Бути Людиною, а тоді – мером. ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ ІГОРЯ ЧАЙКИ. ФОТО

На годиннику – 07:35. У повітрі – по-ранковому холодно. Ковельський міський голова Ігор Чайка виходить зі свого будинку майже у самому центрі міста – на вулиці Косачів.

Усміхнений, простий. Вітається, вітає зі святом і рушає долати свою щоденну ранкову пішу дистанцію – приблизно 150 метрів через парк до роботи.

Дорогою його чи не кожні 10 метрів перепиняють люди. Не з претензіями чи скаргами. Щоб запитати, як він, сказати, що поважають, навіть обійняти. Те, як близько до себе пускає людей Ігор Чайка, дивує, але й приваблює водночас.



У проміжках між короткими розмовами з людьми, яких зустрічаємо на шляху, Ігор Чайка розповідає про двоповерховий, без зайвого пафосу будинок, з якого от-от вийшов.



«Це будинок залізничників. Його будував ще мій дід. Нині він чотирьохквартирний, тож ми з дружиною ділимо його з сусідами. Колись тут жили мої бабуся і дідусь, а я жив у квартирі неподалік, на бульварі Лесі Українки. Але згодом вирішив, що моє місце – тут. Ми з сусідами зробили ремонт, перекрили дах, облагородили територію. Літом у нас все у красивих трояндах. Дружина і сусіди стараються», – розповідає, посміхаючись, мер Ковеля.

«Доброго ранку! Як ви тут? Де Свєта?», – звертається раптом Ігор Чайка до жінки-двірника, яка прибирає у парку.



«Добрий день! Зі святом Вас! Свєта сьогодні вихідна. Вона вас дуже любить, то ми всі знаємо», – відповідає жінка з посмішкою.

Поки йдемо далі, Ігор Леонтійович розповідає, що пані Світлана майже щоранку прибирає парк і кожного разу розповідає про певні проблеми міста, так би мовити, з перших вуст. Те, що побачила чи почула сама. І то, додає мер, дуже цінно.

«У нас і тут, у парку, є над чим працювати. От кронуванням дерев зараз займаємося. Ремонт пам’ятника – теж на часі. В принципі, є перспектива реконструкції парку, але це дуже дорога річ. Може, не все зразу зробимо, але будемо йти до того, щоб парк заслужено став улюбленою локацією ковельчан. Тут є, наприклад, нова сцена, але навіть доріжки у поганому стані. Взимку ми ініціювали тут спорудження снігових скульптур, парк ожив тоді. Але от нова сцена надто монументальна, а ми хочемо, щоб вона була жива», – каже Ігор Чайка.



За декілька метрів мера знову перепиняє місцева жителька. Не підслуховуємо навмисно, та все ж після декількох реплік чуємо:

«Я Вас люблю і поважаю. Ви як ото Олег Винник для мене. Тримайтеся!».

Слова про Олега Винника веселять і нас, і Ігоря Леонтійовича. Крокуємо далі. Міський голова розповідає, що і раніше мав серед ковельчан неабияку впізнаваність. 30 років у журналістиці і, зокрема, робота ведучим місцевих новин не могли минути дарма.

«Мені іти тут 150 метрів, а я часом 20 хвилин іду чи й більше. Люди звертаються, перепиняють. Вже як до мера. Я слухаю, раджу, фіксую для себе те, з чим звертаються. А до нової іпостасі ще поки звикаю. Те, що я виріс тут, і за три десятки років у журналістиці бував практично у кожному колективі, певною мірою мені зараз допомагає», – розповідає Ігор Чайка.

