Блиск і злидні луцького аеропорту

Кілька останніх років у волинських медіа час від часу «виринає» тема відродження аеропорту у Луцьку. Хтось у маренні бачить майбутній аеропорт Луцьк ледь не як повітряну браму Західної України, хтось (як, наприклад, голова Волинської обласної державної адміністрації Борис Клімчук), вважає цей проект нереальним і недоцільним.

Тож чи можливе відродження у найближчій перспективі аеропорту у Луцьку? Якщо можливе – то в якій формі? Не претендуючи на істину в останній інстанції, спробуємо, оперуючи загальновідомими фактами та інформацією, узагальнити всі «за» і «проти».

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Якщо порівняти Луцьк із іншими містами Західної України, які схожі за регіоном розташування та населенням (виняток – Львів з 800 тисячами жителів і неофіційним статусом «столиці західної України»), то можна побачити цікавий факт. Тільки Луцьк з усіх західноукраїнських міст мав в безпосередній близькості від себе …аж два аеродроми!

Це – військовий на Вишкові, практично на межі міста, та цивільний – у Крупі, на відстані 11 кілометрів від Луцька. Натомість у всіх інших обласних центрах Західної України є тільки один аеродром.

Знавці можуть заперечити: мовляв усіх міста західної України крім аеропорту в обласному центрі, як правило цивільного, мали ще як мінімум одне велике військове літовище. Це так, але всі військові аеродроми (окрім Івано-Франківська, де найбільш раціонально підійшли до справи і використовували аеропорт спільно цивільні і військові), розташовані на чималій відстані від регіональних центрів.

Наприклад, військовий аеродром Мукачеве – за 44 від Ужгорода, авіабаза Старокостянтинів – за 47 від Хмельницького, авіабаза Дубно – за 46 кілометрів від Рівного, а авіабаза Чортків – за цілих 76 км від Тернополя. Навіть Львів має розташовану за 26 км найближчу військову авіабазу Городок.

Як сталося, що Луцьк отримав дві злітно-посадкові смуги?

У 50-х роках минулого століття неподалік від Луцька почав діяти військовий аеродром Вишків, на якому базувався 806 полк бомбардувальної авіації. В той же час на тодішній окраїні міста, приблизно на місці теперішніх гіпермаркету «Там Там» і ринку «Формула» у післявоєнний час і до початку 1980-х років, діяв аеродром так званої малої цивільної авіації з ґрунтовим покриттям.



З цього аеродрому невеличкі десятимісні літаки АН-2, які отримали в народі лагідне прізвисько «кукурузник», возили пасажирів у віддалені поліські райони області, виконували окремі сільгоспроботи. Це були такі собі повітряні «маршрутки» обласного і міжобласного сполучення.

На початку 1980-х років повноцінних цивільних аеропортів з твердими злітно-посадковими смугами не було лише у Луцьку й Тернополі. Тернопільчани зрештою збудували аеровокзал. який запрацював у 1985 році. А волиняни «пасли задніх».

І от партійне керівництво Волинської області надумало і собі збудувати аеропорт. Мати такий об’єкт – не лише зручно, а й престижно для області.

Крім «аутсайдерства» у повітряному сполученні, була ще одна причина будувати новий аеропорт. Луцьк у 1980-х роках стрімко розвивався, і територія аеропорту для «кукурузників» забудовувалася багатоповерхівками.

Було два виходи. Перший, найбільш раціональний і найменш затратний, передбачав спільне базування військової і цивільної авіації на вже існуючому військовому аеродромі Вишків. Тут була чудова злітно-посадкова смуга довжиною 2500 метрів, тож потрібно було лише поруч збудувати приміщення аеровокзалу та встановити деяке додаткове навігаційне обладнання для цивільних повітряних суден.



