«Мій перший робочий політ був буквально першим у житті»: стюардеса з Волині – про міфи, коронавірус та яйця на борту

Мабуть, тепер важко знайти людину, котра ні разу в житті не подорожувала. Є й такі, хто не уявляє життя без мандрівок, віддаючи останні гроші за квиток на лоукост. А є когорта людей, котра свою жагу до подорожей трансформувала у роботу, аби і бачити світ, і заробляти.

Наталія Шпанюк – родом із селища Маневичі. Раніше дівчина уявляла себе, підкоривши факультет видавничої справи і редагування спочатку у рідному СНУ імені Лесі Українки, згодом – у столичному КПІ, лише у медіасфері. І не тільки уявляла, а й завойовувала найіменитіші телеканали країни. Нова професія наче звалилася з полиці потяга «Укрзалізниці», – під час мандрівки дівчина познайомилася зі стюардесою. Відтоді думка про небо не давала спокою. Із травня 2019 року Наталія скоряє висоти у складі екіпажу найбільшого авіаперевізника нашої країни – Міжнародних Авіаліній України.

Жартує, що тепер, якщо хтось із близьких забув про свято, можна довго не думати над подарунком – купити сережки, брелок чи браслет з літачком.

Бортпровідниця розповіла Інформаційному агентству ВолиньРost про те, чому стюардеси мають бути вищими 164 сантиметрів, чому завжди під час рейсу треба одягати годинник із секундними позначками, чи має екіпаж кодове слово в разі екстреної ситуації, як катастрофа у Тегерані вплинула на роботу, чому не варто пити перед польотом та чи можна відчинити двері на борту літака в небі.

– Ти навчалася на видавничій справі у Луцьку, потім – у Києві. Працювала у журналістиці, зокрема, на відомих телеканалах. У який момент і чому вирішила, що хочеш кардинально змінити все і стати бортпровідницею?

– Мрією це ніколи не було. Зважаючи на наш регіон, авіація – не та сфера, що у всіх звучить у вухах і про яку багато чого знають. Свою мрію я реалізувала, відпрацювавши на телеканалах «1+1», «Україна».

Ще у студентські роки якось їхала потягом (ніщо так не зближує людей, як «Укрзалізниця»), розговорилася з дівчинкою. Як виявилося, вона була стюардесою (хоча немає поняття «стюардеса», є «бортпровідник»). Мене зацікавила її розповідь, почала дізнаватися що і до чого, як тривають відбори, готувала свій організм, адже потрібно мати ідеальне здоров’я, аби так часто літати. Чесно кажучи, було дуже важко змінювати сферу, бо я неймовірно любила те, що робила, мені подобалися мої колеги, але… Краще у житті щось спробувати і шкодувати, аніж потім озиратися назад і думати: «А що якби…».

– Потрібно пройти спеціальне навчання, аби бути бортпровідником? Із яких етапів складається підготовка?

– Насамперед потрібно заповнити заявку на сайті компанії. Дуже важливо «вписатися» у зазначені параметри. Зокрема, дівчата повинні бути 164-175 сантиметрів зростом, хлопці – 170-185 сантиметрів. Чому так? Усе просто – бортпровідник повинен діставати до багажних поличок, аби їх закрити. Також на видимих частинах тіла не має бути шрамів, татуювань, пірсингу. Під час набору вираховують індекс маси тіла.

Потрібно вміти плавати – мінімум 50 метрів без допоміжних плавзасобів (не сумнівайтеся, це перевірять). На жодному літаку немає парашутів, як усі думають. Аварійні ситуації адаптовані – це або приземлення, або приводнення. Якщо відбувається аварійна посадка на воду, хто всіх рятує? Бортпровідники! Звідси й обов’язкова вимога вміти плавати.

Далі тебе запрошують на співбесіду, що відбувається у кілька етапів – індивідуально, з групою, із психологом, розмова з викладачем англійською. Тебе намагаються ставити у найрізноманітніші кризові ситуації, ставити неочікувані питання, при цьому аналізувати твою поведінку, міміку, вміння на ходу перемикатися на іншу мову в розмові.

