Кіно і Луцьк. 100 років великого екрану в місті

Тема кіно на великому екрані у Луцьку знову в усіх на вустах: найбільший кінотеатр «Промінь» продали приватному інвестору, а у спальному районі міста будують новий розважальний комплекс, де, окрім всього іншого, обіцяють аж чотири кінозали.

Не дивлячись на те, що останні роки лучани явно були обділені можливістю вибору «куди піти в кіно?», історія масової демонстрації кіно у Луцьку налічує більш ніж 100 років.

Кінотеатри як місця масового перегляду фільмів процвітали, доки не винайшли відеомагнітофони, які увійшли у масовий вжиток. Люди стали дивитися кіно вдома. Тільки після винайдення технологій, які важко застосувати в домашніх умовах, кіно знову стало модно дивитися в кінотеатрах.

ЕЛЕКТРОТЕАТРИ ТА НІМЕ КІНО

Перше у світі кіно називалося «сінематографом Люм’єра». Це був апарат, на якому крутили стрічки довжиною кільканадцять метрів. Апарат проектував зображення на екран. Картинка в перших апаратів була нестабільною і трохи пришвидшеною. Звуку не було. Тому під час показів зазвичай кілька музикантів забезпечували музичний супровід. Сеанси тривали 10-20 хвилин.

Перший публічний показ цих, як тоді називали, «живих картин» (або «ілюзіонів», або ж «чарівного ліхтаря») відбувся в грудні 1895 року в Парижі. Вже наступного року апарат з’явився і в Російській імперії. Перші підприємці купували собі установку Люм’єра з кількома «фільмами» у комплекті.

Ось таким був один з перших фільмів:



За кілька років у містах по всій імперії почали з’являтися стаціонарні установки для показу «живих картин». Сам апарат зазвичай розташовувався в іншій кімнаті й проектував світло через отвір у стіні на екран. Стаціонарні сінематографи стали називати електротеатрами.

Відомо, коли почали показувати кіно у Луцьку: це 1908 рік. До нього було причетне так зване «Луцьке товариство тверезості». Аби залучати людей до безалкогольних акцій, товариство використовувало показ «живих картин». У них була пересувна установка, яку часто використовували у дерев’яному літньому театрі, який розташовувався на місці теперішньої луцької школи №8, що біля Старого ринку.

Взимку 1909 року товариство вирішило зробити покази стаціонарними. Вони орендували зал на першому поверсі житлового приміщення на перетині сьогоднішніх вулиць Ковельської та Лесі Українки. В залі було 80 місць, половина із яких сидячі. Цей перший стаціонарний кінотеатр Луцька не мав назви. Він проіснував всього півтора року.


Для роботи кінотеатрів потрібна була електрика. Перша в місті електростанція стояла на перетині теперішніх вулиць Ковельської та Романюка. Тому електротеатри мусили розташовуватися неподалік.

У 1909-1910 роках член Луцької міської думи Л. Ельберт, який відповідав за культуру, частково за власні кошти, частково за міські відкрив великий електротеатр «Оріон» на вулиці Шпитальній (тепер Богдана Хмельницького). На його місці сьогодні – обласний театр ляльок. «Оріон» мав 300 місць, вестибюль, апаратну і невелику сцену.

Вже у 1911 році в Луцьку відкрилися ще два електротеатри з досить популярними на той час назвами – «Ренесанс» і «Модерн», які розташовувалися на перших поверхах комерційних будинків на головній вулиці міста – Шосейній (тепер вулиця Лесі Українки). Будинки з кінотеатрами стояли трохи вище від так званих будинків Кронштейнів, які збудували члени однієї з найбагатших луцьких єврейських родин.


П’ятий електротеатр мав назву «Замок Любарта». Його збудували у 1916 році в самому замку за кошти військових. Це був дерев’яний літній театр, в якому паралельно із виставами показували «живі картини».

