За скільки купили голоси волинських виборців?

Найдорожчим під час парламентських виборів, згідно з поданими до ЦВК звітами, виявився голос за Василя Байцима, а найдешевшим – за Ігоря Алєксєєва.

Нагадаємо, що, за даними ЦВК, на 5 грудня 2012 року звіти про витрати під час виборчих кампаній подали 24 кандидати-мажоритарники від Волині. Усього в області балотувалося 75 кандидатів, 22 із них зняли свої кандидатури до дня голосування.

Щоб дізнатися вартість «найдорожчого» та «найдешевшого» голосу, ми розділили кількість витрачених лише офіційно грошей на кількість відданих за кандидата голосів. При цьому до уваги не брали технічних кандидатів, які не витратили зі свого виборчого фонду жодної копійки.

Читайте також: ТОП-10 волинських кандидатів, які найбільше витратилися на виборах

Таким чином, найдорожче за голоси виборців заплатила ця п’ятірка кандидатів:

1. Василь Байцим – 229,92 гривні за голос. За кандидата проголосував тільки 971 виборець, вартість кампанії – 223 257 гривень.

2. Геннадій Частяков – 165,92 гривні за голос. За кандидата проголосувало 8469 виборців, вартість кампанії – 1 405 180 гривень.

3. Олена Голєва – 123,34 гривні за голос. За кандидата проголосувало 5 643 виборці, вартість кампанії – 696 тисяч гривень.

4. Олександр Киричук – 121,63 гривні за голос. За кандидата проголосувало 8198 виборців, вартість кампанії – 997 110 гривень.

5. Ігор Палиця – 95,63 гривні за голос. За кандидата проголосувало 40 467 виборців, вартість кампанії – 3 869 758 гривень.

Серед кандидатів, які найбільш раціонально використовували кошти зі своїх виборчих фондів, попереду Ігор Алєксєєв (при цьому ми свідомо відкинули Дмитра Лактіонова, який нічого не витрачав зі свого виборчого фонду та набрав усього 295 голосів (0,31% виборців).

Хоча дехто й припускає технічність кандидатури Алєксєєва, що завдяки бренду УДАРу відбирав голоси у висуванця від «Батьківщини», майже 10 тисяч голосів (9,84% виборців) є солідним результатом, який він здобув, фактично не вклавши жодної копійки.

Таким чином, найдешевше купили голоси виборців ці п’ять кандидатів:

1. Ігор Алєксєєв – 0,39 гривні за голос. Витратив на кампанію 3865 гривень і набрав 9895 голосів.

2. Роман Карпюк – 5,63 гривні за голос. Витратив на кампанію 169 871 гривню і набрав 30 164 голосів.

3. Євгеній Недищук – 7,03 гривні за голос. Витратив на кампанію 32 470 гривень і набрав 4616 голосів.

4. Петро Кравчук – 9,91 гривні за голос. Витратив на кампанію 266 373 гривні й набрав 26 871 голос.

5. Анатолій Грицюк – 10,72 гривні за голос. Витратив на кампанію 342 620 гривень і набрав 31 957 голосів.

Відомості про доходи, витрати та ефективність усіх кандидатів подаємо в Таблиці.



Окремо варто звернути увагу на невідповідність виборчих фондів кандидатів (навіть офіційних!) до їхніх скупих декларацій про доходи.

До прикладу, Ігор Палиця на вибори офіційно витратив усімнадцятеро більше, ніж заробив 2011 року. Навіть якщо скласти докупи всі доходи кандидата та його сім’ї, то Олександр Киричук витратив удесятеро більше, ніж заробив, Ігор Гузь – упʼятеро, Борис Загрева – учетверо, Валерій Діброва – утричі, Петро Кравчук – у 2,5 раза, Євген Мельник – в 1,8 раза, Анатолій Грицюк – в 1,6 раза.

Щоправда, 2011-го Олександр Киричук задекларував майже на 2 мільйони гривень внесків до статутного капіталу підприємств, Валерій Діброва – на 20 тисяч гривень, Петро Кравчук – на 4,5 мільйона гривень, Євген Мельник – на 25 тисяч гривень. А в Анатолія Грицюка на рахунках у банках лежало 37 тисяч гривень.

