До бджолярства привів нещасний випадок: волинянин на пасіці оздоровлює людей

Микола та Раїса Томчуки щовесни, як тільки потепліє, перебираються з володимирської квартири у невеличке мальовниче село Воля-Свійчіська, що на Володимирщині. Тут вже понад три десятки років пан Микола доглядає власну пасіку, що стала невід’ємною частиною його життя.

Про це пише видання Слова правди.

До бджіл привів нещасний випадок

Вони познайомились ще у далекій юності на танцях у клубі села Свійчева. Жили в сусідніх селах, тож мали можливість часто бачитись. Та строкова військова служба розлучила закоханих аж на цілих чотири роки, адже служити 19-річного Миколу відправили на флот.

– Спершу регулярно листувались, але потім вирішив позбавити її важкої ноші тривалого очікування і став писати все рідше, аж доки взагалі не припинив. Просто не вірив, що дівчина може чекати аж чотири з половиною роки. Та коли повернувся додому дізнався, що Рая ще ходить у дівках, – сміючись, розповідає пан Микола.


За півроку пара побралась і переїхала до Володимира-Волинського, де довгий час винаймали квартиру. Народили двох синів. Раїса працювала у швейному ательє, а Микола водієм в АТП, аж доки нещасний випадок кардинально не змінив його життя. Одного разу у рейсі отримав потрійний перелом ноги із вивихом. Тож після кількох операцій та тривалої реабілітації пересів з автобуса на «Волгу», якою возив директора.

– Наркоз, який мені робили під час операції, пошкодив шлунка. Лежав вже з цією новою проблемою в лікарні у Луцьку. А в палаті зі мною був дідусь-пасічник, який настільки захоплено розповідав про своє заняття, що і мене переконав узятись за бджолярство. За тих десять днів, що ми спілкувались, це настільки міцно засіло в голові, що одразу після повернення з лікарні поїхав в село і почав потрохи облаштовувати власну пасіку – скуповував у людей старі вулики, ремонтував їх і заселяв бджолами. Рідні з мене сміялись, мовляв, який з тебе пасічник? Але я не здавався і врешті вони повірили у те, що це серйозно і вже надовго, – розповідає пасічник.

Про те, як правильно доглядати за бджолами, та про інші особливості бджолярської справи Микола дізнавався зі спеціальної літератури та журналів, адже мало хто із досвідчених пасічників охоче ділиться такою інформацією та своїми секретами. Лише один місцевий свійчівський бджоляр погоджувався розповісти початківцю про тонкощі цієї справи. А зараз Микола Томчук і сам охоче ділиться набутими за 33 роки знаннями та вчить тих, хто бажає опанувати пасічництво. Серед вдячних учнів і старший син, який нині теж все частіше навідується до батька на пасіку, аби наглянути за кількома своїми вуликами.

Триста літрів меду за сезон

Збираючись на пасіку, потрібно дотримуватись певних правил безпеки, зазначає пан Микола. Тіло має бути захищене закритим одягом, а на голову рекомендується одягти спеціального капелюха із сіткою. Не варто користуватись парфумами і навіть руки потрібно мити звичайним господарським милом, яке не має запахів, котрі приваблюють бджіл. Крилаті трудівнички можуть напасти навіть якщо одяг випраний із порошком чи ополіскувачем, що має сильний аромат. Проте пан Микола настільки любить своїх бджіл, що зовсім їх не боїться, тому часто ходить на пасіку без спеціального костюма. І що цікаво, бджоли його майже не кусають.


Починав Микола Томчук із трьох вуликів, а нині їх аж три десятки. У кожному з цих дерев’яних будиночків мешкають тисячі бджіл. Лише за одну добу матка може відкласти дві з половиною тисячі яєць. Усі бджоли у вулику мають свої чіткі ролі – одні виконують функцію охорони, інші розвідки, а є також прості робітники і трутні. Тривалість життя цієї, як зазначає пані Раїса, «дуже розумної мухи», що має аж п’ять очей, лише 35-40 днів. Помирають комахи від зношення крилець. Матка живе значно довше – до чотирьох років.

Аби придбати мед пасічника Миколи, клієнти, котрі знаються на доброякісному бджолиному продукті, самі приїздять до нього у село. Для постійних клієнтів у Володимирі привозять баночки з медом, коли самі їдуть до міста, а на ринку чи на ярмарку не торгують. Мовляв, їм вистачає і такого збуту. Ті, хто одного разу спробував мед із пасіки пана Миколи, вже не зможе від нього відмовитись, адже він відрізняється від того, що продається на ринку. Бджоляр дуже добросовісно займається своєю справою і, як наслідок, має чистий натуральний мед. У хороший сезон зі своїх вуликів воля-свійчівському пасічнику вдається викачати понад триста літрів меду, але цей рік навряд чи буде таким вдалим, передбачає пан Микола.


– Колись за зиму сам з’їдав відро меду, але після операції обмежую себе у цьому задоволенні через ризик підняття рівня цукру в крові. Якщо їсти надто багато меду, то це дає велике навантаження на серце. Рекомендую з’їдати за раз не більше столової ложки: зранку натщесерце з теплою водою, а ввечері з молоком, – каже бджоляр.