ПОЛЬСЬКІ КІНОТЕАТРИ ТА ДІСНЕЇВСЬКІ МУЛЬТИКИ

Після Першої світової війни у Луцьку з’явилися нові кінотеатри. Спочатку вони нічим особливим не відрізнявся від електротеатрів. Хіба кіноапарати були сучаснішими.

Але з кінця 1920-х років їх уже можна назвати повноцінними кінотеатрами, адже в прокаті з’явилися стрічки зі звуком, а самі стаціонарні приміщення вже були розраховані на кількасот місць.

у 1920-х роках електротеатр «Оріон» захотіли розширити. Архітектор К. Школьницький зробив проект добудови. Там вирішили влаштувати великий міський кінотеатр. Його відкрили 10 травня 1925 року. В «Міському», окрім кіно, відбувалися вистави Луцького міського театру імені Юліуша Словацького.


Кінотеатр «Чари» знаходився на вулиці Генріка Сенкевича (тепер Богдана Хмельницького) поруч із міським. Це був дорогий кінотеатр на кілька десятків місць із денними та нічними сеансами. Але він занепав, і на кінець 1920-х «Чар» уже не було. Правда, будівля збереглася до нашого часу – це будинок неподалік приміщення мерії, в якому розміщений магазин «Місто», на розі вулиць Богдана Хмельницького і Кривий Вал.



У 1929 році на другому поверсі одного із довоєнних будинків на вулиці Ягеллонській (Лесі Українки) діяв кінотеатр «Аполло». Він був приватним і належав єврею Фроїму Бронфену. І також не з дешевих. Декорований шовком невеликий зал мав м’які крісла. Поряд з екраном було місце для піаніста та скрипаля, які створювали музичний супровід фільмів.


Під кінець двадцятих років кінотеатральна справа розвивалася все більш активно.

Луцькі кінотеатри входили в так зване Польське телеграфне агентство, яке займалося зйомкою та прокатом фільмів.

З’явилися і перші великі польські стрічки. Однією з таких стала історична мелодрама «Барбара Радзівілл» про життя дружини польського короля Сигізмунда Августа. Фільм вийшов на екрани наприкінці 1930-х років.

Цікаво, що героїня фільму походила із магнатської родини Радзівіллів, маєтки яких були в тому числі й на Волині.

У 1930-х роках луцький магістрат оголосив конкурс на побудову найбільшого в місті кінотеатру. Переміг проект на 525 місць луцького архітектора Францішка Кокеша. Його збудували у 1934 році на вулиці Ягеллонській (сьогодні – Лесі Українки). Спочатку він називався «Любарт», потім – «Сонце» (польською - Słońce).

Кінотеатр був популярним. Лучанин в екзині, колекціонер Тадеуш Марцінковський згадував, як маленькими дітьми вони ходили в «Сонце» на діснеївський фільм «Білосніжка і сім гномів» та сиділи там кілька сеансів поспіль.

«Як я заворожено дивився на екран, слухаючи пісні! Сміявся і плакав разом з іншими дітьми. Я був так вражений під час сеансу. Одного разу мама мене відправила в «Сонце» самого. А я там подивився сеанс і залишився на ще один, а потім ще. Мама стала переживати і шукати мене. А коли знайшла в кінотеатрі, то накричала і сказала, що більше мене туди не пустить», - згадував Тадеуш Марцінковський.

Темпи будівництва кінотеатрів збільшувалися. Наприкінці тридцятих взялися за будівництво ще двох великих кінотеатрів. Перший із них називався «Полонія». Сьогодні це Палац культури міста Луцька.

Його почали будувати на кошти багатої єврейської родини Глікліхів біля майдану Габріеля Нарутовича – тепер Театрального майдану.

«Полонію» не встигли добудувати – почалася Друга світова війна. «Совєти», які прийшли у Луцьк після війни, не поділяли планів своїх попередників, і у приміщенні «Полонії» розмістили пожежну станцію. З середини 1950-х років будівля стала будинком культури.


