Сергій Сітуха. КАНДИДАТСЬКИЙ ТЕСТ

Інженер-теплотехнік КП «Луцьктепло», 48-річний кандидат-самовисуванець Сергій Сітуха взяв участь у проекті видання ВолиньPost «Кандидатський тест», відповівши на 15 питань, не пов'язаних з виборами і політикою. Питання стосуються освіти, кар’єри, родини, побуту, моральних цінностей кандидата.

Відповіді коментує практикуючий психолог Волинської обласної психіатричної лікарні Олена Звєрєва. При цьому психолог, аби уникнути упередженості, не знайомий з іменем того, чиї відповіді аналізує.

– Чи часто в школі отримували двійки і чи дуже засмучувалися з цього приводу?

– Я не зовсім добре в школі навчався. До восьмого класу я нормально займався точними науками, а потім якось трішки несерйозно ставився. Я за це розплатився. Пройшовши службу лавах Радянської армії, зрозумів, що для того, аби щось в житті добитися, то потрібно вчитися.

У мене були проблеми з хребтом і я знайшов собі роботу у котельні, тоді почав працювати над собою. Я надолужив шкільну освіту, потім здобув економічну і політологічну освіту. Двійки були з дисципліни. Був неслухняною дитиною. Я займався плаванням за наполяганням тата, і у нас була компанія, ми багато їздили. Мав трішки вітер у голові, але щодо навчання, то я любив точні науки.

– Чи були серед Ваших інститутських/університетських викладачів люди, які стали Вашими друзями?

– Мабуть, я такий спосіб життя веду, що стараюся не зовсім зближуватися з людьми. Товариші, з якими я навчався у Рокинях, директор школи – мій товариш. А так… Розумію, що люди серйозною справою займаються і до них нав’язуватися… І так само я, як займаюся професійною діяльністю, то стараюся займатися саме тим, що я роблю. А вже після роботи – кум, сват, брат і так далі.

– Чи хотіли б здобути ще одну освіту, не суміжну зі своїм профільним заняттям? Що б це могло бути?

– Ні, поки я був у котельні свідомо визначився у житті. На мою думку, я вже зріла людина. Найважче свій шлях знайти, і я у молоді роки різне пробував, пробував військовим стати. Але виходив з того, що є. У мене батьки – виробничники, а я вибрав шлях управлінця. Я розібрався, що таке виробництво, як все організовується. Я прийшов до висновку, що не є важливим, де ти працюєш, а як ти робиш справу.

Є люди, які творять, а є люди, які повторюють те, що створили перші. Політологічну освіту я здобував для того, аби зрозуміти, що відбувається зараз у цьому світі. Я люблю над книжками посидіти, але лінь було все підряд перечитувати. Якщо знаєте є така форма: два роки і перекваліфікація. Я у МАУПі навчався.

– Яким був Ваш перший заробіток (сума і за що саме)?

– Мої батьки – дорожники. Мій тато був керівником дорожньої організації, навчаючись у школі на канікулах ми з товаришами якісь роботи виконували. Перша сума – це було по рублів 150 у місяць. Тобто місяць-два працювали, а потім на Світязь їздили. Це десь був 80-й рік, а у 81-му я школу закінчив.

– Чи доводилося на шляху до кар’єрного росту переступати через власні принципи? Або ж навпаки – через якийсь принцип відмовитися від професійних здобутків?

– Друге. Я не маю права називати прізвища… Після армії я мав серйозні проблеми з хребтом, і все, на що мене вистачало, то це здобування освіти. На якомусь етапі я відчув, що щось можу робити. Тобто я звернувся до людей, які колись з татом працювали, і вони мені допомогли вийти на рівень майстра. Я просто прийшов і пояснив, що хочу на якісно вищому рівні працювати.

Потім я здобув економічну освіту. Підійшов з такими самими проблемами і мені пояснили, що треба щось за це давати. Тобто ти щось даєш – і ти у схемах. Тобто у матеріальному плані ти виграєш, а у моральному ти просто перестаєш себе поважати. І якби я тоді так зробив, що зараз би не мав права пропонувати свої послуги суспільству. Мене вчасно на місце поставили, і на цьому все закінчилося.

– Чи погодилися б працювати за кордоном, якби з’явилася вигідна для Вас пропозиція?

– Ні, я у цій країні хочу щось зробити. У мене мама з Львівщини, брат двоюрідний у США вже років 20 живе. Ми говорили з ним і знання англійської мови. Він закінчив політехнічний і пішов у греко-католицьку семінарію. Зараз він у діаспорі. Каже, що проблем немає, якщо на життя хочеш заробляти.

Але з віком ти розумієш, що мова, те середовище, у якому ти виріс, це є більше, ніж матеріальні статки. У молоді роки я певно по-іншому відповів би.

– Скільки колін свого роду Ви можете назвати?

