Ніколи б не подумала, що сусіди можуть бути друзями, – мешканка ЖК «Супернова» Катерина Гуменюк. ФОТО

– Я корінна лучанка, – з гордістю говорить Катерина Гуменюк. – Тут я народилася, постійно проживала. І з чоловіком нас звів Луцьк.

Познайомилася Катерина зі своїм чоловіком Андрієм фактично за пів кроку до випуску з університету, де здобула фах бухгалтера. Дівчина саме складала державні іспити і після завершення останнього в компанії спільних знайомих зустріла своє кохання. Так усе закрутилося – одруження, діти… Старшій донечці Вікторії вже 6 років, молодшому Марку – 11 місяців.

Ми завітали в гості до лучан і дізналися про те, чим живе сім’я, про улюблене місце в Луцьку, чому жити «під дахом» – насолода і до чого тут битва котів та собак.

Наче за велінням долі

– Незадовго до того, коли дізналися про вагітність, ми почали шукати житло, адже на той момент мешкали з батьками. Варіантів було безліч, але хотіли передусім оселю, де би наші діти почували себе в безпеці. Саме таких пропозицій, де не було б швидкісних доріг, із закритою територією, відгородженим паркінгом, якісним дитячим майданчиком та власним паркомісцем на первинному ринку виявилося не так вже й багато.

Саме тоді молода сім’я натрапила в інтернеті на проєкт житлового комплексу «Супернова» від Будівельної компанії «Інвестор».

– Чоловік поїхав оглядати територію. Будівництво тільки розпочалося. Ми дуже швидко зупинилися на цьому варіанті і були одними з перших власників квартир. Потім часто приїжджали, спостерігали за ходом будівництва... От уже пів року ми живемо в третьому «зірковому» будинку і, чесно кажучи, не було жодної миті, коли пошкодували.

З «Інвестором» Катерину Гуменюк поєднує не лише власний омріяний куточок. Тут, за її словами, знайшла більше, ніж роботу. До того ж, знання усіх нюансів стосовно житлового комплексу, які лучанка пам'ятала не з написаного в мережі, неабияк допомагали працювати з клієнтами.

– Вийшло так, що дівчина, котра працювала менеджером в «Інвесторі», пішла в декрет, і я отримала пропозицію щодо роботи. Навіть не можу пояснити те відчуття, коли живеш і працюєш в одному місці, класному місці. До тебе приходять клієнти, а ти в таких радісних емоціях про все розповідаєш! А як приємно, коли вони потім купували квартири і підходили подякувати, сказати щось на кшталт «тут все чудово, ви були праві»! Це ніби доля звела нас з «Інвестором». Не подумайте, я не спеціально нахвалюю. Направду от не можу пригадати навіть якийсь мінус.

Старе місто, як на долоні

Поки розмовляємо, увагу привертають не лише двійко малих активних бешкетників, а й вікна через які оселя просто таки переповнена світлом. Чи, якщо точніше, вид із вікон. Із кухні-студії можна милуватися панорамою Старого міста. Здається, що до лютеранської кірхи можна торкнутися рукою.

– Наші друзі після побаченого в один голос казали: «Будемо приїжджати до вас пити каву і милуватися». Увечері все виблискує вогнями, вранці чути щебет птахів з ботанічного саду… Взимку взагалі місто наче міняється, його огортає щось казкове.

Сама ж Катерина Гуменюк поки не завжди має можливість, наприклад, почати ранок із кави. Марко, зізнається лучанка, прокидається зрання. Хлопчику цікаво все і під час розмови він встиг вивчити не лише «новеньких» в квартирі, а й намотати декілька кіл довкола.

– Звичайно, поки жили з батьками було легше, бо ті допомагали нам з дітьми. Ще коли нас було троє, якось тіснилися, але вчотирьох… Своє житло є своє житло. Зараз мені чоловік допомагає, тому годинку-дві я можу знайти для себе – йду на б’юті-процедури чи просто маю змогу побути в тиші. Коли у тебе двоє дітей, тиша – розкіш.

Власниця квартири зізналася (чоловік ще не знає про цей задум), що планує купити крісло-гойдалку – сидіти і споглядати як живе Луцьк.

До карантину родину застати вдома було ще тим завданням. У цьому домі дотримуються принципу «Рух – це життя».

– Ми не любимо сидіти вдома. Якщо дозволяє погода, ми постійно гуляємо. Ми завжди в якихось активностях, чоловік любить гуляти, ми любимо гуляти. Найчастіше в Центральному парку культури та відпочинку, на вулиці Лесі Українки. Щоправда, Вікторії це заняття не дуже до душі, у неї завжди стомлюються ніжки і вона хоче в квартиру, робити сальто на своєму улюбленому зеленому дивані.

А сальто того дня ми таки бачили. І не раз!

«Ніколи б раніше не подумала, що сусіди можуть бути друзями»

– У нас дуже хороші сусіди. Ми дружимо, спілкуємося, наші дітки постійно гуляють разом. Мабуть, всі люди, що живуть в «Супернові» – позитивні, таке у мене склалося враження. Приємно, що постійно усі посміхаються одне одному, вітаються. Чоловік мій нещодавно згадував, мовляв, іде, а з ним всі вітаються, хоч можуть бути незнайомі. Ніколи б раніше не подумала, що сусіди можуть бути друзями.