Ще один кінотеатр запроектував архітектор Т. Красінський у стилі польського функціоналізму на П’ятницькій гірці – місце за приміщенням міської ради, поблизу Будинку побуту, де сьогодні занедбаний сквер з фонтаном.

Кінотеатр був розрахований на 650 місць. Відкрили цей кінотеатр вже в 1941 році під назвою «Більшовик», коли в місті хазяйнували «перші совєти».

Під час німецької окупації кінотеатр працював. Зал був розділений на дві частини. В одній була табличка «Тільки для німців». Інша частина – для місцевого населення.

Коли німці відступали, вони замінували кінотеатр, але підірвати не встигли.

Як згадує старожил, лучанка О. Алексєєва, у польські часи в луцьких кінотеатрах показували багато голлівудських фільмів. Крутили і те, що тепер стало класикою, наприклад, фільми з участю Чарлі Чапліна.

«Зміст майже всіх фільмів був такий: ніколи, ні за яких обставин, не втрачай віри в краще і тобі обов’язково посміхнеться щастя», - згадувала жінка.

КІНОТЕАТРИ СТАЛІНСЬКОЇ ДОБИ

Кінематограф Радянського Союзу поставили на службу ідеології. Тому будівництво кінотеатрів вважалося одним із першочергових завдань для розвитку культури.

Польські кінотеатри під час війни занепали. «Міський», «Чари», «Сонце», «Аполло» та недобудований «Полонія» відійшли у небуття. Почалося будівництво перших радянських кінотеатрів. Зазвичай це були прості будівлі, без вишуканості й величі. Відкривали кінозали і в пристосованих приміщеннях.

Перш за все взялися за кінотеатр на П’ятницькій гірці. Під час післявоєнної відбудови кінотеатр знову запустили в дію. Першим тут показали фільм 1943 року – «Нові пригоди Швейка».

У перерві між сеансами у кінотеатрі грав оркестр, співали пісні.

Згодом кінотеатр переназвали у «Батьківщину». Російський варіант назви породив бувальщину: пасажир автобуса, що їхав вулицею Лесі Українки (вулиця Радянська колись була проїзною), ненароком образив незнайому жінку, запитавши: «Вы У «РОДИНА», выходите?».


На вулиці, яка в ранні радянські часи носила ім’я Лесі Українки (тепер Богдана Хмельницького), знаходилася ще довоєнна хасидська синагога Олицький Бет-гамідраш. На відміну від більшості луцьких синагог її не знищили під час війни.

Радянська влада вирішила пристосувати її під кінотеатр. Можливо, через те, що це був один із перших радянських кінотеатрів міста, його назвали «Піонер» (тепер – Центр дитячої творчості «Диво»).


Ще один кінотеатр, який розмістився в пристосованому приміщенні – «Мир». На фотографії 1916 року цей будинок уже був. Кінотеатр «Мир» знаходився на вулиці Ковельській. Тепер в ньому – Луцький районний будинок культури.



Один із перших радянських кінотеатрів Луцька був дерев’яним. Він називався «Комсомолець». Розташовувався на вулиці 17 вересня (проспект Волі) приблизно напроти перехрестя з вулицею Шопена, на місці будинку №12.

Коли відбувалося масштабне будівництво вулиці Леніна з адміністративним та житловими будинками обкому, цей кінотеатр знесли.



На майдані Леніна в новозбудованому обкомівському будинку знаходився вбудований кінотеатр «Хроніка». Свою історію він відлічує із 1957 року, коли запроектували будівлю біля обкому. Цей кінотеатр діяв більше 30 років.



Всередині 1950-х у Луцьку збудували інший кінотеатр, давши йому назву нещодавно розваленого «Комсомолець».

Цей кінотеатр стояв на розвилці теперішніх вулиць Рівненської і Дубнівської. Біля нього спочатку стояв пам’ятник Чкалову, а потім – скульптура «Робітник і колгоспниця». Кінотеатр простояв приблизно 50 років, згодом його знесли.



