«Щодня набираю, а раптом підніме», – дружина волинянина, який 265 днів – у полоні бойовиків

Востаннє телефоном Олена Веремейчик з села Гірка Полонка Луцього району розмовляла з чоловіком 28 серпня торік. Відтоді ні слова.

Її чоловік, 33-річний Яків Веремейчик, позивний «Ґудзик», потрапив до полону незаконних збройних формувань ЛНР у ніч на 26 травня 2018 року неподалік Катеринівки Попаснянського району Луганської області. Тоді ж бойовики полонили його побратима – Юрія Євтушка, - пише Gazeta.ua.

Яків служив за контрактом у 14-й механізованій бригаді, мав звання старшого солдата і шестеро людей у підпорядкуванні.
«Хлопці сиділи у засідці. Мені сказали, що Юра в той час дивився в навушниках кіно. Бо так воно на паузі і залишилося. Видно, Яків пішов першим наверх, потім Юра почув щось і за ним вийшов. Судячи із сєпарських відео, їх десь о третій ночі взяли.

Крайній раз чоловік дзвонив мені з номера Кобцевої (Ольга Кобцева – так звана уповноважена ЛНР з прав людини. – ГПУ). Спочатку вона говорила. Перепитала, чи це я. Сказала, що поруч із нею мій чоловік. І попросила, щоб я виконала те, що він у мене попросить. Коли Яша взяв трубку, то попросив свого паспорта. Сказав, що для обміну. Я відповіла "добре, все зробимо". Тоді подзвонила до його брата Богдана, який допомагає нам у цій справі. Він сказав, що ніякого паспорта ми нікому не даватимемо. Лише українській стороні», - розповідає дружина полоненого.

Коли у квітні минулоріч Яків крайній раз їхав на фронт, то казав, що їде у таке місце, що паспорт і оригінал посвідчення учасника бойових дій залишить удома. Не взяв тоді і улюблений піксельний великий рюкзак.

Олена з дітьми живе в селі Гірка Полонка. Вона невисока, струнка, має хвилясте каштанове волосся. Працює у Луцьку на німецькому заводі, комплектує проводи.

Разом з Яковом виховує 10-річного Іллю та 2-річну Ольгу. Від першого шлюбу у чоловіка є двоє синів – Денис, 11 років, та 8-річний Артем. До служби Яків працював на заводі з виготовлення підшипників для автомобілів.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Хочу, щоб тато повернувся живий і здоровий», - син полоненого волинянина

«Починаючи з весни 2016 року відслідковував усе, що на фронті робилося. І з літа почав говорити, що підпише контракт. Яша колись служив в армії у Луганській області. Казав: "Знаю, як там і що. Серп/молот на стіні, Лєнін в душі". Розповідав про совдеп. І що прості люди там простіші, ніж у нас. Казав, якби ті прості люди приїхали до нас побачили, як у нас прості живуть, то би ахнули. Бо в них і близько не так. Ті, що в нас посередньо живуть, там би були багачі. Казав, що відтоді як в армії служив, нічого там не змінилося», – пригадує Олена Веремейчик.

Яків Веремейчик підписав контракт у серпні 2016 року. Планував відслужити до серпня 2018 го і повертатися додому. Він уперше поїхав на Донбас у вересні 2016-го у Щастя на Луганщині. Наступного разу виїхав у грудні.

«Ми розписалися. Добре, що так вирішили. Мені зараз, як офіційній дружині, легше чогось добиватися. Бо якби жили цивільним шлюбом, то ще місяців п'ять довелося б доводити, що ми чоловік і дружина. Потім приїжджав додому у березні, коли народилася донька, і знову повернувся на Донбас. На ротацію приїхав у листопаді», - говорить Олена.

Крайній раз Яків виїхав на полігон у лютому 2018-го.

«У п'ятницю 13 квітня перед Провідною неділею приїхав додому. Ми його зібрали. І десь на початку наступного тижня вони з рівненського полігону відправилися у Попасну Луганської області. Того разу ми навіть прощалися не так, як завжди: прощання було мовчазне. Завжди говорили і не могли наговоритись. А то так мовчки обійнялися, поцілувались, і вони поїхали.

25 травня у сина був Останній дзвінок. Десь по обіді Яша до мене зателефонував, попросив поповнити рахунок. Зазвичай, коли кидала йому гроші, то передзвонювала запитати, чи гроші прийшли.
Насправді то був зайвий привід почути його. А того разу чомусь не подзвонила. Напередодні 24-го відправила йому посилку. На ті вихідні припадали Зелені свята, то мав би забрати її вже у вівторок. Передала солодке, одеколон, засоби гігієни, черевики. Він такий радий був, так чекав того пакунка.