«Ми з Кіндером різні. Немає в світі двох однакових людей»

«Це – наше МТМО, – каже міський голова, коли відійшли у бік парку. – Медичний заклад такого рівня, про який в області точно знають всі і багато хто в Україні. На такий рівень його вивів попередній керівник Олег Самчук, а теперішньому очільникові – Валентинові Вітру – вдається продовжувати розвиток. З ним спілкуємося чи не щодня. Бо ж ситуація щодо ковіду непроста. Критичною ж її назвати, на щастя, теж не можу. Місця для хворих в лікарні ще є. До того ж, Валентин Вітрер є членом виконавчого комітету міської ради, куди його делегувала його політична сила – «Батьківщина». У нас 7 політичних партій у міській раді, і на мою пропозицію кожна запропонувала свого представника у виконком».



«Вже як згадали про «Батьківщину», то напрошується питання про Ваші стосунки з іншим її представником – Вашим попередником Олегом Кіндером. На сесіях, які Ви ведете, він доволі емоційний. Поза сесією у вас теж спілкування у такому форматі?» – запитуємо.

Ігор Чайка відповідає із притаманною йому у толерантністю, виваженістю та вихованістю.

«Олег Кіндер – людина емоційна. Звичайно, ми різні. Але немає в світі двох однакових людей, і це добре. Як депутат він часом заходить і в секретаріат, і до мене в кабінет. Висловлює свої пропозиції. Постійно надсилає запити, його все цікавить. Я намагаюся з усіма нормально спілкуватися, у тому числі – з ним. У нас – 38 депутатів. Формалізованої більшості як такої немає, але голосування завжди відбувається ефективно і без балагану. Працюємо, шукаємо точки дотику, консенсус».

На питання про те, чи аналізує помилки попередників, лише відповідає, що дотримується принципу: не суди і не судимий будеш. Єдине, каже, що виніс для себе як висновок, змінити стиль керівництва: «Люди трохи скаржилися, що все було під сімома замками. Не потрапиш в кабінет, не поговориш».

Нормально, каже Ігор Чайка, зараз працює і зі своїм головним суперником на виборах – Олегом Унігою, над яким зрештою отримав лише 84 голоси переваги і який також нині є депутатом міської ради.

Після ще декількох рукостискань з перехожими о 07:50 ми з міським головою – на порозі міської ради.



Перед приймальнею міського голови на третьому поверсі у коридорі – фото усіх колишніх міських голів Ковеля. Ігор Чайка каже: хоче створити раду із попередніх очільників міста. Мовляв, досвід у кожного з них є і, якщо його консолідувати, може вийти хороша справа.



У кабінеті, запевняє Ігор Чайка, нічого абсолютно з часів Олега Кіндера не змінював. Єдине, що свідомо приніс і поставив на полицю, – це книжка Йена Ґела «Міста для людей», бестселер світової урбаністики.



«Просто хочу, щоб Ковель теж був містом для людей. А книга - свого роду нагадування, що до цієї мети треба йти», – каже міський голова. І пригадує вислів, який вже можна було раніше почути в одному з його передвиборчих роликів: «Треба любити Ковель в собі, а не себе у Ковелі». Каже, ця фраза була навіяна, у тому числі, й практикою минулої влади, яка таки більше любила себе у Ковелі.



Крім того, на почесному місті у кабінеті Чайки – його ж передвиборча програма. Каже, багато хто забуває про таку річ після того, як проходить у владу. У нього ж і його заступників – це дороговказ. Обіцяне, впевнений Ігор Леонтійович, треба виконувати насамперед.



«Тут всі молоді. І в кожного горять очі»

На годиннику – 08:03.

За дверима кабінету мера чути рух, пожвавлення і сміх. То заступники, секретар і прессекретар вже зібралися на «оперативку».

«Заходьте», – кличе свою команду Ігор Чайка. Знайомить із кожним особисто.

«Тарас Яковлев. З ним, напевно, ви вже знайомі. От, Іван Чуліпа – наш керуючий справами. Молодий. Зрештою, тут всі молоді. І в кожного горять очі. Так і хочеться сказати: я і моя молода команда», – сміється Ігор Чайка і представляє також заступників Віктора Жигаревича та Наталію Маленицьку.