КІНОТЕАТРИ У СТИЛІ РАДЯНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ

Коли помер Йосип Сталін і розвінчали його культ, чи не в усіх сферах радянського життя намітилися зміни. Те ж саме було в кінематографі. Виробництво фільмів різко збільшилося. З’явилося багато нових акторів та режисерів. Від патріотичного пафосу кіно відійшло, стало більш авторським, сконцентрованим на проблемах людини.

Змінилася й архітектура самих кінотеатрів. На початку 1960-х років у Луцьку з’явилася група авторів, які відчули дух змін і пройнялися впливами архітектури Заходу. Настав час архітектури так званого радянського модернізму, яка мала ознаки модерністських стилів європейської й американської архітектур і вже не використовувала пишний сталінський псевдокласицизм.

У новій стилістиці перебудували кінотеатр «Піонер». До нього добудували гардероб, вхід зробили з іншого боку й оформили фасад у сучасній стилістиці з використанням панно. Десь у той час змінили й назву кінотеатру. Тепер він став називатися «Зміна».

Зараз у цьому приміщенні знаходиться центр дитячої творчості «Диво». Як розповіла директорка центру Іванна Горбачук, в залі планують зробити ремонт і зберегти його як кінозал для дітей.


А в 1961 році на станції дитячої залізниці відкрили філіал «Піонера» – кінотеатр «Малятко» на 45 місць.


Вінцем кінотеатрального будівництва в Луцьку стала робота архітектора Ростислава Метельницькиого (іменем якого тепер названа вулиця в місті) – будівля широкоформатного кінотеатру з концертним залом «Промінь» (згодом його назвали «Москвою», а пізніше повернули стару назву).

Спочатку він був розрахований на 1200 місць. Це була безпрецедентна кількість місць для Луцька того часу. Правда, пізніше це число трохи зменшили – до 988 місць. У 1970 році найбільший у місті кінотеатр здали в експлуатацію.

«Промінь» дивував великими вікнами, світлим та просторим фойє. Інтер’єр прикрасив великий настінний горельєф Віктора Шингура на тему «променя розуму в космічному просторі».

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ ПРО КІНОТЕАТР «ПРОМІНЬ»


Шести кінотеатрів для тогочасного міста цілком вистачало. Вони не стояли порожніми: за статистикою 1976 року, кожен лучанин бував у кіно 20 разів на рік.

Окрім кінотеатрів, у Луцьку ще була так звана обласна контора із прокату фільмів. Вона знаходилася на вулиці Крупської (тепер Кафедральна). Наприкінці сімдесятих там зберігалося 17 тисяч фільмокопій, які здавалися в прокат на території області. В цій конторі також було 1248 кіноустановок. Тут не тільки зберігали фільми, їх ще й реставрували, оскільки після певної кількості прокруток плівка зношувалася. Кожен фільм після прокату перевіряли і, якщо було необхідно, здавали в реставраційний цех. В цій конторі працювали 100 чоловік.

Останнім збудованим кінотеатром Луцька радянських часів став кінотеатр «Луцьк» на теперішньому проспекті Молоді.

Його урочисто відкрили у вересні 1985 року. Першими глядачами стали будівельники, які працювали над спорудженням кінотеатру. У залі було 570 місць. Всередині був оздоблений мармуром та деревом. У фойє розташовувалися гральні автомати.

Зараз частину приміщення займає більярдний клуб, зал пустує. Багато луцької молоді знає це приміщення як один з перших модних нічних клубів міста – «3000» («Трьошка»), згодом перейменований у нічний клуб «ХХІ століття».


Окрім великих кінотеатрів, у Луцьку були ще й відеосалони.

