Випити «За перемогу». Дві історії про українське вино

Про те, чи пити вино нині – на часі, сперечатися можна довго. Однак придбати пляшечку добротного українського, аби підтримати вітчизняних виноробів, економіку країни і Збройні сили України, – точно непогана ідея.

Ті, хто роблять, і ті, хто продають вино в Україні, переконують: культура споживання цього напою тут лише починає розвиватися. На це впливає низка факторів, як-от висока ціна чи упереджене ставлення щодо якості тутешнього. Щоправда, твердження про дешеве «порошкове» вино, до прикладу, – не більше, аніж міф.

Скільки грошей треба вкласти у винарню, яку зарплатню отримують досвідчені українські винороби, як підтримати бійців ЗСУ, піднявши келих «За перемогу», та про винний бар, який харків'яни планують відкрити у Луцьку, – в матеріалі Інформаційного агентства ВолиньPost.

Співвласнику виноробні «Wineidea» Павлу Макогону – 55 років. Його п’янка́ історія розпочалася майже чверть століття тому. Чоловік запевняє: закохався у вино, коли подорожував.

«Ми з партнером організували фірму ділових подорожей світом. Різноманітним фахівцям, як-от переробникам м’ясо-молочної продукції, пивоварам, виноробам пропонували навчатися за кордоном, відвідувати конференції та виставки, спеціалізовані підприємства. Найчастіше то були винороби. Дорогою мене настільки захоплювали їхні історії про вино, що згодом запропонував їм комерційну діяльність: постачати комплектування, обладнання для виробництв та саджанці винограду. Так і сталося. Цим займався протягом двадцяти років», – каже Павло Макогон.



Згодом майбутній співзасновник винарні опинився у проєкті Театру вина і Криму та разом із організаторами створив майданчик, де відвідувачі мали змогу скуштувати і придбати українські напої, а також взяти участь у перформансі навколо виноградної лози.

«Там я познайомився з виноробом із Алушти, який проводив дегустацію. Мене дуже надихнув проєкт, і коли ми звідти пішли, я запросив його приїхати на Київщину і налагодити виробництво вина, мовляв, є чудова місцина у межах Ясногородської страусиної ферми. Переконувати довго не довелося. Тож, майже вісім років ми робили вино, яке належало до категорії фермерського», – розповідає співвласник «Wineidea».



Лишень любові до вина – замало

2018 року чоловіки посадили виноградники, закупили сучасне обладнання і почали робити авторські вина. Нині ж у «Wineidea» за сезон виготовляють 10-15 тисяч пляшок. Асортимент, зазначає пан Павло, налічує 6-7 видів сухого червоного та білого вин. До слова, червоні сорти винограду привозять із Одещини та Бессарабії.

Для такого об’єму виробництва, розповідає, вистачає 3-4 фахівці, за умови, що керівником, бухгалтером і маркетологом буде одна людина. Технологічний процес переробки винограду забезпечують 2-3 співробітники. На сезон (триває півтора місяця) долучають ще двох людей, які збирають і чавлять плоди.

У Павла Макогона раніше не було підприємницького досвіду, проте разом з інженером-технологом і головним виноробом за сумісництвом Артемом Тараном таки впорались. Тепер співвласник винарні мріє, аби поціновувачів цього напою в Україні стало більше. Для цього, зауважує підприємець, слід щоразу вдосконалювати продукт. І, звісно, відкривати більше винарень.

Аби започаткувати свій виноробний бізнес, ділиться чоловік, самої лише любові до вина – замало, треба щиро захоплюватися тим, чим плануєш займатися, і мати до того хист:

«Вино – це продукт харчування. До речі, саме так називають цей напій у всьому світі. Виготовляти його треба у задоволення, думаючи разом із тим про здоров’я людей. Щодо матеріальної основи: треба придбати устаткування, виноградники і, власне, місце, де виготовлятимете вино. Слід підібрати майданчик, аби земля була пристосована для вирощування технічних сортів винограду. Розташування ділянки, на якій росте виноград – річ надзвичайно важлива. Повинна бути тиха і спокійна місцина, подалі від промисловості».

Щоправда, суму, за словами Павла Макогона, треба викласти кругленьку:

«Якщо ви маєте шматок землі і хочете зайнятися винарством – на один гектар землі треба покласти 10 тисяч доларів. Ці кошти треба для того, щоб посадити виноград, обладнати ділянку шпалерою, що підтримуватиме його. Треба приміщення. Для цеху первинної обробки достатньо, до прикладу, 400-500 квадратних метрів. Слід також мати цех витримки в бочках і винне сховище. Льох, обладнаний контролем температури та вологості. Вище перераховане обійдеться у близько 70-80 тисяч доларів. Це мінімальна сума, що потрібна для старту.



