Чи є світле майбутнє у чорного золота Волині?

Волинські шахти заявляють про відродження і обіцяють до кінця року стати прибутковими.

Поки в Європі говорять про зелену енергетику, споряджають вітряки і ловлять промені сонця, для України стабільно важливим лишається її власне чорне золото – вугілля. Адже наша держава поки не має альтернативи, як в інший спосіб отримувати необхідну кількість тепла та енергії.

Попри це зміна державного статусу України у 1991 році, економічна криза, непрофесійність і зловживання високопосадовців зробили з вугільної галузі глибоко депресивний сегмент економіки. Розмови про невиплату зарплати шахтарям, погані умови роботи, аварії і закриття шахт відомі кожному українцю.

Не винятком були і шахти Нововолинська. Втім, якраз тут останні місяці спостерігаємо зміни на краще: на шахтах з’явилося нове обладнання, шахтарям віддали борги з зарплати, керівництво заявляє про оптимістичні плани. Що це? Черговий міраж у пустелі чи все ж світло в кінці тунелю?

Про те, чому на Волині заговорили про відродження шахт і чи можливо побороти величезний клубок проблем, які за десятиліття назбиралися в галузі – розповідає генеральний директор ДП «Волиньвугілля» Андрій Пилипюк.

Як позбутися постійних боргів з зарплати?

Як на мене, усі фінансові негаразди і постійні затримки зарплат мали одну основну причину. Це те, як організовувало роботу профільне Міністерство. Шахти постачали вугілля на державні організації, які часто затягували оплату. Відповідно, грошей на зарплати не було.

Зрозуміло, не було і стимулу працювати. Праця шахтаря – і без того титанічна, складна, небезпечна… робити її ще й безплатною – верх цинізму.

Зараз я можу впевнено сказати, що ситуація на волинських шахтах стабілізувалася. Нинішній міністр вугільної промисловості Ігор Насалик змінив підхід, поставився до нас з розумінням. Нас нарешті почули і дали дозвіл самим продавати видобуте. Поставили лише кілька умов: ціна має бути вищою, ніж державна, і має бути повна передоплата. Але такі умови – нам тільки на руку.

Коли я приступав до роботи, у грудні 2017 року, «Волиньвугілля» боргувало своїм працівникам понад 33 мільйони гривень. Протягом року нашим головним завданням було погасити ці борги. І ми справилися. Тепер наступне завдання – почати заробляти, щоб підняти заробітні плати. Переконаний, що шахтар не повинен отримувати менше тисячі доларів.

Як покращити умови роботи і дістати нове обладнання?

Востаннє нове обладнання на волинських шахтах бачили десь 15 років тому. Під землею є техніка, на якій працювали навіть не батьки, а діди нинішніх шахтарів. Зрозуміло, що воно все ламається і поки ремонтують – видобуток стоїть. Але мова не тільки про результати роботи. Проблема ще й у безпеці шахтарів.

Зараз ми відремонтували механізоване кріплення – комплекс КД-80 і вже спускаємо на шахту «Бужанська». Шахтарі його називають «залізна лава» через те, що покрівля над працівниками повністю перекрита металічними плитами. Зрозуміло, що в таких умовах працювати більш комфортно і безпечно. Для порівняння, у так званій «дерев’яній лаві» перекриття тримається на колодах і над головами шахтарів – порода, яка може в будь-який момент обрушитись.

Маємо нові прохідницькі комбайни щойно з капремонту для підготовчих робіт.

Закупили два з половиною кілометри конвеєрної стрічки для транспортування вугілля по шахті в одного з найкращих в Європі виробників. Також для скребкового конвеєра придбали «риштаки» (металеві секції – основа конвеєра, по якому за допомогою ланцюга пересувається вантаж, – ред.), близько кілометра нового ланцюга. Відремонтували котельню на шахті №9… За цей рік зробили немало поточних ремонтів, які все відкладалися через брак коштів.

В планах – ще більше роботи. З глобального: хочемо збудувати власну водонапірну башту, на шахті «Бужанській» – збагачувальну фабрику, щоб покращувати якість вугілля і продавати за більшою ціною.

Крім обладнання, треба немало коштів і для того, щоб забезпечити шахтарів спецодягом, інвентарем. Порахуйте: пара чобіт коштує близько 300-400 гривень, а треба – більше тисячі пар. Виходить, тільки півмільйона на одні чоботи.

Але ми виділяємо гроші на чоботи. А зараз уклали угоду із львівською шахтою «Надія», де є власний швейний цех, про пошиття першої партії спецодягу. Навіть не пригадаю, коли востаннє волинські шахтарі отримували новий спецодяг. Думаю, років 6-7 тому…

Як покращити якість волинського вугілля?

