«Захмарні» премії, захват від Палиці та рейтинг холостяків: відверто з Ігорем Поліщуком. ІНТЕРВ’Ю

Ігор Поліщук – один з найпомітніших персонажів теперішньої так званої «укропівської» влади у Луцьку. У свої 31 він – формально лише радник міського голови. Утім, і медіасупровід його діяльності, і джерела в міській раді переконують, що насправді Ігор Поліщук – «сірий кардинал» у мерії, рішення якого – у пріоритеті.

Ще «зеленим» 8 років тому Поліщук випадково, як сам переконує, потрапив на роботу у благодійний фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк» (тепер – «Тільки разом») і, пройшовши шлях від заступника менеджера до заступника голови правління, став фактично правою рукою Палиці. А після смерті Луцького міського голови Миколи Романюка – ще й його протеже у міськраді, місією якого було формування «укропівської більшості».

Про робоче і особисте Ігор Поліщук погодився розповісти Інформаційному агентству ВолиньPost у некабінетній розмові під час прогулянки центральним парком Луцька.



– Якщо вже йдемо парком, то про нього спочатку і поговоримо. До «укропівської» влади в місті ставляться по-різному, але схвально відгукуються про перевтілення парку і ваші критики, і прихильники, бо зміни «на лице». Чого ще очікувати?

Зараз ремонтують центральну алею. Планували зробити її капітальний ремонт. Але порахували, що на це треба близько 12 мільйонів гривень. Це нераціональне використання коштів. Ми зараз ідемо плиткою і Ви бачите, що вона ще нормальна і може служити. Є місця, де вона просіла чи надщербилася. Такої плитки – приблизно 10% на центральній алеї. Цю плитку замінимо новою, вирівняємо бордюр, піднімемо у місцях просідання. Це буде коштувати міському бюджету у 6-7 разів дешевше, ніж капітальний ремонт.

Алею вздовж дамби, яка в найгіршому стані, відремонтуємо теж. Це буде капітальний ремонт і він почнеться найближчим часом. Там стоять калюжі і немає зовсім асфальтного покриття.

Крім того, зробимо ремонт заїзду від вулиці Глушець до зоопарку і до спорткомплексу «Спартак». Я провів переговори з представниками волейбольних клубів. Вони хочуть зробити на території позаду «Спартака» три майданчики для занять волейболом. Три – аби там було можливе проведення змагань.



– Гроші для цього використають з міського бюджету?

Будемо тільки частково допомагати. Можливо, навіть не фінансово, а, для прикладу, технікою, будматеріалами чи чимось іншим. Ми давно планували зробити там зону для спорту. Думаю, коли там будуть волейбольні майданчики, то ми дооснастимо там обладнанням для стріт-воркауту. Можливо, обладнанням, як в Києві. Там – вуличні тренажери. Це буде місце у парку для занять спортом.

– Це втілять в життя ще цьогоріч?

Цього року плануємо облаштувати волейбольні майданчики. Це не потребує масштабних будівельних робіт. Але вони будуть з невеличкими трибунами для глядачів, з роздягальнями і душовими. Цього року ми вже не будемо починати робити роздягальні і душові. Волейболісти поки зможуть користуватися цим у спорткомплексі «Спартак», а наступного року добудуємо.



– Буде ще щось особливе?

Будемо робити ще одну світлову атракцію. У парку імені Горького в Москві є гарний світловий тунель. Хочемо зробити щось на зразок цього в Луцьку. Цей тунель буде знаходитися між двома мостами, які ми відновили на тій дорозі, що веде від алеї ліхтарів до дамби.

А ще у майбутньому плануємо зробити танцювальний ретромайданчик. Цього року вже не встигнемо, і там ще треба вирішити питання із заповідником. Я минулого року був в Одесі. На Дерибасівській є невеличка імпровізована сцена, на якій грають студенти одеського училища культури. Туди приходять літні люди просто потанцювати, відпочити. Людей – маса, емоції – чудові. Задоволення навіть просто подивитися на таке. Думаю, це буде і для літніх людей, і для молоді. Можливо, там в певні дні буде класична музика, в інші – ретро, ще в якісь – сучасна. З найближчих планів – це все.

– Приватного бізнесу в парку останнім часом теж стало більше. Для прикладу, «Ротонда», «Луцька Венеція», нові кафе. Місто відчуло від цього користь?