– Мені соромно зізнатися, але пам’ятаю бабцю. Одну, іншу. У мене так склалося, що тато тата на війні загинув. А по маминій частині, то я був ще маленький, коли дід пішов з життя. У мене родина хліборобів, а батьки з села вийшли і закінчили Львівський автодорожній технікум, а потім у Києві автодорожній.

– Розкажіть про подарунки родини на Ваш останній день народження?

– Сестра як правило книжки дарує. Про історію церков на Волині подарувала. Вона з мамою стараються у собор ходити, а бабця заклала у нас християнські традиції. І сестра їх підтримує. Я не часто ходжу, в основному над книжками сиджу.

– Якби Вам довелося скласти родинний герб, що б там було зображено?

– Після того, що я перечитав, я зрозумів, що головне для людини – це права і свободи. Якщо подивитися на історію політологічну, то в принципі загальне ставили вище одиничного. Якщо взяти 20 століття, тобто саме життя довело, що головне в організації суспільного життя – це людина. Тобто спочатку людина, а потім суспільство. Не знаю, як це можна зобразити у гербі. Може, якимось образами виразити.

– Де і чим Ви зазвичай снідаєте?

– Вдома снідаю. Я трішки мав проблеми зі здоров’ям. Перечитував книжки Шилтона, Брейга і звик так своєрідно харчуватися. Ми пшеницю пророщуємо, горіхи їмо. Я не люблю відвідувати столову чи громадські місця. Не жирне, не солоне щось. Каша гречана, перловка, різні каші на воді. Додаємо гарбузи, яблука. Молочне домашнє вживаємо.

– Якби Вам довелося обирати між запропонованими варіантами, Ви б провели відпустку: 1) на екзотичному острові, 2) в ізольованій від цивілізації карпатській колибі, 3) в Лас-Вегасі?

– У колибі. Я зі Світязю приїхав. Я на відпочинку беру книжку, займаюся східними єдиноборствами, люблю на природі позайматися фізичними вправами. Я інтроверт, тобто люблю більше в собі.

– Якого кольору інтер’єр Вашої кімнати?

– Не яскравий. Рожевий, зелений.

– Чи вважаєте припустимою смертну кару?

– Ми у свій час відмінили її і, я вважаю, що краще пожиттєву кару ввести. Якщо сталася судова помилка, щоб можна було її виправити. Я розумію, що під впливом емоцій можна що завгодно наговорити, яких завгодно рішень наприймати. Я проти смертної кари.

– Чи могли б пробачити подружню зраду?

– Не знаю, у нас у сім’ї діти, а це головне. Якщо щось на шкоду дітям робиться… А як люди свідомо займаються дурницями… Я розумію, коли люди не підходять один одному, але при цьому вирішуються проблеми дітей. Просто можна розійтися цивілізовано. А навіщо за спиною у когось щось робити. Тобто за якесь цивілізоване вирішення таких проблем. Мабуть, я міг би пробачити заради дітей, але навряд чи міг би з тією людиною жити.

– На яке свято востаннє відвідували церкву? Яку саме?

– Церкву відвідувати намагаюся раз у тиждень. З того часу, як мама пішла з життя, то я намагаюся не менше, як раз у тиждень відвідувати храм. Наш собор у центрі. Може, я не зовсім там зливаюся з людьми, але у церкві постояти я люблю. Якісь думки інші з’являються. Після метушні дуже добре там постояти.

* * *

Коментує практикуючий психолог Волинської обласної психіатричної лікарні Олена Звєрєва:

«Пройшов гарну школу життя. Багато гуляв на вулиці, очевидно, був там у певній компанії, не без вітру в голові. Але зрозумів, що без освіти нічого доброго не буде. Відчувається, що мав серйозну різницю у спілкуванні з викладачами: як вікову, так і світоглядну.

Для нього важливий не результат, а щоб сам процес приносив задоволення. Очевидно, немає глибоких знань, знання поверхневі, але є чесним. Відчувається, що є надмірне зациклення своїм здоров’ям на грані з іпохондрією, страхом захворіти.

Щодо відповіді на питання про смертну кару. Респондент каже, що «під впливом емоцій можна що завгодно наговорити, яких завгодно рішень наприймати». Усі відповіді проектуються на того, хто дає відповідь. Якщо людина вважає, що під впливом емоцій можна щось наробити, то, певно, така людина не повинна приймати серйозні рішення. Адже прийняття серйозних рішень повинне бути неемоційним, якщо не керуєш емоціями – не йди у парламент.

Цей чоловік ходить до церкви не для когось, не для ритуалів, а дійсно для того, аби навести лад у житті».

Читати про інших кандидатів:

Ігор Алексєєв
Тарас Божидарнік
Олена Голєва
Андрій Козюра
Петро Кравчук
Віктор Пащук
Ярослав Плакса
Віталій Федосюк
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.