«Зарплати тут немає. Це не бізнес»: як у Луцьку працює автомайстерня, яка допомагає людям з інвалідністю

Автомайстерня «Поршень» створена у Луцьку людьми з інвалідністю і для людей з інвалідністю. Вона переобладнує автомобілі на ручне кермування, ремонтує їх, а також працює з інвалідними візками.

Простіше кажучи, допомагає людям бути мобільними і не залежати від помічників. І це – за «символічну» ціну. Засновник майстерні Валентин Шабунін уточнює, тут платять лише за використані матеріали і запчастини, - пише видання Перший.


«Після аварії переконували, що в машину я більше не сяду. Я не повірив»

Валентин Шабунін «на ти» з автомобілями з дитинства. Має освіту інженера-механіка, працював у цій сфері. 14 років тому, у 2007-му, він потрапив в аварію і зламав хребет. Відтоді пересувається на візку.

«Після аварії мені казали: «Ти, напевно, за кермо більше ніколи не сядеш. Але я запевнив, що з машинами буду постійно. Хоч авто мені біди зробило, але то нічого – таке життя», – пригадує він.

Після травми була реабілітація в санаторії у Криму, який на той час вважався «меккою візочників», а відтак – знайомство з багатьма людьми зі схожою проблемою.

Невдовзі приятель подарував старого «Запорожця» на ручному кермуванні, який у нього припадав пилом у гаражі. Автомобіль приніс бажану мобільність, але й відкрив нову проблему – такий транспорт в Україні непросто обслуговувати.

«Як під’їжджаєш на тому «Запорожці» на СТО, то на тебе й дивитися не хочуть. «Ми таких не робимо. Тільки Мерседеси, БМВ…» – каже Валентин.

Також почали звертатися знайомі. Скаржилися на те, що нема де машину полагодити.

«А я що? Руки є, знання є. Почав думати і вивчати статути схожих організацій з-за кордону – дядько Гугл знає все. Потім написав свій статут, юристи його почитали. Врешті зі ще одним візочником Михайлом Новосадом та іншими однодумцями ми створили громадську організацію «Автомобільний клуб інвалідів «Поршень Волині».

Для чого така майстерня

Дуже швидко Валентин Шабунін зрозумів, що майстерня потрібна не лише для ремонту. В першу чергу – для переобладнання автомобілів на ручне кермування.

Теоретично люди з інвалідністю в Україні мають право на спеціальний транспорт від держави. Однак – лише теоретично.

«Я теж стояв у черзі. Їх було три: для ветеранів Другої світової, людей з інвалідністю і ще когось. Спочатку я був 800-м, але потім черги збили в одну, і я став 1200-м. У результаті через 3 роки я опинився ще далі, ніж починав», – каже чоловік.

Це підтверджує і заступниця директора департаменту соціального захисту населення Волинської облдержадміністрації Оксана Гобод. З її слів, існує постанова уряду «Про затвердження Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями», але востаннє гроші на це з державного бюджету виділяли ще у 2013 році.

«На обліку – 2900 людей, які потребують транспорту, але наразі вони отримують лише по 300 гривень двічі на рік на обслуговування. Цього вистачить хіба на 20 літрів бензину», – каже чиновниця.

На думку Оксани Гобод, в ідеалі – замінити автомобілі на грошову компенсацію.

«Бо навіть із відновленням фінансування програми вже нереально купити авто українського виробництва. До того ж черга завжди рухалася повільно. А так люди на щось могли б розраховувати: якщо не придбати машину, то, принаймні, використати гроші на таксі», – пояснює вона.

Наразі ж існує легальна «схема» купівлі авто з-за кордону для людей з інвалідністю, яка допомагає уникнути дорогого розмитнення.

Потрібно знайти когось за кордоном, хто продасть авто, але оформить це як донорство місцевому департаменту соціального захисту. А той вже передає транспорт у користування людині з інвалідністю.

Майстерню зробили інклюзивною

З проханням допомогти з приміщенням засновники клубу звернулися до нині покійного міського голови Миколи Романюка. Спочатку організації пропонували будівлю біля самого замку Любарта.

«Але там наче війна пройшлась – двері, вікна вибиті. А споруда і територія величезні. Щоб довести їх до пуття, треба було б довго попітніти», – пригадує засновник клубу «Поршень».

Врешті, через 1,5 року, вдалося знайти приміщення на Ковельській, 8а, де майстерня працює досі. Кімната площею приблизно 50 кв. м. з опаленням (навіть у найлютіші морози тут 15-17 градусів тепла) та окремим санвузлом, подвір’я, яке використовують як парковку.

