«Я не політик, тому завжди тримаю слово», – депутат Волиньради Леонід Стефанович. ІНТЕРВ’Ю*

Леонід Стефанович – відомий на всю Волинь будівельник, має звання заслуженого, державні нагороди – ордени «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів. Але, каже, це – не головне. Із 2015 року Леонід Стефанович – депутат Волинської обласної ради від Камінь-Каширського району. Його діяльність як підприємця і обранця громади – пов’язана. Адже в облраді Леонід Стефанович – член постійної комісії з питань промисловості, транспорту, зв’язку, паливно-енергетичного комплексу, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства. А у пріоритеті фірми «Житлобуд-2», яку він очолює, – розбудова соціальної інфраструктури Волині.

Тож про підсумки депутатської каденції, вплив пандемії на бізнес та бачення свого місця у політикумі Волині – у розмові Леоніда Стефановича з Інформаційним агентством ВолиньPost.

– Леоніде Степановичу, маємо розмову у непростий для усього світу час, для нашої області – зокрема. Компанія «Житлобуд-2» будує значну частину об’єктів соціальної інфраструктури області. Чи змінила стан справ пандемія?

На щастя, поки нам вдалося не скорочувати ні об’ємів роботи, ні людей. Усім галузям нині важко. Але я радий, що у цей складний час ми завантажені роботою. Думаю, ми обрали правильний шлях: 50% нашої роботи – це виконання держзамовлень, ще половина – будівництво приватного житла.

Коронавірус змусив усіх акумулювати сили, в тому числі і мене – і як депутата, і як підприємця. У період пандемії я допоміг лікарні на значну суму, але особливо нікому про це не розповідав. Люди, які цю допомогу приймали, про це знають, а загалу ця інформація була непотрібною. Я вперше про це говорю у інтерв’ю і навіть ніде не називаю суму.

– Допомогли, ймовірно, як бізнесмен. А як щодо співпраці з мешканцями вашого округу у Камінь-Каширському районі? Як загалом Ви з ними комунікуєте, чи звертаються вони до Вас за допомогою?

Жодного разу я не повернуся з Камінь-Каширського району, щоб не попити чаю чи не посмакувати місцевими грибами чи ягодами. Люди завжди запрошують на гостину, і я завжди із задоволенням спілкуюся з цими людьми. Таке відчуття, ніби я знаю їх все життя. І справді знаю у районі дуже велику кількість людей. Звісно, не знаю особисто кожного, але директорів шкіл, садочків, представників соціальної сфери знаю багатьох.

Люди зверталися, звертаються і, думаю, будуть звертатися. Найчастіше прохання – допомогти на лікування. Як Ви знаєте, кожному депутатові виділяють депутатський фонд, усім однаково. Я особисто за ці роки використовував його якраз здебільшого на допомогу на лікування. Але і цих грошей недостатньо. Багато прохань є від закладів освіти: шкіл і садочків. Вони небагато просять, елементарні прості речі. Я, як маю змогу, допомагаю. Хай невеликі обсяги, але допомагаю. Мені приємно, що протягом цих років я на Новий рік робив подарунки дітям – цукерки. В мене на окрузі майже 4000 діток. Подарунки не дуже дорогі, але хороші.

Допомагаю тамтешнім головам ОТГ. Але якщо їм потрібно щось відремонтувати чи допомогти, я ні разу не звернувся в обласну раду з проханням, для прикладу, виділити 5 квадратів тротуарної плитки чи зробити якогось ліхтаря. Я вважаю, що це нормально. Бо це – у моїх силах без допомоги грошей обласного бюджету. Якщо робити великі проекти, тут, звісно, потрібна підтримка обласної ради. Маю на увазі, наприклад, дороги, освітлення тощо.

У мешканців округу, який я представляю, є, звісно, побутові прохання. Люди також все розуміють. Вони не ставлять захмарних вимог.

Допомагаю тим, чим можу. Як будівельник, я не можу допомогти, наприклад, у юридичних питаннях. Кожен робить те, що знає. У кожного є своя стежина, якою потрібно йти, її берегти, щоб вона була чиста, і не відходити.

Думаю, що я працюю чесно, порядно і ефективно. І надіюся, що такі принципи матиму доти, доки мені вистачить сил.

