Піднімав Донбас і виховував чужого сина: історія сліпого луцького безхатька

73-річний Василь вже кілька років живе на міських лавках, сам сміється, що став знаменитістю у Луцьку, але ціна такої відомості – сліпота, самотність і життя на вулиці.

Його добре знають мешканці 40-го кварталу та продавці з кіосків на зупинках громадського транспорту. У магазині «Вишенька» на Домни Гордіюк чоловік зберігає свій паспорт і віддає на зберігання пенсію. Сам же поневіряється містом та ночує на лавках під відкритим небом.

Охайно підстрижена, сива, як у Миколая, борода і чистий одяг не відразу видають безхатченка. Проте на зупинці він єдиний не чекає жодного транспорту, лише мовчки сидить на лавочці і дивиться десь попоред себе... Дивиться і нічого не бачить. Поруч з Василем завжди стоїть ціпок, який вже тривалий час заміняє йому очі.

Сам Василь спокійно розповідає про своє попереднє життя. Каже – ніколи не міг подумати, що пропрацювавши все життя і виховавши сина, залишиться один, без дому і з постійною темрявою перед очима.

«Я народився на Полтавщині у селі Ничипорівка, то 4,5 кілометри від Яготина. Того села вже нема, його приєднали до Яготина – зараз то Київська область. Як був ще малим, то переїхали до Луцька – у мене баба з дідом корінні волиняки. Потім закінчив училище і по 5 розряду пішов у «Тяжмаш», пам’ятаю, що тоді міністром чорної металургії був ще Казанець (Казанець Іван Павлович, міністр чорної металургії СРСР (1965—1985), - ред.). Тоді набирали людей на шахти, піднімати Донбас, на металургійні заводи. Після «Тяжмаша» я потрапив у «Стальконструкцію». Життя прокатався на колесах. Потім пішов у відпустку і залишився тут, біля матері», – розповідає Василь.

Перший шлюб був невдалим. Вдруге чоловік одружився з жінкою, яка була на 2 роки старша і вже мала 5-ти річного сина.

«А друга жінка в мене живе отут… 35 будинок. Одружився, коли її синові було 5 років. Виховав його, він закінчив школу. То я його неправильно виховав…

Він у Львові побив міліцію… Довелося продати одну квартиру… Мою квартиру на 40 кварталі. У жінки була заборгованість за квартиру, ми її погасили, я вже був на пенсії, пішов працювати на базар, був і завскладом, і продавцем, мені довіряли. Вісім років там був», – згадує чоловік.



Потім зір почав падати і Василю зробили операцію. Проте вона на користь не пішла – чоловік міг бачити лише силуети, а не так давно і взагалі осліп. Каже, що зір почав втрачати шість років тому, десь стільки ж років і поневіряється на вулиці. Час від часу потрапляє у притулки, аби не замерзнути взимку. Син з ним не розмовляє, колишня дружина, яка, до слова, живе неподалік – також.

«Мені зробили операцію на праве око, тяжка була операція. Я бачив рівно 3 місяці. А потім настала ніч. Не пішла мені на користь вона. Зараз у мене ніч перед очима. Не признає мене більше жінка, ну й ладно, Бог з нею. Вона живе тут недалеко, а я тут на лавках живу. І син навіть не розмовляє, якось усе пішло прахом…

Я то тут, то на сороковому, місцевий, одним словом. І такі люди, як я – непотрібні. Я на собі переконався. Я був потрібен тоді, коли працював, а як осліп я різко – не потрібен. Мене багато хто знає, я, можна сказати, знаменитість у Луцьку», – говорить, усміхаючись, Василь.

Разом з тим чоловік каже, що вже тривалий час не може отримувати пенсію у Луцьку. Їздить за нею аж у Локачинський район, оскільки там його приписали.

«Зимою я замерзав і мене завезли у Войнин – Локачинський район. З Луцька виписали, а там прописали, я коли дізнався, то вже пізно було. Опинився між небом і землею. І отих 1150 гривень я їжджу отримувати туди. Я вже ходив в обласний фонд соцзабезпечення. Кажуть, що не можуть мою справу забрати. Та й пенсія та всього 1150 гривень і ще з неї вираховують в пользу української армії. Але мені не шкода, хай беруть…», – розповідає чоловік.

Розмову з Василем перервав приїзд «швидкої». Дідусь пояснив – її викликав його «спонсор» Ігор.

«Ото в лікарню до мене має приїхати Ігор. Мені будуть обстежувати зір, у мене катаракта, але ще є шанс на праве око», – пояснив Василь.

У «Вишенці» ж кажуть, що нібито долею дідуся став опікуватися місцевий депутат та сподіваються, що «спонсор» таки зможе допомогти чоловіку, на долю якого випало стільки випробувань.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.