуть пити і не мати негативних наслідків?
➢ Чи траплялись у вас провали у пам’яті?

Якщо на ці питання ви відповіли «так», це все ще не може означати, що у вас є алкоголізм. Щоправда, це вже «дзвіночки», які романтизують у фільмі «Похмілля у Вегасі». Як кажуть, фільм смішний, а ситуація страшна.

Після перерви усі повертаються в кімнату, де розповідатимуть свої історії. Слухаю.

Далі – пряма мова членів товариства. Усі імена за бажанням героїв змінені.

Микола, 2 роки тверезості

Я з алкоголем познайомився в 13 років. У моїй сім’ї алкоголіків не було, але оскільки живу в селі, пити – нормальна річ. Я був дуже скромний, сором’язливий. Не вистачало впевненості в собі. Алкоголь мені її дав. Згодом я вступив у Луцьк… І все, свобода! Не було батьківського контролю, натомість була дуже дружня група. Ми часто збирались і випивали. Чесно скажу, я не вмію себе контролювати. Але того не помічали. Подумаєш, хтось більше випив, хтось менше – неважливо. Не скажу, що особливо виділявся на тлі знайомих, але я напивався щоразу. Мене заносили додому. Але ж з ким не буває, думав я.

В Луцьку я залишився, знайшов роботу. Напивався час від часу, але це мені не заважало. Я ніс відповідальність сам за себе. Що було втрачати? Тож за свої гроші п’ю, поганого ніби теж нічого не роблю. А от коли з’явилася сім’я, проблема стала помітною. Та я не хотів кидати пити все одно.

Я завжди прагнув зловити той момент, ту межу між «якраз нормально» і «сильно напився». От чого я не вмію себе контролювати? Той може, та може, а я знов напився… До речі, я не «запійний». Пив день-два, потім міг не пити. Тільки проміжки між гулянками ставали все коротшими. Далі почалися проблеми в стосунках, з фінансами. Визнавати це не хотів і залазив в борги. Нічого не хотів з тим вирішувати, випити простіше. Знаєте, тоді здається, що алкоголь вирішує, а як і ні – байдуже.

Я раніше не розумів, для чого люди похмеляються… Так от, потім до мене дійшло. А якщо ти вже похмеляєшся – до запою недовго. А злякався, коли вранці ще п’яний сів за кермо. Не пам’ятав цього моменту, поки не побачив чеки з АЗС і розлите пиво.

Через тиждень прийшов в АА. Думав, що хоч тут мене зрозуміють. Бажання врятувати себе з’явилось, але життя на той момент було вже зламане. Жінка пішла, в боргах по самі вуха, товариші не довіряють. Обіцяв допомогти, а потім набухався і не беру слухавку – то про мене.

Чесно, прийшовши сюди, в мене була надія, що мені допоможуть, але коли почув щось про вищу силу – з’явилися сумніви. Навіть не так. Я прийшов сюди з надією, що мені позичать гроші без відсотків, щоб я повіддавав усе (усміхається – ред.). Не так сталося, як гадалося, але нічого.

Мені дали рекомендації, я все робив, але не вірив, що щось зміниться. Робив, але не вірив. Емоційний стан погіршився, бо сварки з колишньою не припинялися так само, як і дзвінки від кредиторів. А я ж тверезий! Раніше як було? Напився і байдуже. А коли знімаєш окуляри – усвідомлюєш, що проблеми нікуди не зникли, а навпаки.

Я почав виконувати програму «12 кроків Анонімних алкоголіків», дізнався про себе багато нового. Наприклад, звик, що постійно хтось винний у тому, що я бухаю. То жінка погана, то товариш – придурок, спеціально мені позичив долари, а курс то підскочив… Спеціально зговорилися проти мене, щоб я загруз у лайні і не виліз з нього (усміхається – ред.). Хоча гроші я позичав тверезий.

Я зараз тверезий два роки і чотири місяці. Тут люди сидять з набагато більшим досвідом. Але навіть за цей час я встиг хоч трохи повіддавати борги і налагодити стосунки з колишньою дружиною. Не дивно, що вона колишня. Якось я лежав, пив пиво, вона дивиться і питає: «На що ти перетворився?». Знаєте, що я відповів? «Мені пофіг на тебе і на дітей».

Висновки? Я навчився радіти життю без алкоголю. І зрозумів, що зайва перша чарка, а не остання. Хоча то зараз так здається… А коли прийшов сюди в листопаді, то думав, а як це кидати пити перед новим роком? Там ще й свята різдвяні і до Великодня не так вже й далеко. Жесть.

От і вся історія. Додам лише: не позичайте гроші в доларах (усміхається – ред.).

Дякую.