Як депутат я не можу сказати, що задоволений роботою на 100%. Можна було б набагато більше працювати. Але є і речі які від тебе не залежать.

– А як оцінюєте свою роботу у постійній депутатській комісії і її ефективність загалом?

Комісія виконує свою роботу. Але її робота є поточною, стратегічних рішень ми тут не приймаємо. Ми, звісно, з’ясовуємо якісь моменти, запрошуємо на засідання, якщо необхідно, певні служби. Це звичайна поточна робота, не стратегічна. Ми, депутати, зокрема й ті, хто є членами комісії, маємо працювати на перспективу. Волинь має перспективний план. Він має бути головним орієнтиром.

– До кінця Вашої депутатської каденції – доволі небагато часу. Все ж, чи є якісь проблемні питання, які маєте намір встигнути вирішити для округу, який представляєте у Волиньраді?

Є проблеми, які я бачу, про які мені говорять люди і які, звісно, хотілося б вирішити. Не можу сказати, що це на 100% можливо до кінця каденції. Але це те, на чому важливо наголошувати і намагатися впливати.

Важлива проблема для мого округу та і для Волині загалом – дороги. Зараз на стадії завершення етап укрупнення районів, тому питання стало звучати ще гостріше. І йдеться не тільки про заасфальтовані транспортні артерії, є ж багато і лісових, і польових доріг, які для людей у глибинці дуже важливі. Тому десь треба вирівняти, десь підсипати, десь грейдерувати. Це – скорочення часу на доїзд між селами, це можливість доїхати «швидкій» і так далі.

Друге важливе завдання – налагодити збут сільськогосподарської продукції. Для людей, які з того живуть, це надважливо. Біда, коли виростили, виготовили, а немає де подіти, кому здати. Будувати сьогодні в окрузі молокозавод – це популістська ідея, але варто було б облаштувати пункт збору сільськогосподарської продукції.

Третє, що актуально не лише для Камінь-Каширського району, – проблема сміття на сільських територіях. З цим і селяни звертаються, це бачу і сам. Їдеш сьогодні – хороший ліс, природа, а все засмічується. Як в місті є збір побутових відходів, так само і в селі має бути.

– Ви прийшли до обласної ради «під прапорами» «Солідарності». Тепер вона розпалася. Хтось увійшов до групи «Патріоти Волині». Ви залишилися осторонь?

Так, на початку каденції в обласній раді було 7 фракцій, на сьогодні залишилося чотири. Я нині – позафракційний депутат. Я не можу сказати, що дуже аж дуже близький до партійних поглядів якоїсь із політичних сил. Скажу відверто: я багато будував у Камінь-Каширському районі, від якого я є депутатом, люди мене там знали і були не проти, щоб я став депутатом від району. Президентом на той час був Петро Порошенко, головою облдержадміністрації – Володимир Гунчик, він мене запросив.

Я не писав заяву на вступ в партію і не писав заяву на вихід. «Солідарність» в обласній раді розпалася. Мені ніхто не пропонував переходити в «Патріоти Волині», у нас і зборів не було. Може і були, але я там не був, мене не запрошували. Запрошували перейти в «УКРОП». Але там більшість є і без мене.

Вважаю, що головне – розумно і по совісті діяти, незважаючи на партійну приналежні чи те, на кріслі якої фракції я сидітиму в обласній раді. На мою думку, я правильно і адекватно голосую на сесіях. Я виробничник, будівельник, не політик, тому завжди тримаю слово. Якщо я зроблю не так, як сказав або не зроблю взагалі, то скажуть, що я поганий керівник, поганий бізнесмен. Політики ж часто не дотримуються слова, але це для суспільства звично, нормально. Я ніколи не був і не буду політиком, це не моє.

– Все ж каденція закінчується. Не за горами – вибори. Будете знову балотуватися?

Я нікуди не просився, в жодну партію, ні з ким не вів про це перемовин. Відверто кажучи, ще не вирішив, чи піду взагалі. Поки що я не думав, вагаюся. Можливо, цих виборів і не буде, в Україні – знову спалах коронавірусу. Пандемія яскраво показала, що сьогодні складно щось говорити наперед. Не буду робити різких рухів.

Вважаю, що потрібно розвивати Волинь, незважаючи на те, буду я депутатом чи ні. Я за всі хороші ідеї, за все, що є добре.