Оригінальним кінотеатром для дітей став «Космос», який розташовувався всередині літака ІЛ-18. «Списаний» літак цивільного флоту СРСР армія вирішила подарувати Луцьку у 1981 році. Літак «своїм ходом» прилетів з міста Ульяновська на військовий аеродром у Вишкові, що під Луцьком. Звідки спецтехнікою його притягнули на вулицю Ворошилова (проспект Молоді) у квітні 1981 року.

У різні часи у літаку був то відеосалон, то бар, проте нині літак стоїть порожній.


Наприкінці вісімдесятих на вулиці Даньшина, 10 управління «общепита» та управління кінофікації облвиконкому відкрили відеокафе «Меридіан» з телевізорами та відеопроектором. Там показували історичні й художні фільми, музичну хроніку.

Своя кіноустановка була і в Будинку офіцерів, що на вулиці Винниченка.

Влітку крутили кіно в «Ротонді» у Центральному парку.

Крім цього, в Луцьку діяла аматорська кіностудія «Волинь». У її приміщенні був свій зал, де також можна було переглянути кіно.

В пізніший час на вулиці Кафедральній діяв кіносалон «Ретро» із залом та окремим кабінками для переглядів. Кінотеатр зник у 2010 році разом з ліквідацією свого засновника – Волинського кіновідеомузичного підприємства.

ЗАНЕПАД

Більшість кінотеатрів області не втрималися на плаву в «лихі дев’яності». За статистикою, у 1992 році в області ще було 922 кінотеатри, в Луцьку ж продовжували діяти всі радянські кінотеатри. Але в час, коли люди відмовляли собі в найнеобхіднішому, було не до кіно.

У 1994 році кінотеатр «Луцьк» вже не опалювався. Його директор жалівся на грибок, який починав роз’їдати стіни. Кінотеатри самі шукали фільми для показів. Але відвідуваність щороку падала.

Свою роль в цьому зіграла поява місцевих телеканалів «Тоніс» та «Скатеб», які показували фільми безкоштовно. Першим закрили «Батьківщину». Це відбулося у 1993 році. Приміщення кінотеатру віддали Волинській обласній державній телерадіокомпанії.

У 1996 році вже не працювали «Комсомолець», «Зміна» і «Мир». «Хроніка» перестала показувати фільми в 1997 році. Через кілька років приміщення продали і зробили в ньому бар «Квартал». В «Луцьку» відкрили нічний клуб.

Занепаду культури кіно на великому екрані сприяла мода на відеомагнітофони. З другої половини дев’яностих мати вдома «відік» мусила кожна більш-менш заможна сім’я.

Залишився працювати тільки «Промінь». Але й його у 2012 році Луцька міська рада продала. Хочеться вірити, що оновлений «Промінь» буде сучасним і зручним для лучан кінотеатром. Ще більше хочеться вірити, що те добре, що лишили після себе зодчі «Променя», не знищать з легкої руки нового власника.

У приміщенні колишнього заводу синтетичних шкір на вулиці Карбишева відкрився розважальний центр «Адреналін». У 2009 році тут відкрили кінокомплекс.

Окрім того, у місті будується ще один великий розважальний центр «ПортСity». Там обіцяють чотири кінозали.

* * *

У світі давно перестали боятися, що розвиток техніки «вб’є» культуру кінотеатрів. Адже кінозал має те, чого позбавлені домашні кіносеанси – магію великого екрану. Разом із розвитком супутньої розважальної інфраструктури сучасних кінокомплексів та можливостями кінопрокату сучасні кінотеатри – самодостатні, інвестиційно привабливі й перспективні проекти.

Очевидно, що в це повірили і ті, хто взявся продовжувати справу луцької кінотеатральної культури сьогодні. Тому луцьким кінотеатрам – і далі бути.

Олександр КОТИС (ВолиньPost)

В матеріалі використана інформація з публікацій газети «Радянська Волинь» 1970-1980 років, книги «Луцьк. Архітектурно-історичний нарис», електронного видання Głos Pomorza.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.