Перейменування СНУ, премії за успіхи та новітні гуртожитки: як Анатолій Цьось хоче змінити виш на посаді ректора

Анатолія Цьося знають чи не всі студенти Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, фізкультурники так точно, адже він чи не все своє життя присвятив роботі у виші і тут ще відколи той йменувався Луцьким державним педагогічним інститутом. Проректор СНУ скромно розповідає про свої регалії і з трепетом згадує рідне село. А родом він із Любохин Старовижівського району.

– Це прекрасне село, яке вже належить до каскаду Шацьких озер, хоч знаходиться і в іншому районі, – говорить волинянин і під час цієї згадки у нього по-особливому блищать очі. – У нас у селі 8 озер, мальовничі ліси… З точки зору рекреації і відпочинку це одне з найкращих місць у нас в Україні. Намагаюся раз на місяць бувати там. Більше того, пам’ятаю, як у дитинстві ми у всіх каналах, ставках, болотах кошиками ловили рибу. Її було сті-і-і-ільки!

Уже згодом розуміємо, чому саме про риболовлю із захватом пригадав Анатолій Цьось – це, з-поміж декількох інших, його хобі.

У 1989 році чоловік закінчив факультет фізичної культури Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки, згодом захистив дисертацію у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, пізніше – докторську дисертацію в Харківській державній академії фізичної культури, здобув звання професора кафедри фізичного виховання та реабілітації. Опісля ж деякий час Анатолій Цьось працював у басейні, а далі обіймав різні посади у рідному виші – від викладача і до проректора. А цьогоріч вперше вирішив спробувати свої сили на виборах ректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

– Треба щось змінювати і для цього є всі можливості. До того ж, університет за останні роки поніс чималі репутаційні втрати. Я знаю сильні сторони вузу, знаю слабкості, тому розумію, як їх можна підкреслити чи виправити, – впевнено мовить про цей крок Анатолій Цьось.

Проректор СНУ імені Лесі Українки розповів Інформаційному агентству ВолиньPost, чому треба переймати досвід за кордоном, чи потрібно преміювати викладачів і студентів, для чого варто перейменувати заклад освіти та чому пішов у бій за крісло ректора.

– Передусім, чому обрали фізичну культуру? Хтось із родини був спортсменом?

– У нас дуже велика родина – тато з мамою працювали в колгоспі, 6-ро дітей… Спортсменів не було, але я дуже це любив. Коли готувався до вступу на факультет, то обрав у селі маршрут для бігу – від нашої хати до корівника, і назад. Приблизно – 4 кілометри. І от коли я починав зранку бігати перед школою, то спочатку, знаєте, як ото в селі: «Що то за дурень там бігає щоранку?». А коли вступив на факультет фізичної культури, казали: «От молодець, бач, бігав і добігався», – сміється Анатолій Цьось. – Любов до спорту перемогла – я вступив у вуз з першого разу. На першому курсі було трошки важкувато, але я старався і майже весь час мав підвищену стипендію.

– Що найбільше запам’яталося з років студентства?

– Найяскравіше – це нестандартні події. Наприклад, були зимові табори в Карпатах, на Світязі, їздили у Тюменську область, у Нововолинськ, ходили у туристичні походи.

– Чи не тому в університеті започаткували програму «Подвійний диплом», що дозволяє студентам одночасно отримати два дипломи: українського державного зразка та європейського зразка? Ви переймаєте досвід у колег за кордоном?

– Викладач чи професор є тоді дієвим і потрібним, коли знає, що робиться не лише в Україні, а й за її межами, а також бере участь у науковій, освітній роботах. У Білорусі, наприклад, є Поліський державний університет (м.Пінськ) із яким ми хочемо співпрацювати щодо вивчення генотипу людини і його впливу на різні види діяльності, у тому числі спортивної. Думаю, що готуватимемо проект про транскордонне співробітництво з цим навчальним закладом.