Такий варіант спільного базування використовувався тоді на багатьох аеродромах Росії, Білорусії, України. Найближчий до нас територіально і найуспішніший такий приклад – літовище в Івано-Франківську, яке ще з часів СРСР спільно використовували як цивільні льотчики, так і військові пілоти. Саме завдяки постійній присутності на аеродромі Івано-Франківська військових, у важкі, кризові 1990-ті роки, коли майже не літала цивільна авіація, франківський аеропорт, злітно-посадкова смуга і все навігаційне обладнання вціліли і не пізнали сумної участі луцького аеропорту у Крупі, який просто розграбували.

Однак, у Луцьку домовитися з військовими не вдалося. І у 1982 році неподалік від обласного центру, біля сіл Крупа і Воротнів, розпочалося будівництво цивільного аеропорту.

Колишній льотчик цивільної авіації, перший директор луцького аеропорту Віктор Руденко розповів: «Якби знав, у якій халепі опинюся, нізащо б не поїхав до Луцька. Будівництво аеропорту було на контролі Міністерства авіаційної промисловості УРСР, яке вимагало від мене найретельнішого дотримання усіх будівельних норм і правил. За найменші порушення погрожували кримінальною відповідальністю. А будівельники, яких підтримувала місцева влада, будували об’єкт так-сяк, аби швидше закінчити. Того в мене постійно виникали проблеми з волинським партійним керівництвом».

Перший директор луцького аеропорту пригадав, що коли приїхав на місце, побачив, що будувати аеропорт абсолютно недоцільно. «По-перше, він досить далеко розташований від міста. По-друге, у Луцьку вже був військовий аеродром з прекрасною злітно-посадковою смугою. Треба тільки домовитися з військовими! Я багато літав і не раз бачив такі аеродроми спільного базування».

Проте тодішнє керівництво області не змогло домовитися із військовими, бо хотіло самостійно керувати аеродромом, стверджував Руденко.

Причина могла бути й інша. В радянські часи на озброєнні 806 авіаполку, що базувався на Вишкові, була, в тому числі, і тактична ядерна зброя, що зберігалася у підземних сховищах. За кілька місяців до розвалу радянської імперії це озброєння (як і ракети середньої дальності SS20 з Тростянця) вивезли до Росії. Наявність такої зброї на військовому аеродромі теж могла вплинути на незговірливість військових.

Якою б не була причина, але наслідком стало те, що під Луцьком стали споруджувати аеропорт, від початку приречений на фіаско. Він з самого початку був нерентабельним і дотувався державою. Після розпаду СРСР аеропорт остаточно занепав.

Згодом Рівненське авіаоб’єдання, якому об’єкт підпорядковувася, передало його на баланс львівських авіаторів. Це ще на кілька років відтягнуло занепад. Останній рейс з нього здійснили у 1997 році.



З того часу аеропорт занепадав, грабувався мисливцями за металом та будматеріалами і врешті-решт опинився у тому жалюгідному, зруйнованому стані, який є зараз.

ДОЛЯ ВІЙСЬКОВИХ АВІАТОРІВ З ВИШКОВА

А що ж сталося з військовими авіаторами з вишківського аеродрому? Вони базувалися тут до квітня 2004 року. Хоча інтенсивність польотів була просто катастрофічно малою у порівнянні з часами СРСР. Якщо за «совєтів» льотчики мали середній наліт близько 150 годин, то в часи незалежної України – 10-15, у десять разів менше.

Багато хто й сьогодні пам’ятає, як у 1980-х роках, майже щодня за гарної погоди, окрім вихідних і великих свят, небо над Луцьком розривав рев турбін. Це бомбардувальники СУ 24м парами та ланками злітали у небо над Вишковом.

Натомість у дев’яності проводилось кілька льотних змін на рік для підтримки бодай якогось нальоту.

Лише у 1999 році, під час операції НАТО у Югославії, перелякані близькою війною до українських кордонів керманичі держави виділили військовим пальне на кілька тижнів інтенсивних польотів.

Але сталася інша халепа – один з бомбардувальників, причому з підвішеним озброєнням, через помилку пілота впав у болото поряд з річкою Стир. Після цього інтенсивні польоти були припинені.

