Томос для України: що буде з Церквою

Після ухвалення Томосу про автокефалію на православну церкву в Україні чекає багато змін.

Про це йдеться у статті Сакена Аймурзаєва і Романа Романюка на шпальтах Української правди.

«Ми приїхали в Україну із надзвичайною місією, представляємо особисто Вселенського патріарха Варфоломія і одночасно Священний Синод Вселенської патріархії Константинопольської для того, щоб продовжити працю над уже вирішеним питанням, що початок процесу надання автокефалії Українській Православній Церкві розпочався. Ми є на прямій, котра іде до фінішної лінії».

«Господь побачив боротьбу українського народу за свою самостійність. Він почув наші молитви і належно оцінив наші труди. Йому стало так угодно, щоби його Всесвятість Вселенький патріарх Варфоломій і Синод Константинопольский сказали омріяне довгоочікуване «так». Помісній автокефальній православній церкві України бути!»

Перша із цих двох цитат від 17 вересня належить Архієпископу Даниїлу, одному із двох екзархів Вселенського патріарха в Україні.

Друга - президенту Петру Порошенку.

Між цими двома заявами - менше місяця. І, фактично, вони можуть слугувати двома маяками, які позначатимуть останній етап здобуття автокефалії православною церквою України.

Перефразовуючи відоме політичне гасло, процес створення незалежної церкви перейшов у фазу «не словом, а ділом». Враховуючи ту нечувану динаміку проходження «українського питання» у Константинопольського патріарха, чекати фінішної лінії доведеться недовго.

Тільки у вересні Константинополь прислав у Київ своїх екзархів, а вже 11 жовтня дав зрозуміти, що питання автокефалії української церкви фактично вирішене.

Однак досі залишилась маса питань, які не були пояснені до кінця: для чого саме приїхали екзархи з Константинополя, як і коли видадуть томос, для чого зняли анафему з патріарха Філарета, що означають ухвалені в Константинополі рішення, як утвориться нова церква, хто її очолить і що буде…

Журналісти продовжують давати відповіді на найбільш важливі питання щодо томосу для України.

Що саме вирішив Синод Вселенського патріархату 11 жовтня? Чи уже українська церква отримала автокефалію?

Буквально у рішенні Синоду йдеться про п’ять пунктів.

Перше – у Варфоломія «підтвердили вже прийняте рішення про те, що Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України».

Президент Порошенко і патріарх Філарет в один голос заявили, що це означає надання автокефалії Українській церкві. Хоча формально, цього ще не сталося, але слова із Константинополя дають зрозуміти, що назад дороги немає. Томос буде. Але дещо згодом.

До того, як пояснив Філарет, українські православні ієрархи мають провести об’єднавчий собор і створити нову Православну церкву, яка, власне, і отримає томос.

Друге – Константинополь ухвалив рішення відновити «Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували».

Фактично, це означає, що Вселенський престол проголосив, що Україна була і залишається у його прямому підпорядкуванні. Як пояснюють у церковних колах, таке рішення потрібне для того, щоб ні в кого не виникало сумнівів у тому, що саме Константинополь має надавати автокефалію Українській церкві, а не, скажімо, Москва.

Для цього, до речі, Синод ухвалив третє рішення - скасував Синодальний лист 1686 року, який давав право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита.

Четверте – Константинопольський патріархат скасував «політичні» анафеми, накладені Російською церквою, на «Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин».

Всі вони «були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою».

П’яте – Вселенський патріарх попросив усі сторони «утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти».

Чому саме зараз фіналізується процес по томосу? Чому Константинополь пішов на конфлікт з такою сильною церквою як РПЦ?

Відповідь на запитання, чому отримання автокефалії для української церкви стало реальним саме зараз складається з кількох менших відповідей, які не обов’язково між собою пов’язані.

Перша – політична.

Поки що невідомо, як саме, але цілком очевидно те, що українському президенту Петру Порошенку вдалося вмовити турецького прем’єра Реджепа Ердогана якщо не сприяти отриманню томоса, то принаймні не заважати цьому процесу.

