За лаштунками «театрального дійства», або Як кримінальна справа перетворюється на фарс

15 жовтня начальник слідчого управління УМВС України у Волинській області Михайло Руденко оприлюднив позицію правоохоронних органів щодо нападу на офіс кандидата в народні депутати Олени Голєвої, який відбувся 13 вересня.

Ця подія була названа «інсценуванням» та «театральним дійством». Було також заявлено, що люди, які брали учать у погромі, начебто знайомі зі співробітниками штабу Олени Голєвої, і окремо підкреслено чомусь, що до вказаної події не є причетним мій опонент по виборчих перегонах Ігор Палиця. Принаймні так зміст прес-конференції відображено у ЗМІ.

Зважаючи на це, хочу озвучити свою позицію.

Перше. Здається дивним той факт, що представник правоохоронних органів, а саме начальник слідчого управління УМВС України у Волинській області, озвучує інформацію, яка є таємницею слідства, свідомо порушуючи ч. 2 ст. 387 Кримінального кодексу України «Розголошення даних досудового слідства або дізнання». Суто політичні оцінки та згадування кандидатів в народні депутати в коментарях працівника міліції наводять на думку про те, що вони займають певну політичну позицію в той час, коли повинні бути поза політикою і розглядати справу неупереджено.

Друге. Дуже дивною виглядає і логіка розвитку слідчих дій у викладенні правоохоронців. 27.09.2012 року Міністр внутрішніх справ України В.Ю.Захарченко відповів на депутатське звернення народного депутата Миколи Катеринчука «щодо хуліганських дій невідомих осіб у приймальні по вул. Бойка, 1, у м. Луцьк» (лист №14899/3р). У листі зазначено наступне:

«13.09.2011 поблизу приміщення колишнього банку «Волиньторгінвест», директором якого був чоловік кандидата в народні депутати по одномандатному виборчому округу №22 Голєвої О.В., відбувся мітинг, учасники якого вимагали повернення їм вкладів.

Після закінчення мітингу 10 учасників мітингу зайшли до приміщення Луцького виробничого торгівельно-швейного підприємства «Волинь», яке орендує Голєва О.В., та стали вимагати повернення їм грошей.

У подальшому невідомі особи, діючи з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, чіплялися до Жданюк Є.М. (помічник Голєвої О.В.), вимагали зустрічі з Голєвою О.В. та перевертали офісні меблі та оргтехніку.

13.09.2012 слідчим управлінням УМВС України у Волинській області за даним фактом порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 296 (хуліганство) КК України.

На сьогодні встановлено 2 особи, які скоїли хуліганські дії. Заходи щодо встановлення інших осіб продовжуються».

Я прошу звернути увагу на той факт, що, як вказує міністр МВС, вже 13.09.2012 було встановлено дві особи, які брали участь у погромі. Бо через три тижні на прес-конференції в управлінні УМВС України у Волинській області прозвучала така інформація: начебто запис з камер спостереження неякісний, ідентифікація нападників вимагає спеціальної експертизи. Тобто міністр знає двох нападників, а його підлеглі в Луцьку про це взагалі не чули. Дивно? Ще й як. Бо ще через тиждень відбувається прес-конференція, де начальник слідчого управляння УМВС заявляє, що всіх знайшли, всіх впізнали…

«Шляхом проведення слідчих дій більшість учасників були встановлені… Ми прийшли до висновку, що ніякої загрози не було. Тому що ці учасники – звичайні лучани, більшість із них безробітні, приймають участь в різного роду піар-акціях на вулицях, пов'язаних із передвиборчими перегонами», – каже пан Руденко.

Тоді запитання: ці безробітні люди громили офіс із власної ініціативи, бо їм стало сумно від відсутності піар-акцій, які чи не щодня відбуваються в нашому спокійному місті останні два місяці? Хто найняв цих людей, хто платив їм гроші, хто замовник «театрального дійства»?! Мені дуже цікаво, бо якщо допитані слідчим учасники погрому такі словоохотливі, то вони, мабуть, вказали на цю таємну особу? Чому тоді міліція не оприлюднює прізвища?! І з ким же ж ці «звичайні лучани» знайомі у штабі Голєвої? Немає відповідей. І багато суперечностей.

Третє. Якщо все так ясно і прозоро з «інсценуванням» погрому, навіщо правоохоронцям було викликати на допит по цій справі всю верхівку телерадіокомпанії «Аверс» – директора та двох шеф-редакторів? Наражаючись таким чином на звинувачення в утисках правдолюбних журналістів? У п’ятницю, коли цих носіїв свободи слова допитували у міліції, навіть у повітрі ще не пахло «театральним дійством». А вже в понеділок воно почалося. Що сталося за вихідні? І чому взагалі міліція, ризикуючи, повторююсь, нарватися на журналістський галас, взагалі допитувала цих людей?