А у квітні 2004 року найкраще збережені крилаті бойові машини були перебазовані разом з екіпажами і техніками до міста Старокостянтинова Хмельницької області, де і зараз перебувають у складі бригади тактичної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України.

ЧИ ПОТРІБЕН БУВ ЛУЦЬКУ ВІЙСЬКОВИЙ АЕРОДРОМ

Чи доцільно було переводити з Луцька цю військову частину? Певно, що так. Україна притримується оборонної військової доктрини, тобто не збирається ні на кого нападати і планує використовувати свою армію лише для захисту території.

Натомість Су24м – ударний літак, призначений для нанесення ударів по скупченнях військ, командних пунктах, комунікаціях ворога.

Цей літак – найбільший за вагою і параметрами, а отже потребує найбільшої кількості пального та екіпажу з двох осіб (пілот і штурман), тобто є найдорожчим в експлуатації. Крім того, за відгуками військових пілотів, він ще й найскладніший у пілотуванні і найбільш аварійний.



Сьогодні більшість європейських країн, які мають, як і Україна, обмежені військові бюджети, роблять ставку на один тип легкого, відносно недорогого одномоторного універсального літака, що здатен виконувати ряд функцій: протиповітряна оборона (вести бій з іншими літаками і безпілотними літальними апаратами, збивати крилаті ракети), вести розвідку, наносити удари керованим озброєнням по землі. Наприклад, Польща закупила американські Ф16 і поступово списує старі радянські винищувачі. А такі країни як Угорщина, Чехія, Швейцарія, Швеція повністю перевели свої Повітряні Сили на Сааб 39 Гріпен шведського виробництва.

Натомість, в бідній за обсягом військового бюджету Україні утримується аж 4 (!) різних типи бойових літаків (Су24м, Су25, Міг29, Су27), що надзвичайно здорожує підготовку льотного і технічного складу, експлуатацію і ремонт військового авіапарку.

Говорячи про доцільність переводу військової авіачастини з Вишкова, варто пам’ятати й про географію розташування військового аеродрому. Сьогодні потенційні військові загрози Україні можуть виникати з боку Росії або Румунії. Натомість найменша, близька до нуля, ймовірність таких подій – на заході країни, на кордоні з Євросоюзом. Тож тримати тут полк застарілих, лише ударних, дорогих в експлуатації літаків не було в сучасних реаліях ніякої доцільності.

Після виведення літаків з Вишкова у Старокостянтинів тут залишилась так звана авіаційна комендатура. Простіше кажучи – охорона та база зберігання виведеної з експлуатації військової техніки.



Хоча двічі, у 2007 та 2008 роках, під час проведення масштабних навчань Збройних сил, на військовому літовищі приземлялися Міги-29 з Івано-Франківська та Су-25 з Миколаєва.

РЕІНКАРНАЦІЯ ІДЕЇ: ФАНТАСТИКА І РЕАЛІЇ

Років чотири-п’ять тому представники влади Волині почали озвучувати перші ідеї щодо відродження повітряного сполучення. Деякі були зовсім фантастичними. Наприклад, всерйоз вели мову про відродження аеропорту у Крупі, хоча повний занепад об’єкту і його інфраструктури, віддаленість від обласного центру і коротка злітна смуга робили проект нереальним.

Якщо дивитися правді в очі, потрібно було визнати ще тобі: аеродрому в Крупі більше не існує, там треба абсолютно все робити заново.



А враховуючи прогнозований малий пасажиропотік на Волині, можна говорити і про абсолютну неокупність проекту навіть в далекій перспективі ні для держави, ні для приватних інвесторів.

Інші, напівфантастичні ідеї, стосувалися літовища на Вишкові. Дещо більшої правдоподібності їм надавало вдале розташування аеропорту, збережена у доброму стані і на кілометр довша смуга, ніж у Крупі, наявне деяке навігаційне обладнання (хоча і застаріле і не зовсім придатне для посадки цивільних бортів), державна власність об’єкту (що робило теоретично можливим інвестиції з держбюджету).