Річ у тім, що Константинопольський патріархат базується у Стамбулі і завжди мусить зважати на позицію турецької влади. А та, з одного боку, не дуже хоче посилення ролі «грецького» патріарха, з іншого, ніколи не хотіла псувати стосунків із Росією.

Що змусило Ердогана зайняти бездіяльну позицію в церковному «українському питанні» поки невідомо, але результат цього очевидний.

Однак є інша відповідь на велике питання «чому зараз?» Умовно її можна описати назвою відомого серіалу «Гра престолів».

У вселенському православ’ї останні роки можна прогледіти відголоски тих же процесів, які стрясають і політичне життя світу – йде велика битва за збереження і розширення свого впливу.

Основних гравців у ній два: Вселенський патріархат, який прийнято називати ще Першим престолом, та патріархат Московський. Довгі роки це була неоголошена війна за домінування між найвпливовішою церквою і найбільшою.

Фактичною точкою неповернення у цій війні став Всеправославний собор на Криті 2016 року, який мав стати першим більш ніж за 12 століть з часу останнього Вселенського собору.

Проведення цього собору називали ледь не справою життя для Варфоломія. Але в останній момент його проведення у статусі Всеправославного собору зірвалося, адже Російська церква відмовилась приїжджати і «вмовила» залежних від себе патріархів так само проігнорувати запрошення Варфоломія.

Це стало болючим і головне публічним ляпасом Вселенському патріарху. Одним із переданих Варфоломію з Москви «привітів» натякав на те, що перша за чисельністю церква у православному світі не проти приміряти на себе і роль Першого престолу. Якщо не тепер, то у майбутньому.

І цей «привіт» на Фанарі почули. Власне, створення помісної церкви в Україні перекроїть карту православного світу.

Якщо процес поповнення лав нової церкви піде таким темпом, як розраховують у Києві та Константинополі, то у Європі утвориться найбільша православна церква після РПЦ. І лояльною вона буде точно не Москві.

Навпаки, наскільки нова церква здобуде вірян і впливу, настільки Російська їх втратить. Так і не ставши найвпливовішою, вона ризикує стати і не найбільшою.

Для чого Константинополь призначав своїх екзархів в Україну? Яка їхня функція?

7 вересня офіс Вселенського патріарха Варфоломія поширив офіційну заяву, в якій повідомлялося про призначення у Київ двох екзархів. Кілька днів перед цим в Стамбулі проходив так званий Синаксис – архієрейський собор Константинопольської церкви, на якому багато уваги було відведено «українському питанню».

Синод Константинопольської церкви не став детально описувати місію екзархів, вказавши лише, що вони прямують до Києва «в рамках підготовки до надання автокефалії».

Однак, як уже відомо, головна функція посланців – консультації і переговори з усіма учасниками майбутнього об'єднання церков. Мова не йде про управління українськими православними громадами, на це ієрархи Константинопольської церкви не уповноважені.

З одного боку, вони будуть здійснювати прямий зв'язок зі Стамбулом, тримати свого патріарха і Синод в курсі того, що відбувається. Наприклад, 10 жовтня вони прибули на Синод і доповіли про стан справ в Україні.

З іншого – в Києві ієрархи візьмуть активну участь в підготовці Собору, на якому має створитися майбутня незалежна православна церква України.

На екзархах також лежить відповідальність за діалог з владою. Хоча представники президентської команди, які займаються питанням томосу, вважають за краще сильно не афішувати свої контакти з посланцями Варфоломія, щоб уникнути звинувачень з боку РПЦ.

Однак уже відбулося кілька зустрічей Порошенка з екзархами, про що широко прозвітувала президентська Адміністрація.

Хто вони – екзархи?

Місія представляти Вселенського патріарха в Україні випала двом єпископам Константинопольської церкви. Перший – архієпископ Даниїл (Зелінський), єпископ Памфлійський, чия резиденція знаходиться в американському місті Нью-Джерсі. Другий – єпископ Іларіон (Рудник), який очолює єпархію в канадському Едмонтоні.

