Ірина Чебелюк: «Йти в мери Луцька легко, коли тато – водій маршрутки»*

Вона завше у сукнях і підкреслено жіночна. Але за характером – боєць. Тривалий час Ірина Чебелюк у луцькій політиці була за кулісами. Хоча часто грала далеко не останні ролі.

10 років в апараті луцької партії «Батьківщина». Не одні вибори у ролі керівниці штабу. Одна з тих, хто «робить» феномен «Батьківщини» у бюлетенях... Вона досконало знає виборче право. Саме в цьому сила Ірини Чебелюк у будь-якій місцевій виборчій кампанії.

Ось чому тільки ті, хто не знає ніц про кулуари волинської політики, трохи здивувалися, коли ця жінка зайняла посаду заступника Луцького міського голови з гуманітарних питань.

Тепер у неї за плечима є і цей досвід. І коли на кону стали вибори, «Батьківщина», від якої ніхто не чекав активної участі у виборах мера в Луцьку, - назвала ім’я Ірини Чебелюк.
Про що ви думаєте, коли бачите білборди зі своїм портретом? – запитаю я в Ірини Чебелюк одного ранку за кавою, коли ми зустрінемося, аби поговорити про політику і не тільки.

Та легко усміхнеться і, видихнувши, скаже: «Якщо відверто, думаю: «О Боже, Іра. Невже ти це зробила?».

Ми говорили про партійне закулісся, про нечесні вибори, про рік роботи у мерії. Ми говорили про те, як би керувала містом Ірина Чебелюк, яким вона його бачить, яким любить і не любить. Про команду, яку веде в міську раду як перший номер у списку. Про сина, за якого мусила боротися. Про тата, який їздить на маршрутці.

Ми навмисне жодного разу не спитали її, як це їй, жінці, живеться в епіцентрі політики і влади. Бо яка різниця, чи жінка ти. Тут головне – чи маєш ти план, як змінити життя в Луцьку на краще. І волю, щоби його втілити.

– Що найскладніше в роботі заступника з гуманітарних питань?

Важко виокремити. Наприклад, я очолюю 15-ть комісій. Ти практично вникаєш у долю кожної людини, яка звертається до міської ради. Якщо йдеться про комісію з соцвиплат, то це величезна відповідальність, у першу чергу, перед собою і перед Богом – що ти визначаєш ступінь допомоги людині. І кожен раз хочеться допомогти якнайбільше, але ти розумієш, що є обмежений ресурс.

Для прикладу, за останні пів року – надзвичайно велика кількість онкологій. Двічі на місяць засідання комісії, до нас звертається від 150 до 200 людей. Крім того, субсидія. От навіть у відпустці зараз люди шукають мене і приходять розказати якісь речі зі свого життя. Вникаю, розбираюсь, консультую...

Якщо ми говоримо про службу в справах дітей – це долі, це життєві історії, батьки, які на ґрунті конфліктів маніпулюють дітьми. Ти маєш зважити, з ким із них дитині буде краще. Я це дуже пропускаю через себе. Я теж дуже довгий час сама виховую дитину. І коли ти спілкуєшся з цими батьками, то багато в чому розумієш ту маму чи того тата.

– Чому ви прийняли рішення таки балотуватися на посаду Луцького міського голови? Це – ваше особисте рішення чи більше ініціатива колег-партійців?

Я уже десять років у політиці, протягом яких спостерігала, як живе і змінюється місто. Була дотична до роботи органів місцевого самоврядування не одного керівника. Це сформувало мій досвід і розуміння того, що я можу бути не лише складником цього процесу, а й рушійною силою. Моє рішення подати свою кандидатуру – зважене й обдумане. Це не бажання задовільнити власні егоїстичні потреби, а прагнення створити комфорт, відчуття свободи лучанам, допомагати їм творити історію та культуру міста. Прагну, щоб Луцьк уособлював в собі баланс розміру, чисельності населення, економічного стану та інфраструктури для повноцінної реалізації кожного як особистості.