Зразок співпраці – обмін із університетом імені Яна Длугоша в Ченстохові (Польща). По-перше, багато наших студентів там стажуються. У своїй програмі претендента на посаду ректора я вказав, що студентів, які проходять стажування за кордоном, має бути не менше 30%. Це розширяє світогляд, цінності людини, дає можливість налагодити контакти. По-друге, програму «Подвійний диплом» ми започаткували, як систему: це не одноразова дія, там вчаться хіміки, фізики, математики, екологи, фізкультурники та інші. До того ж, наші студенти переймають знання в Польщі безкоштовно і мають знижку на житло, тоді як в Україні за подібними програмами студенти платять мінімум 1 тисячу євро. Плануємо хорошу співпрацю з двома університетами Чехії та Словаччини.

Така співпраця дозволить поліпшити якість навчання в нас. Ба більше, на посаді ректора хочу запровадити програму «Запрошений професор з-за кордону», щоби до нас приїжджали науковці, читали лекції, а студенти аналізували цю інформацію і робили висновки, бо не треба досконало запам’ятовувати щось, це можна подивитися в інтернеті.

– Нині ви – теоретик. Чи не сумуєте за практичними заняттями?

– Не сумую, бо, бо-перше, постійно маю заняття зі студентами. По-друге, ми завжди щось намагаємося організувати практичне. Наприклад, проводимо цікаві практичні конференції. Одна з них називається «Фізична активність і якість життя людини». Вона вже три роки поспіль відбувається на Світязі. Поряд із теоретичними викладами та презентаціями ми застосовуємо щось практичне. На першу таку конференцію запросили представників Федерації скандинавської ходьби Польщі, аби ті провели семінар із скандинавської ходьби. Нас 4 дні вчили правильно ходити, бо цей вид спорту має свої нюанси, дали нам офіційні сертифікати і після цього ми започаткували заняття у центральному парку Луцька двічі на тиждень. Утім, цьогоріч поки, на жаль, не поновили практику через велику завантаженість, але як тільки вибори ректора минуть, незалежно від їх результатів поновимо скандинавську ходьбу. Завжди поряд із теорією і наукою є час для практики.

– Часто фізкультуру прогулюють, вважають другосортним предметом. Як змінюєте це уявлення у виші?

– Нещодавно прочитав таку думку, що часто студенти і школярі шукають способи уникнення обов’язкових занять фізкультурою, щоби потім у 23-25 років купувати абонементи у фітнес-клуби, платити гроші за це та ходити на ту ж таки фізкультуру. В цьому є сарказм, але й велика доля правди. Життя змінилося і діти хочуть комфортного, цікавого фізичного виховання, а не бігати в дощ калюжами.

Фізкультуру треба адаптувати на зразок занять у фітнес-центрах. Тобто, визначити, які вправи найбільше до вподоби студентам і школярам, визначити правильне дозування, врахувати позитивний емоційний фон занять. Коли все це зливається воєдино, то не має значення, якою саме фізичною активністю ви займаєтеся. Думаю, що найближчим часом ми в університеті будемо перебудовувати зміст фізкультури у сторону таких фітнес-занять, щоби це було цікаво. Викладачі вже вводять нові вправи, додають музичний супровід тощо. Їм також цікаво експериментувати.

– Які найоригінальніші «відмазки» студенти називали?

– Найбанальніша – захворів. Часто студенти просили не займатися інтенсивно перед серйозною контрольною чи іншим оцінюванням, але в цьому є доля раціоналізму – не можна давати сильні фізичні навантаження перед активною розумовою діяльністю. Мабуть, найоригінальніший спосіб – студент взяв дрібку цукру, туди капнув йоду, розсмоктав цю грудку і сказав, що в нього дуже болить горло. Там дійсно було щось страшне і всі повірили. Уже потім цей студент після закінчення навчання зізнався про свою витівку.

– Останнім часом волинські спортсмени показують вагомі результати на теренах країни та поза її межами. Які студенти чи випускники – гордість фізкультурного факультету?

– У нас працюють надзвичайно талановиті тренери та вчаться направду хороші спортсмени. Наприклад, Володимир Яловик має суперову команду зі спортивної ходиби, що виграє студентські змагання, брала і братиме участь в Олімпійських іграх. Роман Черкашин теж має команду, зокрема, навчає легкоатлетку, учасницю Олімпійських ігор Ірину Климець. Маємо також хорошу команду з веслування, волейбольну команду. Та й іншим факультетам є ким пишатися, головне – не просто не збавляти обертів, а підтримувати талановиту молодь.