Міська рада тоді погодилась здавати приміщення в оренду на пільгових умовах – за 1 гривню на рік. Також досі виділяє гроші на електроенергію, опалення та оновлення інструментів. Зараз це 60 тисяч гривень на рік.

«Ми більш-менш вкладаємося у цю суму», – каже Валентин Шабунін.

Ремонт робили власними силами – скинулися на фарбу для стін і нову проводку. Обласна рада подарувала підйомник для автомобіля й інструментальні столи. Також допомогли благодійники.

Майстерню робили інклюзивною. Зокрема, підйомник встановлювали так, аби Валентин зміг під’їхати з усіх боків. Наразі він тут єдиний працівник, але інколи просить друзів допомогти. Токарні і зварні роботи роблять сторонні майстри.

Інші засновники автоклубу залишилися його членами – періодично приїжджають, проте не працюють тут на постійній основі.

«Зарплати тут немає. Це не бізнес»

Валентин Шабунін каже, що в Україні є кілька місць, де переобладнують автомобілі на ручне кермування. Кожен робить, як йому фантазія дозволяє.

Тому луцький майстер подивився, як роблять інші, щось вдосконалив, додав і розробив власний метод. Він не пошкоджує авто. У будь-який момент ним може керувати людина без інвалідності. А щоб потім не було проблем із продажем транспорту – достатньо відкрутити механізм, що з’єднує педалі з ручним важелем.

«Раз у два роки необхідно легенько змазати і все – далі працює. Зроблено з надійних матеріалів – я на своєму їжджу вже 10 років», – каже Валентин.

Труднощів із пошуком запчастин та матеріалів немає, – запевняє механік. Все можна знайти на луцькому авторинку. Тамтешні підприємці, знаючи про «Поршень», часто пропонують підвезти товар. Також діляться запчастинами, якщо мають щось зайве.

З коробкою передач «автомат» процес переобладнання займає два-три дні і коштує 3,5 тисячі гривень, з «механікою» – трохи довше і 4,5 тисячі гривень.

«Гроші беремо суто за витратні матеріали і щоб я міг їздити містом, машину заправити, купити додому хліб. Зарплати тут немає – це не бізнес. А живемо ще й за рахунок того, що маємо пенсії, наші рідні працюють, є люди, які з власної ініціативи віддячують», – пояснює Валентин Шабунін.

З його слів, у Києві та Миколаєві працюють подібні майстерні, але там це бізнесові проєкти, а відповідно ціни вищі: 800-1000 доларів.

«Тому до нас приїжджають і з Києва, і з Маріуполя, Харкова, весь захід України. На заході ми взагалі єдині, хто цим займається. Людям дешевше приїхати до нас, пожити кілька днів у готелі, погуляти містом, ніж робити це у Києві», – каже засновник майстерні.

Один автомобіль, механізм ручного кермування для якого зробили у Луцьку, зараз їздить у США.

«Наші знайомі з Рівного емігрували. Чоловік і дівчина на візку. Він їй купив автомобіль, щоб на навчання їздити. Але там із переобладнанням все складно і дорого для тих, хто не має громадянства США. Тому він зробив мені потрібні заміри, я виготовив механізм, відправив поштою й у відео розказав, як усе встановити. Тепер наша розробка Америку підкорює», – розповідає Валентин Шабунін.

«Зрештою, якби ми працювали тільки для лучан, то цілими днями сиділи б каву пили без роботи, а так її зовсім не бракує – з 9 до 18 я майже завжди тут», – додає він.

Інколи привозять машини, з якими механік ще не мав справи. Тоді на поміч приходять Гугл та ролики на Ютюбі.

Інвалідний візок часто дорожче відремонтувати, ніж авто

Цього року у «Поршні» на прохання міської ради вперше завели журнал, куди записують клієнтів. Так, з січня до травня переобладнали 13 автомобілів.

Окрім того, люди постійно звертаються щодо ремонту не лише машин, а й інвалідних візків.

«Повертаються багато атовців з різними травмами, контузіями. Комусь потрібне ручне кермування, а комусь – педаль газу на іншу сторону переставити. Львів’яни кажуть, що інколи «назбирують» проблеми, щоб потім приїхати і все за раз у нас відремонтувати. Так виходить вигідніше, ніж на місці», – каже Шабунін.

До візків запчастини часто дорожчі, ніж автомобільні. Справа в тому, що в Україні їх не виготовляють – все потрібно замовляти за кордоном.

