Взути наших. Нова військово-тактична історія луцького бренду «Ікос». ФОТО

«Цінність кожної пари взуття Ікос – у відповідальності». Це – кредо бренду, який вже більше 20 років створює взуття у Луцьку. Коли шукали слова, які б вмістили світогляд компанії, мали на увазі те, що на взуттєвій фабриці «Ікос» з відповідальністю коригують колодки під українські мірки стопи, обирають виключно натуральну шкіру та інші якісні матеріали. З відповідальністю створюють кожну деталь і кожну нову пару – достойний український продукт.

Але якби це речення писали тепер, у середині 2022-го, у нього, ймовірно, вклали б ще більше сенсів. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну відповідальність для фабрики «Ікос» поповнилася новою місією – взути військо у добротне взуття.

«Зима. Хлопці стояли в кросівках»

«Спочатку був шок. Як і у всіх. Але довго він нас не сковував. Того дня я їхав на фабрику через блокпост і побачив військових. Зима. Хлопці стояли в кросівках», – каже про 24-те лютого засновник компанії «Ікос» Іван Ковальчук. Він розвиває бренд разом з дружиною Світланою, донькою Іванною і колективом, який вже теж став рідним.


До початку великої війни компанія працювала як виробник виключно «цивільного», здебільшого класичного взуття. Тому 24 лютого Ковальчуки зібрали зі своїх торгових точок і складів та розвезли військовим понад 200 пар зимових чобіт на цигейці та іншій шерсті. Усе, що було в наявності.

Далі вирішили робити теплі устілки. Одразу ж, хоч у Луцьк 24 лютого і «прилетіло», за цю роботу стали декілька сміливців. Коли кинули клич у робочий чат – прийшли всі працівники.

«Я наголосив, що це безоплатно, бо устілки ми роздаємо, а не продаємо. Через якийсь час заходжу в цех – і в мене шок: всі до одного прийшли», – каже керівник бренду «Ікос».



Спочатку така реакція колег дуже розчулила, додає його дружина Світлана.



А потім прийшло усвідомлення величезної відповідальності за колектив у час війни:

«Коли я приїхала на роботу і побачила своїх дівчат-швей, які прийшли усі до єдиної, я розплакалася, пообіймала кожну з них. Я тоді побачила, що колектив впевнений у нас більше, ніж ми самі. І розуміла, що не можемо підвести».



У «взуттєвій сім’ї» «Ікос» – майже сотня людей. Восьмеро чоловіків мобілізовані до Збройних сил України, усі інші щодня від 24 лютого працюють над тим, щоб взути українських захисників і захисниць. За період великої війни на підприємстві не звільнили жодного працівника. Натомість двох – добрали, але про це – трохи згодом.



«Ще 23 лютого ми готувалися до зйомки з класичним взуттям. А вже 24 лютого рубали устілки на пресі, шукали хутро і картон, клеїли, обшивали. Загалом ми зробили більше 10 тисяч устілок, які розвезли спочатку військовим по Луцьку і які потім роз’їхалися завдяки волонтерам всією Україною», – розповідає донька засновника Іванка Ковальчук, яка займається моделюванням взуття на фабриці.



Через декілька днів зрозуміли: устілок – мало. Треба виготовляти взуття для війська. І, зрештою, заробляти хоча б стільки, щоб могти оплатити роботу людей.

Так почалася нова історія бренду. Військово-тактична.

«Ікос», який до повномасштабної війни шив лофери, оксфорди і челсі (різновиди класичного взуття), не мав жодного прототипу взуття, яке могло б бути складовою військового екіпірування. Тому тут вирішили його створити.

«Іванка багато читала про вимоги, дивилася відео, вивчала дрібниці – наприклад, що краще – гачок чи петля, аби унеможливити шанс зачепитися. Ми тим часом думали, з чого можемо його робити. Потім Таня, наша конструкторка, побудувала найбільш лаконічну, але правильну модель. Це були наші перші берці. Чорні», – розповідає Іван Ковальчук.

Поки було холодно, усе виробництво було спрямоване на виготовлення саме цього першого тактичного черевика. Таких створили 350 пар.

«Гідрофобну шкіру, яку мали на складі, використали на ці черевики. Gore-Tex (мембранна тканина, що виробляється компанією W. L. Gore & Associates та застосовується для виготовлення спеціального одягу та взуття – ред.) для кросівок, дорога шкіра для модельного взуття, – все це використали на свої перші тактичні черевики. Але тоді ніхто не думав про гроші», – пригадує засновник взуттєвої фабрики.