Звичайно. Згадайте «Ротонду» три роки тому – занедбаний, жахливий майданчик радянського періоду. Зараз це – чудове місце відпочинку для лучан. Це комунальне майно. Ми його здали в оренду за 1 гривню на 10 років за умови, що підприємець зробить там ремонт. Ми виконали своє зобов’язання, підприємець – своє.

Про «Луцьку Венецію» її засновник Леонід вже неодноразово розповідав. Ми трохи допомагали йому з облаштуванням. Судячи з тієї кількості фотографій лучан, які вони роблять на човниках, їм це дуже подобається.

Загалом ми стараємося вкладати мінімум коштів міського бюджету в парк і здійснили приблизно 90% робіт за рахунок коштів бізнесу.



– Знаю, що Ви бігаєте вранці саме тут, у парку. Щодня?

На жаль, щодня не виходить, але 3-4 рази в тиждень точно.

– Бігаєте самі чи з кимось?

Як коли. До речі, я вже за декілька років знаю тут майже всіх, хто бігає часто.

– Який у Вас розпорядок дня?

О шостій годині прокидаюся. В 6:30 я в парку. Повертаюся додому, снідаю, одягаюся, збираюся на роботу і о 8:00–8:30 я вже на роботі. Режим роботи ненормований. Бувають різноманітні ситуації, заходи, відрядження. Не можна сказати, що о певній годині я щодня повертаюся додому.



– До речі, про відрядження… Не так давно Ви їздили до Києва, де, наскільки мені відомо, мали розмову з інвестором щодо будівництва сміттєпереробного заводу в Луцьку. Які результати?

На жаль, в Україні немає жодного сміттєпереробного заводу, який би працював. Ми проводимо переговори з багатьма інвесторами, які розглядають Луцьк одним із потенційних місць для розміщення сміттєпереробного заводу. Є два типи – сміттєпереробний і сміттєспалювальний. Інвестору, який хоче спорудити сміттєспалювальний завод, цікаво його розмістити в межах міста. Ми перевіряємо репутацію цієї компанії. Бо при спалюванні сміття вона мусить чітко дотримуватися екологічних норм. Мусять бути фільтри Євро-6, все має бути безпечно, аби місто від цього не постраждало. Поки що ми на стадії переговорів з декількома інвесторами.
Але будівництво сміттєспалювального заводу для нашого міста і тієї кількості та морфології сміття, яку ми маємо, коштуватиме мінімум 65 мільйонів євро.

– Місто готове піти далі переговорів?

Місто готове надати земельну ділянку і створити найкращі умови для інвестора. Безумовно, це надзвичайно велика сума, коли у нас річний бюджет розвитку – 10 мільйонів євро.

Але хочу сказати, що за два роки зроблено чимало у сфері поводження зі сміттям: побудували нормальну, як на мене, одну з кращих в Україні, сміттєсортувальну станцію. Придбали 3 нових сміттєвози, контейнери, спеціальний сміттєвоз для роботи з підземними контейнерами і, власне, самі контейнери, які незабаром будуть встановлені в місті. Намагаємося впровадити сортування сміття, здійснили чимало робіт на сміттєзвалищі у Брищі. Але, думаю, Ви знаєте, що термін його експлуатації становить ще рік–півтора. Хоча у нас є земельна ділянка і є проект встановлення нової черги сміттєзвалища. Але побачимо, як буде розвиватися ситуація.



– І ще одне на «смердючу» тему… Рік тому Ви разом з першим заступником міського голови Григорієм Недопадом зробили заяву на місцевому телеканалі про те, що виявили причини смороду і готові з ними боротися. Тим не менше, Луцьк знову смердить і смердить з новою силою.

Неприємні запахи почалися у 2014 році. Справа в тому, що раніше забудовникам, які споруджували новобудови, дозволяли врізати зливові каналізації у загальну фекальну каналізацію без встановлення гідрозатворів. Загальна фекальна каналізація знаходиться на нижчому рівні, і при перепаді атмосферного тиску весь цей запах через решітки зливової каналізації, які врізали сюди, підіймається наверх. На сьогодні ми виявили всіх цих забудовників, яким дозволили зробити такі врізки. Із забудовниками провели переговори. Ситуація ліквідовується шляхом встановлення гідрозатворів. Мені шкода, що раніше до цього питання ставилися так безвідповідально. Поки ми працюємо, жодного такого дозволу не видавали.

