Дорослі, як діти: навіть серйозні митники люблять, коли їх називають сніговичками, – волинський святий Миколай

Мабуть, його у Луцьку знають всі. Принаймні, усі чули, що є такий театрал Павло Порицький і з-поміж іншого він нещодавно показав загалу виставу-перформанс «Кострубізми. Кумановський» про волинського художника. Бо й сам колись писав картини.

Однак, ще одна іпостась Павла Порицького не така відома публіці, бо вона – казкова. У період новорічно-різдвяних свят чоловік перевтілюється у головного персонажа на кожному дійстві – Миколая, Діда Мороза, Санта Клауса.

Павло Порицький каже, що один побачений у дитинстві момент спонукав його стати актором. І пов’язаний цей момент саме з Новим роком.

– Достеменно не пам’ятаю, була це вистава нашого обласного театру чи якогось іншого, – зізнається він, – але на сцені розмістили зимову декорацію у вигляді величезних сніжинок. Цей масштаб, ця краса, ця казка справили на мене величезне враження в дитинстві. І з того часу у мене зародився потяг до театру. Ці прагнення почав реалізовувати у театральній студії, коли вчився в університеті. Перша моя роль – Лукаш із «Лісової пісні» Лесі Українки, але ми щороку готувалися й до новорічних постановок, тому так чи інакше я завжди був у цьому святковому вирі.

І цьогоріч Павло Порицький вперше за довгий час відчув момент наближення Нового року, адже через постійну організацію свята для інших забув як воно, коли «для себе».

– Декілька тижнів тому випав перший сніг… Я йду ввечері вулицею Лесі Українки і розумію, що вже давно не відчував цього наближення Нового року… Бо як було останнім часом у цей період – репетиції кілька разів на день, продумування інтерактиву для різних груп дітей, врахування різних дрібних нюансів. А цієї зими такого не було. Цієї зими я – спостерігач.

Інформаційне агентство ВолиньPost розпитало у волинського Миколая, чому цьогоріч він не прийде до дітей, чи кличуть на свята «декомунізованого» Діда Мороза та чи можна за сезон заробити на машину.

– Усе-таки вас знають, як виконавця серйозних ролей. Як втрапили на стежку, сповнену див і казок?

– Приблизно 10 років я зі своїми колегами в івент-агенції «Цукерочка» займаємося організацією свят для діток із різними персонажами. Зрозуміло, що це були і новорічні свята з Миколаєм, Дідом Морозом, Сантою. Насправді виникла потреба цим займатися, бо у нас була педагогічна освіта, і хотілося реалізувати здобуті під час навчання знання та вміння. Тим паче, що ми мали вже певні акторські навички.

Інтерактив дуже відрізняється від роботи на сцені. Робота на сцені переважно передбачає відстороненість від глядача, хоча ми в «ГаРмИдЕрі» використовуємо різні прийоми. Інтерактив – це те, що ти повинен ловити в ту ж секунду, повинен розуміти, у якому настрої діти. Наприклад, ти приходиш на свято і бачиш, що діти збуджені. У такому випадку треба намагатися трохи знизити градус для того, аби вони тебе чули. Чи навпаки: діти сидять замкнені, а ти повинен вийти і завоювати їх увагу. Треба зважати й на вік, бо коли зайдеш весь такий «е-ге-гей!» до малюків, половина із них почне плакати, а коли це діти старшого віку, треба переконати їх у перші хвилини підкорятися правилам гри, зацікавити, інакше для них ти будеш просто перевдягнутим дядьком.

– Діти казали, що ви – несправжній Миколай, Дід Мороз чи Санта? Як викручувались?

– Найсмішніший випадок пов’язаний із сином Вірославом. Костюми Діда Мороза, Миколая завжди висіли у нас вдома, адже після заходів їх треба було зашити, підшити, щось пришити, почистити, треба було помити бороду, підкрутити волосинки, щоб гарно лежали.

Синові казали, що ми помічники справжнього Миколая і Діда Мороза, адже вони самі не встигають скрізь, казали, що ми даруємо дітям свято. Вірослав надсилав листи справжнім Миколаю і Діду Морозу. І вірив у казку. А ще він у нас добре спав і подарунки клали під подушку та під ялинку без проблем.