Юрій, 4 роки тверезості

Я свідомо почав пити. Десь у 15. Розквіт мого алкоголізму припав на другий курс. Не вважав себе алкоголіком, бо не спав під плотом, не робив нічого протиправного. Людина з вищою освітою, на хвилиночку! У свій час вступив у кілька університетів. Я не буду казати, що мені не подобалось пити. Подобалось, звичайно. У мене не було проблем. До речі, я і друзів мав, і хобі.

Зрозумів, що маю проблему десь у двадцять п’ять років. Усвідомив, що не піду з п’янки, якщо там залишився алкоголь. Доб’ю до кінця. Є люди, які можуть сказати, що все, мені достатньо, завтра на роботу. А мені пофіг. Є алкоголь – значить треба пити. Але десь там всередині я розумів, що треба зав’язувати. Нікому не сказавши, пішов закодувався. А знаєте навіщо? Думав, закодують, не поп’ю трохи, організм очиститься, а потім зможу пити як нормальна людина. Словом, мав надію, що до мене повернеться самоконтроль. Я впевнений, що бажання навчитися пити в міру є у кожного алкоголіка.

Прикол алкоголізму у тому, що він прогресує. Чим більше п’єш – тим більше залежний. Цікаво те, що я мав нормальний вигляд, все ще чимось займався, у мене навіть були певні досягнення. Здавалося, от-от і Бога за бороду вхоплю, а потім бац… і я під мостом на Шевченка п’ю настоянку глоду. Як вам таке? Робиш крок вперед, а потім десять назад.

Хоча якось я одружився, влаштувався на роботу в іноземну компанію. Навіть світ вдалося побачити, будучи у вічному угарі. Але якось мене п’яного депортували. Весело було. Це був важливий досвід. Бо коли ти п’єш без наслідків, то не розумієш масштаби проблеми. Ну, подумаєш, документи десь згубив чи хтось по шапці дав – то таке… А коли тебе з соромом депортують – починаєш усвідомлювати.

Про АА я знав давно, навіть раз ішов до вас «красивий». Але не дійшов, бо побачив магазин. За другим разом таки надумав. Будучи в медзакладі, де мене приводили до тями, мав нагоду поспілкуватися з членами товариства. Я все ще не розумів, як можна жити і не вживати, але історії алкоголіків надихнули. Дуже важливо слухати і бачити людей, які мають ту саму проблему.

У липні 2018-го розпочалася моя дорога одужання. Чому я досі тут? Алкоголікам важлива опора. Раніше нею був алкоголь, а нині – ці люди. Я не можу сказати, що група – сенс життя. Ні, сенси я шукав, коли бухав (усміхається – ред.).

Рома, 8 років тверезості

До 12 років мені не подобалося своє життя. Всюди було погано: і вдома, і в школі. А от спиртне стало рішенням всіх моїх проблем. Я став нормальним! Випив – все прекрасно. Мені навіть захотілося вчитися і займатися спортом. Але музика грала не довго. Вже в 15 у мене почались короткі провали в пам’яті. Це не було щось страшне. Я просто не пам’ятав, як комусь морду побив чи з дівчатами познайомився.

Потім почалися проблеми з поліцією. Не любив я їх дуже, тому бійки були постійно. І у 18 в мене був вибір: сісти в тюрму за напад на державні органи або йти на два роки в армію. Хоча до 12 моє фото висіло на дошці пошани і я не міг образити навіть муху. А вийшло якось так. Мені часто казали: «Ну, ти нормальний, просто трохи багато п’єш». В армії, до речі, я продовжував пити. Повернувся. Мені говорять те саме: «З тобою все добре, просто ти багато п’єш». А в мене з пам’яті вилітає вже дві-три доби. Я міг почати бухати на одній хаті, а проснутися уже в іншому місті.

Мені 22. Пам’ятаю, сиджу, на годиннику близько 6 ранку, дивлюсь у вікно. Їздять машини, однолітки спішать на роботу, в когось – любов. Життя триває. У той час я: сиджу в здоровенних дідових штанах, бо він за мене на кілограмів 100 був важчий і на пів метра нижчий. Уявіть, штани до коліна, підв’язані шнурком, бабині шльопанці і невідомо чия майка. Половина лиця – розбита, половина – в герпесі. І я почав думати (якби випив 150 – не думав би, але алкоголю біля мене не було). Коли останній раз їв, мився, ночував вдома? Не пам’ятаю. Я був впевнений, що зі мною такого ніколи не трапиться. Якось мій друг впісявся. Тоді я подумав, що він кончений, а я нормальний. Правда, потім я почав прокидатися обісцяний. З розумної людини я перетворився на ось це.

Усвідомивши, що в мене проблеми з головою – поїхав до батьків. Це було повернення блудного папуги. До речі, тоді мені вже перестали казати, мовляв, все ок, ти просто багато п’єш. Тоді казали прямо: «Ти – кончений!». Я не ображався. Як інакше назвати людину, яка бухає в притоні з чолов’ягами, які сиділи в тюрмі по 8 років, чи з жінками, старшими за мене в два рази? Мені було байдуже, де я і з ким. В мене було одне питання: «Водка є?». Але тоді ще в мене лишалася надія, що не все втрачено. Психологи і психіатри підкрутять мені гайки і все буде ок.