Іншими словами, щоб тут запрацювало цивільне літовище, потрібно було збудувати приміщення аеровокзалу і закупити додаткове навігаційне обладнання, що значно здешевлювало цей проект, у порівнянні з Крупою.

Звучали також ідеї, що це буде запасний для Львова аеродром на час проведення «Євро 2012».

Однак цим прожектам не судилося втілитися у життя. Знову таки, основною причиною стала відсутність приватних інвесторів, яких відлякувала неокупність проекту через малу кількість потенційних споживачів.

КИТАЙ НАМ ДОПОМОЖЕ?

Кілька років тому нарешті виникла нова ідея, яка має найбільші шанси бути втіленою в життя у найближчий час Про неї у жовтні 2011 року розповів колишній командир авіаційної комендатури «Луцьк», а нині підполковник у відставці і представник потенційного інвестора будівництва – фірми «Шанті» - Анатолій Коротинський.

Суть така. Китайці активно шукають нових шляхів вантажного повітряного сполучення на ринок Європейського Союзу. Проте китайські літаки не відповідають суворим європейським екологічним нормам, тож не можуть приземлятися на території європейської спільноти.

Китайці ж не бажають купувати дорогі, на їх думку, європейські «Аеробуси» чи американські «Боїнги», а планують і далі будувати власні повітряні судна, нехай і за старими радянськими технологіями, та розвивати власну авіапромисловість.

Відтак їм потрібен майданчик для приземлення і розвантаження на кордоні з ЄС. Зараз китайські вантажні перевезення для Європи літаками ідуть переважно у Туреччину, звідки вантажівками – на територію Європейського Союзу.

Однак возити вантажі автомобілями з Туреччини – дорого. Набагато ефективніше китайським літакам розвантажуватись в Україні, і звідси, найкоротшим сухопутним шляхом, везти товари до ЄС.

Китайські товариші уважно вивчили аеропорти західного регіону України. Найближчий до Європи, Ужгородський, відпав. Те літовище розташоване за кілька сотень метрів від Словаччини, літаки при зльоті навіть змушені заходити у словацький повітряний простір, розвертатися і потім повертатися в Україну. Аеропорт зусібіч оточений Ужгородом, також там на осі зльоту і посадки літаків побудовані кілька багатоповерхових житлових будинків, що ускладнює маневри повітряних суден.

Крім того, за словами Анатолія Коротинського, для того, щоб літаку зі східного напрямку приземлитися в Ужгороді, слід спочатку подолати Карпатські гори, тобто набирати додаткову висоту (вантажні літаки літають нижче від пасажирських). При цьому додатково спалюється пального на кілька тисяч доларів, отже, відповідно, здорожується кожен рейс і це впливає на кінцеву ціну товарів, що довозяться.

Аеропорти Рівного, Тернополя розташовані досить далеко від кордону. Чернівецький, Івано-Франківський, Львівський аеровокзали вже досить активно використовуються для пасажирських перевезень. Окрім того, Івано-Франківськ і Чернівці неоптимально розташовані щодо автомобільного доїзду до кордону з ЄС (Румунію не беремо до уваги, до того ж там треба їхати трасою через Карпатські гори), а у столиці Прикарпаття, ще й базуються військові авіатори, що накладає додаткові обмеження.

Отже, луцький військовий аеродром підходить для вищеназваних цілей майже ідеально.



Сьогодні він практично не використовується і найкраще розташований в плані автомобільного сполучення з Європою (поруч з об’їзною трасою навколо Луцька і неподалік від митного переходу Ягодин – найбільшого на західному кордоні України).

На територію літовища заходить і залізнична гілка, що в перспективі робить можливим перевезення вантажів звідси до Європейського Союзу залізничним транспортом.

