Отримують продукти поштою і не купують парфуми: тонкощі життя луцьких мусульман

У Луцьку проживає майже 300 мусульман. Ми зустрічаємо їх на вулицях міста, разом з нами вони працюють, їздять в транспорті. Дехто з них уже багато років живе у місті, а дехто тільки звикає.

Сьогодні ми розкажемо про ісламські звичаї та традиції, а також про те, як живеться мусульманам серед нас. Зокрема, тим, які переїхали з Криму. Про усе це ми розпитали голову релігійної громади мусульман «Рахма» та громадської організації «Кримські татари «Волині» Сервера Зейнідінова, - пише Конкурент.

Зустрілися з ним в орендованій мусульманами невеликій кімнаті на вулиці Винниченка, яка слугує за мечеть. При вході потрібно роззуватися. Бо в мечеті має бути чисто, адже ту вони моляться. Стола тут немає. З кавою і цукерками сиділи на підлозі.

– Вам тут вистачає місця для молитви?

– Про нашу так звану мечеть дізнаються все більше і більше людей. Зараз прибігають з навчання студенти. Помолилися – і знову на пари. А спочатку ми молилися тут двоє. Тепер нас багато і не вміщаємося. Щоп’ятниці у нас тут колективний намаз. Приходять приблизно 30 чоловіків. Дуже тісно. А ще ж є жінки. Якби було більше приміщення, вони могли б ставати за чоловіками і молитися разом. Хоча в ідеалі для жінок повинна бути окрема кімната. Зараз ми думаємо над цим питанням.


– Де найближча до Луцька мечеть?

– У Львові.

– Розкажіть, що таке намаз.

– Ми молимося п’ять разів на день, це один із стовпів ісламу. Для здійснення намазу кожен вірянин повинен дотриматися певних правил. Людина має бути мусульманином. Чоловік має бути повнолітнім. Тут мається на увазі період настання статевої зрілості. Чоловік має бути психічно здоровим, бути в стані ритуальної чистоти. Тобто вірянин повинен здійснювати намаз в чистому місці і в чистому одязі. Під час намазу мусульманинові слід прикрити певні частини тіла (аурат). Чоловік повинен мати намір (ният) для читання молитви.

Здійснювати намаз слід повернувшись у бік Кааби.

Кожна з п'яти обов'язкових молитов має свої деякі особливості, такі, як строго відведений час для цього намазу і кількість ракаатів (циклів), що здійснюються в нім.

У нас є спеціальний годинник, на якому виставлений час намазу у Волинській області. Звичайно, це можна подивитися і в інтернеті. Можна скачати програму на телефон. Для кожного регіону – свій час. Перший намаз здійснюється до сходу сонця, на сьогодні це о 4.30 ранку. Останній – о 20.12. Автоматично час намазу змінюється, залежно від довготи дня. Триває молитва 5-15 хвилин. Колективний намаз дещо довший.

Для тих, хто подорожує, або дійсно не може в потрібний час зробити намаз, то потрібно поєднати його з наступною молитвою.

– Обмивання треба робити перед кожним намазом?

– Перед кожним намазом чоловік і жінка повинні бути чистими. Тому ми робимо обмивання. Чистими повинні бути і тіло, і душа. Є два види обмивання: мале (вуду) і повне (гусул). Повне обмивання здійснюється, наприклад, після пологів, інтимної близькості, закінчення менструації. А також після важкої хвороби, перед п’ятничним намазом, походом в мечеть, перед постом.

Мале обмивання обов'язкове безпосередньо перед здійсненням намазу. Помити потрібно інтимні місця, сполоснути рот та ніс, руки по лікті, обличчя, вуха, шию, стопи ніг. Якщо немає води, можна зробити це піском. Якщо здається, що зовсім немає можливості, ми шукаємо цю можливість.

– Як називається килим для намазу?

– Так і називається. Стелиться він для того, аби стояти на чистому місці. На голій землі також не можна. Якщо немає килима, можна зняти верхній одяг, наприклад.

Килим стелиться в одному напрямку – у бік Мекки. Там знаходиться святиня, куди в паломництво їдуть усі мусульмани. Якщо людина знаходиться в дорозі, то орієнтується по компасу. Є килими з компасом.