Далі ж кожен розповідає про те, які звернення були за вчорашній день, які нештатні ситуації виникали і які плани на сьогодні. Так, з-поміж іншого перший заступник Ковельського міського голови Тарас Яковлев розповідає про попередні домовленості щодо оновлення системи відеоспостереження. Йдеться про перспективу відновити старі камери та встановити 14 нових (на в’їздах, перехрестях і у місцях масового скупчення людей). Вартість проєкту – 670 тисяч гривень.



«Будемо вносити питання про виділення цих грошей на найближчу сесію», – резюмує Тарас Яковлев.

Дивує невимушена атмосфера, відсутність надмірного офіціозу і «кабінетності». Водночас – розмова по суті і з конкретикою.

Іван Чуліпа, своєю чергою, розказує про звернення, з якими за минулий день зверталися люди у міськраду. Мер та заступники детально обговорили кожне.



Віктор Жигаревич з-поміж іншого розповідає про «переполох», що стався у Ковелі минулого дня. Жінка повідомила про те, що її колишній чоловік залишив коробку, у якій щось «пікає». Тож на місце викликали піротехніків, декілька екіпажів поліції. Зрештою, чоловіка затримали, а згодом виявилося, що у коробці – телефон і «павербанк».

Прессекретарка Ігоря Чайки Наталія Шепель озвучила деякі питання, які залишили у коментарях в соцмережах під час трансляції першого онлайн-прийому мера. Окрім того, посадовиця зауважила, що варто поспілкуватися з поліцією щодо посилення контролю за дотриманням маскового режиму у місті, зокрема – у маршрутках.

Обговорили також і пропускний режим до міської ради. Мовляв, його в умовах карантину варто було б посилити. Йшлося і про встановлення турнікету. Утім, вирішили не відгороджуватися таким чином від людей і розпочати з температурного скринінгу.

Секретар Ковельської міської ради Оксана Багнова також зауважила, що невдовзі мерія має розглянути питання щодо того, чи продовжувати дозвіл на розміщення пересуваних «точок» торгівлі пивом і квасом.

«Зараз вони страшні, обвішані оголошеннями і рекламою. Тому треба перед тим пояснювати підприємцю, що мусить їх спочатку довести до ладу».

На годиннику – 08:40. Маємо декілька хвилин на розмову з мером тет-а-тет.

Найперше, запитуємо, чи відчуває, що зібрав поруч «своїх» людей.

«Ви, напевно, теж звернули увагу на атмосферу під час наради. Тут яскраво відчувається, що це не ті люди, які по 40 років пропрацювали «столоначальниками» (дослівний переклад слова «бюрократ» - ред.), ходять в костюмах і краватках та посміхаються раз в тиждень. Тут по-іншому. Я вважаю їх молодими людьми, вони справді сповнені завзяття. Наприклад, Тарас Яковлев, хоч і ще молодий, вже має величезний управлінський досвід і у місцевому самоврядуванні, і у виконавчій владі. Я задоволений тим, як вони працюють.

Я точно не є авторитарним керівником. Делегую повноваження, не перебираю на себе все.

Мені здається, що час керівників, які гримають об стіл і думають, що вони найрозумніші чи чимось кращі за всіх, минув. Завдання менеджера – знайти фахівця і залучити його на свій бік, створити йому умови, підкріпити його роботу фінансово, і тоді буде результат», - каже Ігор Чайка.



«В мене немає скелетів у шафі, можу дивитися людям в очі відкрито»

Цікавимося, чи не створює йому дискомфорту м’якість його характеру і якась аж, здавалося б, надміру толерантність і людяність.

«Ніхто не сказав мені поки: «Ви занадто м’який, це не для Вас робота». Ні з колег, ні з виборців. Люди сприймають нормально, я б навіть сказав – добре. Але там, де треба, я можу бути іншим, жорсткішим. Але це буває дуже рідко і це крайній варіант. Я неконфліктний, намагаюся ніколи не приймати рішення на емоціях і завжди слухаю всі точки зору на проблему.