Інша причина – завод «Біо Пек». Ситуація загострилася в 2017 році, коли завод почав працювати, використовувати мелясну барду. Ми знайшли технолога, яка запропонувала готові рішення для знезараження цієї мелясної барди для заводу. Після того, як вони попрацювали, на деяких час запахи трохи зменшилися. Минулого року не було такої критичної ситуації. Цього року від таких послуг вони відмовилися, бо економлять гроші. І от знову маємо незаконний злив мелясної барди з Гнідавського цукрового заводу на територію, яка для цього не призначена. Це і є причиною смороду. Найбільший сморід якраз в тих районах, які прилягають до Гнідавського цукрового заводу.

Частково неприємні запахи були і з наших каналізаційно-насосних станцій. Ми вже уклали договір з підприємцем, встановили обладнання, яке додає знезаражувальну речовину, щоб з каналізаційно-насосних станцій «Луцькводоканалу» смороду не було.

Зараз ми направили звернення з тисячами підписів лучан до прем'єр-міністра України, міністра екології та держекоінспекцію України з проханням провести комплексну перевірку і вжити заходів щодо припинення роботи заводу. Окрім того, завод уже зливає продукти діяльності у каналізаційну мережу міста, а це категорично заборонено. Ми звернулися до поліції та прокуратури з вимогою відповідного реагування. Якщо його не буде і завод буде продовжувати знущатися над містом - будемо разом з громадою блокувати завод.

До речі, Гнідавський цукровий завод, як і ті території, де зливають, на жаль, не відноситься до міста. Ми неодноразово зверталися в управління екології Волинської ОДА, але будь-яке реагування відсутнє. Сподіваюся, що новий губернатор наведе з цим лад.

– Власне, про нового губернатора… Вам, мабуть, чудово відомо, що є розмови про те, що це може бути хтось з оточення Ігоря Палиці. Розумію, що це призначення – у компетенції президента. Але Ви можете назвати когось, кого бачите на цій посаді?

Я не знаю, хто претендує, кажу відверто. Це непростий процес, бо велика відповідальність. Але мені здається, що обласна рада під керівництвом Ігоря Палиці змусить працювати будь-якого губернатора. Питання тільки в тому, що для цього знадобиться час. Якщо губернатор, який прийде, не витрачатиме час на відстоювання інтересів політичної партії, яка пролобіює його призначення на цю посаду, а дійсно працюватиме для відчутних змін на краще, то така співпраця налагодиться значно швидше. Попередні два губернатори не встояли перед цим натиском.

– То прізвищ людей, які претендують на цю посаду, називати не будете?

Я їх не знаю.

– Ви сказали, що Ігор Палиця змусить будь-якого губернатора працювати. Але скоро парламентські вибори, і він має всі шанси невдовзі змінити обласну раду на Верховну…

Очевидно. Але і в статусі народного депутата, обраного від обласного центру, Ігор Петрович підкаже будь-якому губернатору, як треба працювати так, щоб область отримала користь від його роботи.



– Ваша роль у цих виборах яка? Були прогнози, що Ви балотуватимете від Луцька, а не Палиця.

Це лише прогнози певних людей, які називають себе політологами. Я про це жодного разу не заявляв. Я не беру участі у цих виборах жодним чином.

– Назвіть, будь ласка, прізвища найкращого і найгіршого, за Вашими оцінками, губернатора для області.

Найкращий, безумовно, – Борис Петрович Клімчук. Незважаючи на політичну приналежність, це другорядне. Роботу людини варто оцінювати за тим, що вона залишила після себе. Думаю, тих справ, які він успішно зробив для області не варто навіть перераховувати. Ми всі про них знаємо.

Людям, які хочуть стати гарними менеджерами, управлінцями, державотворцями, є багато чого повчитися у покійного Бориса Петровича.

Найменш корисного називати не буду. Знаєте, коли ми ставимо Бориса Петровича на першому місці, то не хочеться навіть когось ставити на другому. Бо між ним і тим, кого можна було б десь поставити ще на якесь місце, – надто велика прірва. Думаю, Григорій Пустовіт був би непоганим губернатором, але у нього було надто мало часу і вкрай складна й нестабільна ситуація в країні, щоб показати потужний результат.