Від наступних витрат залежить якісь вина. Наприклад, чим краща бочка – тим смачніше. Бажано, аби ємність була із добротного дуба. Сучасне обладнання із мінімальним тиском кисню на технологічний процес (щоб виноград мало окислявся). Потрібні хороші стелажі, системи обробки вина холодом, добротні пляшки. Ще 10-15 тисяч доларів, які треба віддавати за сезон щороку».



Якщо все це додати і поділити на кількість вина, що виробляє підприємство, можна отримати собівартість пляшки, у цьому випадку – 200-250 гривень. Однак за напій доведеться віддати 300-500. Сума містить також вартість подарунково-сувенірної упаковки, яку виготовляють на замовлення у власному мистецькому ательє, та інших витрат.

Зауважимо, що у «Wineidea» цінова політика – «середня плюс».

На смак вина впливає чимало факторів, та не всі вони підвладні впливу грошей, як-от температура чи сумарна кількість сонячних днів у період дозрівання винограду. Суттєво зіпсувати врожай може град.

«Уявіть, що виноград дозріває. І з кислотністю все добре, з цукром теж. Ось-ось треба збирати, але випав град і все знищив. Це форс-мажорна ситуація, але таке буває. Цьогоріч із розвитком плодів усе гарно. Матимемо дуже смачне вино, якщо погода не накапостить», – зазначає винороб.

Окрім того, винороб мусить виховати у собі терпіння, аби достатньо витримати вино у бочці, а після того – ще й у льосі кілька років.



«Важливо мати дегустаційну залу, якщо ми говоримо про кінцевий результат і продажі. В ідеалі, аби про напій розповідав сам винороб, який знається у процесах і усіх тонкощах», – продовжує пан Павло.

Дегустація, переконує бізнесмен, дійсно надважлива, адже 50% вина продають саме під час цього дійства, коли людина переповнена емоціями.



Заробіток у «Wineidea» не приховують і навіть вважають чудовим стимулом для молоді, яка продовжуватиме розвивати українське винарство. Фахівець, який має до цієї справи хист і відповідні навички, за 4-5 років, зазначає Павло Макагон, може отримувати щонайменше 20 тисяч гривень. Винороби на великих підприємствах за місяць мають 35 тисяч.

На прибуток винарні повномасштабна війна не вплинула. Річ у тім, пояснює співвласник «Wineidea», що люди, які купували якісне вино, продовжують це робити.

«І ракетами, і танками, і мінометами гатили»

Однак село Ясногородка, де розташована винарня, спіткало лихо: його постійно обстрілювали окупанти.

«І ракетами, і танками, і мінометами гатили. Величезні вирви, руїни навколо. Гуртожитки та котеджі поруч із нами згоріли. Нам пощастило насправді. Фасад плануємо відремонтувати, але на якість продукту це ніяк не впливає, тож це не нагальна потреба. А пошкоджену систему клімату в цеху, де витримується вино, вже полагодили. Та це дрібниці, найголовніше – людські життя.



Через повномасштабну війну виникло чимало загальних проблем. Не вистачає комплектування: корків і пляшок. Окупанти зруйнували Гостомельський склозавод. Є питання щодо критичного імпорту пляшок, адже наші виробники скла не мають у достатніх об’ємах сировини, що потрібна для виробництва посудин. Проблеми з логістикою, пов’язані з дефіцитом і ціною палива, зруйновані шляхи. Окрім того, досі не відкрились окремі точки продажу, що купували у нас вино. І ще один біль – урожай на окупованих територіях: на Херсонщині та Миколаївщині… Наступного року, вірю, що купуватимемо виноград там, бо Збройні сили України роблять усе можливе!» – із надією виголошує співзасновник «Wineidea».



Є і добрі новини: якщо якість вина й надалі зростатиме, переконує Павло Макогон, асортимент «Wineidea» з’явиться на полицях європейських бутиків.

«Нещодавня виставка «London Wine Competition» довела, що українське вино помітили й оцінили. Ми мріємо експортувати свою продукцію, тож наполегливо йдемо до своєї мети», – усміхається підприємець.

Зауважимо, для того, щоб вино потрапило за кордон, слід його сертифікувати.

Торби, оздоблені уламками

Чи не найбільша родзинка п’янкого підприємства – вино «За перемогу». Його пляшка оздоблена унікальним і символічним гравіруванням.