– З якого віку діти повинні починати молитися?


– З семи до десяти років - час звикання до намазу. Три роки відведено людині, щоб звикнути до нього поступово. Ці три роки батьки повинні заохочувати до намазу, але без жорстокості. До того ж, дуже важливо в релігійному вихованні дітей і зміцненні сімейних стосунків здійснювати намаз разом з дітьми.

– У православних християн – піст, у вас – рамадан. Як поститесь?

– Рамадан триває місяць. Розпочнеться 6 травня. Протягом місяця Рамадан правовірні мусульмани в день повністю відмовляються від їжі. В ісламі передбачено два нічних прийоми їжі: сухур – перед сходом сонця і іфтар – вечірній. Згідно з Кораном, найкраща їжа для нічного розговіння - вода і фініки.


Після колективного намазу іфтар – їмо усі разом. Один день у нас буде лівійська кухня, наступного, наприклад, готуватимуть кримські татари. Потім узбецька кухня буде. Стіл ми не ставимо, бо немає місця. Застеляємо на підлогу клейонку, називається дастархан. Вечеряємо на підлозі. Хоча у лівійців і алжирців і досі завжди стелиться дастархан.

– Ви купуєте їжу у звичайних супермаркетах?

– Мусульманам не можна їсти тварину, яка не зарізана з іменем Аллаха. Це не халяльне м’ясо. А що не халяль – нам не можна. Ми стараємося щотижня до п’ятниці купити і зарізати баранину або теля. До речі, тварина повинна бути абсолютно здоровою, не старою. В мечеті і роздаємо. Звісно, це не завжди виходить зробити, тому ми змушені замовляти м'ясо та й інші продукти у халяль-магазинах в Херсоні, Одесі і Києві. Халяль-продукти нам висилають поштою. Нам не можна їсти свинину, вживати алкоголь. Коли я купував оцю коробку цукерок, я дивився склад. Не можна, щоб у них був доданий спирт. Також ми не їмо нічого того, де є якісь добавки. Халяль-продукти – це здорова їжа без консервантів. Наприклад, ми не купуємо ковбасу.

– У Луцьку є кілька магазинів здорового харчування. Чому ви там не можете купувати їжу?

– Я не знаю, яка там продукція. Якщо тварина зарізана, то вона повинна бути зарізана тільки мусульманином і з іменем Аллаха. Гільйотину нам не можна. Тобто ми не можемо просто піти в будь-який магазин і купити те, що подобається. А якщо купуємо, то на кожному продукті дивимося склад.

– Які свята у мусульман і як вони святкуються?

– У нас два основних свята – Рамадан і Курбан-байрам.

Рамадан або Ід-аль-Фітір – закінчення посту. У цей день намаз до сходу сонця не робиться. Він робиться уже в 7 годині ранку. Це святковий намаз в мечеті. Потім у нас відбувається частування. Після нього всі йдуть вітати літніх людей, родичів, друзів. І так три дні.

Курба́н-байра́м – закінчення хаджа. У цей день відбувається жертвопринесення.

Після повного обмивання, одягнувши охайний одяг, мусульмани колективно моляться в мечеті. У святилищі читають Коран, слухають проповідь імама, в якій пояснюється значення і походження обряду.


Після жертвопринесення одну третину слід залишити собі, другу третину роздати в якості милостині, а частину, що залишилася, використати для святкової трапези в сім'ї. Оскільки жертва здійснюється в ім'я Аллаха, вона повинна принести користь жебракам і у майбутньому стати винагородою для того, хто жертвує.


– Чоловік в ісламі може мати чотири дружини. Це пережиток минулого чи все ж є сім’ї, де дійсно чоловіки одружуються кілька разів?

– Серед переселенців з Криму таких сімей немає. Зараз мало хто одружується навіть двічі. Але так, в ісламі можна мати до чотирьох дружин, якщо ти однаково всіх можеш утримувати. Наприклад, одна не може мати плаття, наряди, прикраси, а в другої цього немає. Не можна жодну обділяти і своєю чоловічою увагою. Коли хочеш одружитися вдруге, то потрібна згода дружини на це. Не все так просто.