Насправді пів року тому я навіть не думала балотуватися на посаду міського голови. А потім ми замислилися: чому партія не може висунути кандидата? Я знаю точно, що для людей, які підтримують «Батьківщину», це суттєво важливо, бо ми вже кілька кампаній поспіль не висували на цей пост ніякого претендента.
Люди на це болісно реагують. Бо партія потужна, 20 років ми вже в політиці. Крім того, у нас розгалужена мережа. Така класична структура партії: в кожному населеному пункті є партійний осередок. У Луцьку є первинні партійні організації. У мене виникла тоді думка: «А чому б і ні?». Це – перший аргумент.

Другий – обласною організацією «Батьківщини» теж була висловлена позиція, що було б непогано мати кандидата на Луцького міського голову, і цю місію запропоновано мені. Для мене це рішення дуже відповідальне.

Політика – це не бізнес, а можливість своєю працею дбати про інших.

– Якою бачите роботу з депутатським корпусом?

Політика – то завжди мистецтво домовлятися. Коли всі партії стануть в опозицію одна до одної, то як бути з містом? З господарством? Міський голова не чарівник, він не візьме гроші невідомо звідки. Він має конструктивно працювати з депутатами, щоб приймати рішення, які покращують благополуччя міста.

Така і моя позиція. У політиці чи в органах самоврядування на першу позицію завжди ставлю інтереси людей, треба враховувати і інтереси бізнесу, бо немає місцевого бюджету без бізнесу. Ми вже побачили недавно: бізнес спинився на карантин – і ми не отримуємо надходжень в бюджет.

– А яка у вас стратегія у роботі з виборцями? Є кандидати, які ходять від двору до двору. Є такі, які ходять по колективах... А як ви працюєте?

Іти до виборця у двір? Не можу я з цим змиритися. Обіцяти щось? Майданчики і бруківки? Це буде робитися і так однозначно. Все, що зроблено коштом бюджету, це спільна робота всієї ради.

Крім того, що я є кандидатом на посаду міського голови, я очолюю список кандидатів в депутати Луцької міської ради, який висунула Волинська обласна організація Всеукраїнського обʼєднання «Батьківщина». Відповідно, за мною – 41 людина. Моє прагнення, щоб ці люди мали шанс і можливість стати депутатами. Тому я не тільки себе «піарю» і думаю про те, щоб стати міським головою. Я в першу чергу думаю, хто має стати депутатом, бо думаю за кожну людину команди. Не можу бути одна, бо один у полі не воїн. Ні в мене, ні в людей, які поруч зі мною немає бізнес-інтересів, інтереси громади на першому місці.



– А що ви думаєте, коли бачите себе зараз на білбордах?

(сміється) Якщо чесно, то якось так: «О Боже, Іра, невже ти це зробила?». Бо я цього не люблю. Завше спокійніше виконувати свою роботу, коли тебе менше знають.

«Повісити себе» - то для мене було важке рішення. Переконана, що за людину повинні говорити її справи. Я не люблю цього зайвого піару. Вважаю, що місту треба справи, а не політика. Тому бордова кампанія – то був для мене стрес. Зараз уже звикла.

Про команду. Про список до Луцькради. Там є несподівані люди.

Коли у нас почалася ще президентська виборча кампанія (а я ж була керівником штабу), я ще тоді всім партійцям, які мали амбіції йти в раду, до органів місцевого самоврядування, сказала: шановні, у вас є прекрасна площадка до старту, ви вже до виборів маєте можливість попрацювати на себе, на Юлію Володимирівну – і отримати собі таким чином прихильність.

Ми так і будували всі кампанії Тимошенко. Вони ґрунтувалися на роботі агітбригад, наметів і людей, які потенційно можуть стати депутатами. Але цю дистанцію пройшли не всі. Хтось втомився. Хтось не бачив кінцевої мети. Є люди, які добре попрацювали.

Коли в нас стало питання щодо формування списків, я запитала кожного, хто претендував балотуватися: що ти зробив для партії, щоб їй допомогти? який у тебе потенціал? Так у нас з’явилися люди, які сказали: «Чебелюк погана, бо вона не хоче з нами працювати». А Чебелюк – нормальна! Вона просто просила працювати протягом трьох років!

У нас є люди, які знають проблематику Луцька: голови ОСББ, підприємці, адвокати, чинні депутати.