Цілющий сон у…вулику

71-річний пасічник запевняє, що до 69 років не знав, що таке пігулки, але півтора року тому пережив операцію на серці. Вважає, що це наслідки його служби на підводному човні, де мав справу із ракетним пальним. Утім, досить швидко завдяки бджолам перестав відчувати наслідки операції та своєї хвороби. Не лише завдяки продуктам, які дають трудівниці – меду, маточному молочку, пилку і забрусу, а й іншим процедурам, котрі можна прирівняти до власного лікувального міні-курорту.

– Три роки тому нарешті втілив у життя свою давню мрію, придбавши апітерапевтичний будиночок, в якому можна спати просто на вуликах і оздоровлюватись. Сон у такому будиночку особливо рекомендується тим, хто має проблеми із тиском, знижений імунітет, серцево-судинні та інші захворювання. Цей винахід карпатських пасічників зараз набуває все більшої популярності, тому будиночком-вуликом вже нікого не здивуєш, але моя хатинка таки унікальна, – інтригує пан Микола і на підтвердження своїх слів запрошує у садок, де поруч із іншими різнокольоровими вуликами у затінку крислатої яблуні красується розмальований будиночок. Його фундамент – це три вулики із кількома бджолосім’ями, а дах – лежак, що закривається кришкою.

Пасічник відкриває будиночок і одразу в ніс вдаряє приємний аромат прополісу та меду. Він долинає з дірочок на лежаку, в яких можна побачити і самих бджіл. Круглі отвори надійно захищені сіткою, тож комахи не зможуть проникнути в будиночок і потурбувати того, хто там відпочиває. Та найбільше вражає внутрішнє оздоблення – усі стіни обвішані іконами та образами святих, наче у невеликій церковній капличці. Тут і Таємна вечеря, і Святий Миколай, і Матір Божа, і янголи… Пан Микола пояснює, що лягти у вулик і дивитись на одні дерев’яні дошки нецікаво, тому вирішив якось його оздобити – спершу наклеїв картинки з зображеннями природи, а потім і ікони для того, щоб кожен зміг відчути не лише фізичний релакс, але і духовне задоволення та умиротворення.

Гарному сну у вулику сприяє і ароматна фітоподушечка, яку пан Микола наповнив власноруч зібраними травами – м’ятою, мелісою, зубрівкою, ромашкою та іншими. Лежати у вулику, а ще краще спати, рекомендується не менше години. У подружжя Томчуків ні дня не минає без відпочинку у такому чудо-будиночку. Приїжджають до них і постійні клієнти, котрі теж залюбки проходять таку приємну процедуру.

Дві години сну у бджолиній диво-хатинці дорівнюють за своїм ефектом 8 годинам звичайного сну. Лежачи на вулику-ліжку над бджолами, людина отримує тепло від бджіл, яке вони виділяють для обігріву своєї дітви (35°C). Розплід, який обігрівають бджоли, біоенергетично активний, він допомагає збалансувати і самовідновити роботу всіх людських органів, за рахунок біофізичного зв’язку з природою, що викликає збільшення працездатності людини, відчуття легкості та свіжості. Запахи пилку, бджолиної отрути, прополісу, рівномірне гудіння, що нагадує шум моря, заспокоюють нервову систему, нормалізують кров’яний тиск, стабілізують психоемоційний стан, сприяють здоровому сну.

Рятують бджоли свого дбайливого пасічника і від проблем із хребтом – аби підлікувати свою грижу, Микола Томчук регулярно проводить сеанси бджолотерапії. Не боячись, бере у руки бджіл і ставить їх собі просто на поперек, аби отримати цілющий укус. Таким чином позбавив і свою дружину від проблем із ногами. Тепер пані Рая легко пересувається без ціпка.

Ще один оздоровлюючий елемент пасіки Томчуків – вулик-інгалятор. Пан Микола запевняє, що такий винахід навряд чи має хтось із волинських пасічників. Почув якось про нього по телевізорі і вирішив собі спробувати зробити. Вулик-інгалятор незамінний помічник для астматиків та людей, котрі часто хворіють ангінами і бронхітами.

Серед дивовижних вуликів пасіки Миколи Томчука є ще один цікавий бджолиний будиночок зі скляною стінкою, крізь яку можна спостерігати за тим, як живуть і працюють смугасті трудівниці. Та цього року пасічнику не вистачило часу, аби його заселити, тож скляний вулик поки що пустує.

– У молодості захоплювався риболовлею, міг ночами не спати із вудочкою в руках, але коли зайнявся бджолами, то від цього захоплення наче відрізало. Якось одразу полюбив ці дивовижні створіння, які ніколи не сплять і працюють день та ніч. Мабуть, це і є запорукою успішного пасічництва, адже бджіл у першу чергу треба любити. Навіть коли помру, то хотів би, щоб мене поховали із вуликом, – посміхаючись, каже пане Микола.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.