– Себе Ви бачите на посаді очільника міста або області?

Щоб я себе побачив, мене мають побачити люди - ті, які обирають, або ті, що призначають на посаду. Чи бачу я себе, важко сказати. Будемо вирішувати питання тоді, коли будуть можливості себе побачити там. Мені невідомо про те, що мою кандидатуру розглядають на посаду голови ОДА. Про це у мене не було розмови з жодною людиною, кажу відверто.

– Все ж каденція у міській раді – не вічна. Ваша кар’єра і політичний розвиток надалі як відбуватимуться?

Важко прогнозувати. Надто непередбачуваним є політичне життя. Час дуже швидкий, а рішення приймаються нестандартні. Коли закінчиться каденція, тоді і будемо вирішувати, як далі бути. Зараз я перед собою і перед командою ставлю завдання – максимально використати час, щоб отримати максимальний результат. Влада – не вічна, посада – не вічна. І коли доведеться змінити місце роботи, то хочеться залишити добрі справи, те, що служитиме людям. Про далеку перспективу не думаю.

Ви щойно сказали: «Я перед командою ставлю завдання…». Все-таки очільником команди (принаймні формально) є Григорій Пустовіт. Але Ви кажете, що завдання даєте Ви, медійно він теж значно менше помітний, ніж Ви. Чому так?

В кожного свій стиль роботи. Я б не сказав, що він не відвідує заходи чи не дає інтерв’ю. Але він займається підготовкою і проведенням сесій, виконкомів, оперативних нарад, проводить зустрічі з іноземними делегаціями, відвідує загальноукраїнські заходи. От зараз він цілий тиждень – у відрядженні. Такий графік зумовлює те, що і медійно, і в інших питаннях виникає така ситуація. Жодних непорозумінь у нас через це немає.

– Тобто це не цілеспрямовано і завдання бути постійно в полі зору перед Вами не стоїть?

Ні. Такий стиль роботи у кожного. Він займається більш загальними питаннями, як і має займатися секретар міської ради. А я займаюся більш конкретними проектами.



– Вас називають протеже Ігоря Палиці? Не вважаєте, що це накидає на Вас тінь?

Я багато років тому потрапив у благодійний фонд Ігоря Палиці, де працював юристом. Прийшов влаштовуватися взагалі на іншу роботу, але потрапив у фонд і пройшов шлях від заступника менеджера, юриста, який просто робив договори, до заступника голови правління. Я пишаюся тим, що працював у фонді.

Щодо Ігоря Петровича вважаю, що це людина унікального інтелекту. Це людина, яка має надзвичайну сміливість приймати потрібні рішення, незважаючи на якісь наслідки, вміє нести відповідальність. Вважаю, що багатьом людям, які хочуть досягнути успіху не лише в політиці, а й в інших сферах, варто повчитися у нього. Я радий, що мені випала честь працювати з ним і повчитися в нього.

– Крім того, в одному з інтерв'ю Вас назвали "вихованцем" Олександра Товстенюка, який Вас нібито просував кар'єрною драбиною. З ним у Вас які стосунки?

Олександр Товстенюк – людина з надзвичайно нестандартним, творчим мисленням, талановитий організатор та керівник, який має стратегічне бачення, людина, яка є непублічною, але щиро прагне зробити наше місто кращим і майже 8 років є керівником Фонду Ігоря Палиці. Я багато чого навчився у Олександра Товстенюка, і, сподіваюсь, що ще багато чого навчусь.

– На молитовному сніданку Ігор Палиця сказав, що виділить мільйон гривень своїх коштів на перинатальний центр. Він це вже зробив?

Так. До речі, в нас якраз було підсумкове засідання оргкомітету. Підбили підсумки – понад мільйон 241 тисячу зібрали.

– І окремо ще мільйон Палиці?

Ні, з цієї суми мільйон – Ігоря Петровича.

– Зараз у нас зустріч за межами Вашого робочого кабінету і на неї Ви прийшли самі, хоча вона у парку, а не на Вашому робочому місці. Але, наприклад, на сесії, кажуть, з Вами є охорона. То у Вас є охоронець?

Ні. Охоронець – це людина зі зброєю. А у мене є помічник.

– Які у нього функції?

Він допомагає в організації поточної роботи. Але він не працевлаштований у міській раді і не отримує зарплату з міського бюджету.