«Відверто, – продовжує Ігор Чайка, – в мене немає ніяких скелетів в шафі. Я відкрита людина і можу дивитися людям в очі також відкрито, не маю чого приховувати. Мене в Ковелі знають, бо тут виріс і прожив багато років. Я намагаюся так і працювати. І, можливо, тому нам вдалося налагодити комунікацію з усіма. Бо люди бачать, що я такий, як є, і таким поки залишаюся. Кажу поки, бо всі кажуть, що влада змінює людей. Можливо. Але поки я не відчуваю в собі негативних змін. Мені вже казали, що я посивів за час цієї роботи. Але я вже далеко не хлопчик. Стараюся тримати себе в формі, ходжу у спортзал. Здебільшого на вихідних, але інколи і в будні. В суботу я завжди на роботі, а в неділю «на телефоні» з дому. Зараз у місті часто трапляються пориви водомереж, інші нештатні ситуації, пандемія. Жоден мер, думаю, не може собі дозволити вимкнути телефон. Назвався грибом – лізь в кошик, не скаржуся».



«Матеріальні переваги від мерства, звісно, відчув. Але прийшов не за багатством»

З вуст посадовців у різних інтерв’ю і коментарях часто можна чути, що зарплата – не така вже й висока і не завжди співрозмірна з обсягом роботи.

Натомість на це запитання Ігор Чайка відповідає однозначно: «У порівнянні з журналістською роботою, яка в Україні, м’яко кажучи, не дуже добре оплачується, матеріальні переваги від мерства, звісно, відчув».

Ігор Чайка пригадує, що у його журналістські часи часто доводилося працювати на двох-трьох роботах. Тож до режиму нон-стоп, каже, звик. Журналіста ж, посміхається, ноги кормлять.



«Зарплата міського голови дозволяє зосередитися на роботі, а не на тому, де і як підзаробити. Але відповідальність і завантаженість у порівнянні з журналістикою – набагато більші. Зрештою, я не за багатством сюди прийшов», – резюмує у цьому питанні мер Ковеля.

Старий годинник у кабінеті Ігоря Чайки пробиває дев’яту.

До речі, як потім з’ясовуємо, лагодити старий механізм годинника вміє єдина людина чи не на весь Ковель – секретарка мера Анна Савенко. Дівчина розповідає, що колись, коли годинник зламався, знайшла майстра, який його періодично лагодив. А потім цей чоловік помер, встигнувши навчити Аню тонкощам роботи зі складним механізмом. Заведений вручну годинник працює тиждень, каже Анна, далі ж його механізм треба «підкручувати».

Поки розмовляємо, Ігор Чайка смакує першою за день кавою. Каже, може собі дозволити пити її з цукром і навіть цукерками, а ще – любить випічку.

На його робочому столі і у кабінеті загалом – ідеальний порядок. Пригадуємо, що школу Ігор Чайка закінчив із золотою медаллю, а диплом про вищу освіту має з відзнакою. Тож запитуємо, чи відчуває у собі «синдром відмінника».

«Так. Я завжди намагаюся бути найкращим в тому, що роблю. Хоча як управлінцю мені до цього ще далеко. Є люди набагато більш досвідчені, а мені доводиться вчитися на ходу. Але за декілька місяців я просунувся у цій справі достатньо серйозно. Я це відчуваю внутрішньо», - відповідає.