Волинське вугілля відноситься до марки ДГ (довгополум’яне газове). У природі існує вугілля, яке має суттєво більшу теплоту згоряння – наприклад, антрацитове, коксівне. Але ці марки вугілля не варто порівнювати, бо вони використовуються здебільшого у металургії. Марка вугілля ДГ – досить затребувана, здебільшого, її купують теплоелектростанції.

Тим більше, що через ситуацію на Сході Україна втратила усе антрацитове та велику частину коксівного вугілля. І ТЕС, які орієнтувалися на такі марки вугілля, зараз уже встановлюють нове обладнання і переходять на ДГ.

Загалом якість вугілля визначається таким показником як зольність – тобто вміст у вугіллі домішку, який не згоряє. В Україні встановлений базовий відсоток цієї зольності, він становить 23%. Але теплові станції приймають вугілля із зольністю 26-28%.

На шахті № 9 видобувають вугілля із показником 25-30%.

Трохи інша ситуація на шахті «Бужанській». Там – пласти вугілля близько 80-85 сантиметрів, проте технологія, якою у цій шахті безпечно працювати, дозволяє виймати шари не менше 110 сантиметрів. Інакше – є загроза обвалів.

Відповідно, виймаючи пласт розміром 110 сантиметрів, маємо домішану до вугілля породу. Тому показник зольності вугілля з «Бужанської» виходить 40-45%. Таке вугілля потрібно збагачувати, і ми відправляємо його на спеціальну фабрику в Червонограді. Але, як я вже згадував, плануємо збудувати власну.

Тому не можна казати, що волинське вугілля – погане. Це неправда. І в Львівській області, і на Донбасі є безліч шахт, чиє вугілля потребує збагачення. Натомість є лише кілька копалень, де видобувають вугілля, яке не потребує збагачення. Серед них – буває і наша шахта №9.

Як шахти зробити прибутковими?

Сьогодні волинські шахти дійсно не отримують прибутку і є дотаційними, але це питання – кількох місяців.

Шахта «Бужанська» із листопада не видобуває, проте готує потужну лаву, якої тут не було від початку роботи. Запаси на цій лаві – 450 тисяч тонн. Попередня лава була меншою у 6-7 разів. З першого місяця, як тільки запрацює нова лава, шахта вийде «в нуль». Далі – однозначно будуть прибутки.

Щойно запустимо лаву на «Бужанській», приступимо до підготовки нової лави на шахті №9. Це теж потужна лава із запасами 250 тисяч тонн (на попередніх лавах були поклади близько 30 тисяч тонн). До речі, на цій шахті уже є позитивні результати: в лютому вперше за п’ять років виконали план.

Для того, щоб підприємство стало самоокупним, нам потрібно на обох шахтах в рік видобути близько 200 тисяч тонн. І цього року ми однозначно піднімемо на-гора таку кількість вугілля.

Як позбутися стереотипу, що вугілля – вчорашній день?

Не дивно, що вугілля багато хто асоціює з 19 століттям. Тоді завдяки вугіллю сталася економічна революція в Європі. Перші парові двигуни працювали на вугіллі, і це був справжній прорив, який змінив світ.

Але у відповідь на стереотипи про «середньовіччя» я можу сміливо заявити: сучасній Україні дуже потрібне вугілля, і буде потрібне ще багато-багато років.

Як відомо, Україна займає перше місце в Європі за покладами вугілля. Завдяки вугіллю у нас потужно розвивається металургія та електроенергетика, ми навіть експортуємо електроенергію в Польщу і Румунію. Вугілля також потрібне для промисловості: цементних заводів, картонних фабрик. Не варто забувати і про бюджетні організації, які мають твердопаливні котли.

Загалом в енергетичній системі країни теплові станції відіграють незамінну роль. Адже ні атомні станції, ні джерела альтернативної енергії не здатні зменшувати потужність. Лише теплові станції можна «прикручувати», щоб виробляти рівно стільки електроенергії, скільки потрібно в той чи інший час доби.

Запасів достатньо. Дослідники кажуть, що Україна може добувати вугілля ще 400 років. На Волині ситуація трохи скромніша, але проектна потужність двох діючих волинських шахт розрахована іще на 40 років. Але ж є ще недобудована шахта №10, у якої – 26 мільйонів тонн балансових запасів. Є ще нерозвідані запаси…

Я добре розумію усю складність видобутку вугілля, абсолютно прихильно ставлюся до зеленої енергетики, але треба дивитись правді в очі: в Україні немає жодного іншого ресурсу, який міг би дати потрібну кількість тепла та електрики. Який вихід? Залежати від космічної ціни за газ, яку нам пропонує країна-агресор? Звісно, ні. Наш єдиний шлях – розвивати надра, модернізувати шахти і видобувати вугілля. І ми цим шляхом ідемо.

Андрій ПИЛИПЮК,
в.о. генерального директора ДП «Волиньвугілля»
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.