Увечері 26 травня з невідомого номера зателефонував чоловік. Представився командиром Якова.

Попросив набрати чоловіка, бо, мовляв, не бере трубку, "пішов зі зброєю і нема". Подумала, що хтось дуркує. Вибила. Яша іноді любив так прикалуватися, дзвонити з інших номерів та іншим голосом до мене звертатися. Дзвонить знову. Ще кілька разів. Збиваю. Тоді піднімаю і мені той командир каже, що Яків і ще один хлопець зі зброєю пропали. Немає їх від ранку», – згадує Олена Веремейчик.
Того вечора у 14-й бригаді заявили, що двоє бійців самовільно залишили розташування частини.

«Почитала це і подумала, що не могло такого бути. Яша не міг самовільно піти. Його телефон тоді то вмикався, то вимикався. Вранці 27-го збиралася до церкви, це була Трійця. Прийшли до нас додому троє вееспешників (військова служба правопорядку. – ГПУ) і спитали, чи знаю, що сталося з моїм чоловіком. З'ясовували, коли я востаннє з ним розмовляла, чи не говорив, що хоче втекти.
Років 5 тому на Яшин телефон я підключила функцію "дитина під наглядом", так можна дізнатися місце розташування телефона. Для цього не треба навіть інтернету. На номер 700 варто надіслати повідомлення з текстом "пошук Яшко", і мені показувало місце розташування його телефона. Тоді показало місто Луганськ, вулиця Зоотехнічна. Якщо телефон вимкнений, то нічого не показує. Відтоді нічого і не показує, бо телефон повсякчас був вимкнений», - каже жінка.

Яків наснився Олені і сказав "не плач, все добре, я живий". 30 травня зателефонував і сказав, що у полоні. Відтоді і до сьогоднішні його телефон вимкнений. Щодня дружина телефонує йому, але марно.

Перше відео з Яковом бойовики виклали у мережу 31 травня. Йому «за сценарієм» робили екскурсію тимчасово окупованим Первомайськом Луганської області.

Бойовики розповідали, як українські військові бомблять мирних жителів. Відео з чоловіком виклали через шість днів після взяття в полон.

«Думаю, його перед тим побили. Надворі вже було тепло, а його водили в кітелі. Закритий був по шию і аж до зап'ясть. Очі спухлі, шия в плечі втиснута», - розповідає Олена.

Наступне відео з Веремейчиком виклали 23 червня. На ньому показано, як військові телефонують своїм дружинам та братам. Розповідають, що в полоні у них все добре, їх ніхто не б'є, годують, ставляться по-людськи.

Тоді дружина запитувала у чоловіка, де його речі, де хрестик, чи дивиться він телевізор. Ланцюжок у нього, каже, був запаяний, тож його хіба зірвати можна було, а не зняти. Відповідав натягнуто. Не своїм тоном. Зовні ніби він, а говорив зовсім як хтось інший, переконує жінка. «Не знаю, що з ним мали зробити, аби він таке на тих відео говорив», - додає.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Я не вірю в це все, бо знаю свого чоловіка, - дружина полоненого волинянина

Олена каже, що досі не знає, який у Якова статус. Чи він військовополонений, чи він безвісти зниклий. Не знає, який він по списку на обмін, ця інформація не розсекречується.

Узагалі ж, за її словами, за статутом командування бригади не зобов'язане повідомляти родині, що вояк перебуває у полоні. Зобов'язані повідомити лише у разі смерті. Тож вона досі чекає результатів їхнього внутрішнього розслідування. У відповідь на її запит про те, де її чоловік, у бригаді відповіли, що «він перебуває за межами розташування».

26 грудня 2018 року Якову Веремейчику через міжнародну організацію Червоний хрест відправили посилку з теплими речами.
Брат чоловіка Богдан вийшов на Червоний хрест. Домовилися, що вони передадуть посилку Якову. Тож жінка склала сало, мед, термобілизну, спортивний костюм, зимове взуття, куртку.

Надіслали усе 26 грудня у Слов'янськ Донецької області. Звідти представник Хреста мав забрати і передати на Луганськ. З 14 січня вона вже там. Але Яків досі її не отримав.

«Спочатку бойовики посилку дозволили передати, а тепер гальмують процес. Думаю, що вони якийсь сюжет знімуть, коли передаватимуть. Що, мовляв, вони такі мирні, що і подзвонити дають, і посилки дозволяють», - припускає дружина полоненого волинянина Олена Веремейчик.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.