«Головне – бути людиною і розуміти, що не приростеш до цього крісла»

Відверто, каже мер Ковеля, йому як людині не з політики й навіть не з бізнес, спочатку роботи міським головою було доволі дискомфортно. Зараз дискомфорту, каже, помітно менше:

«Не скажу, що я зараз на сьомому небі від щастя. Ні, бо дуже складно. Бо усвідомлюєш рівень відповідальності. Але коли ти зробиш щось позитивне і від цього стало краще хоча б одній людині, то розумієш, що в цьому є сенс. Це як у журналістиці: працюєш над матеріалом, здається, що вже втомився, вигорів, все набридло, а потім бачиш результат, який подобається людям, і ти ніби заряджаєшся і працюєш далі.

Перед тим, як прийняти рішення про участь у виборах, я чітко відчув, що я потребую змін, якогось поступу вперед. Я не є амбітним чи кар’єристом, але інтуїтивно відчував, що це має статися. Знав, що маю певний досвід і можу його використати.

Журналісти, як ви знаєте, є різні. Але за всі 30 років моєї роботи я не соромлюся того, що зроблено, можу говорити з усіма відкрито. Я хочу, щоб так сталося і після того, як піду з влади. Щоб люди сказали: ти зробив те, що міг. Щоб поважали так, як і раніше. Це найголовніше і досить непросте завдання. Бо не помиляється той, хто нічого не робить. А тут нічого не робити не вийде. Для мене головне – залишатися людиною і не зрадити собі у будь-якій ситуації, розуміти, що ти сюди прийшов не на вічно, не приростеш до цього крісла. Для мене важливо,щоб не було протиріччя між моїм внутрішнім станом і тим, що я маю показувати назовні. Якщо це стається з людиною, то рано чи пізно її з’їдає».



Ігор Чайка додає, що поки себе не відчуває чиновником.

«Хоча й розумію, що фактично я ним вже є. Але поки сприймаю себе як нормальна людина. Чим відрізняється звичайний громадянин від посадової особи? Тим, що звичайна людина керується принципом: що не заборонено законом, те дозволено. А посадова особа діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Для мене важливо, щоб мене сприймали таким, яким я є. Я поки більше керуюся законами людяності, ніж, наприклад, графіком свого робочого дня. Тому інколи порушую норми, приймаю людей поза прийомами. Було, що я вже ішов на обід, але людина просилася і я повернувся. Інколи важливо просто вислухати. Часто звертаються з проблемами, які вирішуються не на нашому рівні. Тоді треба нормально пояснити, що вирішення проблеми – не у компетенції місцевої влади», – продовжує розмову міський голова.

За мить у кабінеті очільника ковельської громади з’являється його прессекретар Наталія Шепель. Вона нагадує, що через трохи більше як пів години потрібно бути у Галереї мистецтв Ковеля на установчих зборах Молодіжної ради, яку створили саме за ініціативою Ігоря Чайки.

Після того – у Благовіщенську церкву, де цього дня – престольний празник. Тож Ігор Чайка вирішує змінити сірий гольф на світло-блакитну сорочку і піджак.



Домовляємося через декілька хвилин зустрітися вже на зборах Молодіжної ради. Тут також приємно дивує відсутність надмірного офіціозу і, що найбільш приємно, абсолютна відсутність якоїсь «радянщини». Молодь невимушено спілкується у сучасній залі Галереї мистецтв, на фоні – жива фортепіанна музика, а прихід представників влади не викликає дискомфорту чи напруження. Тут усі – на рівних.

Згодом обрали склад Молодіжної ради, до якої увійшли 14 представників громадських організацій та навчальних закладів Ковельської громади, керівника та секретаря.



Зауважимо, що ініціатива створення такого консультативно-дорадчого органу належить саме Ігорю Чайці. Адже він вважає, що молодь – це найбільш мобільна й активна група громади, і треба зробити всі умови для того, аби її голос у Ковелі звучав на повну потужність.