«Батьківщина» - партія, яка протягом 20 років впливає на формування політики держави. Крім того, політична сила готує якісних спеціалістів у політичній площині. Тому вважаю, що тільки партії, які мають свою історію і прихильників у кожному населеному пункті України, можуть ефективно працювати. Це ниточка зв’язку, яка може почути місцеві проблеми, донести їх і вирішити на загальнодержавному рівні.

– Є багато прикладів жінок, які обіймають високі керівні посади. Чим, на Вашу думку, відрізняються способи «керування» жінок і чоловіків? Чому жінок у владі досі невелика кількість?

Жінки підходять до вирішення питань по-іншому. Вони по-іншому визначають свої пріоритети. Влада для жінки – це подвійна відповідальність. Відповідальність перед виборцями і жіноцтвом, яке тривалий час не мало змоги бути у владних структурах. Суспільство вважало, що жінка не має достатньо сил, аби позмагатися за місце у владі. Однак це не так. Приклади успішних жінок доводять, що не обов’язково битися у стінах міських рад, аби вміти організувати роботу і приймати зважені рішення на користь людей, за яких ми несемо відповідальність.

– Ми підходимо до піку кампанії виборчої. Спитаю на завершення: чи можете ви назвати цю боротьбу чесною?

Ні. Вибори ніколи не бувають чесними. Єдине: я намагаюся не казати, що хтось поганий, а хтось хороший.

– Ваш тато водій маршрутки, і тим вже багато сказано. Що йому найбільше болить, якщо говорити про його роботу? Як він сприйняв новину про картки у міському транспорті?

Це важка праця. Він, правда, зараз на приміській маршрутці їздить, але 10 років їздив і на міській. В 6-й він уже в гаражі. Недоспані ночі. Величезне навантаження. Найбільше йому болить, коли просить людей оплатити послуги, а люди натомість: «Ти що, на горбу своєму везеш? Тобі важко чи що?». Тато не раз говорить про те, що дуже психологічно важко надавати послугу якісно в таких умовах. Є різні люди, так. Але він щодня миє автобус. Він не грубіянить. Він возить пасажирів пільгових категорій, незалежно від того скільки їх одночасно перебуває в транспортному засобі. Дуже хоче взаємоповаги.

Карток у них поки немає, але він каже: «Мені буде набагато легше, коли людина зайде в автобус, а я не буду думати, як їй дати решту». Дуже схвально це оцінює.

Тато – порядна і відповідальна людина. Таких принципів вчив і мене. Вчив, насамперед, бути людиною. Усе ж, чого досягла у професійному плані, маю через власний досвід, помилки і наполегливість. Йти в мери Луцька легко, коли тато – водій маршрутки.



– А як ваш син сприйняв ваше рішення йти на вибори мера? Що сказав?

З сином ми друзі. Він дуже рано у мене став дорослим. Я його привчала бути самостійним. Зараз йому 16-ть.

Для нас політика в сім’ї завжди актуальна і цікава. Він у мене вивчає цю сферу. Недавно придбав собі книжку «Політика для початківців». Приносить мені її з книгарні, а я кажу: «Дай сама почитаю», бо цікаво і доступно.

Він знав, що я йтиму в депутати, але не очікував, що йтиму на міського голову. Спитав: «Мамо. Тобі не страшно? А, якщо не страшно, то ок. Це правильно». Він коментує мої фото, дивиться мої сюжети. Крім того, дивиться моїх опонентів, дає поради і зауважує: «Дивись, оце він не дуже добре сказав».

Я прошу його не порушувати дисципліну, гарно вчитись, жартую: «Мені ж соромно буде». Але каже, що дуже складно бути таким, як хоче мама.

– Які Ваші життєві принципи?

Чесність і порядність – пріоритети, які допомагають мені у житті. Дотримання слова. Намагаюсь не створювати конфліктів. Усе будується на людських відносинах. Любов – основа всього. Усе потрібно робити з любов’ю. Ніколи не здаватися.

«…Віддай людині крихітку добра, за це душа наповнюється світлом…».

– Давайте уявимо, що вас вибрали. От прокинулися – і ви мер. Перше, що ви зробите після того, як вип’єте вранці кави?

Після того візьму свою команду і піду працювати.

Розмовляла Олена ЛЕВЧУК

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.