Місце, де дарують надію: як біля Луцька реабілітують людей із важкими травмами

У селі Боратин поблизу Луцька мало кого здивуєш гарним будинком. Однак жовта триповерхова будівля із дзеркальними вікнами, яскравими квітами на підвіконнях та сіткою замість височенного паркану дещо вибивається із загальної картини. Лише стенд, розташований поблизу, розсіює інтригу – це реабілітаційний центр «Агапе» який став другим домом для багатьох людей.

Сучасний комплекс, без сумніву, руйнує стереотипи про реабілітацію в Україні - сюди приїжджають люди із різних куточків, аби відновити своє здоров’я після важких травм, інсультів чи хвороб.

Триповерхове просторе та світле приміщення ідеально пристосоване для комфортного перебування 26 людей на візочках.
Тут скрізь встановлені пологі пандуси, широкі дверні рами, взагалі немає порогів, а перед входом встановлені сенсорні кнопки, які відкривають двері навіть без дотику. Та цей будинок особливий ще й тим, що тут людям дають головне – надію на подальше яскраве та повноцінне життя.

«Агапе» із грецької означає «безумовна, жертовна любов». Саме завдяки любові, запевняє родина християн-баптистів Наталії та Сергія Больчуків, їм і вдалося втілити в життя ідею реабілітаційного комплексу.

Десятина на фундамент

Больчуки не з чуток знають, з якими труднощами у непристосованому суспільстві доводиться стикатися людям на візках.

«У 2001 році ми з дружиною потрапили в аварію, вона зламала шию - у неї паралізовані руки та ноги, навіть пальці не працюють. Ми півтора року проїздили по лікарнях і за цей час побачили, наскільки важливою є реабілітація. У Львові ми потрапили до реабілітологів, яких вчили канадці, голландці та шведи – це був перший ковток нової, нерадянської реабілітації, і ми побачили її ефективність», - розповів Сергій Больчук.

Родина не опускала рук, а боролася за повноцінне життя для Наталі. У 2004 році у Больчуків народився другий синочок, а ще за рік вони почали допомагати людям з інвалідністю.

«В 2007 році ми відкрили маленький кабінет на 40 квадратів на ЛПЗ. А вже потім на базі церкви «Фіміам», до якої ми належимо, почали розвивати цю справу… Якось о шостій годині ранку в році 2011 мені подзвонив хлопець Коля, паралізований, ридає і каже: «Щойно померла моя мама, вона лежить мертва на підлозі, а я лежу майже мертвий. Я навіть не знаю, що мені робити», - пригадав чоловік. За його словами, цей дзвінок став останньою краплею, після якої родина твердо вирішила реалізувати намір та збудувати реабілітаційний центр.

На той час Больчуки саме продали своє житло. Десяту частину грошей вони віддали на фундамент і відтоді сам Бог посилав їм людей, які допомогли втілити задумане. Будували комплекс протягом 4 років, і за час будівництва проект трасформувався. Спочатку планували одноповерхове приміщення з мансардою, однак вже у процесі зрозуміли, що людей, які б хотіли жити і реабілітуватися тут, значно більше. Тому у Боратині постала триповерхова будівля. Ділянку з 24 соток поступово збільшили до понад гектара. Зараз тут будують рекреаційну зону - запланували міні-парк, а також заклали сад.

«Щоб люди почували себе тут як вдома. Для нас головне – це атмосфера… Бог дав нам можливість побудувати цей комплекс. Якби не Наташа, я б не знав, яке важке життя у людей, особливо із шийними травмами. Тому у нас основний фокус центру на найважчі випадки, коли люди не можуть себе обслуговувати - саме для таких людей цей комплекс», - розповів Сергій Больчук.

«Агапе» пропонує фізичну, духовну та соціальну реабілітацію, а також проживання із доглядом. Тут живуть люди, які вдома не мають умов або ж немає кому за ними доглядати. Перебування у центрі платне.

Окрім того, заклад має ще одну важливу місію, над якою, зізнаються, тут спочатку не задумувалися. Коли проект дійсно показував добрі для людей результати, в «Агапе» зрозуміли, що мають ділитися. Тому третьої ціллю є навчання фахівців-реабілітологів - у закладі на власному прикладі пояснюють та розповідають, як займатися реабілітацією якісно та ефективно. Цікаво, що обов’язковою умовою, аби потрапити на навчання, є бачення відкриття нових центрів.