– Шлюб дозволено лише з мусульманами?

– Коран дозволяє чоловікам-мусульманам брати за дружину жінку з числа "людей Писання", тобто християнок та іудейок. Це є дещо негожим, але і не забороненим.

Коли, наприклад, християнка, стала дружиною мусульманина, чоловік не змушує її прийняти іслам. Але він мусить показати їй красу цієї релігії, правила, обряди.

А от жінка-мусульманка не може вийти заміж за чоловіка іншої віри. Тільки з умовою, що він прийме іслам.

– Дивно…

– Мусульмани пояснюють це тим, що якщо чоловік – не мусульманин, то він, як глава сім'ї, може дати поганий приклад дітям. Якщо чоловік - іновірець, а дружина мусульманка, то, швидше за все, діти перестануть бути мусульманами і будуть виховані в інших традиціях.

– Думаю, ніхто з лучан не зустрічав на вулицях нашого міста жінку в хіджабі, приміром. Це не обов’язково для мусульманки?

– В Луцьку є сім’ї, у яких жінки в хіджабі постійно. В ісламі кожна жінка, звичайно, повинна бути прикрита. Не повністю в чадрі, а в хіджабі хоча б. У неї завжди повинні бути прикриті зап’ястя і мусить бути довге плаття або прикриті щиколотки. Це її фортеця. Чому, наприклад, з нею повинні вітатися, дивитися на неї, торкатися? Вдома вона, звісно, може хустину зняти.

– Це правда, що у жінки в ісламі немає абсолютно ніяких прав?

– У жінок набагато більше прав насправді, ніж у чоловіків. Це можна багато розповідати. Спираючи на традиції деяких народів, особливо в Африці, де жінка дійсно не має ніяких прав, і справді можна так подумати. Там жінки завжди в паранджі, чадрі. Вони там повністю закриті. В ісламі далеко не так. У нас чітко прописані права і обов’язки жінок: як вона може розвестися в шаріаті, про її права на власність, на дітей. І дуже всього багато. Також жінка може фарбуватися. Прикрашатися хною. У мене немає релігійной освіти, щоб розказати усе точно, але тут є багато нюансів.

– Мусульмани у Луцьку живуть досить давно. Але свого кладовища у них не було. Розкажіть, як Вам вдалося зробити кладовище у Гараджі?

– У 2015 році у нас помер чоловік. Ми звернулися до місцевих мусульман з проханням допомогти поховати його. Та виявилося, що тут немає мусульманського кладовища. Ми були вимушені ховати у Львові.

Я звернувся у міську раду і в Гараджі нам виділили 5 соток землі. Ми вагончик там поставили, є потрібний інвертар. З 2016 року у нас там вже є два поховання. Взагалі мусульманські кладовища є тільки у 4 містах України – у Луцьку, Львові, Дніпропетровську та Херсонській області.

Коли от виникла така проблема, тоді я і вирішив зайнятися релігійними питаннями. Хоча до цього часу і не думав про це. Просто я не розумію, чому у місті живе стільки мусульман і досі не було ні кладовища, ні мечеті. А живуть тут узбеки, чеченці, башкіри, казанські татари та інші мусульмани.

Потім постало питання зареєструвати релігійну громаду. Адже нам треба було десь молитися і святкувати. Так виникла наша релігійна громада «Рахма».

– Розкажіть про обряд поховання.

– В ісламі люди ховають покійного того ж дня, коли він помер. До заходу сонця. За цю людину читається похоронний намаз. Якщо так, як у нас, немає імама, то це може зробити будь-який чоловік, який знає, як це робити, і який дотримується віри.

На похороні імам обов’язково запитує у присутніх, хто з родичів чи друзів може взяти обов’язки померлого на себе. І якщо раптом у нього є борги, хто зможе їх повернути. Якщо немає нікого з рідних і знайомих, хто це може зробити, то може вийти абсолютно чужа людина. Так вона робить благородну справу.

Також імам запитує, чи є серед присутніх ті, кому померлий щось винен. Але не можна просто вийти і сказати: так, він мені винен тисячу доларів. Потрібно, щоб це підтвердили два свідки.