У обох екзархів не просто є українське коріння, вони обидва виросли в західній Україні.

Архієпископ Даниїл народився в Івано-Франківську, йому 46 років. Свій церковний шлях він почав в Україні в Греко-католицькій церкві, навчався в Івано-Франківській семінарії, був висвячений в диякони. У 1996 році майбутніх владика і екзарх емігрував до США, де продовжив освіту в папському Католицькому університеті Америки у Вашингтоні.

Однак незабаром перейшов з католицтва в православ'я, ставши в 2001 році священиком Української православної церкви в США. Цю церкву заснували українські емігранти і в 90-х роках вона увійшла в повне спілкування з Константинополем.

Зараз Даниїл вже архієпископ і очолює Західну єпархію УПЦ в США, в яку входять українські парафії в 13 штатах.

Другий екзарх – єпископ Іларіон родом зі Львова, йому, як і Даниїлу, також 46 років.

До переходу в Константинопольський патріархат був прихожанином і семінаристом УПЦ Московського патріархату. У 1992 році він поїхав на навчання до Греції, де вивчав богослов'я і церковне право. У сферу наукових інтересів Іларіона входили історичні зв'язки Київської митрополії з Константинополем. Якраз ці зв'язки йому як екзарху доручено відновлювати зараз в Києві.

У 2005 році Іларіон був обраний єпископом, а висвятив його особисто Вселенський патріарх Варфоломій у своєму кафедральному храмі на Фанарі.

Уже через кілька місяців, після прийняття сану, Іларіон вперше був залучений до переговорів про українську автокефалію. Коли в червні 2005 року на Фанар приїжджав президент Віктор Ющенко, то його переговори з Варфоломієм перекладав саме Іларіон.

У 2007 році владика переїжджає до Канади, а вже через рік отримує кафедру з центром в місті Едмонтон.

Обидва екзарха – добре знайомі з церковної ситуацією в Україні, вони неодноразово бували в Україні як з особистими, так і з архієрейськими візитами.

З квітня 2018 року, коли українська церковна та світська влада звернулися до Варфоломія з проханням про надання автокефалії, Даниїл та Іларіон активно підключилися до процесу з боку Константинопольської церкви. Саме вони були в делегації Фанара на святкуванні 1030 річчя Хрещення Русі.

Чому це призначення так обурило РПЦ і УПЦ МП?

Новина про призначення екзархів до Києва викликала хвилю обурення з боку Московського патріархату. У численних коментарях представників МП Константинополь і особисто Варфоломія звинувачують в порушенні церковного права, в недипломатичності і навіть нахабстві.

Причина такої реакції проста – Московська патріархія вважає всю Україну своєю канонічною територією. Призначення екзархів не має сенсу, впевнені в МП, а навіть якщо їх необхідно було посилати – предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій і патріарх Кирил мали дати на це згоду.

Емоцій ситуація додала одна «пікантна» деталь. Під час недавньої зустрічі Московського і Константинопольського патріархів в Стамбулі про плани призначити екзархів Кирилу не повідомили. При тому, що рішення було прийнято ще до зустрічі.

У відповідь на дії Константинополя РПЦ на засіданні Синоду 14 вересня прийняла рішення про призупинення поминання патріарха Константинопольського під час богослужінь в храмах Російської православної церкви. Фактично, Кирил зробив великий крок у бік повного розриву відносин з Вселенським патріархом.

Пізніше синод УПЦ МП висунув вимогу негайно відкликати екзархів з України. Але у Константинополі нагадали митрополиту Онуфрію, що його церква не є самостійним суб’єктом, і нічого у патріарха вимагати не може.

І це далеко не всі кроки, на які готова РПЦ. Наприклад, вона дуже прозоро натякає на те, що під боком у Варфоломія давно є невизнана Турецька православна церква, яка давно просить Московського патріарха про визнання. Як і «розкольники» у Елладській церкві.

