Перша зйомка у мене коштувала 30 гривень, – волинський фотограф Влад Кардаш

Владислав Кардаш – фотограф, який живе своєю професією, має особливе відчуття та бачення передачі світу на фотопапір. Створюючи знімки на території всієї України, молодий фотограф відзняв понад один мільйон кадрів.

Влад Кардаш розповів про свій перший досвід у сфері фото, які складнощі можуть спіткати тих, хто прагне перетворити своє захоплення фотографією на професію, та чому не знімкує вагітних.

– Відомо, що ви навчались у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Чому саме факультет філології та журналістики?

– Взагалі, коли я був у старших класах, у мене була мрія стати телеведучим. Здається, це був 10 клас, і я працював на Волинському телебаченні ведучим підліткової студії “Клас”. Я дуже про це мріяв, і у зв’язку з цим вирішив вступати на журналістику. На той час мав
вибір між трьома спеціальностями: журналістика, філологія (одна з думок була, що я хочу бути вчителем української мови та літератури) та театральне. Тобто, у мене все було пов’язане із творчим напрямком. Напевно, це передалось генетично, адже у моїй сім’ї всі
були схильні до творчості. Чесно кажучи, я сам до кінця не знаю як це сталось, але після 9 класу в мене були думки пов’язати навчання взагалі з технічним напрямком, а потім щось перемкнуло - мені сподобалось телебачення та камера.

Раніше я був по одну сторону камери, а зараз змістився навпаки на іншу. Лежала до цього душа, легко відчував себе перед камерою, тому й вирішив йти на журналістику.

– У студентські роки ви писали вірші. Останній з них був названий "Виражи". Як та куди зникла муза у створенні цих поетичних творів?

– Чесно, ставлю собі те саме питання! Повернемось далеко у минуле... Я починав писати книжку. Я дуже імпульсивний, тому написавши перших 50-60 сторінок, я її порвав та викинув. Стосовно музи, я не можу себе змушувати щось писати. Зазвичай під час написання у мене були сильні емоційні поштовхи. До прикладу, написання відбувалось коли, їхавши у маршутному таксі, в мене просто перед очима починали з’являтись рядки. Я швидко їх нотував, запам’ятовував, а якщо не мав змоги занотувати, то біг додому і там
записував. Останнім часом не було таких сильних емоційних сплесків.

Наразі в мене є записаний аудіоваріант вірша, але відчуваю, що він не закінчений. Я не можу зрозуміти що не так, але мені він не до кінця подобається. У голові пробігали рядки, але все-таки це
закінчувалось одним куплетом. Я розумів, що рухаюсь не в тому напрямку, і знову це все видаляв.

– Коли вперше ви зацікавились фотографією та яким було перше замовлення?

– Вперше зацікавився ще у шкільні роки - 10-11 класі. Я позичав фотоапарат у своїх друзів, у налаштуваннях не знав ще нічого, просто знімав квіточки у подвір’ї та банальні портрети своїх друзів.

Перше замовлення в мене було за 30 гривень, я фотографував дівчинку у закинутій будівлі - старих помешканнях офіцерів у так званому районі "Красного". Вона знайшла мої контакти, запитала, скільки коштують послуги. Я такий думаю, скажу, що я вже щось
коштую, а не просто знімаю квіточки у дворі. Я назвав ціну 30 гривень, ми обговорили її побажання та відправились на зйомку. Це був мій другий курс, 2013 рік. Тоді такий стиль фото на покинутих будівлях вважався дуже крутим, але для мене це було жахливо. Я пробив собі дві ноги цвяхами, адже там було усе розбито. Після закінчення зйомки мене задовольнив той факт, що я отримав свій перший гонорар та розуміння, що моє хобі, яке подобається мені декілька років, може приносити грошову винагороду. Це був стимул шукати замовлення далі та позиціонувати себе.

– Що і кого ви любите фотографувати?

– У мене специфіка любові до жанрів змінювалась все життя. Починав із портретів, як і більшість починають, саме з street style зйомки. Наразі одним із основних жанрів є весільна зйомка, але я не скажу, що це мій улюблений жанр. Я дуже люблю знімати їжу, відзняв багато меню та інстаграмних позицій для закладів Луцька, вже й не пам’ятаю їхню кількість.

Обожнюю будуар і ню зйомки. Це, по суті, зйомки некомерційного характеру та для душі, де я маю змогу саме творити, реалізувати цікаві ідеї та нове бачення.

– Які можете назвати плюси та мінуси професії?

– З плюсів можу сказати, що це велика комунікація. Впродовж року я спілкуюся з тисячами людей. Це дуже круто! Адже нові знайомства приводять до свідомих змін. Завдяки фотографії я побував у надзвичайно крутих місцях України. Зараз я складаю свою
клієнтську базу за кордоном, щоб почати знімати в Іспанії, Італії, Австрії. Тобто, щоб я не платив кошти, аби побачити ці країни, а люди платили, щоб я приїхав, познімав те, що мені у задоволення.