Наступна сходинка – медкомісія. Медкомісія у прямому сенсі перевіряє з голови до п’ят. Найбільше всі бояться ЛОРа, оскільки у нашій професії «вухо-горло-ніс» – найважливіше. Вето – хронічний гайморит, викривлена носова перетинка, адже в один прекрасний момент ти можеш приземлитися без барабанних перетинок. Знаю, що дівчата робили собі операції, вирівнювали носову перетинку і поверталися. Перевіряли й вестибулярний апарат – тебе садять у спеціальне крісло, закріплюють, крутять в один бік, в інший (так десь 3 хвилини), у цей час ти маєш говорити, адекватно відповідати на питання, котрі тобі ставить лікар. Потім це крісло зупиняють, ти повинен добре себе почувати, знову ж таки говорити і ще й прямо пройтися.

Потім тебе садять за парту на навчання, що триває 1,5 місяця в середньому. Спочатку проходиш теоретичну базу – будову літака, аварійно-рятувальне обладнання, уніфіковані команди тощо. Опісля – складаєш іспит.

Наступний етап – практична підготовка. Наприклад, було заняття в басейні, у літаку, де ми стрибали з трапа, відпрацьовували аварійні команди й евакуацію пасажирів в різних аварійних ситуаціях. Ще проходили заняття з авіаційної безпеки, вивчали перевезення небезпечних вантажів.

– Чи були польоти-стажування?

– У бортпровідників має бути у середньому 30 годин стажерських рейсів з інструктором. Тобі видають свідоцтво на конкретний тип повітряного судна. У МАУ це – Boeing 737, Boeing 767, Boeing 777, Embraer. Я поки літаю на Boeing 737, це – середньомагістральні літаки.

У нас немає жодного навчального закладу, що вчить бортпровідників. Кожна авіакомпанія займається цим самостійно, у кожної є свої вимоги.

– Як визначають, куди полетить бортпровідниця?

– Ми знаємо це заздалегідь. Відділ планування складає графік на місяць. Зазвичай, ми бачимо новий графік у 20-х числах. За країнами ти незакріплений (перемішані всі напрямки), за екіпажем також. Фактично у тебе постійно нові колеги. Зокрема, я у березні – «королева Тель-Авівів» (авт. – сміється).

– Пам’ятаєш свій перший політ? Яким він був? Було лячно?

– Коли ми проходимо навчання, то кожен має відлітати свій оглядовий рейс (як спостерігач). У мене він був у Прагу. Тоді я взагалі вперше летіла літаком. Я не боялася висоти, проте хвилювалась, як відреагує організм на політ, перепад тиску.

– Як щодо ейджизму? Є конкретно визначений вік, до якого можна бути стюардесою?

– В українських авіакомпаніях вимагають, як мінімум, мати диплом бакалавра. Якщо ти вперше йдеш працювати бортпровідником, вік повинен бути в межах 21-30 років. Якщо досвід є, то можеш подавати заявку й пізніше.

Знаю, що в ОАЕ у бортпровідники беруть з 18 років. Є країни, де навпаки схиляються до думки, що чим старший працівник, тим краще. Це пояснюють тим, що старші більше готові брати на себе відповідальність за інших людей.

– Які вимоги до зовнішнього вигляду бортпровідниці?

– Знову ж таки, у кожної компанії є свої вимоги. У МАУ є статут зовнішнього вигляду. Бортпровідникам не можна робити мелірувань, балаяжів, лише однотонне волосся природніх відтінків. Навіть якщо у тебе є сивина, її треба обов’язково зафарбувати. Якщо ти хочеш коротку стрижку – не проблема, проте твоє каре не повинно торкатися комірця форми. Довге волосся треба зачісувати у пучок, робити зачіски типу «мушля». Не можна крутити локони. Чубчик не повинен закривати очі.