– Тобто він працює на Вас на волонтерських засадах?

Ні. Він отримує зарплату.

– З Вашої кишені?

Так.

– І Вам вистачає зарплати радника міського голови, щоб утримувати себе і платити йому?

Так. Ви ж дуже добре знаєте розмір моєї зарплати і премії, про це так багато мови у ЗМІ (сміється – ред.).

– Власне, про Ваші премії у 200%...

Це звичайна політична маніпуляція. Чому так складається? Є постанова Кабміну, яка регламентує порядок оплати праці працівників органу місцевого самоврядування. Згідно з нею, оклади дуже низькі. В мене, наприклад, оклад становить понад 4 тисячі. Для того, щоб зарплата хоч якось пристойно виглядала, вона регулюється преміями. В інших працівників премія може бути меншою, але розмір окладу – значно більший, бо є, наприклад, велика вислуга років, ранг, інші доплати.

Ті, хто пише про наші премії, ніколи не вказує розмір у грошовому еквіваленті, лише у відсотках. Минулого року я отримував на руки у середньому 18 тисяч гривень в місяць. Це вже з усіма надбавками. Мало це чи багато - суб’єктивне питання. Але якщо ми не хочемо обманювати самі себе, то мусимо розуміти, що за нормальну роботу людина мусить отримувати нормальні кошти. Або ж це буде чиновник, який офіційно отримує невелику зарплату, але при цьому бере гроші за вирішення питань, хабарі та обкрадає бюджет. Вибирати людям.

– Якби у Вас була можливість втілити у Луцьку один грандіозний проект. Що б це було?

Я б повністю змінив транспортну галузь. Це ремонт всіх доріг і комплексне оновлення транспорту міста: заміна тролейбусів, нормальне тролейбусне депо, а замість маршруток – електробуси, які їздять завдяки електроенергії, а не пальному. Якби це був комунальний бізнес, місто змогло би навіть заробляти на цьому. Один такий новий електробус коштує 400 тисяч євро. Він робить коло містом, стає на 7 хвилин на підзарядку і знову робить коло. Це дуже зручно. Але, на жаль, потрібні мільярдні інвестиції.

– Чомусь при словосполученні «грандіозний проект для Луцька» мені подумалося про аеропорт. Колишній голова ОДА Володимир Гунчик казав, що є можливість спорудити цивільний термінал на території військового аеродрому. Подарувати лучанам «крила» - цього немає в планах теперішньої влади?

Я вважаю, що це утопія. В Миколаєві, наприклад, збудували аеропорт поруч з містом. І там величезна кількість коштів іде просто на підтримку його життєдіяльності. Той пасажиропотік авіатранспорту, який мав би Луцьк, не дозволив би повноцінно функціонувати нормальному аеропорту. У нас не літає скільки людей по Україні, по світу і навіть на популярні курорти – Єгипет, Туреччина, Об’єднані Арабські Емірати. Тому поки немає резону говорити про аеропорт «Луцьк». Бо це мільярдні інвестиції в доларах, а прибутковість не дозволить його окупити.



– Ми зараз прогулюємося неподалік від атракціонів і вони, відверто кажучи, у жахливому стані. Обіцяли, що їх замінять. Коли?

Ми продовжили на 3 роки договір з підприємцем, який здійснює діяльність на атракціонах. Згідно з цим документом, підприємець зобов’язаний зробити оновлення. Я бачив, що зараз підприємство виставило на продаж декілька старих атракціонів, щоб вивільнити місце для нових.

Більше того, ми працюємо і над тим, щоб купити атракціони і з бюджету. Цікавилися цінами. Колесу огляду – якісне і з ілюмінацією – коштує 250 тисяч євро. Побачимо, яким буде бюджет наступного року. Можливо, ми і зробимо для лучан таку атракцію.

– Декілька слів про Ваше депутатство. В інформаційному просторі відчувається Ваше протистояння, для прикладу, з Юлією Вусенко чи Андрієм Покровським. У приватному житті воно теж є чи ви за межами міської ради просто не спілкуєтеся?

Поза межами міської ради ми фактично не спілкуємося. Я не можу сказати, що це напружені стосунки. Я роблю свою роботу, пропоную рішення, якщо їм це не подобається – вони мене критикують. Так само і вони пропонують якісь ініціативи. Якщо вони мені подобаються – їх підтримую, якщо ні – не підтримую і коментую, чому. Можливо, це просто подається як конфлікт.