Як і кожен алкоголік, я не вмів і не вмію пити три стопки. Чесно, навіть зараз би трьома стопками це не закінчилось. Мій мозок цього не розуміє. А який сенс з цих трьох чарок? Єдине, що я хотів – напитись, але так, щоб нікого не набити, не обісцятися і не вкрасти. Тобто я хотів навчитися пити. Ходив кодуватися, до бабок-знахарок, що яйцями викачують, на гіпноз. Вистачало на пів року. Я не міг жити тверезим, хоча розумів, що можу померти, якщо вип’ю зі вшитою спіраллю. Мене реанімували сотні разів, часто медики були безсилі. Якось зібрали консиліум лікарів, щоб зрозуміти, в яке відділення мене покласти. У мене не було ні печінки, ні нирок, а скоро ще й серце може зупинитися. Пригадую, як мені батьки купили туфлі з похоронного бюро, щоб мене в них поховали, мовляв, місце в Гаразджі теж заброньоване. Я їм тоді подякував. Це було не найгірше, як тоді здавалося. Після того я вже дізнався, що таке алкогольна біла гарячка, епілепсія. Коли ти не хочеш пити, але вже не можеш інакше.

Коли я був тверезий, у мене виникала ілюзія, що для того, аби не відчувати себе дном, мені треба робота, квартира, дружина, діти. Я навіть цього досяг і працював, до речі, часто на керівних посадах. А потім черговий галімий день – іду пити.

Є ще один епізод, який боляче і соромно згадувати. Моїй дитині було два роки. Я вийшов по хліб і проснувся вдома на підлозі обісцяний. Наді мною стоїть дружина і кричучи питає: «А де дитина?». Я не пам’ятаю. Виявилось, я її сунув за собою у притони, а в останньому забув. Сам якось дійшов, а дочку забув. Так було не раз. Зараз їй 20 років. Вона мене любить. Нещодавно подарувала нам з дружиною квитки в кіно, у мене навернулися сльози.

Пам’ятаю, як своєму рідному батькові сказав, що він для мене ніхто і звати його ніяк, знаючи, який біль принесуть йому ці слова, я говорив це спеціально, бо він відмовився мені налити. Та і про які стосунки з батьками може йти мова, якщо я пив з 12 років? Мені потрібна була лише водка. Але за два дні перед смертю він мені сказав: «Я не думав, що з тебе виросте така гарна людина». Почути ці слова від людини, яку ти дуже образив, – найбільша нагорода. Зараз, коли в країні понад рік триває повномасштабна війна, у мене жодного разу не виникало думки, що треба випити. Я дякую цьому товариству, дякую кожному. Я можу жити без алкоголю.

Катя, 21 рік тверезості

Коли я прийшла в АА мені було 26 років. Тоді я не знала, як жити. Почала пити в школі. Спершу теж нічого особливого: пила на свята. Але потім з’явилися інші речовини – наркотики. Сім’я, до речі, у мене теж нормальна. Мене виховували адекватно, я читала багато, вчилася. Як бачите, від залежності це не врятувало.

Зловживати алкоголем почала, коли «зіскочила» з наркотиків. Страшно, коли тобі 25, а в тебе зуби через один. Ні сім’ї, ні зубів (усміхається – ред.). Училище, правда, якось вдалося закінчити. Навіть не якось, а добре: лише з однією четвіркою. В технікум вступила, але там вже не довчилась. Мене залишили на рік, як ото в школі робили колись.

У мене не було поняття, що треба вдягатися гарно, ні. Я теж ходила в шльопанцях, без паспорта. Мені було норм. Але коли прийшла в АА, не думала, що я алкоголічка. Слухала тих людей і думала: «Фу, що вони мелють? Там обісцявся, там валявся. Я взагалі не така». Ага, не така, але без зубів… Хоча у мене було все те саме. Я просто забула, як так само спала на лавці.

Тут, у групі, в мене моментально зникла тяга пити. Досі не знаю, чому це сталося так миттєво, але я щаслива. Може, через страшні розповіді членів групи, чи страх вмерти як собака на вулиці…

Нині я твереза понад 20 років. Вступила в університет, народила здорову і розумну дитину. Зараз от вчиться в львівському політесі. І пити не хочу. Ні війна, ні смерть батька, ні будь-які інші стресові ситуації не стали приводом напитися.


Після традиційних ритуалів збори групи завершують. Кінець.

Своїм прикладом вони доводять, що навіть сягнувши дна повернутися до нормального життя можна.

– Але це можна було зробити раніше, – вигукує хтось із товариства.

Контактні телефони «Анонімних алкоголіків» у Волинській області:

+38 099 007 89 54
+38 096 781 49 33

Ольга ВОЗНЯК


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.