Також я б зробив акцент на інваспорті. У нашому університеті цей напрямок роботи не так розвинений, як би хотілося. Я прихильник того, аби на факультет фізичного виховання набирати осіб з інвалідністю, аби вони навчалися, тренувалися, ставали методистами. Це дало б можливість суттєво підвищити рівень інваспорту на Волині та в Україні загалом, а з іншого боку ці студенти матимуть спеціальність, яка буде їм до душі. Одне з моїх головних завдань – створити умови для навчання студентів з особливими потребами.

– Цьогоріч уже ексміністерка освіти Лілія Гриневич вручила вам посвідчення про присвоєння почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Чекали на таке визнання? Щось змінилося після цього?

– Відзнаку присуджують за чималі наукові звершення, реалізацію різних програм в країні та за її межами. Було надзвичайно приємно отримати таке визнання. Але, знаєте, коли захистив кандидатську, думав, що досяг певної мети. Потім зрозумів, що цього замало. Захистив докторську – те ж саме. Треба працювати далі, це основа для того, щоби робити ще щось.

– Ви маєте звання професора кафедри фізичного виховання та реабілітації. Нещодавно у Луцьку відкрили реабілітаційний центр для атовців. Зважаючи на ситуацію в країні, як потрібно розвивати цей напрям?

– На мою думку, до цього питання треба підходити комплексно. Якщо говорити про університет, то перше, що треба зробити – реалізувати програму патріотичного виховання молоді. І не формальними заходами, а безпосередньою участю студентів у різних заходах, організованих ветеранськими організаціями, спілками, запрошувати представників до себе.

Друге – створення військової кафедри. Однак навчати не артилеристів, а готувати фахівців з гуманітарних питань – військових журналістів, військових психологів та інших. Кафедра дозволить також підготувати офіцерів запасу з гуманітарних дисциплін та суттєво підвищить рівень військово-фізичного і патріотичного виховання, що вкрай важливо.

Реабілітаційні центри дуже потрібні, бо реабілітація – не одномоментний процес, це потребує багато часу і повторення. У нас є досить непогана спеціальність «Фізична терапія», тому, напевно, треба переорієнтувати діяльність кафедри на практичну. Якщо взяти дуальну освіту, то ця кафедра чудово підійде – теоретичні знання студенти здобуватимуть у нас, практичні – у центрах реабілітації.

– Не секрет, що ви пробуєте свої сили на виборах ректора вишу. Вперше берете в них участь? Коли відбудеться голосування?

– Це перший мій досвід, але маю надію, що все вдасться. Голосування відбудеться вже 20-го листопада. Участь в ньому мають взяти всі науково-педагогічні працівники, не менше 15% студентів та 10% обслуговуючого персоналу до кількості тих, хто голосуватиме. Людина бере бюлетень, ставить відповідну позначку на ньому у кабінці для голосування, кидає в скриньку. Це відбувається з 9:00 до 15:00 у холі другого поверху корпусу D, що на Шопена, 24. Опісля – підрахунок голосів.

Я знаю куди йду, бачу університет в цілому, його структурні підрозділи. Знаю, у якому напрямку потрібно працювати, аби виш був сильним, іміджевим і популярним.

– Перед будь-якими виборами в інформпростір «вкидають» різноманітні соціологічні опитування. Не виняток – і СНУ. Так, ГО «Студентська Рада Волині» повідомила, що в опитуванні надали перевагу багаторічному ректору Ігорю Коцану. Чи довіряєте результатам таких опитувань? Як боретесь за прихильність студентів і викладачів?