Куди може завести така практика ніхто спрогнозувати зараз не зможе.

Яка процедура видачі томосу Вселенським патріархатом?

Чернетка томосу вже написана. Про це кілька місяців тому повідомив архімандрит Кирило (Говорун), священик Московського патріархату, який активно підтримує автокефалію. Текст патріаршої грамоти писали провідні фахівці з канонічного права і церковної історії.

У документі детально прописані історичні передумови надання церковної незалежності, а також перераховані всі юридичні аспекти створення та подальшого життя нової Української православної церкви.

На вересневому Синоді Константинопольського патріархату було заслухано детальну доповідь щодо канонічності надання томосу. Також там розглядалася можливість зняття анафеми з предстоятеля Київського патріархату Філарета.

Після цього надання томосу – справа техніки. Остаточне рішення прийме Синод Константинопольського патріархату – церковний уряд, до якого входять до двадцяти найбільш авторитетних і впливових єпископів церкви на чолі з патріархом. За томос Синод буде голосувати.

У разі позитивного рішення – патріарх Варфоломій підпише грамоту, після чого створення церкви юридично можна буде вважати доконаним фактом.

Хто має передати томос в Україну і кому саме?

Томос виходить від патріарха Константинополя і Синоду Константинопольської церкви. Питання про те, кому саме буде вручена грамота і хто фізично привезе історичний документ до Києва поки відкрите.

За однією з версій томос привезуть на Собор, який, як очікується, незабаром після підписання документа буде скликаний в Києві. У роботі Собору візьмуть участь всі єпископи, які підписали прохання про автокефалію.

За іншою версією – Собор спочатку почне роботу, обере предстоятеля і вже глава нової церкви отримає грамоту патріарха Варфоломія.

Однак такий варіант не влаштовує єпископів Московського патріархату. Тому що в такому випадку їм доведеться увійти в нову церкву не маючи остаточних гарантій. Якщо ж собор пройде після оголошень рішення про томос, то боятися РПЦ вже не буде сенсу.

Як повинне відбутись об’єднання українських церков в нову автокефальну?

Об'єднання церков для створення нової помісної церкви – найскладніша частина процесу. Церкви – не фірми, які можуть легко об'єднуватися, зливатися або поглинатися одна іншою.

Церковне об'єднання – результат довгих, як правило, абсолютно закритих переговорів єпископів. З об'єднанням Київського патріархату і Автокефальної церкви більш-менш все зрозуміло. Патріарх Філарет пояснював, що всі єпископи обох церков входять до нової церкви рівно з тими єпархіями і парафіями, які у них є на момент об'єднання.

Складнощі виникають, коли мова заходить про приєднання єпископату Московського патріархату. Невідомо навіть саме число тих, хто буде приєднуватися. Лист до вселенського патріарха підписали близько десятка єпископів МП, але після оголошення про надання томосу їх число може різко зрости.

Сьогодні можна говорити про те, що до нової церкви можуть долучитися до 20 з приблизно 90 єпископів УПЦ МП.

Як буде називатись нова церква?

Проблеми створення нової церкви починаються вже з назви. Логічно було б назвати її Українською православною церквою. Без будь-яких доповнень, як, наприклад, Константинопольська православна церква, Грузинська або Російська. Однак така назва вже «зайнята».

Юридично церква Московського патріархату в Україні називається Українська православна церква – УПЦ. У цій назві закладено канонічна винятковість цієї церкви, її статус єдиної.

Але з отриманням автокефалії ця ситуація повинна буде зміниться.

У патріарха Філарета наполягають, що УПЦ повинна бути перейменована в Російську православну церкву в Україні, тобто, фактично повернутися до ролі екзархату РПЦ.

Але такий розвиток подій категорично не влаштовує керівництво УПЦ МП, не кажучи про Москву.