«Я хочу щоб молоді люди відчували, що не просто тут живе, а можуть впливати на розвиток нашої громади, пропонувати свої проекти. Тому ми і запровадили громадський бюджет і передбачили на нього мільйон гривень. Я дуже сподіваюся, що саме молодь буде локомотивом цих процесів. Зазвичай ідей багато, а фінансів немає. Саме програма громадського бюджету і дає такі цей важливий ресурс для їхньої реалізації. З 1 травня ми починаємо приймати заявки. Так що пишіть проєкти, змінюйте своє місто на краще», - наголосив Ігор Чайка.

Далі за розкладом – участь у святковому богослужінні. Приблизно в 11-ій ми приїжджаємо сюди разом з Ігорем Чайкою його службовим «Опелем».



Людей у церкві і поруч з нею – чимало. Більшість, щоправда, – у масках. Тут – і митрополит Луцький і Волинський Михаїл. Служба – довга і урочиста. На завершення богослужіння владика нагороджує орденом «За церковні заслуги» настоятеля храму – отця Василя Мичка, матінку Марію Левочко, іншими церковними відзнаками – парафіян, які активно відбудовували церкву. Згодом митрополит Луцький і Волинський виступає із довгою проповіддю. Владика, бажає усім, «кому немає 60» – у декрет, щоб у кожного у житті була блага вість – про народження життя, дитини.

Опісля ж слово дають представникам влади – міському голові Ігорю Чайці, голові Ковельської райдержадміністрації Ользі Черен та голові райради В’ячеславу Швораку. Люди приймають вітання тепло, з оплесками.



Завершується служба хресним ходом навколо храму, під час якого владика Михаїл щедро зрошує всіх, у тому числі й Ігоря Чайку, свяченою водою.

Далі – знову службовий автомобіль і мерія.

Але дорогою Ігор Чайка встигає розповісти про проблеми міста, які – на перших позиціях. Зокрема, про реконструкцію прибудинкових територій та системи водовідведення, розширення кладовища, проблеми сміттєзвалищ і сміттєпеперобки, як пожвавити роботу з ОСББ, розчистити Турію, відремонтувати застарілий житловий фонд тощо.

«Найбільша і задавнена проблема – підтоплення. Ковель – дуже розкидане місто, віддалені райони розташовані у болотистій місцевості. Тому звернень про підтоплення маємо чимало.

Напрацьовуємо карту підтоплень міста за допомогою науковців ВНУ імені Лесі Українки. Вони готують пропозиції про те, як цю проблему можна комплексно вирішувати. Зараз дві найпроблемніші локації – провулок Фестивальний і вулиця Федьковича, де вже працюємо у цьому плані».

Ще один з озвучених напрямків роботи на найближчу перспективу – реконструкція Привокзальної площі.

«Поки вона має непривабливий вигляд, всі це називають Шанхаєм через нагромадження МАФів і стихійну торгівлю «з землі». Зрозуміло, що залишити торгівлю у такому форматі – не можна. Але я думаю, що треба залишити так званий «бабусин ринок», щоб селяни, які везуть сюди на продаж свою продукцію, були звільнені від ринкового збору, але мали можливість цивілізовано торгувати», – каже Ігор Чайка.

До слова, вже після запису розмови 8 квітня виконком Ковельської міської ради прийняв рішення щодо проведення закритого архітектурного бліц-конкурсу на кращу концепцію реконструкції Привокзальної площі і затвердив його програму та умови. Розробники мають надати пропозиції благоустрою та озеленення, організації дорожнього руху, а також розглянути можливість реконструкції фасадів будинків, що розташовані на території площі.

Для того, аби оперативно реагувати на звернення людей, у Ковелі вже створили «гарячу лінію» міського голови, куди мешканці громади вже активно звертаються. Також мають намір створити інтерактивну карту, яка була б корисною і для комунальних служб, і для містян.