«Мені здається, що кожен свідомий бізнес долучається до волонтерства, адже це – обов’язок. Тож, аби пришвидшити перемогу, ми вирішили продати колекцію вина, яку збирали впродовж 15 років, а за виручені кошти придбати тепловізор. Окрім унікального дизайну, вино має історію. Ще торби у нас були для вина, оздоблені уламками, які зібрали на території ферми. Уявіть цей момент насолоди, коли відкорковуватимете пляшку! Це означатиме, що Україна вже перемогла! І я переконаний, що це станеться невдовзі. На цьому, звісно, не зупиняємось. На меті – придбати ще кілька тепловізорів за додану вартість від вина «За перемогу».



Упаковка – не маркетинговий хід. Це від щирого серця насправді. Ми нікуди не звертались про допомогу, народилась ця ідея за добу. І ми не помилилися. Всі 300 пляшок, що ми підготували, розкупили. Тепер готове вино, яке витримувалось рік, розіллємо по нових пляшках, обіграємо новим дизайном і виставимо на аукціон», – ділиться винороб.



Підтримує виноробний бізнес, будуючи свій, співзасновник чи не єдиного в Україні бару, у якому представлені лише вітчизняні вина, Євгеній Сафонов.

«Рік тому ми познайомилися із співвласником «Винного бару» Євгенієм. Чоловік куштує вино у маленьких виноробів, вибирає на свій смак найкращі напої і надає їм промоушн (сприяння поширенню товару – ред.). Зараз бар зачинений, але продовжує функціонувати і підтримувати українських підприємців, щоправда, не у Харкові, а в обласному центрі Волині», – розповідає Павло Макогон.



«Аби зробити щось цікаве – треба мінімум 50 тисяч доларів»

39-річний Євгеній Сафонов закоханий у вино. Раніше чоловік працював айтішником, нині ж – допомагає вітчизняним підприємцям і популяризує український продукт.

«У нас типовий сімейний бізнес, скажімо. Я, компаньйон і наші дружини. Довгий період працював в IT, у сфері маркетингу, доріс до ради директорів. Маю близько 15 років стажу. Така ж історія і в партнера. Ми навіть звільнилися майже одночасно. Причина теж однакова – вигоріли. А згодом випадково зустрілись і розговорились. Він сказав, що хоче відкрити власну кав’ярню, а я поділився ідеєю створення винного бару. Аргументував тим, що хороших закладів із кавою у Харкові дуже багато. Аби зробити щось цікаве – треба мінімум 50 тисяч доларів вкласти. І, звісно, жодних гарантій повернення коштів, бо ринок досить складний. А з винним баром – інша ситуація: їх практично немає. Ми зійшлись на думці, що створюватимемо щось спільне і це таки буде бар. До того ж, ми дуже любимо вино.

Відразу почали шукати приміщення. Пішки ходили і шукали. Це дуже довга історія, бо було потрібно знайти дійсно «своє». Врешті знайшли ідеальний варіант і за три тижні відкрились. Це відбулося на початку березня минулого року. Нам, можна вважати, рік», – ділиться співвласник «Винного бару».



До слова, у «Винному барі» представлені вина лише українських маленьких винарень, яке не можна знайти на прилавках супермаркетів. Це ті виноробні, які в рік виготовляють від 3 до 200 тисяч пляшок. До прикладу, Shabo виробляє 16 мільйонів. Chateau Chizay – мільйон.

«Ми співпрацюємо з 18 виноробнями, хочемо дійти до 30. Закуски у нас теж винятково українські. Хліб узагалі спеціально для нас пекли. Іноді гості замовляли лише його (усміхається – ред.). М’ясо було з Одещини та Дніпра. Ми знайшли таких же «маніяків», які виробляють невеличкі партії. Сир – харківських і одеських фермерів. Ми замовляли закуски чи не з усіх українських міст, аби скуштувати і вибрати постійних постачальників. Це не означає, що ті, що ми обрали – кращі, ні. Ми спиралися лише на свій смак», – розповідає бізнесмен Євгеній Сафонов.



«Немає Wi-fi, натомість є цікаві лектори»

Чоловік запевняє: говорити про великі прибутки наразі зарано, проте стартували успішно. Винний бар полюбився харків'янам настільки, що шукати інвесторів не доводиться – самі знаходять.