– У міській раді є хтось з депутатів, кого можете назвати своїм другом?

Ні.

– Та частина депутатів, яка колись була у команді покійного Миколи Романюка, а згодом сформувала так звану «укропівську більшість» - як Ви до них ставитеся?

Питання в тому, хто їх відніс до команди Миколи Ярославовича – він чи вони самі. Це принципове питання. Я не чув ніколи, щоб Микола Ярославович сказав, що Юлія Вусенко – це його команда. Я знаю, що була команда людей, які мали якесь конструктивне бачення, які були депутатами, які підтримували Миколу Ярославовича і які дбали про місто. Сьогодні вони так само дбають про свої виборчі округи.

– Принаймні Євгенія Ткачука вважали саме людиною з команди Романюка… А згодом його погляди різко змінилися.

Так, він був близький до покійного Миколи Ярославовича. Це не означає, що він повинен бути з Юлією Вусенко, яка сама себе віднесла до команди Романюка, на мою думку.

Хоча, якщо ми говоримо про фракцію Блоку Петра Порошенка «Солідарність» у міській раді в тому складі, в якому вона існувала колись, то там теж було не все так просто і було багато течій, конфліктів і такого іншого.

– Була інформація, що для того, аби сформувати більшість у міській раді, «УКРОП» пропонував депутатам за прихильність до себе чималі гроші. Що про це скажете?

Я нікому грошей не пропонував точно.

– Зрозуміло, що якщо їх хтось і давав, то не Ви, а той, у чиїх інтересах цю більшість формували.

Думаю, це лише чутки.

– Нещодавно у міській раді звільнили директора департаменту житлово-комунального господарства Юрія Крася. Чому так?

Він звільнився за власною ініціативою, хоча юридично оформили як звільнення за згодою сторін. Йому запропонували іншу роботу, більш висооплачувану і більш перспективну.

– У приватній структурі?

Так.

– Звільнення чекає і очільницю «Луцьктепла» Валентину Малютіну. Нібито – через закінчення терміну контракту.

Не нібито, так і є. Контракт закінчився 2 липня. Продовжувати чи не продовжувати контракт – це виключно право засновника – міської ради. Тут засновник вирішив не продовжувати контракт, спробувати поставити іншу людину, яка, на думку засновника, буде справлятися краще. Так це чи ні – покаже час і результати роботи.

– Хто ця людина?

Буде відбуватися конкурс, тоді і стане відомо. В нас є бачення, але виграє він конкурс чи ні, буде відомо під час проведення конкурсу.



– І на завершення – давайте не про робоче. Ви як відпочиваєте?

Зранку пробіжками в парку. Іноді після роботи навіть вдається відвідати тренажерний зал. Відпочиваю в основному зі своєю сім’єю, спілкуюся з друзями. Раніше, коли мав більше часу, дуже любив велопрогулянки. Міг після роботи проїхати 50–60 кілометрів. Я люблю активний відпочинок, але часом на вихідних хочеться просто побути вдома, почитати книжку, послухати музику, подивитись кіно.

– Маєте у Луцьку улюблені заклади?

Не можу назвати. У Луцьку – непогана мережа закладів громадського харчування, але таких, які були б для мене особливими і я їх любив, немає.

– У ближніх містах є?

Ні. Я насправді не фанат закладів. Я харчуюсь вдома. Коли іду на роботу, беру з собою з дому лоточки з їжею. Вранці готую собі. Бо іти десь в кафе на обід треба маючи достатньо часу, щоб замовити, почекати замовлення, повернутися назад. Це, як мінімум, година. А коли в тебе є лоточки – 10 хвилин і ти вже поїв.

У цьому немає нічого складного. Разом з приготуванням зібрати лоточки – це 25 хвилин. До того ж, декілька справ можна робити одночасно: поставив варитися гречку чи куряче філе – і робиш інші справи, щоб приготуватися до робочого дня.

– Мабуть, якби зараз у Луцьку складали рейтинг холостяків, то Ви були б одним з топових…

Я відповім так: у рейтинги холостяків я вже не годжуся. Параметрам, яким там мають відповідати завидні холостяки, я вже не відповідаю.

Спілкувалася Іванна РУДИШИН
Фото – Ігоря ДИНІ


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.