200 пар підошви для тактичного взуття «Ікосу» дав Зеновій Багрій, засновник компанії «Львів-Пласт». Від початку повномасштабного вторгнення це підприємство поставило усе своє обладнання на один вид підошви – для тактичного взуття. Й на початках, запевняє Іван Ковальчук, його засновник безоплатно роздавав підошви всім, хто міг зробити взуття для військових.



На перші свої берці «Ікос» поставив ціну 800 гривень за пару. Вона не дозволяла заробляти, але могла частково покрити витрати на оплату праці команди.

У той час «Ікос» скооперувався з київським брендом взуття Kachorovska. Вони оголосили збір коштів на виготовлення взуття військовим, збирали замовлення і виготовляли. Вийшло так, що бренд отримав замовлень більше, ніж міг зробити без затримок. Натомість «Ікос» вже розробив черевик, але ще не мав замовлень.

«Тож, вийшло, що ми допомогли їм закрити їхню потребу, а за той час, поки закривали,зрозуміли потребу тут. Так і закрутилося. Ментально в той час усім нам стало трохи легше. Ми взяли найкраще, що було на ринку, зробили взуття на якісному італійському обладнанні і з величезною вірою в українську перемогу. Тому були задіяні, були у процесі», – розповідає Іванка Ковальчук.

Зрештою, перші чорні тактичні черевики розпродали і роздали всі до єдиної пари. Не лишилося, кажуть Ковальчуки з посмішкою, навіть для сімейного музею взуттєвої справи.

Весна прийде – перевзувати будемо

З приходом весняного тепла виникла потреба у створенні легшого варіанту.

«Ми розуміли, що із цими теплими чорними берцями ми у весну не зайдемо. Потрібна сітка. Але її у нас не було. Хтось зі знайомих давав нам якісь шматки, які нібито можна використати як сітку для тактичного взуття. Але ми не хотіли створювати його з такого матеріалу. Тато брав, пробував в неї дихати і казав: «Фу, палатка, не підходить», – пригадує Іванка.



«Бо це як клейонка. Не можна з такого матеріалу робити взуття для людей. Тим більше, для тих, які мають перебувати у ньому цілими днями», – додає її батько. Зрештою, він зателефонував давнім партнерам з Туреччини, аби поцікавитися, який матеріал використовують для сітки у взутті для військових у їхній країні. А турки, довго не розмірковуючи, надіслали чимало якісної сітки.

«Ми вичекали на декілька днів довше. Але зробили ці весняні черевики такими, якими вони і мали б бути – з якісної дихаючої сітки і гідрофобного нубука, який змогли замовити на наших заводах», – зауважує засновник бренду.

Згодом Іванка розробила нову модель. В її основу ліг вже попередній досвід і конкретні поради від військових: «Для прикладу, нам підказали, що добре було б зробити наступний черевик дещо вищим, щоб він добре фіксував кістку, та додати третій гачок. Багато військових до нас приходили. Кожен якось по-доброму говорив свої побажання. Бо всі розуміли, що ми не спеціалізуємося на тактичному взутті».



Відгуки і рекомендації давали й свої хлопці, які зараз у війську. Їх тут називають «воїнами «Ікоса». У лавах ЗСУ наразі – і начальник виробництва. «Ми постійно спілкуємося. Ясна річ, що їх ми взули одразу ж. От тепер Андрій каже мені: «Іванович, тут краще так зробити, а тут – так». Це допомагає», – каже Іван Ковальчук.



Тактичне взуття створюють щоденно. У асортименті наразі – берці, низькі тактичні кросівки і тактичні кросівки середньої висоти. Їхня ціна – 1300 і 1600 гривень.



Такі черевики проходять більше сімдесяти виробничих процесів. На фабриці роблять особливий акцент на повітрообміні, легкості, міцності, стійкості до зносу та фіксації кісточки. У кожній парі є клапан, який унеможливлює намокання, навіть якщо нога на деякий час потрапляє у воду. Усі види тактичного взуття вже протестовані вояками.



«Не будемо приховувати. Було таке, що нам надіслали фотографію, на якій видно, що верхня петля вирвана. Ми сідали і думали, в чому причина. Через це навіть змінили процеси і взяли на роботу ще двох людей. Вони окремо приклеюють петлі перед тим, як їх пришиють. В такому випадку петля вже тримається «мертво». Ми з майстром перевіряли: брали черевик і кожен тягнув петлі на себе. Витримали», - розповідає керівник компанії.

Шити тактичне взуття, кажуть швеї «Ікоса», складніше і довше, ніж цивільне.

Тетяна Вакульчук працює на фабриці вже 18 років, її чоловік – більше 20. Тут і познайомилися. До слова, за весь час тут утворилося вже 12 подружніх пар.



