Родина з Волині заробила мільйони доларів на вбивстві президента Кеннеді

Одного разу емігрант з Ковеля Абрам Запрудер взяв із собою на роботу кінокамеру. Він здобув вдячність спецслужб, нічні жахи для себе і світле майбутнє для всіх своїх нащадків.

22 листопада 1963 року президент Джон Ф. Кеннеді прибув до Далласа, аби залагодити суперечки серед лідерів місцевого осередку Демократичної партії США. Візит запланували ще у вересні, а 19 листопада був оприлюднений маршрут президентського кортежу. Даллаські прихильники Кеннеді зібралися на площі Ділі Плаза, аби побачити і привітати подружжя, – йдеться у матеріалі was.media.

О 12:30 кортеж показався з-за обрію і повернув на Елм Стріт, трохи скинувши швидкість. Джон та Жаклін махали людям, люди махали їм у відповідь.

У лімузині разом з президентом та першою леді сиділи також техаський губернатор Джон Коннеллі з дружиною Неллі. По заїзді на площу Неллі мовила: «Пане президенте, ви тепер не зможете сказати, що Даллас не любить вас».

«Звісно, так», — відповів Кеннеді. Це були його останні слова.



За кілька секунд пролунали постріли, президент був вбитий, а світом покотилася наймасштабніша в історії лавина чуток, теорій та містифікацій. Попри тисячі розсекречених документів, не зупиняється вона й до сьогодні.

Останній масив документів був оприлюднений восени 2017 року за наказом президента Трампа.

Шукачів правди бентежать суперечки. Наприклад, слідча комісія на чолі з суддею Ворреном дійшла висновку, що вбивця діяв з власної волі та не брав участі у змовах. Багатьом складно у це повірити, адже снайпер Лі Гарві Освальд був марксистом і 2,5 роки жив у Радянському Союзі.

Також відомо, що він стріляв з вікна книгосховища, яке на момент вбивства лишилося позаду кортежу. Але відеодоказ свідчить про те, що вирішальний постріл був здійснений спереду. Унікальні кадри були випадково зняті вихідцем з Волині.

НАШІ ЛЮДИ ВСЮДИ

Абрам Запрудер народився 1905 року в повітовому місті Ковель Волинської губернії. Скінчив 4 класи єврейської школи, і це була вся освіта, яку він мав упродовж життя. У 15 років Абрам разом з родиною мігрував до Нью-Йорку, де влаштувався на фабрику одягу. До Далласа переїхав 1941 року, а 1949-го запустив власний бренд жіночого одягу Jennifer Juniors Inc. Офіс Запрудера розташовувався у будинку №501 на Елм Стріт — поряд з Ділі Плаза.

Родині Запрудерів були до вподоби ліберальні цінності, що сповідувалися Демократичною партією США, і харизма подружжя Кеннеді. Дочка Мірна навіть працювала волонтером під час виборчої кампанії JFK 1960 року. У день вбивства вона була серед людей, які зустрічали Джона і Джекі в аеропорту Далласа.

Абрахам (так Абрама називали на американський манер) зрадів, коли дізнався, що президентський кортеж проїжджатиме повз його офіс. Підлеглі вмовили його принести відеокамеру Bell&Howell Zoomatic Director Series — топову модель на той час. В обідню перерву він вийшов на площу і став шукати локацію. Найкращий відеозапис вбивства Джона Кеннеді було зроблено з бетонного парапету в двох десятках метрів від дороги. Автори решти зйомок перебували на гірших позиціях.



ПОГАНИЙ СОН

Загальна довжина запису — 26 секунд або 486 кадрів. Одразу ж після вбивства Абрахам захотів віддати плівку правоохоронцям. Гешефт його не цікавив. Агент Секретної служби Форреcт Соррелс пообіцяв, що матеріал буде використаний винятково для розслідування. З плівки було зроблено три копії, дві з яких забрала Секретна служба. Одну копію разом з оригіналом Запрудер лишив собі.

У той самий день він дав інтерв’ю місцевому телеканалу WFAA-TV, де описав події на Ділі Плаза.



Вранці наступного дня Запрудер продав журналу LIFE права на публікацію кадрів з плівки за $150 тисяч (еквівалент нинішнього $1,2 мільйона). Основною умовою угоди було етичне ставлення до запису. Згодом Абрахам побачив сон, в якому кадр №313, де куля влучає в голову Кеннеді, опублікували під заголовком «Дивіться, як вибухає голова президента!». Запрудер прокинувся і наполіг, аби цей момент вилучили з усіх можливих публікацій.

За словами родини, погані сни про це відео переслідували Абрахама до кінця життя. Абрахам Запрудер помер 1970 року від раку шлунку. 2007 року був знятий фільм «Кадр 313», що розповідає історію його життя.

У номері LIFE від 29 листопада 1963 року були опубліковані в ч/б 30 ключових кадрів з відео Запрудера. Червоний логотип журналу мав жалобну чорну підкладку.

6 грудня у спеціальному випуску LIFE «John F. Kennedy Memorial Edition» ці ж кадри були надруковані в кольорі.

1971 року видавець журналу, компанія Time Inc., продала права на публікацію назад родині автора відео за символічну ціну в $1. Запрудери, в свою чергу, віддали плівку до Національного управління архівів і документації США, зберігши за собою всі права.



ЩО БУЛО ДАЛІ

Різні люди у різний час зверталися до Запрудерів з проханням використати відео у своїх розслідуваннях/фільмах/публікаціях. Для прикладу, 1991 року режисер Олівер Стоун заплатив їм $85 тисяч (за іншими даними — $40 тисяч) за використання відео у документальній стрічці «JFK». Згодом він висунув припущення, що оригінальний ролик зазнав втручання.

1992 року президент Буш підписав закон «JFK Act», за яким було засновано спеціальний архів записів, пов’язаних із вбивством Кеннеді — Assassination Records Review Board (ARRB). У серпні 1997 року в ARRB проголосили відео Запрудера «записом вбивства» президента Кеннеді, що означало перенесення плівки з Національного архіву до ARRB. Закон передбачав винагороду для автора. З огляду на унікальність доказу, 1999 року уряд заплатив родині Запрудерів $16 мільйонів.

Того ж року нащадки Абрахама Запрудера подарували повні права на використання та публікацію відео Музею шостого поверху, що розташований у книгосховищі, звідки стріляв Лі Гарві Освальд.
Старша дочка Абрахама Мірна залишилася жити в Далласі.

Син Генрі невдовзі після смерті батька переїхав до Вашингтона разом з дружиною і трьома дітьми, де отримав посаду в Департаменті юстиції. Діти Генрі зростали в «освітленому сонцем колоніальному будинку в передмісті Вашингтона», що був «осередком свят та вечірок».

Онук Метью став автором багатьох поетичних збірок.
Онук Майкл — композитор і музичний продюсер.

Онучка Александра написала кілька документальних книг про Голокост, а також книгу про свого діда. Їй було лише 10 місяців на час смерті Абрахама, але вона переповідає про нього, як про надзвичайно добру людину, хорошого сім’янина і душу компанії.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.