Бортпровідницям не можна нарощувати вії, робити яскравий татуаж брів. Серед обов’язкових елементів макіяжу – тональна основа, тіні, стрілки, рум’яна, пудра і червона помада природних підтінків. Нігті – нюдові, френч або червоні під колі помади.

Можна одягати лише сережки-гвіздочки діаметром 0,5 сантиметра (із перлинкою, прозорим камінчиком чи відтінків синього) чи сережки з англійським замком. Підвіски дозволяють. Обов’язково на руці повинен бути годинник (сірий, сріблястий, золотистий, чорний, темно-синій без камінчиків, діаметром 3 сантиметри для дівчат) зі всіма цифрами та позначками на секунди. Можна й Apple Watch. Це пов’язане з тим, що у разі надзвичайної ситуації в літаку екіпаж звіряє години і діє посекундно. У разі пожежі, наприклад, літак згорає до корпусу за 90 секунд.

Колготки мають бути лише тілесні, природних відтінків. Багато хто купує компресійні, адже постійні перепади тиску негативно впливають на судини.

У бортпровідників вибір одягу невеликий – форма або форма. Є три комплекти: літня, демісезонна і зимова. Кожен із них потрібно носити у визначені терміни. Розкомплектовувати елементи форми ми не маємо права. Тобто, доки ти не дійшов додому, не можеш зняти шалик чи стерти на ходу червону помаду. Туфлі треба вдягати чорні, шкіряні, не лакові, без різноманітної фурнітури, із підборами 3-5 сантиметрів. Те ж стосується зимового взуття, воно має бути до колін. Пласка підошва – табу. Бортпровідниці на шпильках у літаку бувають лише в фільмах. Валізи повинні відповідати розмірам ручної поклажі, колір – чорний або темно-синій.

– Що їдять бортпровідники?

– Харчування нам компанія забезпечує. Меню змінюється відповідно до сезону. Цікавий факт: у пілотів завжди різне харчування. Якщо один їсть, наприклад, курку, то інший – рибу. Прийом їжі вони здійснюють неодночасно. Це пов’язано з тим, що якщо один, скажімо, отруївся, йому стало зле, то інший зможе посадити літак.

– На якому рівні треба «спік інгліш», щоб бути стюардесою?

– Обов’язково треба володіти українською, російською та англійською на рівні Intermediate. Звичайно, знання інших мов – твій плюс.

– Що входить у твої обов’язки?

– Якщо казати простими словами, то коли заходиш на борт ти і мама, і нянька, і психолог, і економіст, і бухгалтер, і діловод, і лікар. Ми повинні бути готовими робити непрямий масаж серця і приймати стрімкі пологи. Та, звичайно, найголовніший наш обов’язок – безпека пасажирів на борту.

– Непередбачувані ситуації у твою зміну були?

– Було, що жінці стало дуже зле, ми попередили командира й уже були готові до вимушеної посадки в найближчому аеропорту. Дякувати Богу, ми її привели до тями, використали кисневий балон і та долетіла до Києва.

– У разі «чепе» є кодові слова для спілкування з екіпажем?

– Є код доступу до кабіни пілотів, який знають лише бортпровідники. Є кодове слово, котре називає командир на передпольотному брифінгу. Щоразу воно інше. Окрім того, лише ми знаємо, де знаходиться ключ від кабіни пілотів.

– Де вже встигла побувати? Куди найбільше любиш літати?

– У перші два тижні ти ще рахуєш країни, куди літаєш. А потім… Буває прилітаєш у Київ, на контролі питають звідки наш рейс повернувся, а ти такий про себе: «Звідки ми прилетіли? А-а-а… Рим? Рим!».

Любов всього життя – Грузія. Грузія – це надзвичайно привітні та ввічливі люди, чисті вулиці, смачна кухня. У Грузії завжди є на що подивитися і куди сходити. Бортпровідниці жартують, що нашим чоловікам важко переплюнути грузинів, бо там кілька разів покличуть заміж, насиплють компліментів, а потім ще скажуть: «Девушки, куда смотрят ваши мужчіни?».