Мер Ковеля додає, що мріє про те, аби місто розвивалося у плані якісного і концептуального будівництва. Зауважує, що є чимало будівельних компаній, які вже працюють у Ковелі і мають амбітні плани. Йдеться, зокрема про луцькі компанії «Луцьксантехмонтаж», «Інвестор», «Орбіта», а також про франківську фірму, яка будує «Варшавський квартал». Ігор Чайка зауважує, що Ковель має потребу не лише у житловому будівництві, але й в спорудженні важливих соціальних об’єктів, зокрема – дитсадків і шкіл.

Поки під’їжджаємо до місця призначення, Ігор Чайка встигає сказати, що усе, що він раніше озвучив, – це нагальні моменти. Але поруч з розвитком інфраструктури, нова влада із ним на чолі має намір оживити й культурне життя, дати йому нове дихання. У місто, розповідає Ігор Чайка, вже запрошували камерний оркестр «Кантабіле» з Луцька. У Ковелі послухати класичну знайшлося чимало охочих, тож міський голова хоче найближчим часом запросити музикантів до міста знову. Більше того, у найближчих планах – театральний та інші фестивалі.

На годиннику – майже 13-та.

Вже у кабінеті запитуємо, де зазвичай обідає міський голова Ковеля.

«Стараюсь, – відповідає, – побігти поїсти додому. Але якщо вже зовсім не виходить, то тоді десь тут щось перекушую. Загалом вдома готує дружина. Я можу приготувати, якщо доводиться бути вдома самому, але не скажу, що фанат цієї справи. Та й часу зараз на таке немає».

Додає, що любить час від часу посидіти у якомусь із місцевих закладів харчування. Їх, до слова, у місті більше 70-ти.



«В цей час можна з кимось поспілкуватися, хтось підсяде завжди. Люблю дивитися, чи є розвиток у цьому напрямку серед місцевих підприємців. У нас, до речі, власник мережі «Classic» випустив фірмовий торт «Ковель». Тепер маємо таку свою «фішку». Користуюся і канцелярією, яку також продукують наші місцеві підприємці», – зауважує Ігор Чайка, показуючи свій робочий блокнот для щоденних нотаток



Про сім’ю – з любов'ю і гордістю

Із більшою гордістю, ніж про місцевих підприємців, Ігор Леонтійович говорить хіби що про свою сім’ю – дружину, доньку і сина.

Дружина Ольга Чайка – керівниця місцевого ЦНАПу. Тож тепер вдома у них – два керівники. Не спілкуватися про роботу зовсім, каже Ігор Чайка, не вдається. Та все ж намагаються вдома бути, насамперед, чоловіком і дружиною, а не мером і керівником ЦНАПу.

«Біля хати маємо город, є де поратися. Двір наш ще – в процесі становлення. Є старі сараї, які можна використовувати як декорації для фільму про радянські часи (сміється – ред.). Тож є над чим вдома працювати, але вільного часу стало набагато менше.

Донька і син Ігоря Чайки вже давно дорослі, з батьками вже багато років не живуть. Син працює в Києві, а дочка – у далеких Об’єднаних Арабських Еміратах. Обидвоє працюють у серйозних міжнародних корпораціях, транснаціональних компаніях.

«Діти мають хорошу роботу, вони вже самостійні. Я за них гордий. Коли моя донька починала працювати офіціантом у готельній мережі відомого світового бренду, всі знайомі казали якось зі зневагою: «То в тебе донька офіціант?» А потім, коли вона дорослА до директора у цій мережі, її запросили на роботу в Абу-Дабі, де вона живе і працює вже 10 років», - розповідає Ігор Чайка. І на запитання про те, чи немає у кабінеті сімейного фото, якось з ледь помітним смутком в голосі відповідає: «Та й фото спільне ще з тих часів, коли діти ще порівняно маленькі. Сподіваюся, здолаємо якось всі відстані і зробимо нове».

«Я, як Абрамович – власник Челсі»

Ще один член сім’ї – пес Челсі. Як жартома називає його сам Ігор Чайка, двортер’єр (безпородий собака – ред.).