До речі, я завжди прислухався до влади, завжди виконував усі доручення, починаючи від радянських часів і донині. Коли стався землетрус в Лєнінакані (Спітакський землетрус 7 грудня 1988 о 12 годині 41 хвилин за місцевим часом на північному заході Вірменської РСР – ред.), ми поїхали відбудовувати. Тоді ж мені точно були неважливі якісь політичні речі чи депутатські «плюси».
Відбудовували і після Чорнобильської трагедії. Коли почалася війна на Сході України, ми також поїхали будувати оборонні споруди. Не відмовлялися. Лише дві фірми з Луцька їздили – «Луцьксантехмонтаж №536» і «Житлобуд-2». Потім, коли медалі давали, – фірм стало трошки більше, хоча ми їх там не бачили. Були ще там, правда, лісівники. Це можу казати на 100%. Ми разом працювали.

Якщо і сьогодні буде стояти питання допомоги країні чи області, я впевнений, що я і мій колектив підемо. Ми живемо в Україні, ми – за Україну і волинський край. Незважаючи на те, буду я у той час депутатом чи ні, як треба буде допомога моя і мого підприємства, то ми її надамо. Без політичного підтексту, як я вже казав.

– Щодо політичних підтекстів… В одному з інтерв’ю 4 роки тому на питання про найбільш незабутній для вас концерт Ви відповіли, що це концерт 95-го кварталу. Сьогодні теж так вважаєте чи вже сприймаєте це через призму політики?

Я нормально ставлюся до всіх концертів. Як «95 квартал» приїжджав до Луцька, я ходив. Я це люблю. Не скажу, що дуже часто по телебаченню дивлюся, але якщо хороший гумор – я дивлюся.

Подобається, звісно, не все. Є хороший, тонкий гумор, а є дещо грубуватий. Сьогодні є хороший гумор, думаю, ви зі мною також погодитеся, це «Дизель Шоу». Красиво грають. Я б не ставив на вагу хто кращий: «95 «квартал» чи «Дизель Шоу». Якби приїхав «Дизель Шоу» – я б пішов. Якби приїхав «95 квартал» – я б також пішов. Я абсолютно не змішую це з політикою, не зауважую те, що звідти вийшов чинний президент Володимир Зеленський. Я дивлюсь на це відсторонено.

– Як депутат і як керівник підприємства, яке будує соціальні об’єкти, Ви спілкуєтеся з виконавчою гілкою влади. Як можете нині її оцінити?

Я можу оцінити позитивно. Поясню. Ті об’єкти, які є, – не є сьогоднішні. Вони були закладені ще до цієї влади, проведені тендери і так далі. При сьогоднішньому губернаторові я не брав участі в жодному тендері. Програм я не бачу. Все поки тримається на тому, що було. Як воно буде – не знаю, планів було багато.
Сподіваємося, що пандемія пройде і буде можливість побачити іншу роботу, крім боротьби з коронавірусом і вирішенням поточних питань.
З Луцьком ми теж працюємо, все йде планово. Працюємо над утепленням шкіл, реконструкцією. На наступний рік я також бачу, що є в планах продовження роботи над енергоефективністю.

– Коронавірус перевіряє на міцність і соціальні об’єкти, які ви будували. Для прикладу, корпус лікарні у Боголюбах. Зараз до нього особлива увага...

Ці об’єкти за будь-яких обставин перевіряє час. Чи то лікарня, чи то школа, чи дитсадок, чи інша будівля. Розбудова соціальної інфраструктури – моє завдання і як депутата, члена профільної комісії, і як будівельника, який має такі можливості.

Щодо медицини, то ми будували обласну дитячу лікарню, дитячу поліклініку на вулиці Спортивній (зараз вулиця Чорновола), Волинський обласний госпіталь для інвалідів війни, брали участь у ремонтних роботах в поліклініці Луцької міської клінічної лікарні №2, добудовували корпус Волинської обласної лікарні. Зараз ми будуємо ФАПи (фельдшерсько-акушерські пункти – ред.). Це нелегка праця, тому, що кожен кабінет окремий – не схожий на інший. У кожного лікарняного закладу – своя специфіка. Недавно ми в онкодиспансері будували томограф. Там бетонні стіни - метр бетону, два томографи будували у міській лікарні. Ліфти міняли в лікарні. На проспекті Волі будували водолікувальний комплекс для воїнів АТО. Робили повністю все. Він сьогодні функціонує. Там є всі процедури пов’язані з лікувальним комплексом. З гордістю говорю як будівельник, що там є досить серйозна соляна шахта , яка зроблена на дуже високому рівні. На сьогодні вона заповнена пацієнтами, які мають легеневі проблеми. Зроблена дуже красиво, естетично.