Так, дві якісні покришки можуть коштувати 4,5 тисячі гривень. Тоді як на машину можна купити одну за 800 гривень.

«Є китайські дешевші покришки – за 400 гривень, але їх вистачить на 1,5 місяця. У результаті краще раз купити якісне і їздити 5 років», – пояснює він.

На час ремонту, якщо людина потребує, їй можуть дати у користування інший візок – для цього у «Поршні» є запасні.

«Знову ж таки за роботу ми нічого не беремо, лише за матеріали. Я сам у такому становищі – все розумію», – розповідає майстер.

З незвичного – нещодавно він робив зовнішній підйомник для триповерхового будинку, де живе людина з інвалідністю.

«Подивилися, як в інших містах це робили, і повторили. Було б бажання, а людина може навчитись всьому», – запевняє Валентин.

Першим клієнтом «Поршня» у 2014 році став лучанин Артем Запотоцький. Під час Революції Гідності у Києві в нього влучив снайпер. Після цього чоловік пересувається на візку.

Досі «Поршень» знаходять за відео, яке 7 років тому про це зняв телеканал. Також працює «сарафанне радіо». Спільнота людей з інвалідністю дуже згуртована, – каже Валентин Шабунін. Всі діляться один з одним, де можна отримати якусь послугу. Група «Поршня» у Фейсбуці має 369 учасників.

«Поршень» шукає майстра-зварювальника

Валентин Шабунін переконує, що складно в цій роботі не безпосередньо з автомобілями мати справу, а вирішувати бюрократичні проблеми.

«На початку місяця я стабільно три дні витрачаю на казначейство. Рахунок за світло заводжу в казначейство, там дають іншу довідку, яку я подаю в департамент соцзахисту, той перераховує гроші в казнайчество, а те – в обленерго. За кожну неправильну кому сварять і завертають. Ще й пандусу в казначействі нема. Для чого такі складні схеми? Хай департамент соцзахисту платить напряму обленерго й усе», – обурюється він.

Також проблеми були з майстром-зварювальником, який приходив на роботу п’яним.

«Десь 1,5 роки я витримав, але недавно все ж звільнив його. Такого мені не треба. Є робота – є відповідальність, тому шукаємо толкового зварювальника. Все дамо: приміщення, інструменти, робу, але це робота на волонтерських засадах. Хоча й не займатиме багато часу – можливість заробити буде. Якщо допомога потрібна людині з інвалідністю, то ти заробиш максимум пачку цигарок, а то й просто «дякую». Але у будь-який момент хто завгодно може спіткнутися, невдало впасти і сісти у візок. Від цього немає гарантії», – каже механік.

Валентин Шабунін планує шукати фінансування, щоб принаймні одній-двом людям можна було платити зарплату. Для цього, зокрема, звернеться до міської ради.

Також грибок на стінах натякає на те, що підходить час нового ремонту. З цим у клубі «Поршень» планують впоратися власними силами.

У планах – автошкола для людей з інвалідністю

Наразі клієнтам, яким встановлює ручне кермування, Валентин Шабунін виписує відповідні довідки. Хоча, – запевняє, – досі ні в кого юридичних проблем не було:

«Зі своїм автомобілем я вже багато разів був в Польщі – ні прикордонники, ні поліція польська чи українська ні разу не висловили претензій. При цьому в Києві є організації, які запевняють, що видають якісь «офіційні довідки». Вони коштують 12-13 тисяч гривень. Як на мене, це шахрайство».

Свій метод встановлення ручного кермування механік хоче запатентувати. Шукає можливість зробити це дешевше, ніж за 15 тисяч гривень.

Кожен автомобіль після переобладнання Валентин Шабунін тестує, а тоді їде разом із клієнтом на аеродром у селі Крупа і вчить його. Чому саме це місце? На злітній смузі немає перешкод, в які можна врізатися. Декому вистачає 15 хвилин, щоб освоїти новий для себе метод кермування.

Однак у планах є відкриття автошколи для людей з інвалідністю. З попереднім міським головою були наміри організувати навчання на базі звичайної автошколи. Але тоді реалізувати цей проєкт не встигли.

«Після смерті мера майже 4 роки не було нового керманича. Можливо, зараз повернемося до цієї ідеї. У Львові є така автошкола. Держава навіть оплачує проживання, навчання аж до отримання посвідчення водія. Вона, здається, одна на всю Україну, але там величезні черги. У Луцьку точно потрібна ще одна така організація», – каже Валентин Шабунін.

Текст: Віта Сахнік

Фото: Ірина Кабанова
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.