– Вас замовляють лише на свята для дітей чи для дорослих на корпоративи також?

– Спершу ми працювали і з дорослими, але потім у такому щасті ми собі відмовили. Чому? Здебільшого старші мають певне стереотипне уявлення про те, як має вести себе на корпоративах персонаж – він «веселий» від того, що «під градусом». Це не збігалося з нашим баченням.

Звісно, який би в тебе стан не був, як би ти себе не почував, ти завжди повинен бути на максимальному мажорі. Але без алкоголю.

На святах дітям усе подобається, але хтось зі старших людей повинен висловитися стосовно того, яким має бути Дід Мороз. Наприклад, кажуть: «Усе було добре, але ви недостатньо товстий, ви не дуже підходите». Із гумором до цього ставлюся, бо навіть в тексті зазвичай пояснюю, що я рухливий, займаюся спортом, словом, сучасний Дід Мороз. Та й не знаю, як можна провести повноцінне дійство з такою вагою «як треба», бо навіть у костюмі та з бородою відпрацьовувати дуже непросто, спина мокра завжди. Або, буває, дорослі питають: «А чому у Снігуроньки взуття не кришталеве?». І деколи це звучить, наче претензія. Хоча, звісно, із замовниками ми обговорюємо і узгоджуємо сценарій заздалегідь.

Дорослі люблять, щоб їх дивували, але звичними речами. От, наприклад, якщо використаєш у програмі якийсь популярний танець під хіт, то старші поставляться до цього скептично, спитають, чому не було хороводу і пісеньки про ялинку. А діти навпаки будуть у захваті! Діти уже й не знають тієї пісні про ялинку, їм це абсолютно нецікаво. Потрібно продумати програму так, щоб сподобалася всім, щоб вона виправдала очікування і щоб щороку була різною.

– То як вгодити дорослим?

– Найголовніший рецепт – із дорослими треба працювати так само, як з дітьми. Якщо ти виходиш до них в образі Діда Мороза, абсолютно не міняєш сценарій, якщо кажеш до жіночок «сніжиночки мої», а до, наприклад, серйозних митників – «сніговички», то буде неймовірний ефект! Люди розуміють такі жарти і готові з тобою співпрацювати. Бо ж свято залежить не лише від того, хто його робить, а й від присутніх на дійстві.

– У рамках декомунізації в Україні Діда Мороза замінили на святого Миколая. Чи згідні з цим? Люди все ще замовляють Діда Мороза?

– Часи змінюються. Як на мене, Дід Мороз – відголос радянської епохи. Але з іншого боку, емоції дітей абсолютно щирі як би ти не називався. Тому тут радше справа в дорослих, у тому, що вони вкладають в образ персонажа. У дітей немає бекграунду щодо цього питання. Для них новорічні свята – казка.

Та й Миколай, Дід Мороз і Санта у нас мають різний вигляд, зважаючи на принципові візуальні відмінності. Так, наприклад, Санта одягнений у щось коротше, не мантію. Узагалі, якщо поцікавитися, теперішній вигляд Санти – заслуга ілюстратора «Кока-Коли». Візуальний вигляд Діда Мороза по суті також запозичений з-за кордону.

Миколай – християнський образ, він історичний, більш традиційний для нашої культури. Навіть вигляд у Миколая більше тяжіє до іконографічного образу, аніж до розважального. Тому його поведінка не може бути такою, як у інших двох. Святий Миколай – більш поважний, він точно має вчити дітей прекрасному, доброму і світлому. А от до Санта Клауса і Діда Мороза у мене є питання (сміється).

В останні роки замовники відмовлялися від Діда Мороза, тобто тенденція, за моїми спостереженнями, йде до витіснення цього персонажа.

– У Діда Мороза була помічниця та його внучка Снігурка. То хто допомагає Миколаю і Санті?

– Миколаю допомагають ангелики, сніговички, а Санта Клаусу – ельфи.

– Ви вже згадували, що цього року будете спостерігачем на новорічно-різдвяних святах, а не активним учасником. Карантин повпливав?

– Так, насамперед ми відмовились займатися святами через карантинні обмеження. Розуміємо, що не зможемо забезпечити безпеку дітей. Діяльність цього року вирішили поставити на паузу.