Таким чином, в «Агапе» хочуть розповсюдити практику якісної реабілітації у всій країні. Викладає фізіотерапію професійний фізіотерапевт Керрі Мос – жінка продала своє житло в США, вивчила українську та переїхала сюди.

Життя без порогів

Сергій Больчук каже, що аби збудувати такий центр, треба було добре зрозуміти необхідність доступності для людей на візочках. Тому гостям, які приходять, він пропонує ненадовго уявити себе людиною у візку. Сенсорні кнопки, пандуси, ліфти у приміщеннях – просто необхідність, а от чимало рослин, камін та багато книг – приємний бонус для комфортного перебування.

Комплекс поділяють на 3 частини. Житлова - це 5 кімнат на кожному поверсі площею по 20 кв метрів. У кімнаті можуть спокійно проживати двоє людей. Житло обладнане функціональними ліжками та спеціальними кнопками для виклику персоналу.

На кожному поверсі є спеціальні вбиральні із душами з регульованою температурою та спеціальні душі для «швидкого купання».

Загальна частина - це їдальня, кухня, тераса. Окрім того, є ще реабілітаційні частина, до якої входить пристосований тренажерний зал.

«Ми створювали модель реабілітаційного комплексу, бо раніше бували за кордоном та бачили варіанти. Хочемо, щоб ця модель була живим прикладом для всіх областей України. Ми не єдині в Україні, чи перші, такі є в Києві, у Львові та інших містах, але такої концепції – один із перших», - розповів співзасновник центру.

Першим етапом після того, як пацієнти прибувають до «Агапе», є діагностика у реабілітаційному залі - фізіотерапевти визначають, які м’язи працюють, а опісля індивідуально для кожного розробляють програму та встановлюють цілі. У центрі працює 7 фізіотерапевтів, 2 ерготерапевти та 1 асистент, є логопед, який допомагає відновити мову.

В «Агапе» займаються із людьми після аварій, зі зламними шиями, з спінальними, черепно-мозковими травмами, інсультами, ДЦП тощо.

«Ми робимо пацієнта незалежним, підготованим до життя, щоб він міг повернутися в свою оселю і бути там самостійним», - розповіла фізіотерапевт Світлана Гусєва.

Таким чином, працюють над максимально можливим відновленням функціональності. Ерготерапевти допомагають людям відновити побутові навички – самостійно одягатися, пересідати, вмиватися тощо. Відновити ці навички дуже важливо для повноцінного життя, адже людина в подальшому менше залежатиме від інших.

«Важливо робити те, що пацієнт робив колись вдома, тобто його важливі види діяльності. Ерготерапевти працюють зі звичайними буденними речами – миттям посуду, чищенням картоплі, приготуванням їжі тощо. У нас пацієнтоцентричний підхід, ми не вчимо людину того, чого вона в житті ніколи не робила і що їй не цікаво. Необхідно відновити навички, щоб забезпечити якість життя. Життя на візку не закінчується – воно набуває іншого змісту, та людина може бути повноцінним членом суспільства, працювати на роботі і бути активною в родині. Наше завдання - допомогти не замкнутися в собі, а виходити в суспільство та бути її повноцінним членом… Робота приносить мені колосальне задоволення. Коли я бачу, що можу навчити людину ходити, для мене це найбільше щастя», - додала Гусєва.

Нині в центрі працюють переважно із дорослими людьми, пацієнтів запрошують принаймні на 4 тижні. Виходячи із результатів та можливостей, люди можуть продовжувати курс. Важливим моментом є те, щоб люди потрапили до центру одразу після лікарні - так вдається запобігти вторинним проблемам та досягнути кращих результатів. У комплексі мріють налагодити тіснішу співпрацю із медзакладами та влаштувати міні-тренінги для медсестер та лікарів, аби навчати, як правильно вкладати пацієнтів в лікарні, як з ними поводитися тощо. Таким чином, впевнені в центрі, вдалося б зробити процес реабілітації ще ефективнішим.

Окрім фізіо- та соціальної терапії, пацієнтам «приписують» тренажерний зал, аби вони потроху навантажували м’язи. У «тренажерці» встановлені десятки пристосованих приладів, а заняття тут є третім етапом роботи із пацієнтами і фактично останнім етапом підготовки до повернення додому.

