У Луцьку відмінником не був, а в Польщі став найкращим студентом. ІНТЕРВ'Ю З МАКСИМОМ ЩЕРБЮКОМ

Максим Щербюк народився та виріс у Луцьку. Тут закінчив 21 гімназію і фаховий коледж на базі Лесиного вишу, однак доля вирішила випробувати сили 17-річного хлопця за кордоном. Він вступив до польського університету і невдовзі, за 5 років навчання, став найкращим іноземним студентом за результатами конкурсу INTERSTUDENT 2022. У школі, виявляється, Максим відмінником не був, а у Польщі встигав не лише сумлінно вчитися, а й на повну насолоджуватися студентським життям.

Інформаційне агентство ВолиньPost вирішило поспілкуватися з Максимом Щербюком, аби дізнатися секрет такого успіху і «формулу» ідеального балансу між навчанням, роботою та особистим життям.

Хлопець і досі перебуває за кордоном, тож наше інтерв’ю відбувалося в телефонному режимі. Варто додати, що у Максима графік розписаний ледь не погодинно, але на розмову з нами він охоче погодився. Найперше питання, яке виникало: чи розглядав юнак українські виші перед вступом та чому обрав саме польський університет.

«Питання вибору вишу не стояло в мене до 2 курсу коледжу. Я закінчив 9 класів, згодом вступив до коледжу. Мене вже тоді дуже цікавило право, потім почав вивчати польську. І з’явилася нагода отримати стипендію від польського уряду. Я склав іспити, виграв стипендію і, власне, обрав Сілезький університет в Катовіцах, бо тут працювали відомі для мене професори. А чому Польща? Тут відповідний рівень. І за майже 7 років перебування в Польщі – жодного разу не пошкодував», - розповідає Максим.

У Польщу Максим Щербюк переїхав у 2015 році, саме тоді хлопець виграв стипендію від польського уряду (іспити складав у консульстві в Луцьку). Рік навчався у Школі польської мови та культури, де отримав дуже хороші базові знання.

«Там я опанував всю юридичну термінологію і не лише. Зрештою там зробили все для того, аби під час вступу до університету не виникало стресових ситуацій чи проблем», - переконує юнак.

Переваги європейської освіти

«У Польщі відкриті всі можливості. Тут всюди йдуть назустріч. Якщо ти хочеш вчитися, розвиватися, писати наукові статті, брати участь у конференціях – тебе підтримають. І не тільки психологічно чи грамотою, а й матеріально. Як приклад – конкурс Vis Moot для юристів, дуже знаний у світі. У ньому беруть участь студенти з різних країн, зокрема й українці. І університет забезпечив мене матеріально повністю, адже розуміли, яка вага цього конкурсу. У Польщі зручніше брати участь в різних міжнародних змаганнях, бо досить багато пропозицій від іноземних шкіл, фінансування. Так в мене було зі школою в Німеччині.

Тут дійсно важко скласти іспити. Я працював і вчився одночасно. А на вихідних читав до 200 сторінок юридичної літератури. Багато хто не може скласти сесію, «вилітають» після 1-2 курсів. Важко… Проте я з величезною впевненістю можу сказати, що після 5-ти років навчання я маю гідну базу, яка зараз мені дуже допомагає», - запевняє хлопець.



Період адаптації

«Мені було 17, це друга поїздка за кордон… Батьки привезли в гуртожиток. Тато відразу запитав: «Ти залишаєшся чи вертаєшся?». Я неповнолітній, чужа країна, інша мова, але я захотів залишитися. Спочатку звикав до міста. Треба було простежити елементарні речі, як-от яким транспортом додому дістатися. Адаптація минула досить швидко, я вважаю. Спочатку вчився в іноземній групі з сімома білорусами і австрійкою. Серед поляків знайомих не мав. То і з буденними речами викладачі в школі допомагали. Казали, наприклад, де зробити студентський квиток, до кого звернутися і як доїхати. Всі розуміли, що ми іноземці і потребуємо допомоги. Мені було не складно, просто звикнути треба було, адже це новий етап, самостійне життя», - пригадує Максим Щербюк.

Шкільні роки та студентство

«У школі не був відмінником. І в коледжі теж. Щоправда, був дуже активним. І концерти вів, і вірші декламував. І це знадобилось! Я не боюсь людей, публічних виступів не боюсь. Мені легко знайти спільну мову з будь-ким.

А в університеті так вийшло, бо я займаюсь тим, що дійсно люблю. І тут були речі, яких я не розумів. Але завжди міг підійти після занять до викладача, який мені потім годину чи дві пояснював теми. Була синхронність: я дуже хотів навчитись, а викладачі робили все можливе, щоб мене навчити.

В Україні, може, був якийсь інакший підхід, або я був не настільки сформований, тобто психологічно я не знав, як рухатись і куди.

У Польщі я теж не «заучка» (посміхається). У мене було класне студентство, подорожі, всілякі «тусовки». Я не можу сказати, що прикладав якісь надзусилля, аби стати найкращим студентом. Має бути баланс. Не тільки навчання чи робота, а й особисте життя. Звісно, були речі, від яких відмовлявся. Тобто не завжди міг знайти час, аби зайвий раз зустрітися з друзями, наприклад. Жертвувати треба, теж правда, але варто пам’ятати про баланс», - каже студент.



Про повернення в Україну

«Поки це неможливо, адже я продовжую тут вчитися. Я аплікант. Поясню: в Україні, щоб отримати статус адвоката, слід вивчитись і скласти екзамен. У Польщі теж так, але є поділ на адвокатів і юрисконсультів (пол. radca prawny). Тобто я закінчив університет, склав вступний іспит на цю аплікацію і буду вчитись ще 3 роки, аби отримати статус професійного юриста. Зараз я магістр, але представляти інтереси в судах або перед державними органами поки не можу.