Тим часом Сергій Ковальчук з 450 тисяч витрат із виборчого фонду за 2011 рік не заробив жодної копійки, хоча й мав внесків до статутного капіталу підприємств майже на 90 тисяч гривень.

Святим духом жив позаторік й Ігор Алєксєєв – він нічого не заробив, вкладів у банках, часток у статутному капіталі та акцій підприємств не мав. Лише члени його сім’ї отримали 14 тисяч гривень доходу.

Варто зауважити, що Ігор Гузь, який заробив за 2011 рік лише 7 тисяч гривень, у звіті про надходження коштів до виборчого фонду зазначив, що всі кошти добровільно пожертвували інші громадяни. Деякі кандидати, які «перебрали ліміт», також не гребували добровільними пожертвуваннями.

Загалом питання прозорого фінансування виборчих кампаній має важливе значення для розвитку демократії в країні. Бо як можна очікувати боротьби з корупцією від осіб, навіть поверхневий аналіз доходів та видатків яких викликає чимало запитань? Проте це довга й філософська дискусія у стилі «хто без гріха, хай першим кине в мене камінь».

СПРАВЖНІ ВИТРАТИ

Ні для кого не секрет, що реальні витрати кандидатів під час виборчої кампанії можуть бути в рази більшими від офіційно задекларованого розміру виборчого фонду. Адже такі речі, як зарплата штабним працівникам та агітаторам, стимулювання «своїх» членів ДВК, благодійна допомога, кошти на ведення кампанії до її офіційного старту тощо, не відображають у консолідованому звіті.

Це вже не кажучи про підкуп виборців та опонентів, джинсу в ЗМІ, хабарі чиновникам та чорний піар проти конкурентів.

«Хроніки Любарта» поспілкувалися з джерелами, які так чи інакше були причетні до виборчої кампанії та роботи штабів волинських кандидатів-мажоритарників, і з’ясували деякі цифри. Вони є радше оціночними, але дозволяють зорієнтуватися в тенденціях.

Отож, якщо відкинути технічних кандидатів та брати тільки реальних претендентів на перемогу, то найменше на виборчу кампанію витратилися опозиціонери. Наприклад, кампанія Ігоря Гузя коштувала 150 тисяч доларів. Романові Карпюку виборча гонка обійшлася у 150–160 тисяч доларів. Не більше витратив й Анатолій Грицюк.

А ось свободівець Євген Мельник віддав за перемогу у Володимир-Волинському окрузі всього 80–90 тисяч доларів. Проте на цих парламентських виборах опозиціонери здобували перемогу і з меншими бюджетами. Наприклад, у 157-му виборчому окрузі (місто Суми) впевнено виграв кандидат від «Батьківщини» Олег Медуниця, який витратив на кампанію лише 40 тисяч доларів.

Суттєво більше витратилися місцеві бізнесмени – переможці виборів. За приблизними оцінками Ігор Єремеєв за свою кампанію виклав 4–5 мільйонів доларів, а його компаньйон Степан Івахів – удвічі більше – 9–10 мільйонів.

Кампанію Ігоря Палиці оцінюють у 6 мільйонів доларів, хоча перед початком виборчої кампанії говорили, що Ігор Петрович готовий витратити 10 мільйонів, щоб стати депутатом.

Найменше з чотирьох товстосумів, які перемогли на мажоритарних округах Волині, витратив Сергій Мартиняк – 2–3 мільйони доларів. Хоча одне з джерел стверджує, що перед самими виборами ліміт фінансування кампанії Мартиняка було збільшено всього до 14 мільйонів гривень.

Серед кампаній інших самовисуванців можна відзначити кампанії Івана Смітюха (260–300 тисяч доларів) та Бориса Загреви (понад 500 тисяч доларів).

Як бачимо, бренд опозиції на Волині дозволив здобути чимало голосів за порівняно незначних затрат. Проте, наприклад, на сусідній Рівненщині опозиційні кандидати на кампанії витрачали щонайменше втричі більше. Можливо, саме тому з п’яти округів вони перемогли в чотирьох. І суттєвим фактором програшу волинських мажоритарників-опозиціонерів став елементарний брак фінансового ресурсу.

Андрій ЛУЧИК (Хроніки Любарта), Тетяна ГРІШИНА (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.