Узагалі у нас найпрекрасніший краєвид з офісу. Світанки неймовірні! Коли бачиш світанок, то забуваєш, що летиш вже 8 годин, виглядаєш, наче Джокер. Рейс ніколи не буває схожим на попередній.

– Курйози теж, напевно, трапляються…

– Було, що пасажир летів у Баку і проніс на борт ящик яєць. Ти переконуєш чоловіка, якщо він покладе ті яйця на багажну полицю, то їх затиснуть валізи і все буде капати на голову йому та іншим пасажирам. Чоловік поставив яйця під переднє крісло і тримав їх. Не знаю чи він їх довіз (авт. – сміється).

– І мандрівників, і членів екіпажу нерідко турбує проблема джетлагу – поганого самопочуття через швидку зміну часових поясів. Як із цим боротися?

– Це більше відчувають ті, хто літає на далекомагістральних бортах, наприклад, у Нью-Йорк. Немає єдиного рецепту як переналаштувати свій організм. Хтось відразу йде спати у готель і не встає, хтось поспить і йде дивитися місто. Є люди, які п’ють гормон сну – мелатонін. Для мене основне – поспати перед рейсом і після рейсу. Коли ми прилітаємо у країну, де різниця у часі 1-4 години, то орієнтуємося на київський час.

– Де живуть члени екіпажу у проміжках між перельотами?

– Усі думають, що якщо ти бортпровідник, то побачиш увесь світ. Це не так. Є рейси розворотні (коли прилітаємо, висаджуємо пасажирів, коротка стоянка, забираємо нових пасажирів й повертаємося назад), а є, як ми називаємо, «засилочні» рейси, коли ти повноцінно проводиш добу в певній країні. У другому випадку компанія забезпечує житло.

Для нас вираховують графік робочого часу і часу відпочинку.
Робочий час у нас складається із передпольотного, польотного і післяпольотного. При цьому робочий час не повинен перевищувати 12 годин, польотний – 9 годин за добу.

– Вихідні «як у людей» в тебе бувають?

– Ні. Новий рік, наприклад, я зустрічала в Одесі з дитячим шампанським і мандаринками (нам вживати алкоголь не можна), бо в останній момент мені змінили графік і довелося летіти. У бортпровідників немає такого поняття, як державні вихідні.

– Яка зарплата у бортпровідника? Від чого вона залежить?

– У нас є ставка, години нальоту, відрядження (це кожна країна, у яку ти літаєш) і преміальні. З цього складається заробітна плата. Стабільної суми немає. Ти заробляєш менше взимку і більше влітку, залежно від кількості і напрямків рейсів.

– Що категорично не можна брати з собою на борт?

– Вибухонебезпечні предмети, зброю, навіть якщо це її імітація – дитячий пістолетик, запальничка у формі пістолета, колючо-ріжучі предмети.

– Пасажири просять номер телефону?

– Думаю, що ці ситуації були в кожного бортпровідника чи бортпровідниці. Хтось дає телефон, хтось ввічливо відмовляється. Насправді у багатьох на землі є сім’ї, друга половинка.

– Як заспокоїти людину, котра боїться летіти?

– Таких пасажирів, зазвичай, помітно ще зі входу на літак. Переважно вони розгублені, у них бігають очі. Ти пояснюєш людині, що, незважаючи ні на що, літак – найбезпечніший вид транспорту. Буває, що пасажири просять посадити їх біля проходу, а не біля ілюмінатора, аби не бачити висоти. Головне переконати пасажира, що перед польотом не варто вживати алкоголь. Організм на висоті реагує на алкоголь абсолютно інакше, ти п’янієш набагато швидше.

– Знаю, що наступного дня після катастрофи літака МАУ у Тегерані, ти мала бути саме там. Вочевидь, після того небезпеку професії стала відчувати гостріше. Розкажи, чи є страх за своє життя?