Не обійшлося у житті й без курйозів. Торік забудовник влаштував для мешканців «Супернови» День Святого Миколая. На святкування прийшло більше 40 дітей разом із батьками та іншими родичами. До свята прикрасили живу ялинку, яку згодом висадити на території комплексу. Поруч із деревом для дітей влаштували розважальну програму з конкурсами, перевтіленнями, малюнками та пригадуванням добрих справ за рік.

– Ялинка була чималою (приблизно 3 метри), тому не витримала пересадки і зів’янула. Вона досі лежить внизу (сміється). Але ми з сусідами дуже хочемо це діло виправити, щоб до наступного року діти гралися вже біля висадженого деревця. Взагалі якщо в когось є ідея, то всі мешканці «за», підтримують ініціативи, це дуже класно. Знаю, що й у мешканців «Юпітера» все так само гармонійно і дружно.

Певний час Катерина була головою ОСББ у третьому будинку. Каже, хоч і не хотіла брати на плечі таку відповідальність та все ж зважилася задля того, аби мешканці якомога швидше обжилися та почували себе комфортно.

– Чесно кажучи, згодом із дітьми справлятися з цими обов’язками стало важко. Мене дуже виручила наша Тетяна Олегівна (авт. – Ляшенко, голова житлово-будівельного кооперативу «Супернова»). Але я буду допомагати. Усе-таки місце, де ти живеш, повинне бути найкращим.

Не модель, а каратистка

Старша донька Вікторія теж знайшла чимало друзів у «Супернові» та своє улюблене місце.

– Я люблю спортивний майданчик біля будинку, робити там всякі вправи, бігати. І друзів в мене тут багато: Поля, Єва, Вероніка, Христина, Емма, Рома, Артур, Іллюша, Максим, Паша, – заледве встигає перерахувати на пальцях маленька лучанка. – Але ми любимо без хлопців грати, бо вони вредні. Сміємося з хлопців. От вчора Іллюша хотів вийти гуляти в піжамі.

Невдовзі дівчинка піде у перший клас 14-ї гімназії, що знаходиться поблизу житлового комплексу.

– Хочу носити портфелик, – сором’язливо говорить Віка. Тим часом мама додає: «Якщо карантин дозволить».

За словами Катерини Гуменюк, діти сусідів також навчаються у гімназії, тож один одного зможуть перестрахувати в разі потреби – забрати чи провести маленьких школяриків.

6-річна Віка – дуже активна, із розкішним волоссям кольору пшениці, радо позує на камеру. Однак дівчинка, попри такі дані, хоче стати не моделлю, а… Каратисткою!

– Буду каратессою. Я люблю бити Артема, тата і всіх хлопців! Але не дівчаток, їх бити не можна.

Біла кухня та зелені акценти

Сім’я мешкає у дворівневій квартирі житлового комплексу «Супернова». На першому поверсі – біла кухня, що плавно переходить в обідню зону з розлогим столом на 6 персон та вітальню із величезним зеленим диваном і столиком для кавувань. На другому – ванна кімната, дитяча та спальня. Не можна не звернути увагу й на високі стелі, що сягають 2,9 метра. Дизайн квартири розробляла луцька компанія «Isbelab».

– Вони з розмови вловили всі моменти, які б ми хотіли втілити в квартирі. Зараз усе готове на 90%, лишилося додати певні деталі, як от картини. Зокрема, це стосується акцентів зеленого кольору. Спальню, наприклад, нам зробили за перший раз і ми нічого не змінювали. Це – воно. А от дитячу довелося трохи переробити, бо на той час ми не планували ще одну дитину, тому спочатку була фіолетова дитяча, а потім перефарбували її в приглушений зелений, щоб було більш нейтрально. І так менше видно плями (сміється).

– Тут захована жирафа, – показує малюнок на стіні своєї кімнати Віка. – Я люблю свою кімнату, але найбільше – ліжко, бо я там на другому поверсі, – задоволено додає дівчинка.

У квартирі – багато простору, який візуально збільшують у численні дзеркала, і при цьому чимало місця для речей. В обідній зоні та у ванній кімнаті – картини з моху від студії «MAiSTERNA», яку заснувала Дана Спасовська. На той час це була найбільша робота майстрині.

Багато господинь оминають білий колір, якщо це стосується кухні, мовляв, це зовсім непрактично. У той же час, в цій квартирі вона повністю біла.

– Зазвичай готую я, але Андрій допомагає. Але от коли в квартирі батьків була біла кухня, я казала, що ніколи не поставлю собі таку. Чому? Бо на ній було видно хто що готував (сміється). Як бачите, тепер у нас біла кухня!

Із домашніх улюбленців в оселі – рибки. Про них мріяла 6-річна донька.

– Вона хотіла, а мама годує, – додає Катерина.

Тепер у дівчинки інша мрія – пес.

– Доня хоче мопса, тато хоче кота, а мамі лишилися рибки, – зітхає господарка помешкання.

Тим часом наймолодшого члена сім’ї втомила наша увага – гості гостями, а денний сон – за розкладом.

– Заходьте на каву і вид. Я знаю, що вам сподобалося, – посміхається лучанка, проводячи нас до ліфта.

Розмовляла Надія МІЩУК
Фото – Ігоря Дині

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.