«Це син придумав йому ім’я, він у мене футбольний вболівальник. Я тепер жартую, що я, як і Абрамович (власник англійського футбольного клубу «Челсі» Роман Абрамович – ред.), є власником Челсі. Собака в нас живе і в дворі, і в хаті, як йому коли схочеться. Колись ще цуценятком його привезла додому дружина.

Мій син дуже любить тварин. Донедавна у нього був лабрадор, який, на жаль, рано помер від невиліковної хвороби. А нещодавно він їхав Києвом і підібрав загубленого пса цієї ж породи, забрав до себе в машину, завіз додому, сфотографував, розкинув фото у соцмережі. І вже за пів дня собака був у своїх власників, син сам і завіз його їм. От є у цьому така властива йому доброта і порядність», - розповідає Ігор Чайка.

На питання про те, як діти відреагували на рішення батька іти в мери, Ігор Чайка відповідає, що кардинально по-різному.

«Дочка підтримала. Мовляв, пробуй, тебе знають. А син був катерично проти. Казав, що я маю позитивний імідж, а влада – це така річ, де точно всім не вгодиш. Але, тим не менше, рішення я для себе прийняв і мав пройти цей шлях до кінця. Оскільки дочка дуже далеко, то це все вона сприймала відсторонено, хоча пораділа за успіх і все. А син дуже хвилювався. У день виборів він був у Ковелі, не з нами в штабі, але всю ніч дзвонив і підтримував, до самого ранку - допоки все не з'ясувалося остаточно. Тому це все він пережив разом зі мною», – пригадує Ігор Чайка.

Під час виборчих перегонів багато хто називав Ігоря Чайку протеже нардепа Степана Івахіва. Хоча сам нардеп розповів, що дізнався про рішення Чайки вже після того, як той став кандидатом у мери, а підтримує його, бо він, як тоді висловився Степан Петрович, «правдивий».

Зараз же, розповідає Ігор Чайка, у межах робочих питань він зідзвонюється зі Степаном Петровичем, той цікавиться виконанням бюджету, нагальними проблемами розвитку міста та громади.

«Він має великий досвід як народний депутат, як управлінець. Багато об’єктів в окрузі номер 21 побудовані саме за його сприяння. Не брати цей досвід до уваги і не використовувати допомогу порадою було б, як мінімум, нелогічно», - каже Ігор Чайка.

Щодо бюджету, до речі, додає, то поки прогнози оптимістичні, попри те, що майже всі приєднані до Ковеля сільські ради – дотаційні, тож їх треба буде «тягнути» за рахунок міста.

«Механізм співжиття з ними тільки налагоджується. Ми довго призначали старост. Підійшли до цього дуже ретельно. Бо я обіцяв, що ми не будемо призначати старост тут, в моєму кабінеті, не будемо делегувати на таку відповідальну посаду когось із немісцевих людей. Їздили в громади на збори, слухали думку людей, які самі пропонували кандидатури. Потім ми вже тут зустрічалися з кандидатами, з кожним провели співбесіду. Сподіваємося, разом ми зможемо співпрацювати успішно. Хоча ці 14 сіл були приєднані до Ковеля, можна сказати, не з нашої і не з їхньої волі», – каже очільник Ковельської територіальної громади.

На годиннику – майже 13:20. Відпускаємо Ігоря Чайку на обід разом з командою.

Після обіду у його розкладі цього дня – організаційна робота. Зокрема, нарада щодо зміни в структурі деяких відділів та управлінь, детальний аналіз питань напередодні засідання виконавчого комітету, візування сили-силенної документів та інші поточні робочі моменти.



P.S. У політичних колах про Ігоря Чайку зараз можна почути щось на кшталт: «Йому зараз головне – набрати «вагу» як політикові і як управлінцеві». А ми додамо: і не втратити тієї «ваги», яку Ігор Чайка уже набув як Людина.

Текст Іванни РУДИШИН
Фото Ігоря ДИНІ



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.