«Якщо цивільного я шила 15–18 пар в день, то військового шию тільки 10. Але мені подобається. Головне, щоб ми перемогли, а шити ми будемо що треба і скільки треба», – каже пані Тетяна.

Її колега Ольга Дяченко працює вже 16 років. Каже, тут відчуває себе як у великій родині, тому була впевнена, що матиме роботу, а тому і можливість забезпечувати сім’ю: «Як шию тактичне взуття, відчуваю гордість, якесь таке єднання, спільну справу для підтримки військових».

Взути «киць-захисниць»

Весною у бренду «Ікос» з’явилася ідея створити білі кеди і крихітним синьо-жовтим швом, а всі отримані кошти від продажу спрямовувати на створення тактичного взуття для жінок-військових. Таке в Україні поки – рідкість.



«Під цю ідею ми розробили прототип. На той час до нас вже зверталися з таким проханням і волонтери, і безпосередньо дівчата, які мали потребу у тактичному взутті», – розповідає Іванна Ковальчук.

Візуально створене брендом «Ікос» тактичне жіноче взуття не відрізняється від чоловічого. Але стартує з 36-го розміру й має іншу колодку, бо мірки жіночої та чоловічої стопи відрізняються.

Жіноче взуття компанія передає захисницям України здебільшого через луцьку волонтерську організацію «Штаб мобільного спротиву». Тут дівчат і жінок, якими опікуються, лагідно називають «киці-захисниці».



«Я написала у Штаб. Вони дуже швидко відповіли, надали список дівчат із прізвищами, назвами військових підрозділів та розмірами взуття. Через декілька днів взуття вже було у власниць. З тих пір не припиняємо шити і жіноче взуття. Нікого із тих, хто його тепер носить, я не знаю особисто. Але щоразу, коли дівчата, які його отримують, скидають фото, я думаю: «Я б хотіла з ними подружитися», – каже Іванка з посмішкою.



Через Штаб мобільного спротиву «Ікос» передав тактичне взуття захисницям з «АЗОВу», 130-го розвід-батальйону, 92-ї бригади, 2-го стрілецького окремого батальйону, жінкам-медикам з «Госпітальєрів» та іншим.

«Нас зараз інколи питають, чи не закінчуються білі кеди, бо багато хто думає, що це лімітована серія. Але тут важливо розуміти, що ця ідея – це не про маркетингові штучки. Суть ініціативи у тому, що, купуючи собі пару кедів, жінка фактично купує пару тактичного взуття для іншої жінки. Доки буде війна, доки буде потреба, ми будемо робити військове взуття», – запевняє Іванка.

Станом на 10 липня «Ікос» виготовив вже 7650 пар тактичного взуття.

Наразі розробили нову осінню модель. Її вже виготовляють, але ще не продають.



Фірмовий магазин бренду «Ікос» на вулиці Лесі Українки, 49 у Луцьку, який раніше мав унікальну для міста концепцію і був взуттєво-кавовим (через поєднання з кав’ярнею), тепер, жартують Ковальчуки, став взуттєво-тактично-кавовим й нерідко нагадує пункт видачі взуття для військових.



«Буває таке, що люди просять відчинити о 7:30, бо вже їдуть до військових і потребують взуття. Буває, що дівчата видають одну заброньовану заздалегідь пару, а буває, що й 30. Наш взуттєво-кавовий простір у цей час став ще ближчим до наших гостей», – каже Іванка.

«Цивільні» лофери і «Мері Джейн» як ресурс

«Ми мали великі плани на весняний сезон, – розповідає модельєрка. – Вклалися у класичні підошви ще задовго до 24 лютого. Вперше розробили свою жіночу підошву із зображенням квітки, замовили колодку для лоферів. Вона приїхала до нас вже після повномасштабного вторгнення».

Зрештою, те, що «Ікос» має заробляти і продовжувати виготовляти взуття і для цивільних також, стало очевидним. Щоб мати можливість тримати невисоку ціну на тактичне взуття, платити зарплату працівникам, сплачувати податки і купувати матеріали, потрібні гроші.

Так у квітні «Ікос» повернувся до виготовлення «цивільного» взуття.
Його – у рази менше, ніж тактичного. Крапля в тактичному морі, жартують Ковальчуки.



Спочатку із нових моделей з'явилися жіночі лофери, згодом – туфлі «Мері Джейн».

«Для нас це про те, що життя триває. Це як ковток свіжого повітря, як ресурс у різних значеннях», – каже Іванка Ковальчук.



Модель «Мері Джейн» розробили спочатку як лот до благодійного аукціону, який влаштували у просторі «Ікоса» у підтримку ЗСУ. Тут, до речі, зібрали понад 150 тисяч для волонтерського штабу «АНГАР», який працює безпосередньо з воїнами.