– Коли пандемія закінчиться, Миколай Порицький прийде до дітей?

– У мене є взагалі така мрія, що коли стану старим, у мене буде велика борода і я буду займатися цією діяльністю просто так. Тим паче, що минулого року відростив справжню бороду, пофарбував її у білий.

Насправді ця робота має величезну емоційну віддачу. Мало з чим можна порівняти щирі дитячі емоції, особливо маленький дітей. У мене було чимало досвіду у резиденції святого Миколая, куди приходили діти, щось розповідали… Ці історії були просто неймовірними!

– Які дитячі історії найбільше запам’яталися?

– Якось малюк приніс мені останній памперс, урочисто його віддав і пообіцяв, що більше не буде туди ходити, тільки на горщик. У дорослих це викликає сміх, але коли бачиш, що цей момент настільки важливий для дитини…

Дехто розповідав, що допомагав татові доїсти пельмені, декотрі казали, що миють посуд і прибирають, хоча в батьків це зазвичай збоку дивувалися, бо такого не було. Малюки часто можуть розказати такі особисті речі, котрі іншим це не варто знати, але хочуть ними поділитися з Миколаєм, для них це важливо.

Якось в одному з селищ хлопчик прийшов у костюмі лицаря, де кольчуга була зроблена з пивних кришечок. Напевно, тато постарався.

– Якщо говорити, що бути Миколаєм – це професія. Що потрібно вміти?

– Тут найголовніше – любити дітей. А це якість, яку не можна напрацювати: це або є, або цього немає, ти або розумієш, що ти можеш і хочеш цим займатися, або ніколи за це не візьмешся.
Треба володіти голосом, елементами риторики, бачити не тільки те, що в тебе під носом (маєш розуміти, де діти стали, де безпечно, як вчасно попросити допомоги у помічників тощо). Важливо не обділяти дітей увагою. У тебе є канва – сценарій, але в кожному конкретному місці з різними дітьми усе буде по-різному.

Закликаю всіх, хто хоче працювати у цій сфері не завчати сценарії, бо нерідко бувають ситуації, коли текст – недоречний. «О, який у нас зараз сніг на вулиці!». А снігу немає, дощ…

Бувало, що у нас текст пов’язаний із ялинкою, приїжджаєш на свято, а там – сосна. Якщо завчасно побачив, то з легкістю можеш викрутитися з ситуації, а якщо вже розказуєш про ялинку… Діти з тебе вже сто разів похихотіли. Ну, я ж старий, не бачу здалека (сміється). Інтерактив вчить імпровізувати.

– Якою має бути ялинка та ідеальне свято в розумінні Миколая?

– Ідеально – це тоді, коли діти не хочуть тебе відпускати. Трапляється, що наприкінці дійства роздають подарунки і всі розбігаються, а буває, що малюки не біжать. Оцей другий варіант – найкраща подяка. Чесно кажучи, чим далі від Луцька, тим більше діти налаштовані на казковий лад. Напевно, це тому, що маленькі лучани більше всього бачили, мають більше можливостей і у перші 10 хвилин дещо скептично налаштовані, мовляв, здивуй мене, дядько переодітий.

Добре, коли є всі атрибути свята, як от вогники, ялинка. Але моє завдання створити свято з того, що є: своєю акторською грою, настроєм, добрим словом, підтримкою. Ми приїздили у сільські школи, де на вбирання ялинок не було коштів, але люди все одно прикрашали їх з любов’ю, з душею.

– Коли малюки питають, скільки вам років, що відповідаєте?

– О-о-ой, ду-у-уже багато. Завжди дітей можна заговорити, мовляв, а ви порахуйте, я старий, гляньте, яка вже борода. А вони тобі: «О, то вам вже десь 40 років».

– Що Миколай робить влітку?

– Стежить за усіма з помічниками, відслідковує всі добрі і погані справи, які помічники записують у спеціальні книги. З настанням зими хороші і погані справи звіряємо та на основі цього діти отримують чи не отримують подарунки.

– А різочки неслухняним дітям приносили?