– Я літала з пілотами того рейсу…

Страху заходити на борт немає. Ти як не боявся літати, так і не боїшся. Після катастрофи у всіх був величезний шок… Сказати, що ми були в шоці і просто у стані трансу йшли на рейси – це нічого не сказати… Кожен із бортпровідників літав у Тегеран і після катастрофи перекладав на себе оце «Там міг бути я…». Люди опинилися не в тому місці не в той час, стали заручниками чужих політичних ігор. Це дуже нечесно. Багато людських життів в один момент… не стало.

– Тепер світ зіткнувся з новою проблемою – коронавірусом, головним осередком епідемії якого є китайська провінція Хубей. Пасажирів перевіряють? Екіпаж ходить у засобах захисту?

– Нам видають захисні маски, рукавички та дизрозчини. Поки що у Рим виконуємо рейси у звичному режимі. Передбачили, що коли літак прилітає з країни, де спалах коронавірусу, рейс зустрічає лікар-епідеміолог та його помічник. Пасажирам міряють температуру, запитують про самопочуття. Якщо ж будуть пасажири із симптомами, схожими на коронавірус, літак відбуксовуватимуть на санітарне місце стоянки. Харчування, що завантажують на борт, проходить підвищений рівень стерилізації. В аеропортах застосовують засоби захисту. Ретельніше очищають й наземний транспорт, який обслуговує борти.

– У фільмах часто показують сцени, коли пасажир відкриває двері під час польоту і літак падає. На ділі таке можливо?

– Навіть якщо ти Халк або летиш із компанією друзів-Халків, то зробити це нереально. Справа в тому, що у літаку штучно підтримується рівень тиску і кисню. Під час польоту тиск усередині в літаку значно перевищує зовнішній атмосферний тиск, тому фізично відчинити двері повітряного судна під час польоту неможливо.

– Є якийсь секрет, аби безоплатно пересісти на ліпші місця у літаку?

– Коли ти вже на борту літака, то не можеш пересісти у бізнес-клас. Це можна зробити під час купівлі квитка. На борту за окрему плату можна попросити місце підвищеного комфорту – це 4-ий ряд і біля аварійних виходів на крило. Ми можемо пересадити за проханням пасажирів до рідних, якщо система «розкидала» місця у різних частинах літака, пересадити далі від ілюмінатора, якщо, наприклад, пасажир боїться літати.

– Існує традиція аплодувати пілотам під час злету та посадки, але думки стосовно цього дуже розділяються. Пілот взагалі чує ці оплески?

– Таку традицію можна спостерігати серед слов’ян. Пілоти цих оплесків не чують, оскільки двері кабіни пілотів герметично зачинені. На мою думку, звичка аплодувати – не дуже хороша й доречна. Літак торкнувся землі, але фактично рейс ще не закінчився, літак на шаленій швидкості їде, але ти аплодуєш. Якщо, не дай Бог, виникне, наприклад, пожежа на борту, то за оплесками пасажири можуть не почути аварійних команд, що розпочалася евакуація.

Зліт і посадка – завжди найвідповідальніші моменти польоту. Тому уважно послухайте, навіть якщо це не перший ваш політ, коли бортпровідники демонструють, де розміщено аварійно-рятувальне обладнання, аварійні виходи і зніміть-таки на цей час навушники.
А якщо після посадки хочете подякувати пілоту, передайте ці слова бортпровідникам. Ми обов’язково перекажемо все пілотам.

– У вашій сфері є професійні забобони? Віриш у них?

– Їх багато! Із найпоширеніших: перед польотом не можна пришивати ґудзик – це до важкого рейсу; не виносити сміття у день польоту, бо буде важкий рейс; не фотографуватися з усім екіпажем у формі безпосередньо перед відльотом.

Не можу сказати, що я людина забобонна, але ґудзики перед вильотом таки не пришиваю.

Надія МІЩУК
Фото – Ігоря ДИНІ та з архіву Наталії ШПАНЮК
Передрук заборонений

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.