Олена Голєва. КАНДИДАТСЬКИЙ ТЕСТ

Висуванець від Європейської партії України, 32-річна бізнес-вумен, депутат Луцької міської ради Олена Голєва взяла участь у проекті видання ВолиньPost «Кандидатський тест», відповівши на 15 питань, не пов'язаних з виборами і політикою. Питання стосуються освіти, кар’єри, родини, побуту, моральних цінностей кандидата.

Відповіді коментує практикуючий психолог Волинської обласної психіатричної лікарні Олена Звєрєва. При цьому психолог, аби уникнути упередженості, не знайомий з іменем того, чиї відповіді аналізує.

– Чи часто в школі отримували «двійки» і чи дуже засмучувалися з цього приводу?

– Я вчилася у 5-й школі Луцька. Двійки ніколи не отримувала. Одного разу отримала трійку з англійської мови. Була надзвичайно засмучена і вмовила вчительку, аби та дозволила мені перездати предмет. І виправила трійку за декілька днів.

– Чи були серед Ваших інститутських/університетських викладачів люди, які стали Вашими друзями?

– Ні, не було таких викладачів. Я завжди ставилася до них як до людей, які вчать і навіть більше. Надзвичайно їх поважала і не мала навіть думки про те, щоб бути друзями. Ми спілкуємося, коли зустрічаємося, але це виключно таке спілкування студента з викладачем. Ставлюся до них з великою повагою.

– Чи хотіли б здобути ще одну освіту, не суміжну зі своїм профільним заняттям? Що б це могло бути?

Хотіла би, але не маю часу. Напевно, це були б іноземні вузи, які дали би інформацію, як працювати в бізнесі, тренінги, можливо. Саме досвід іноземних держав мене цікавить.

– Яким був Ваш перший заробіток (сума і за що саме)?

– Заробітку як такого не було. Не пам’ятаю. Пам’ятаю перші кошти, які заробила для підприємства, коли організувала продаж товарів швейного виробництва в Україні. Швейна фабрика працювала завжди на експорт по давальницькій схемі. Тобто приїжджають іноземні замовники, привозять свої моделі, тканину, а від нас потребується лише робоча сила. Мені уже хотілося б, аби українки почали носити одяг за доступними цінами, який носять у Франції, Італії. І у 2001 році вдалося почати працювати на українському ринку. Це були невеликі об’єми, але перші кошти, які я приносила для підприємства.

– Чи доводилося на шляху до кар’єрного росту переступати через власні принципи? Або ж навпаки – через якийсь принцип відмовитися від професійних здобутків?

– Ні, не було ніколи такого. Так склалося, що я працювала завжди на підприємствах мого чоловіка. Тому це є бізнес сімейний, і завжди у бізнесі я дотримувалася принципів виконання обіцянок. Оскільки не можна бути партнером у відносинах, коли обіцяєш одне, а робиш інше. Це ненормально і неприпустимо. Ніколи не переступала через цей принцип і виконувала завжди свої обіцянки, не відмовлялася від них.

– Чи погодилися б працювати за кордоном, якби з’явилася вигідна для Вас пропозиція?

– Багато разів у мене виникало бажання піти працювати кудись, там де я не буду пов’язана з власним бізнесом. У людей таке сприйняття, що людина, яка має власний бізнес, легше чи менше працює. Насправді я переконувалася, що це важче, адже у власному бізнесі відповідаєш не лише за себе, а за велику кількість людей, які у тебе працюють. Вони розраховують на тебе. В мене було кілька пропозицій від іноземних компаній, де є засновниками іноземні держави, аби я працювала у них антикризовим менеджером. Я, на жаль, вимушена була відмовитися, хоча дуже хотілося працювати. Це були посади у Києві. Але полишити величезну кількість людей я не могла.

Думаю, що за кордон я би не поїхала працювати. Мені подобається працювати у Європі, але я завжди з радістю повертаюся в Україну. Навіть вивіски, коли їду і читаю українською – вони мені настільки близькі і радують, що я не змогла б… Я дуже звикаю до місця, людей, які оточують і не змогла би жити постійно в іншій країні, іншою мовою постійно розмовляти.

– Скільки колін свого роду Ви можете назвати?

– На жаль, лише до прабабці.

– Розкажіть про подарунки родини на Ваш останній день народження?