Я не знаю справжніх причин, а якщо б знала, то не мала б права оприлюднювати їх, адже порушувати таємницю слідства не можу і не буду. Але в мене є здогадки. Справа в тому, що один із цих «акул пера» взяв на себе не дуже журналістську місію. 11.09.2012 року, тобто за два дні до нападу на мій офіс, Олег Олегович Величко попросив зустрічі зі мною. Зустріч відбулась при свідках в Києві, у кафе «Моменто» на площі Перемоги. «Маю до Вас неприємну розмову. Ігор Петрович Палиця передав Вам, аби Ви знялись з виборчих перегонів до суботи».

Далі були прозорі натяки на наявність компромату та медійних ресурсів, аби примусити мене зійти з перегонів, якщо я не погоджусь. Я відмовилась. І почалося. Мітинги за тією ж схемою, яку застосовували проти Бориса Клімчука, замовні сюжети на «1+1» та «Аверсі», відмова в доступі до ефіру, брудні листівки, «театральне дійство» у приймальні… Одним словом все, на що натякав нинішній новопризначений директор «Аверсу». Тож чи варто дивуватись, що Величка допитували у цій справі?

Отже, що маємо у сухому залишку? Правоохоронці фактично визнали політичну ангажованість та розголосили деталі, що є таємницею слідства. Саме слідство має ряд нестиковок та супроводжується заявами, які суперечать одна одній. З історії стирчать вуха журналістської нечистоплотності, на які ніхто не буде звертати уваги, навіть навпаки – робиться все, аби спустити справу на гальмах. Міліції невигідно наражатись на конфлікт із пресою.

Я залишаю за собою право всіма можливими процесуальними механізмами домагатися неупередженого дорозслідування цієї справи. У випадку закриття кримінальної справи, порушеної за ч. 2 ст. 296 Кримінального Кодексу України «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене групою осіб», постанова про закриття кримінальної справи буде негайно оскаржена до МВС України, прокуратури та суду з вимогою знайти та озвучити замовників погрому. Відео з погрому буде надано журналістам для об’єктивної оцінки.

Зараз вже для мене це перетворилося на справу честі, бо так чи інакше, а така «фахова» кваліфікація нападу та погрому на приймальню кандидата в депутати як «театральне дійство», мене не влаштовує. Як і те, що начальник слідчого управління вказує на «невиновних», акцентуючи при цьому лише на одному кандидатському прізвищі. Як на мене, тут є плутанина. Слідчі ж повинні шукати винних, а не навпаки, чи не так?

Такі ж питання стосуються і телеканалу «Аверс», співробітники якого фігурують у справі в якості свідків. Після прес-конференції начальника слідчого управління УМВС України у Волинській області Михайла Руденка, в ході якої він так і те назвав авторів «інсценування», на «Аверсі» вийшов сюжет, в якому прямо вказувалось, що погром в приймальні організував сам штаб Голєвої. Причому подано все було так, начебто така інформація звучала під час прес-конференції з вуст Михайла Руденка. Хоча цього однозначно не було. Ця журналістська маніпуляція має не тільки відверту «чорно-піарну» мету – очорнити кандидата в депутати, – а й робить міліцію заручницею ситуації, додатково втягує правоохоронні органи у політичні розборки.

За великим рахунком «театральним дійством» є не погром в приймальні, а те, що відбувається навколо цієї події. Хоча дивуватися не варто. Нещодавно призначений директор ТРК «Аверс» пан Величко – відомий майстер провокацій, за що свого часу був із тріском викинутий із телекомпаній «Інтер» та «Новий канал». Цей спритний маніпулятор має маніакальну звичку влаштовувати спектаклі, і чомусь при цьому завжди підставляє міліцію.

У журналістських колах відомо, як він інсценував пограбування «Ощадбанку», аби начебто подивитись на реакцію міліції. Тоді проти нього було порушено кримінальну справу, адже, як заявили правоохоронці, дії знімальної групи «Нового каналу» загрожували здоров’ю та безпеці як працівників банку, так і людей, які там перебували. Одна людина пережила стрес і потребувала тривалого лікування. Комісія з журналістської етики тоді засудила дії Величка. Він відреагував досить цинічно, заявивши, що «те, що було насправді, можна позитивно оцінити з погляду журналістської етики. Наші дії відповідали базовому завданню журналістики – відображати реальність». Тільки от реальність була створена самим же Величком, а те, що при цьому хтось постраждав, йому байдуже.

Чи не нагадує цей спектакль Величка останні «театральні дійства» в Луцьку?

Сьогодні він волає про утиски. Чесно кажучи, скидається на те, що він вже не тільки режисер «театральних дійств» час від часу, а постійно перебуває у своєму паралельному вимірі. Як на мене – дуже потворному.

Олена ГОЛЄВА,
кандидат в народні депутати по
одномандатному виборчому округу №22
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.