«Ми любимо цифри, тож відразу прорахували все. Дійшли висновку, що для того, аби повернути колишній рівень життя, нам треба відкрити ще щонайменше три бари. На розвиток закладу дали собі рік. Думали, якщо справи підуть добре – відкриватимемо ще. Через три місяці роботи у нас з’явилася величезна кількість потенційних інвесторів. Мінімум десять людей запитали, скільки нам треба грошей, аби відкрити ще двійко закладів.

Секрет у тому, що у нас дуже атмосферно. Наші гості шукають спілкування, якісний продукт, а не модні інтер'єри. Вони схожі на нас. Вже багато поїздили, тому їх не треба дивувати формою, їм потрібен зміст. У нас жодного разу не було відверто п’яних сутичок. Немає Wi-fi, натомість є цікаві лектори. Ми запрошуємо виступати крутих людей і не беремо кошти за вхід. Якби просто хотіли заробити – відкрили би точно щось інше.



Ми продавали і продаємо винятково українське вино, а його мало. В Україні відомих виноробень близько п’ятдесяти. Для порівняння візьмемо регіон П’ємонт в Італії і Харківську область, які схожі за розміром. Там – близько п'яти тисяч виробництв, а на Харківщині – жодного. І не треба говорити, що у нас клімат не той. Розкажіть про клімат німцям, наприклад, з їхніми чудовими рислінгами. Тому відкривати подібне – не «бізнесова» історія. Однак, коли побачили, що можемо отримувати прибуток, зрозуміли, що мережі таки бути», – зауважує Євгеній.



Родзинка закладу – і в його обслуговуванні. До прикладу, за барною стійкою – власники. Це теж був свідомий підхід, каже співзасновник винного бару, адже потрібно було самим відчути усі тонкощі роботи: від прибирання вбиральні – до натирання келихів та спілкування з гостями. Тож і підхід до відвідувачів тут дещо незвичний.

«Ми не сомельє, але маємо певний рівень знань. Якщо я скажу вам, що це Одеський чорний, 2017 рік, бочка 5 років, у смаку – чорна смородина, шкірка, перець. Ви щось зрозумієте? Ми працювали таким чином: запитували, який привід у гостей, або чого їм хочеться у цей момент, і пропонували відповідне вино. Заходять дві дівчини, наприклад, о 19:00. Ми спілкуємось приблизно хвилину, а потім я їм кажу: «Мені здається, вам треба обговорити всіх і все», вони кивають і я вже знаю, що саме їм підійде. Пояснюю, що ось такого вина вистачить келих, іншого – два», – розповідає співзасновник «Винного бару».



«Існує багато стереотипів про вино. Порошкове – фейк!»

І хоч за даними опитування, проведеного Соціологічною групою Рейтинг, вино – найпопулярніший в Україні напій, культура його вживання, переконує співзасновник «Винного бару», тут досі низька.

«Якби запитували про сухе – відсоток був би неймовірно маленький. А у нас – принципово сухі вина. Немає напівсухих, напівсолодких. По-перше, нам такі не подобаються, а по-друге, в Україні мало хто їх виробляє, та і коштують такі надзвичайно дорого», – пояснює харків'янин.



Українське вино не купують через високу ціну, а дешевому вітчизняному – не довіряють, мовляв, краще взяти італійське чи французьке, бо воно не «порошкове». Проте, за словами Євгенія, це не більше, аніж міф:

«Існує багато стереотипів про вино. Порошкове – фейк! Технологічно це зробити можна, але це надто дорого. Так називають той напій, у якому зазвичай забагато сульфатів, цукру і спирту безпосередньо. Великі виробники ще фарбники додають. Юридично це називається вином, а де-факто – зовсім не так», – пояснює підприємець.



Та Євгеній переконаний: їхнє дітище здатне змінити упереджене ставлення до українського виноробства, це лише питання часу.

Винний бар 2.0

«Справи із бізнесом йшли досить легко і за планом. 21 лютого ми домовилися з архітектором про старт нового проєкту. І вже у травні ми повинні були відкрити другий бар, а у перший – додати кухню. Через початок повномасштабної війни, звісно, все «заморозилось». Банально не було людей, а, отже, не було грошей, щоб замовити вино.

На початку березня у Харкові розпочалося мародерство, це явище передбачуване і несподіванкою не було. Ми по-тихеньку забирали все зі складу. Центр активно обстрілювали, а там квартира. Якось на паралельній вулиці від бару серйозно «прилетіло»: нам вибило вікно, шматок вивіски відлетів. Зрозуміло, що жити в таких умовах стало не добре. Ми вирішили переїхати на захід України», – пригадує співвласник «Винного бару».