– Приносив, батьки просили. Повірте, це таке враження справляло на дитину! У дітей – шок, неприйняття. Різочка – хороший педагогічний прийом. Але я ж не кажу при цьому: «Он, дивися, яка ти погана дитина». Говорю щось на кшталт: «От бачиш, значить була якась не дуже хороша справа. Пообіцяй, що ти в наступному році обов’язково виправишся».

Якось ми написали відповідь на лист сина від імені Миколая. Він просив щось для киці. Ми відповіли, щоб Вірослав краще вчився, а киця подарунка не отримає, бо погано себе поводила. Він був такий щасливий, що він хороший, а киця – капосна! Тепер сину 13 років і він знає, що вся ця історія про Миколая – добра казка.

– Як сказали сину правду про Миколая?

– Ми надзвичайно хвилювалися! Є ж різні діти, у років 10-11 старші братики і сестрички закладають зерно сумніву у молодших або ж у однокласників, що Миколая немає, що це батьки подарунки приносять. У нас була розмова з Вірославом приблизно роки 2 тому, він відповів, що здогадувався про Миколая. Спокійно відреагував.

– Діти все ще просять подарувати машинки, ляльки, а не айфони? Я, наприклад, пам’ятаю, що хотіла зошити, фломастери і корону…

– Зараз діти бажають отримати серйозні подарунки, як от смарт-годинники чи телефони. Але чимало з них просять щось не для себе, а щось глобальне: щоб не було війни в Україні, щоб не було бідних людей, щоб всі любили одне одного.

Коли ти Миколай на святі, то позиціонуєш себе як того, хто вже ці подарунки приносив, розпитуєш, хто що отримав. Тому великих вимог до Миколая на святі, на щастя, немає. Він дарує сувеніри чи солодощі.

Утім, якщо взяти до уваги 10-річний досвід, діти стали менш стереотипно дивитися на речі. Наприклад, коли 10 років тому виготовляли щось, то хлопчики брали блакитний колір, а дівчатка – рожевий, 10 років тому діти могли сміятися, що в когось з чоловічих персонажів рожеві штани... Тепер такого немає.

– Не секрет, що діти можуть під час святкового дійства не лише дарувати позитивні емоції, а й влаштовувати істерики. Як заспокоюєте маленьких гостей?

– Є навіть реальна фобія бородатих людей (ред. – погонофобія). Часом діти бояться зовнішнього вигляду, тому стараюся в таких випадках дистанціюватися, десь здалеку помахати один раз, другий, і за час дійства ця напруга зникає.

Важливо не силувати дітей на щось. Нерідко батьки дуже хочуть бачити дитину у, так би мовити, перших рядах, намагаються запхати її в те коло. Не варто цього робити. Якщо дивитися на психологію, то для когось може бути абсолютно комфортним дивитися на дійство збоку, не всі будуть бігти першими, брати участь у всіх конкурсах. Та й, чесно кажучи, дитина, яка прагне у всьому взяти участь і один раз десь не виграє, скаже, що свято так собі, а тій, що дивилася збоку, усе сподобається. Головне – не наполягати на своєму баченні.

– Усіх цікавить і грошова сторона питання. Скільки заробляє Миколай у сезон?

– Треба розуміти, якщо у цій справі вкладатися в костюми (один може коштувати 10 тисяч), хороший звук тощо, то про «космічні» заробітки не йдеться. Виходить звичайна місячна зарплата, але ти її заробляєш за два тижні. Дід Мороз менше заробляє, а Санта Клаус – ще менше. Як на мене, у наших дітей немає ніякої емоційної реакції на Санту, хіба на ельфів, бо вони прикольні.

– Що Миколай бажає собі і всім нам і Новому році?

– Щоб людство винайшло дієву вакцину від коронавірусу.

Я б побажав у Новому році вірити в казку, вірити в людей, взаємопідтримку. Стало помітно, що в зв’язку з усіма обмеженнями, люди стали з більшим негативом на все дивитися. Спостерігаю зараз досить високий градус агресії, навіть у громадському транспорті, бо людям треба забігти, сісти і про те, щоб когось пропустити, не йдеться… Це трохи деформує усталені етичні речі.

Хочу в 2021 році побажати всім людяності.

Надія МІЩУК
Фото – Ігоря ДИНІ та з архіву Павла Порицького

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.