– За останній рік–півтора добудували деякі довгобуди. Наприклад, школи в Осівцях, Любохинах, не так давно – і школа №27 у Луцьку. Які зараз маєте пріоритетні об’єкти соціальної інфраструктури?

У нас зараз є серйозний об’єкт, який маємо здати в цьому році. Це велика школа в селі Вербка Ковельського району. До діючої школи ми прибудували великий актовий зал, великий критий спортзал, їдальню, бібліотеку і на вулиці великий стадіон з біговими доріжками з сучасним професійним покриттям. Іншу школу ми будуємо в Башликах Ківерцівського району. Це серйозний об’єкт, велика школа. Область вже отримала гроші, ми теж скоро будемо їх мати. Об’єм великий, тому школа буде на наступний рік. У селі Римачі Любомльського району ми добудовуємо до школи великий спортзал, енергозберігаючу котельню на твердому паливі, міняємо всю систему опалення. Теж велика серйозна робота.

Є проекти з будівництва декількох амбулаторій: це у Камінь-Каширському районі три ФАПи, у Любешівському районі, в Ківерцівському районі – 2. Ми їх маємо закінчити до першого вересня.

Ще будемо підписувати угоду (виграли тендер) по програмі енергозбереження НЕФКО. Йдеться про утеплення шкіл, садочків у Луцьку.

Є об’єкт, на якому робимо велику реконструкцію у Старому місті в Луцьку. Це вежа князів Чорторийських. Тут 90% фінансування – це гроші Європейського Союзу, 10% - гроші міста. Ми навіть цілу зиму там мали роботу. І місто, і Євросоюз там оплачують без проблем.

– Як з фінансуванням зараз загалом? Все йде за планом чи є затримки? Все-таки сьогодні основні зусилля спрямували на боротьбу з коронавірусом.

Затримки з фінансуванням були щороку. Фінансування будівництва відбувалося традиційно в кінці літа. Минулого року будівельники не освоїли всіх коштів, повернули. Мені як громадянину, як жителю області і як депутату дуже шкода, що втратили ці гроші. Це було б для Волині два чи три садочки. Я нікого конкретно не звинувачую, просто треба було працювати краще і було б все нормально. Цифри я не знаю, хоча й депутат, але назвати точну цифру не можу. Я вважаю, що це категорично неправильно: коли вже виділили гроші і вони є на рахунках області, повертати ці гроші назад до Києва як невикористані… Минулоріч і зими не було, і в грудні можна було працювати… Я давно на будівництві, але такого ніколи не було. Було по різному, але ми знали, ми були впевнені, що гроші надійдуть.

Що головне в будівництві? Не міняти на ходу правила гри. Цього ніхто не любить. Якщо ми впевнені, що ці кошти надійдуть в травні чи в червні – це буде правильна робота. Сьогодні такої 100% впевненості немає. Сьогодні багато «гріхів» будуть списувати на коронавірус. Бо ж, мовляв, той не працює, той дистанційно і так далі. Але я вважаю, що будівництво сьогодні треба продовжувати і підтримувати за будь-яких умов. Ми і так в кризі, а якщо зупинити будівництво, не вкладати у нього, то буде ще гірше. Будівництво ж тягне за собою декілька професій. Якщо людина купили квартиру, то вона купить і посуд, подушку, меблі. Може не все відразу купить, але купить. Це для прикладу, образно, звісно. Держава також має про це знати.

Станом на зараз не можу сказати, що маємо проблеми з фінансуванням. Вірю, що і далі так буде продовжуватися, бо до першого вересня потрібно ці здати більшість об’єктів.

Як я вже казав раніше, час перевіряє нашу роботу. То і про мою роботу як будівельника на соціальних об’єктах, і про мою роботу як депутата. Тому за будь-яких умов мені важливо працювати на совість.

Спілкувалася Іванна РУДИШИН


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.