Якщо і покійному хтось винен гроші, то ця людина також виходить і говорить про це. І це мають підтвердити свідки.

В ісламі немає 9 чи 40 днів по покійному. Більше, як три дні, співчувати не можна, не треба робити людям боляче.

– У не мусульманському середовищі фраза «Аллах акбар» стійко асоціюється з терористами-смертниками. Що вона означає насправді?

– Дослівно з арабської перекладається як «Аллах великий». Тобто сама по собі ця фраза не може мати нічого спільного з терористами. І те, що її використовують терористи, ніякого відношення до ісламу не має. Іслам взагалі забороняє вбивство. «Аллах акбар» ми використовуємо при кожній молитві. А от декому вигідно показати, що мусульмани – терористи. І потім ми нібито їдемо в Європу. І щоб нас боялися. Усе це для того, аби внести розбрат.


– Сервере Ісмаїловичу, як Ви опинилися у Луцьку і чому обрали саме це місто?

– У Луцьку навчалася старша дочка. Тому для переїзду ми обрали це місто. Сім’ю я відправив сюди 2014 року. Сам залишився зі старшим сином в Криму і до останнього надіявся, що щось зміниться, і нам таки не доведеться лишати Крим. Виходив на акції протесту, допомагав військовим з продуктами. Коли я зрозумів, що це вже надовго, тоді ми також були змушені поїхати.

В Криму лишилися моє серце і душа. Родичі, друзі, будинок. Хоча народився я в Узбекистані.

Разом з нами сюди переїхало багато кримчан – це українці і росіяни. Серед переселенців кримських татар – сім мусульманських сімей.

До організації кримських татар входить не багато людей. Проте ми тут стараємося не мовчати. І взагалі, як можна мовчати, коли частину твоєї країни окупували? Ми виходимо на різноманітні акції, на мітинги, постійно говоримо про це. Бо усі ми хочемо повернутися додому.

– До Криму не їздите?

– Їздив у 2015 році на похорон до мами. Після цього мене попередили в СБУ, що мені в Крим ліпше не їздити.

– Чи відчуваєте ви утиск своїх прав в Україні? І як взагалі вас прийняв Луцьк?

– На Волині багато конфесій, не тільки мусульмани. Тут є католики, протестанти, п’ятидесятник, православні християни, іудеї. Ми живемо тут п’ятий рік, але ніколи не було жодних конфліктів. Навіть ніяких словесних перепалок. Луцьк доводить, що він не тільки географічно європейське місто, а я й ментально.

Квартири знімаємо. Усі працевлаштовані. Хоча були проблеми. Не все так гладко.

– Які професії обрали?

– Професії різні. Але ми не можемо працювати в барі, приміром. Бо це пов’язано із продажем спиртного. У нас заборонені азартні ігри. Тобто є кілька специфічних професій, які нам не дозволено обирати.

У мене 20 років досвіду фермерства. Я в Криму був в асоціації фермерів. Там у мене були теплиці, виноградники. Тут я хотів продовжити цю справу. Взяв в оренду теплиці в одному держпідприємстві, почав працювати. Теплиці були закинуті, я відремонтував, накрив. Але тільки почав працювати і держпідприємство без всяких обгрунтувань розірвало договір оренди. У планах було – розширення та створення робочих місць.

Тепер я думаю, що робити. У мене немає землі. Якщо її брати в оренду і на ній займатися теплицями, то це дуже великі затрати.

– Мусульмани у Луцьку мають кладовище, так звану мечеть. Про що ще мрієте?

– Нам потрібна земля, де можна було б збудувати ісламський культурний центр. Це було б уже наше, не оренда. Там могли б бути класи, де можна проводити курси читання Корану, вчити арабську мову.

Ще ми мріємо про халяль-магазин, щоб мати змогу купувати собі халяль-їжу, а не замовляти її в інтернеті. У такому магазині могла б бути парфумерія, якою нам дозволено користуватися, тобто без спирту. Також у Луцьку ніде не продаються хіджаби, чоловічі шапки, килими, чотки, інша атрибутика.

Це те, чого нам дійсно не вистачає.

Автор: Віка Вегера-Абрамович


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.