У Луцьку чоловік має кілька товаришів, тож прихисток із дружиною знайшли швидко. Ба більше, відразу надумали, як реалізувати евакуйовану продукцію і навіть надивились місце для ще одного бару.

«Вже знаю, де відкриватимемо «Винний бар 2.0», але поки не скажу. Нині ж ми трішки допомогли лучанам з вином, познайомили з нашими виноробами, і тепер українське вино є в одній із луцьких кав’ярень. Ми дуже вибагливі до кави і, обходивши всі заклади, знайшли улюблений. Запитав якось у баристи, чи не виникала у них раптом ідея поставити тут вино. Той мене скерував до власника. Ми розповіли один одному свої історії. І як виявилось, про вино тут таки думали, тож тепер тут можна випити келих чи придбати пляшечку», – усміхаючись додає харків'янин.

«Ми п’ємо пиво, але їмо вино»

Чи відкривати новий бар нині доречно, чоловік без роздумів відповідає: «Так!».

«Люди будуть вживати алкоголь, скільки би не забороняли. На жаль, це правда. Але є різниця між «пити» і «куштувати». Вино – акомпанемент до їжі. В італійців є такий вираз: «No beviamo birra, ma mangiamo vino», що в перекладі означає: «Ні, ми п’ємо пиво, але їмо вино».

Середній чек у нашому барі – 300 гривень на двох. Тобто це два, нехай чотири келихи і легка закуска. Люди смакують і йдуть займатися своїми справами. У 150 мл хорошого вина – чимало корисних властивостей. Це крутий антиоксидант, седативний засіб, який сприяє кровотворенню до того ж», – тлумачить Євгеній.

А ось без інтернет-магазину у п’янкій сфері можна обійтись.

«Це майже нерентабельна річ. В Україні великі мережі продають онлайн, але їхній прибуток складає 1,5-5% від усіх продажів. Цьому є логічне пояснення: по-перше, відсутність винної культури, по-друге, вино завжди купують у додаток до чогось. До прикладу, ви йдете по продукти і вже в магазині вирішуєте взяти пляшечку вина. Ті, хто хочуть придбати своє улюблене – купують «take away» у барі», – пояснює бізнесмен.

«Think globally, drink locally»

Підприємець радіє, що світом шириться мода на українське, його ж місія – привернути увагу до тутешніх виноробів.

«Один із виноробів – Сергій Стаховський – зараз служить у Збройних силах України. Він професійний спортсмен, багаторічна перша ракетка країни, а нині ще й захисник. На жаль, війна не обійшла боком і його продукцію. Рашисти знищили декілька тисяч пляшок на одному із складів. Його вина ми додали у список винних ф’ючерсів. Поясню: людина купує вино, платить гроші наперед, а пляшку отримує після перемоги. Тобто таким чином винороби отримують кошти, яких потребують. Ми зібрали величезну суму за місяць. Нам багато дякували, писали, що можуть тепер придбати необхідну річ, аби й надалі працювати і волонтерити. На жаль, рашисти чимало винарень пошкодили або ж і зовсім зруйнували», – зітхає Євгеній Сафонов.



Тож, окрім ф’ючерсів запровадили… марафон. Хоч алкоголь і спорт – речі не дуже сумісні, пробігши дистанцію учасник гарантовано отримує медаль.

«У підтримку виноробів ми організували забіг «Ukrainian Wine Run». Спершу треба обрати дистанцію. Ми зробили їх дещо нестандартними, відштовхувались від об’ємів пляшок: 3,7 км, 7,5 км і 15 км. Потім переказуєте кошти за медаль (гроші для виноробів), пробігаєте дистанцію у будь-якому місті, надсилаєте скрін із результатом у будь-якому крокомірі і чекаєте на свою гарантовану нагороду», – розповідає бізнесмен.



Головне, каже Євгеній, не зупинятись і продовжувати працювати, тоді неодмінно все буде добре.

«Купа прецедентів свідчить про те, що після війни на країну чекає космічний злет. Український бізнес буде розвиватися миттєво», – запевняє співвласник «Винного бару».

Щодо негативних прогнозів, як-от довготривала криза та гіперінфляція, Євгеній Сафонов вважає так: можна гортати стрічку у фейсбуці, зловживати алкоголем і повторювати, що все погано, а можна прийняти той факт, що зараз і справді дуже складно, але використовувати це як мотивацію для того, щоб продовжувати розвиватися, працювати і могти згодом допомагати відбудовувати Україну.

«Think globally, drink locally», – наприкінці розмови додає бізнесмен, адже саме так звучить кредо винного бару.

Ольга ВОЗНЯК

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.