Жіночий монастир у Володимирі-Волинському: як живуть черниці. ФОТОРЕПОРТАЖ

Жіночий монастир Різдва Христового у Володимирі-Волинському роками потребує реставрації, однак влада не поспішає рятувати цінну пам’ятку архітектури.

Настоятелька монастиря, ігуменя Марія нарікає: на Зимненський жіночий монастир, що неподалік Володимира, щороку виділяють по кілька мільйонів гривень. А на монастир Різдва Христового з 2008 року влада чомусь не знаходить коштів.

Ігуменя переконана: причина такого впертого ігнорування її прохань про допомогу – в тому, що її монастир належить до Київського патріархату, мовляв, до Московського нинішня влада набагато прихильніша.

«Це архітектурна пам’ятка. Ми потребуємо державної реставрації. Кошти з 2008 року не надходили. Все що можемо, намагаємося власними силами зберегти. А реставрувати ми і не можемо, і не маємо права», – розповідає вона.

Нині в монастирі відремонтована та облаштована частина першого поверху. Ремонту та реставрації потребує захаращене підвальне приміщення, увесь другий поверх та частково перший. Через те, що другий поверх неутеплений і немає стелі, у будівлі дуже холодно. Та й від цього на першому поверсі витає сирість, стіни покриваються грибком. Доводиться прогрівати приміщення електроприладами, бо газ надто дорогий, розповідає настоятелька монастиря.

Ще у 2005 році підрахували, що у будівлю треба вкласти близько 12 мільйонів гривень. Утім скільки коштів потрібно нині на реставрацію будівлі, якій уже 245 років, намісниця монастиря сьогодні говорити навіть не береться.

Монастир розташований у центрі Володимира-Волинського. Поряд – Кафедральний собор Різдва Христового, збудований у середині 18 століття.

Ігуменя Марія розповідає: спершу це був чоловічий монастир. У радянські часи тут була і школа, і сховище міндобрив.

Цьогоріч Свято-Різдва Христового жіночий монастир Волинської єпархії УПЦ КП відзначив 10-річчя. Обитель освятили 22 березня 2002 року.

Сорокарічна ігуменя Марія, яка до чернецтва було Валентиною Ігнатенко, родом з Черкащини. За освітою – інженер-конструктор, була заміжня. Утім своє життя вона вирішила присвятити Богу. Тепер, зізнається відверто, щиро не любить чоловіків, а просто сприймає їх, як творіння Боже. Чоловіки-священики – служителі Господа, тому і ставлення до них інше, не таке, як до мирських чоловіків.

Нині у монастирі живе дві черниці: сама ігуменя Марія та черниця Галина. Окрім того, тут зараз мешкає три жінки: з Полтави, Кривого Рогу та Івано-Франківська. Це ще не послушниці, це просто жінки, які приїхали пожити, помолитися і, можливо, у подальшому оберуть собі чернечий шлях.

«Жінки можуть перебувати до місяця часу. За місяць жінка здатна вирішити, чи може вона бути послушницею. Кожна віддає паспорт і цінні речі, прикраси, бо келії не запираються. Крім того, я мушу перевірити, чи людина не перебуває в розшуку», – розповідає намісниця монастиря.

У монастирі є чіткі правила: потрібно рано прокидатися, не можна вдень сидіти в келіях, багато молитися і не лінуватися працювати. А роботи тут не бракує – монастир має власний город, садок. І головне – спілкуватися з чоловіками категорично заборонено. Якщо ж у монастирі іноді працюють робочі-чоловіки, то після цього обов’язково обкурюють ладаном келії. Від гріха подалі.

Ірина КАЧАН (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.