Фотографія — це комунікація із світом, і це є основним плюсом. Якщо говорити про мінуси, то вони пов’язані більше зі здоров’ям, організмом, тілом. Це все велике навантаження на спину. Декілька разів зривав її, адже замовлення йдуть цілими днями. Якщо ти сильно прив’язаний до професії, то це впливає і на емоційний стан. Відпрацьовуючи з парою love story, я намагаюсь стати близьким другом для цих людей, щоб вони не відчували дискомфорту.
Іноді бувають пари, що одружуються за принципом “бо так треба”, і ти відчуваєш, що контакту між цими людьми немає, приходить розуміння, що, ймовірно, через 2-3 роки вони вже не будуть разом. Працювати в таких моментах надзвичайно дискомфортно. Немає
потрібного емоційного фону, ти потім приходиш додому, розумієш, що життя плинне - у декого виходить знайти кохання на все життя, людину, з якою ти проводиш час і радієш кожній миті, а бувають люди, яким просто потрібно одружитись.

– Як знаходити натхнення для творчості?

– По-перше, не перезавантажувати себе роботою! Це моя помилка, яку я часто роблю, це мене дуже дратує. Мені телефонують, говорять, що терміново потрібна зйомка, а я погоджуюсь. Повноцінно забиваючи свій графік, не вистачає часу на пошук музи.

Щодо того, де саме шукати натхнення, раджу дивитись блоги. До прикладу, Ivash – це дуже крутий весільний фотограф. Нещодавно він фотографував весілля воротаря "Барселони". Віни дуже імпульсивний та має цікаве бачення, тому цікаво спостерігати, як людина у плані фото досягнула таких висот. Слідкуючи за роботами своїх фаворитів,
розумію, що я теж так можу, просто я до цього ще не дійшов.

– Які деталі важливі у фото?

– Відчувати те, що ти знімаєш. До прикладу, в Америці під час весільної церемонії реакція чоловіка, коли виводять дружину вперше під вінець, не зняти, коли він плаче - це все, "THE
END”, форматуй флешку, у тебе не вийшло. Потрібно емоційно відчувати те, що ти знімаєш, бо якщо це зйомка не твоя, в тебе не вийде.

До прикладу, я не фотографую вагітних, не відчуваю цієї зйомки, бо не знаю, що таке вагітність. Ніколи не відчував це у своєму житті, бо не мав дружини, не переніс ці почуття із своєю рідною людиною.

Щодо Love story, то із впевненістю можу сказати, що я любив і знаю, у чому виражається любов, можу спрямувати двох людей, аби вони максимально показали свої почуття. Немає як таких акцентів у фото, потрібно показувати життя.

Говорячи про портретну та персональну зйомку, потрібно показати характер, якою є людина, позитивні та негативні її сторони - це вже набагато цікавіше!

– Фотограф, на вашу думку, – це художник чи майстер роботи із фототехнікою?

– Є такий вислів, що фотографи - це ті люди, які все життя мріяли малювати, але не вміють. Через те вони взяли до рук не пензлик, а фотоапарат. Хочу сказати, що це дуже творча професія, в якій навички можна здобути технічно, але є поняття душевності та відчуття. Якщо в тебе цього немає, знімок передається сухим. Фото має бути виконаним ідеально технічно та максимально із відчуттями, особливістю ідеї автора.

– Що можете порадити початківцям та молоді, які тільки шукають себе?

– Останнім часом чую від людей “я не можу себе знайти”. На що у відповідь відразу запитую: “Що ж ти робив, щоб себе знайти?”. Подивимось правді у вічі... Чи ця людина дійсно себе шукала, пробувала опанувати 2-3 професії? За своє життя особисто перепробував, напевно, 15 різних спрямувань. Стрибав від дизайну до спорту. Все життя було у пошуку себе. Наразі можу сказати, що я себе знайшов. Можливо, потенційно не до кінця, але це ще одна ланка, щоб пройти далі.

Раджу не зупинятись на певному рівні та невдачах. Бути впевненим у своїх силах та ніколи не вестись на провокації. Критику слухати виключно від людей, які розуміються на тій чи іншій тематиці. У житті траплятимуться люди, які плюватимуть в спину. Особисто відчув та профільтрував своє оточення. Досі є люди, яким максимально не подобаюсь, хоча в житті завжди говорю правду у вічі. Від поганих чуток потрібно вміти абстрагуватись і зорієнтуватися на своїй справі. Спрямованість та наполегливість приведе тебе до успіху, а усе негативне потрібно відмежовувати від себе.

Процюк Ірина, студентка першого курсу ВНУ імені Лесі Українки

* Подібні матеріали Інформаційне агентство ВолиньPost публікує, аби підтримати студентів, що прагнуть розвиватися у сфері журналістики.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.