Співрозмовники видання в команді президента Порошенка запевняють, що зараз питання назви церкви активно обговорюється. Однак влада схильна поступитися назвою УПЦ, якщо це зможе зняти додаткове напруження.

У той же час погрози зміною назви та структури розглядаються як додатковий аргумент для усмирення РПЦ і МП.

Хто очолить Помісну церкву? Чи є визначені кандидати?

Хто буде головою помісної Української православної церкви буде вирішувати Собор, в який увійдуть єпископи-прихильники автокефалії.

Найчисленніша частина єпископату – ієрархи Київського патріархату –висунуть нинішнього главу патріарха Філарета. Зокрема, про це розповів речник УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря).

Для того, щоб Філарет міг брати участь у висуванні кандидатів на пост глави церкви, Константинополь планує зняти з нього анафеми і заборони, накладені на початку 90-х Російською православною церквою.

Предстоятель УАПЦ митрополит Макарія вже неодноразово заявляв, що претендувати на місце патріарха не буде.

Можна також припустити, що єпископи, які перейдуть з Московського патріархату, теж зможуть висунути свого кандидата. Але цей варіант малоймовірний чисто арифметично.

Тим більше Філарет в колі прихильників автокефалії просто не має собі рівних за авторитетом і досвідом. Однак останнє слово все-таки за Собором.

Хто має увійти у нову церкву? Як будуть ділитись єпархії між єпископами різних церков після об’єднання?

Найважливішою юридичною одиницею з точки зору світського права в Україні є не церква цілком, не єпархія – а релігійні громади. Саме на них оформлені права власності або користування на більшість храмів.

Логічно було б припустити, що перехід до нової церкви буде здійснюватися саме на рівні громад. З юридичної точки зору іншого шляху немає.

Проте учасники процесу створення автокефальної церкви дивляться на ситуацію трохи інакше. З церковної точки зору, коли єпископи підписували звернення до патріарха, то робили це від імені очолюваних ними єпархій. Відповідно єпархії повинні увійти в нову церкву всі цілком, а ті парафії, які вважатимуть за краще залишитися з Московським патріархатом, повинні будуть приймати окремі відповідні рішення.

Однак, в обох випадках все впирається в діючий закон, а він дуже неоднозначний. Фактично, сьогоднішнє законодавство приймалося тоді, коли в Україні виникла необхідність врегулювати ситуацію з переходом церков з православної церкви в відроджену греко-католицьку. Коли мова йшла про розподіл монорелігійних груп, то процес йшов досить успішно.

Однак, коли в самій православній церкві стався розкол, то закон виявилося вельми складно застосовувати, оскільки механізми переходу парафій прописані в ньому досить туманно.

Уже кілька років як до Верховної Ради внесено проект закону 4128, в якому процедури переходу виписані однозначно. Цей законопроект привів до серйозних дискусій в церкві та суспільстві, так як в УПЦ МП вважали, що він написаний «під Філарета».

Якщо закон буде прийнятий, то перехід буде здійснюватися загальними зборами парафіян, які повинні повідомити про своє рішення державу. Якщо думка громади розділиться, передбачається можливість почергового відправлення богослужінь у храмі.

Тут, звичайно, є ризики. Адже на збори парафії можливий тиск: від психологічного до адміністративного і фінансового, нарешті. Уникнути маніпуляцій і втручання зовнішніх сил має влада. Як вона буде це робити – поки не відомо.

Окремо варто згадати Києво-Печерську, Почаївську та Святогірську лаври. Усе їхнє майно, на відміну від решти церков, не належить жодним громадам. Ці святині підпорядковані Кабміну через Міністерство культури, адже є національними заповідниками.

За часів Януковича були спроби передати лаври у власність МП, однак усе, що тоді вдалося зробити – передати святині у безоплатне користування монастирям Московського патріархату, зокрема Почаївська та Києво-Печерська передані на 50 років.

Відповідно тепер подальшу долю святинь муситиме вирішувати Кабмін. Як і долю десятків інших церков, які включені в різного роду заповідники та музеї.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.