Окрім того, цьогоріч я розпочав навчання за спеціальністю англійська та китайська філологія. До того ж, я польський юрист.

Але є гарна приказка: «Ніколи не кажи ніколи». Найближчим часом повертатися не збираюсь, а далі буде видно. Життя розставить усі крапки над І», - каже хлопець.

Сучасна молодь любить вчитися, але робить акцент на саморозвитку. Тобто диплом із ВНЗ, кажуть, не такий і потрібний, якщо взагалі у ньому є якийсь сенс. Що на це скажеш? Бо вочевидь, освіта для тебе – це важливо.

Напевно, є спеціальності, які застаріли або не потребують навчання у ВНЗ, щоб їх опанувати. Але право самостійно опанувати не вдасться. Така спеціальність вимагає викладацької діяльності.

Я таки прихильник освіти. Але вважаю, що кожен мусить собі чесно відповісти на запитання про те, що він планує робити далі. Бо здобуття освіти лише заради отримання диплому, як на мене, – втрата 4 років життя. До того ж, якщо ти не плануєш працювати за спеціальністю, то який із того сенс? А якщо в тебе є хоча б мінімальне бачення майбутнього і для реалізації планів університет потрібен – то треба йти і вчитися.

Тут без університету нереально. Всі юридичні компанії, до яких я складав документи на практику, у своїх вимогах вказували середній бал 4 з 5 можливих. Тут важливі оцінки.

Українська освіта, ймовірно, відрізняється. Але я впевнений, що й там виші дають хорошу базу. Наприклад, зараз в Яґеллонському університеті відбувається школа українського права, де виступають науковці з КНУ імені Тараса Шевченка зокрема. Вони сильні, їх цікаво послухати.

Розпорядок дня

«Наприклад, сьогодні після нашої розмови, в мене розпочнеться навчання на цій аплікації у Варшаві. Працюю зараз в одній з найбільших юридичних компаній у Польщі Sołtysiński, Kawecki & Szlęzak. Наразі я молодший юрист, займаюсь корпоративними справами та трансакціями M&A. Я працюю і вчуся.

Питання графіку для мене надскладне (посміхається). Я прокидаюся о 5:40, збираюся в зал. З 6:00 до 7:00 – година спорту. О 7:30 повертаюся додому, приводжу себе в порядок, снідаю, готую їжу на роботу. Робочий день розпочинається орієнтовно о 9, а закінчую приблизно о 17, хоча це залежить від обсягу роботи. Вдома стараюсь читати іноземною мовою, бо кожна мова потребує практики. Може бути заняття в школі, аплікація чи ведення блогу. На вихідних – зазвичай заняття з китайської», - ділиться юнак.

Чому саме китайська?

Я дивлюсь на кожну мову з перспективи використання в майбутньому, тобто вчу не лише через якісь смакові вподобання. А щодо китайської: у нас з’явилися курси, я вирішив піти і мені сподобалось. Зовсім інша мова, знаки, культура. Заняття – раз на тиждень, але протягом цього часу треба й самостійно щось підчитати.

Вивчення китайської вимагає дуже хорошої пам’яті. Бо треба не лише знати, як вимовляти ті знаки, а запам’ятати, як їх писати. Загалом мені мова подобається. Хотілося чогось незвичного після польської та англійської.

Важливе місце у житті Максима займає спорт

«Колись я взагалі мріяв стати футболістом, але можливостей таких не було. Навіть якщо порівняти сучасну інфраструктуру, теперішні академії, то тоді не було такого і близько. В мене був вибір: або хімія – йти на технолога, або право – юриспруденція. Футбол відпав. Зараз для мене спорт – спосіб підтримувати організм у хорошому стані. Заняття сприяють кращій діяльності мозку і покращують самопочуття. Це самодисципліна. Я стараюсь від себе багато вимагати і дотримуватися тих вимог, щоб потім не картати себе через прогул чи невиконання чогось», - пояснює хлопець.

З особливим теплом хлопець згадує про сім’ю

«Мої батьки теж юристи. Тато Олег Щербюк, співзасновник адвокатського об'єднання «Преміум сервіс», яке працює у Луцьку. Батько починав з нуля і в такому ж віці. Я з дитинства був знайомий з цією професією і свідомо обрав такий шлях. Мама Наталія Щербюк – теж приклад для наслідування, адже вона кандидат юридичних наук, має підтверджений ступінь доктора наук у Польщі і викладає в Луцькому національному технічному університеті. Це людина, яка ніколи не перестає розвиватися, яка постійно працює, пише чудові наукові статті, які я намагаюсь не забувати читати (посміхається). Батьки безпосередньо вплинули на моє формування. Мої досягнення – їхня заслуга.

Маю братика Бодю та сестричку Улю. Вони навчаються у школі. Дуже сумую за ними… Це і є той мінус життя за кордоном, бо жодні месенджери з відеодзвінками не замінять живого спілкування», - зітхає Максим.



Які настанови даєш своїм меншим і що радиш одноліткам?

Вчитися. Передусім треба мати знання. Оцінки – це важливо, але в першу чергу треба мати знання. Так говорили мені батьки, так говоритиму і я. Окрім академічних знань, ти набуваєш і життєвої мудрості водночас.

Обов’язково вчити мови! Незалежно від того, яка в тебе спеціальність, знання іноземних мов відкриває безліч дверей і безліч можливостей.

І не здаватися. Треба боротися до кінця. Вам будь-який спортсмен скаже: без поразок не буває перемог. Дуже важливо кожну невдачу аналізувати. Лише тоді можна рухатись далі.

Спілкувалась Ольга ВОЗНЯК

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.