Чоловік подарував мені ноутбук, бо я мала таку необхідність. Батьки нічого не дарували, бо ми не святкували, мама мала проблеми зі здоров’ям. Родичі інші також нічого не дарували, бо ми не збиралися.

Сини традиційно пишуть мені листи або роблять якісь речі своїми руками. Наприклад, у мене є дерев’яне сердечко від найменшого сина. Там написано «Мама, я тебе кохаю». А старший як завжди написав листа. Він у мене такий мудрий, хоча ще маленький. Він пише: мама не переймайся, все буде добре. Він знаходить якісь аргументи, слова підтримки, відомих людей, намагається мене заспокоїти. Бо бачить що я переживаю. На жаль, маю такий характер, що на кожне слово і фразу, навіть написане у Фейсбуці, реагую досить болісно, він це бачить і мене заспокоює. Листи я зберігаю, навіть на робочому столі один лежить.

– Якби Вам довелося скласти родинний герб, що б там було зображено?

– Це важке питання. Ніколи про це не думала. Не думаю, що він потрібен. І це мали би робити професіонали. Я намагаюся не вмішуватися у речі, які роблять професіонали. Сама б ніколи не змогла зобразити. Єдине, що я хотіла би, аби там були позначені мої дітки і мій чоловік.

– Де і чим Ви зазвичай снідаєте?

– Вдома. Дуже люблю вівсянку і омлет.

– Якби Вам довелося обирати між запропонованими варіантами, Ви б провели відпустку: 1) на екзотичному острові, 2) в ізольованій від цивілізації карпатській колибі, 3) в Лас-Вегасі?

– Острів. Екзотичний, але він має бути тихим. Я дуже люблю тихий відпочинок. Завжди багато інформації в голові крутиться, і на відпочинку я просто лягаю на березі моря і два тижні читаю книжки, аби мене ніхто не чіпав. Наскільки це можливо, адже діти постійно бігають, щось хочуть.

– Якого кольору інтер’єр Вашої кімнати?

– Це невелика кімната. Там ліжко, комод, дитяче ліжко, пеленальний столик і телевізор. Колір стін світло-фіолетовий. Світлий-світлий. Меблі темні.

– Чи вважаєте припустимою смертну кару?

Ні, звичайно, неприпустима. Тільки Бог дає життя і тільки в нього є право це життя відбирати.

– Чи могли б пробачити подружню зраду?

Гм… Не знаю… Бо, слава Богу, не бачила. Багато разів мені таку інформацію намагалися донести, що таке існує. Але, на щастя, я особисто в цьому ніколи не переконувалася, тому ніколи про це не думала.

– На яке свято востаннє відвідували церкву? Яку саме?

– Я відвідую Покровську церкву, вона навпроти мого будинку. Останнє свято – Великдень. Після того лише кілька разів ходила на сповідь.

***

Коментує практикуючий психолог Волинської обласної психіатричної лікарні Олена Звєрєва:

«Має комплекс відмінниці. Тобто має бути все якнайкраще, на п’ять з плюсом, якщо ні, то починається переживання. Тримає дистанцію з людьми старшими. Це свідчить про гарне виховання.

Відкрита людина до сприйняття і навчання, готова брати краще. Кар’єра доволі інфантильна. Через те, що завжди були люди, які давали захист, ця людина має доволі низький рівень стресостійкості.

Особистість тепла, душевна, сентиментальна, жінка до мозку кісток. Тому цікаво, що така людина буде робити у Верховній Раді, яка часто нагадує збіговисько дикунів. Ця особистість гарно би дивилася у парламенті Чехії чи Англії. Дуже прив’язана до місця, не поверхнева.

Ця особистість як константа, незмінна. Вона була би гарним тилом, не розбалувана, не вимоглива. Тривожний сигнал, що навіть вже дитина захищає маму, де тоді захист тата?

Особистість прагне спокою, захисту, постійності і хоче насправді відпочити. Світлі тони і темні меблі – це свідчить, що це така собі дівчинка-принцеса, тонка суто жіноча душевна організація».

Читати про інших кандидатів:

Ігор Алексєєв
Тарас Божидарнік
Андрій Козюра
Петро Кравчук
Віктор Пащук
Ярослав Плакса
Сергій Сітуха
Віталій Федосюк
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.