Є можливості для подовження злітно-посадкової смуги до 3200 метрів з існуючих нині 2500 метрів, щоб можна було прийняти будь-який тип вантажного чи пасажирського літака. Є навколо площі для розширення аеропорту, зокрема для побудови складів вантажного терміналу площею кілька десятків тисяч квадратних метрів. Зараз потенційні інвестори ведуть переговори про купівлю цієї додаткової землі, адже навіть в разі реалізації проекту аеропорт, швидше за все, залишиться у спільному використанні цивільних і військових, на випадок надзвичайних ситуацій. Хоча базуватися постійно військові літаки тут не будуть.

За оцінками луцького міського голови Миколи Романюка, якщо за рік розпочнеться будівництво логістичних складів і стартують роботи з продовження і розширення злітної смуги, вже за три-чотири роки на Вишкові запрацює міжнародний логістичний термінал.



Переваги для столиці Волині очевидні: створення сотень нових робочих місць, реконструкція під’їзних шляхів до аеропорту, мереж, нові клієнти для закладів громадського харчування, готелів, автозаправних станцій (пілоти і авіатехніки, водії вантажного автотранспорту).

Зрештою, сам факт наявності такого працюючого аеропорту, нехай навіть і вантажного, значно піднімає престиж міста, робить можливим прямий чартерний (нерегулярний) авіапереліт до Луцька для бізнесменів, політиків, спортсменів. Адже зараз такі віп-особи (наприклад, футбольні команди) спочатку летять до Рівного, а вже потім в автобусі понад півтори години, через рівненські пагорби, вузькою, розбитою по Рівненщині дорогою доїжджають до Луцька.

В перспективі можлива організація з самого Луцького аеропорту регулярних пасажирських і сезонних туристичних польотів, як це робиться зараз у Івано-Франківську та Чернівцях. Наприклад, в аеропорті Івано-Франківська, який авто цих рядків разом з колегами з Луцької міської ради в рамках візиту до міста відвідав у 2008 році, попитом користується регулярний рейс на Київ, який здійснює 50-місний літак «Ембраєр» бразильського виробництва компанії «Дніпроавіа».



Час польоту до Києва – пр.иблизно одна година, вартість квитка в обидва боки – 1882 гривні.

Для порівняння: машиною бізнес-класу, наприклад «Тойотою Кемрі» з двигуном 2,5 літра і коробкою автомат, з Івано-Франківська до Києва їхати близько 7 годин та 580 кілометрів в один бік. Це, з урахуванням вартості бензину (приблизно 1300 гривень на шлях туди і назад), амортизації авто, оплати водія а головне, витрат часу, робить автоподорож невигідною. У порівнянні з авіаперельотом.



Тому бізнесмени, топ-менеджери компаній, заможні люди з Івано-Франківська все частіше користуються такою авіапослугою.

Цілком очевидно, що й у Луцьку назбирається щотижня понад сто осіб, яким у справах треба їхати до Києва. Дешевше і швидше це буде зробити з допомогою літака.

Відтак, у перспективі, кілька рейсів з Луцька до Києва і назад щотижня (наприклад, як зараз у Івано-Франківську), є цілком реальними, а головне – економічно обґрунтованими для ділових людей.

Улітку ж можлива організація нерегулярних польотів з аеропорту на найбільш популярні туристичні напрямки – у Туреччину, Єгипет чи Чорногорію, як це вже робиться кілька років у франківчан та чернівчан.

* * *

Сьогодні, у досить близькій перспективі, на відміну від попередніх прожектів, будівництво і початок роботи вантажного аеропорту у Луцьку як ніколи може стати реальністю. І не важливо, за які гроші (головне, щоб не державного бюджету України) – китайські, українські з офшорів чи європейські, цей проект буде реалізований.

І тоді історія авіації в столиці Волині, яка нараховує майже століття, розпочне нову сторінку свого розвитку, а Луцьк отримає економічні, іміджеві, транспортні переваги.

Сергій ГРИГОРЕНКО (для ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.