– До таких опитуваннях більше питань, аніж відповідей. Серйозно до них я не ставлюся. От, наприклад, згідно з результатами цього опитування, 200 голосів віддали за Ігоря Ярославовича, 37 – за мене, інші – за інших кандидатів. Загалом – 250 голосів. Однак в конференції трудового колективу взяли участь 600 осіб. Де поділися 350 анкет? От вам і «результати». Це звичайна маніпуляція.
Ніяких маніпуляцій у своїй діяльності та програмі я не допускаю. Йду лише чесними шляхами і працюю з викладачами, дослухаюся до їх думок, зауважень, порад. Лише відверта розмова може показати, де в нас є проблеми і до чого треба прагнути. Як уже згадував, розробив програму розвитку університету, поширив її, щоб люди ознайомилися, вказав пошту для зауважень та пропозицій. А маніпуляції – це для слабких.

– Назвіть основні тези вашої програми на виборах ректора СНУ імені Лесі Українки.

– Повернення до дискусії щодо назви університету. Коли вуз перейменували, мали побудувати європейське студентське містечко. Тоді багато викладачів виступали за те, щоб це не була проста зміна вивіски і були готові пожертвувати назвою заради містечка. Але його немає й донині. Я уважно проаналізував як називаються найкращі університети в світі і всі вони йменуються відповідно до місця розташування. Тоді можна чітко визначати регіональне місце університету і таким чином робити промоцію регіону під час міжнародної діяльності університету. Тим паче, що ми знаходимося в центральній Європі, а не східній. Тому я прихильник повернення до варіанту «Волинський національний університет імені Лесі Українки». Звісно ж, стосовно перейменування вишу треба організувати масштабне обговорення.

Створення видавництва. У нас воно було, але, на жаль, на сьогодні не працює. У видавництві можна буде друкувати як праці викладачів, так і презентаційні матеріали.

Створення медичного факультету. Пів року тому наш виш ліцензував спеціальність «Медицина». Якщо є ліцензія, треба робити набір, а для того, щоб робити набір, треба умови для навчання – не лише приміщення, а й забезпечення.

Активізація міжнародної роботи. Часто у своїй діяльності вузи декларують наміри про міжнародну співпрацю – уклали угоду, пропіарилися і на цьому все. Я хочу, щоб ця робота була результативною. Треба проводити конференції, стажування, спільні наукові дослідження, реалізовувати проекти.

Задля підвищення конкурентоспроможності вчених та можливості їхньої інтеграції до європейського та світового наукового простору заохочувати їх до публікацій у часописах, які індексують міжнародні наукометричні бази Scopus та Web of Science. Надрукував викладач одну працю – мінус сто годин навчального навантаження на наступний рік, дві статті – мінус 200 годин, три – мінус 300.

Напрацювати проекти для студентів. Наприклад, можна започаткувати конкурс на кращий іміджевий проект університету. Тобто, студенти напрацюють варіанти популяризації нашого вишу в області та за її межами на реальних здобутках. Ці студенти отримають гроші на реалізацію проектів. Другий варіант – студенти, які беруть участь у різноманітних конкурсах та презентують університет, повинні мати матеріальні стимули. Третій напрямок – стипендії для навчання студентів. Є дуже розумні студенти у певних напрямах діяльності, які в силу різних обставин не склали ЗНО на високому рівні, аби вступити на державну форму навчання. Чому нам не започаткувати стипендії для талановитих?

Зміна системи преміювання викладачів. Мені подобається варіант рейтингу Тернопільського медичного університету – кожен зароблений за певну діяльність бал перераховують у грошовий коефіцієнт. Наприклад, заробив 5 балів – отримав 500 гривень. Таким чином наприкінці року підбивають підсумки і викладач може отримати премію, що рівноцінна річній зарплаті.

Переоснащення та реконструкція гуртожитків. Навіть не можу уявити, як приймати душ десь у підвальному приміщенні та ще й цей душ спільний. Необхідно облаштовувати гуртожитки готельного типу, де буде кімната для проживання, ванна та місце для приготування їжі. Студент буде там комфортно себе почувати. Я прихильник підходу, що якщо робити щось, то робити це добре. Також треба обладнати територію університету і гуртожитки камерами відеоспостереження задля безпеки і тоді на 90% знизиться рівень різних порушень.

У програмі я пропоную ще багато змін, які не просто можна пообіцяти, гарно розписавши, а котрі я дійсно хочу втілити в життя задля добробуту університету, викладачів та студентів.

Розмовляла Надія МІЩУК
Фото – Ігоря ДИНІ

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.