«Спорт дуже важливий для людей з інвалідністю. От ми колись організовували рекреаційні ігри, всі грали в різні види спорту були люди з усієї області. Ми давали їм нагороди, і в очах цих людей було просто щастя. Тому тепер ми мріємо про мультифункціональний спортзал і невеликий басейн», - додав Больчук.

Особливе ставлення до «своїх»

Реабілітаційний центр став другим домом і новою надією для людей, для яких «стандартні» тротуари чи сходи стають нездоланною перешкодою. У центрі ж усе дозволяє почуватися вільно, тут навіть видають електровізки, які вдалося привезти з-за кордону. Для більшості це абсолютно новий досвід – один із чоловіків навіть порівняв новий «транспорт» із машиною.

«Мій товариш із шийною травмою казав, що мріє сісти на електровізок на один день та об’їздити весь Луцьк. Але це нездійсненна мрія в Луцьку, бо тут немає доступності», - розповів Роман, який перебуває у центрі. Він потрапив у Польщі в аварію та отримав травму шиї, тож у хлопця на половину паралізовані руки, тулуб та ноги. Він тимчасово проживатиме у центрі до травня та зізнається, що «Агапе» став для нього другим домом.

«Найголовніше тут навіть не те, яка будівля, а ставлення. Це не бізнес, бо я бував в інших центрах - в одному з них мені сказали, що поки я там лежу, то це приносить гроші, а решта їм не цікаво. Тут зовсім інші мотиви», - розповів хлопець. Перебування в «Агапе» дало Роману віру, що він зможе адаптуватися до нових правил та самостійно жити, не потребуючи щосекундної опіки.

«Мене тут всього навчили – перевернутися, пересісти», - розповідає хлопець. Без цього вміння робити це навіть його рідним було б нелегко, адже ріст хлопця 2, 07 м. Попри травму він не втрачає оптимізму, а ще має шаховий талант, бо може обіграти будь-кого.

У центрі неабияк пишаються досягненнями своїх пацієнтів.

«Це люди, які можуть бути надзвичайно корисними суспільству, а потенціал можна ще відкрити, якщо їм трошки допомогти. У нашої Юлі паралізовані руки і ноги, а вона логіст - «ганяє» велетенські вантажі по Європі і Україні, і навіть ніхто не знає, хто це робить... У Колі повністю паралізовані руки та не працюють кисті. У нього є спеціальний тримач, і так він пише програми на комп’ютері, пише програми, складає презентації та веде сайт», - розповідає Сергій Больчук, вітаючись із Миколою.

Він одним із перших поселився в «Агапе». У Луцьку чоловік жив на 9 поверсі і не міг навіть вибратися із квартири. В реабілітаційному комплексі він живе вже майже два роки.

«Життя проходило в ліжку. А тут – повна доступність: зранку сів на візочок, можеш поїхати скрізь, поговорити, повітрям подихати. Це як земля і небо – життя тут і там. І догляд тут дуже професійний, все на вищому рівні», - розповів чоловік.

***
«Це християнський центр, ми про це говоримо. Рома он навіть сказав – для нього найважливіше ставлення. Всі працівники у нас виключно християни бо коли потрапляє хоч одна людина із не тими мотивами , ми це відчуваємо, для нас надзвичайно важливо, щоб ця атмосфера зберігалася. Часом до нас приїжджають люди і питають – Сергій, а ви тільки приймаєте людей зі своєї віри? У нас зараз взагалі немає жодної людини із нашої віри. Ми всіх приймаємо, неважливо, яке віровчення, чи вони взагалі не віруючі. Це наш біль і спільна справа.

У мене боліло серце за цю ідею. У мене дружина паралізована вже 18 років, я її доглядаю і знаю, наскільки це боляче і важко. Ми молилися, щоб Бог допоміг таким людям, щоб вони не помирали та не гинули. Їм просто треба підтримка і допомога… Коли ми у будували цей комплекс, ми думали, що він великий. Зараз ми розуміємо – малий, нам треба ще як мінімум 20 кімнат, спортзал, басейн», - веде далі Сергій Больчук, паралельно показуючи проекти на майбутнє. У планах – відкрити «двері мрії», які поки що ведуть просто на балкон.

За ним розкинулася територія, де Больчуки планують добудувати спортзал та басейн, а обабіч є ще одна ділянка, яку також планують викупити для «Агапе». Адже спортзал та басейн - далеко не межа мрій, які Больчуки могли б втілити для людей, які потребують допомоги.

Текст і фото - Василина БОРУЦЬКА

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.