Колодку для «Мері Джейн» створювали у Львові, як і підошву. Комплектуючі для цієї моделі в основі – українські. Сьогодні для бренду «Ікос» це дуже важливо.



Згодом модель «Мері Джейн» запустили у продаж.

Made in Lutsk with love

«Ікос» продає своє взуття через гуртову і роздрібну торгівлю. Бренд був представлений у всіх обласних центрах України, мав багато оптових партнерів і тисячі постійних покупців. Але повномасштабна війна, кажуть на фабриці, внесла корективи в обидва напрямки реалізації продукції.

«Ми розуміли, що є два шляхи. Такі бренди, як наш, або залучають якийсь зовнішній і виготовляють тактичне взуття, або всіма силами продовжують свою комерційну діяльність хоча б на тому рівні, щоб не бути у збитку і могти тримати доступну ціну. Інтуїтивно і настроєво перший шлях – не наш. Тому ми спочатку просто брали свої матеріали, самі докупляли і ставили дуже доступну ціну. Але згодом ми зрозуміли, що треба виконувати і віддавати замовлення тим гуртовим клієнтам, які мають можливість працювати», – розповідає Іванка.

Але, додає її батько, часто у слухавці після фрази «Ваше взуття готове» доводилося чути паузу. Оптовики не знали, чи варто їм вже забирати і оплачувати «довоєнні» замовлення і чи будуть вони мати кому продавати.

Зрештою, з часом замовники з відносно мирних територій таки відновили співпрацю.

Але через велику війну і її наслідки у «Ікоса» з’явився вид продажу, якого раніше майже не було. Українці, які виїхали за кордон і потребували взуття, нерідко хотіли взутися саме в український бренд, а лучани – особливо у луцький.

З цього приводу Іванка Ковальчук розповідає: «Нам писали і казали: дуже хочеться взутися тут у своє. Ми вивчали шляхи доставки до цих людей.

Так почали відправляти своє взуття «Укрпоштою» за кордон. Найбільше відгуків зараз отримуємо саме про туфлі «Мері Джейн». Це так приємно і щемко, коли дівчата пишуть з Румунії, Естонії, Польщі і інших країн: «Ця пара луцького взуття гріє мене тут». Колись, коли ми створювали на підошві напис Made in Lutsk with love, ми не задумувалися, що він матиме і таку функцію – нагадати своїм, які далеко, що ми їх тут любимо і чекаємо».


Інша закордонна історія бренду «Ікос» також стосується вже часів великої війни.

У березні в команди випала нагода взяти участь у весняному взуттєвому ярмарку в Італії MICAM Milano. Подія відбулася за фінансування США через Фонд впливу ЄБРР на малий бізнес. Україну тут представляли чотири взуттєві бренди. Окрім «Ікоса» – Kachorovska, Marsala та Sinobi.



Довго вагалися, їхати чи ні.

«Я дуже хвилювалася – а раптом поїду, а тут щось станеться. Зрештою, вирішили їхати. Тато дав в дорогу прапор України. Там нам вдалося взяти перше міжнародне замовлення. Ще рано говорити про те, що ми починаємо працювати з експортом. Але ми побачили європейський ринок і бачимо, що ми там конкуренти. Ця можливість сама до нас постукала, ще й у такий складний час», – каже Іванка Ковальчук.



«Але зараз ми відчуваємо, що хочемо взувати в якісне взуття саме українців. І щоб вони ходили у ньому на українській землі. Тому головне – перемога! У нас справді немає амбіцій щодо масштабної закордонної роботи. Концепція бренду і раніше мала локальне, вітчизняне спрямування, а зараз ми відчуваємо свою приналежність ще гостріше», – додає засновник бренду.

«Ми нашим хлопцям і дівчатам такі туфлі на перемогу пошиємо, що ого-го», – посміхається його дружина Світлана.



Іван Ковальчук і його донька Іванка теж сподіваються, що якнайшвидше знову шитимуть лише взуття мирного часу. Наприклад, створюватимуть модель, яку хтось із поціновувачів бренду намріяв на власне весілля, але не зміг знайти (реальна історія появи коричневих чоловічих лоферів), чи витончені жіночі човники, які українки взують на святкування перемоги.

P.S. Публікація створена за ініціативи редакції Інформаційного агентства ВолиньPost. Малий та середній бізнес, який продовжує роботу в умовах війни, підтримує економіку держави і армію, дає роботу людям. Велика війна – складний виклик для таких підприємств, але вони не просто пристосовуються до нових умов, але й знаходять нові можливості для розвитку! А це варте поваги і журналістського тексту.

Іванна РУДИШИН

Фото – Юлії КОЦЮБИ та бренду «Ікос»


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.