«Жінка може все, і це – мій основний меседж», – Маша Єфросиніна перед майстер-класом у Луцьку

До Луцька популярна телеведуча, громадський діяч, блогер і мама двох діток Маша ЄфросинінаМаша Єфросиніна завітає уперше в своєму житті. Але так трапилось, що саме у нашому місті вона проведе свій ювілейний, двадцятий за ліком майстер-клас, з яким встигла об’їздити вже майже всю Україну. Ми не могли не скористатись нагодою поспілкуватись з популярною телеведучою, продюсером, соціальною діячкою напередодні її виступу в РЦ «Промінь», який відбудеться 18 травня о 19:00.

– Згадайте, будь ласка той момент, коли у Вас виникла ідея свій життєвий, емоційний, чуттєвий досвід оформити в формат майстер-класу? Можливо, на це вплинули певні події, певні враження?

– Саме так, це сталось 2014 року. Наприкінці 2013 року я завагітніла, саме в розпал усіх тих страшенних для нашої країни подій. Майже всю вагітність я проходила тими ж вулицями Києва, де стріляли і вбивали. І вже навесні 2014 прийшло розуміння, що треба якось розширювати межі своєї, так би мовити, закритої благодійності, якою я займалась до того моменту, як і всі мої колеги, артисти, всі, хто дійсно допомагає, але робить це тихо, закрито, нікому не повідомляючи, не афішуючи.

Я вирішила, що це треба якось змінювати, бо публічно, об’єднуючи людей довкола своєї ідеї, ти можеш робити набагато більше. І тоді, за допомогою Фейсбуку, я почала збирати вантажівки з гуманітарною допомогою для дітей із зони АТО, яких вивозили звідти на мирну територію. Ми це робили разом з Валерією Татарчук, головою фонду «Твоя опора», з якою потоваришували. І потім, коли ми побачили, що лише за допомогою Фейсбуку нам замість 2-3 вантажівок вдалося зібрати 10, вдалося допомогти прийняти пологи десятьом жінкам, які після переміщення в мирну зону жили в дитячих садочках і ми їм привезли всі необхідні медичні препарати, та й взагалі все необхідне для того, щоб жінка народила, тоді ми зрозуміли, що це лише початок. Це не вирішення якоїсь проблеми, а це початок чогось нового, і ми заснували Charity Weekend, який існує з того моменту, з вересня 2014 року як один з найяскравіших благодійних івентів столиці і приносить гроші для того, щоб фонд міг допомагати дітям і надалі. Ось так народилася моя історія. Для першого Charity Weekend-у я написала історію свого життя, яку не можна було прочитати настільки відверто і відкрито в жодному інтерв’ю. Я зрозуміла, що для того, аби жінки прийшли, купили недешевий квиток на невідомий захід, якого досі не існувало, їм треба дати дещо більше, ніж вони могли почути, прочитати про мене будь-де. Отже, я написала цю історію і ми зібрали наші перші 200 тисяч. Щоправда, поки ми готували цей Weekend, і в той же час я ще народжувала Олександра, курс настільки виріс, що тоді ті 200 тисяч просто на наших очах перетворились на зовсім інші гроші, але початок було покладено.

– Ви визначаєте "Ти у себе одна" як майстер-клас для жінок. А чи потрапляють туди хоч інколи чоловіки?

– Потрапляють. Більше того, останнім часом вони приходять все частіше. Я не можу сказати, що мені комфортно, коли чоловіки сидять в залі, тому що ця інформація дійсно про мене, про моє життя, про мої, скажімо так, жіночі помилки, які я допускала щодо свого здоров’я, тіла, свідомості. Я просто розумію, що жінкам це ближче і те, що відбувається потім в блоці «питання-відповіді» кожного разу мене в цьому переконує. Чоловікам, по-перше, дещо ніяково, коли жінка стоїть перед ними і розповідає про свої проблеми, про те, як вона сиділа на дієтах або виробляла з собою такі речі, про які я не можу зараз Вам в інтерв’ю сказати, бо це буде не зовсім естетично і етично.

Тому, ясна річ, я забороняю знімати цей майстер-клас, я розумію, що лише жінка, яка купила квиток, яка принесла себе в вихідний день в цю залу, залишила чоловіка з дітьми, чи дітей з бабусею, подругою, чи ще з кимось, вона дійсно хоче це почути. А якщо приходить чоловік, це означає, що хтось його привів. Останнього разу в Ужгороді я запитала, може когось силою привели? Думала, що це зайде як жарт, але все ж одна людина піднялась і хто б Ви думали це був – це був чоловік! Його привела дружина. Та жарти жартами, але коли я бачу чоловіків у залі, я завжди до них звертаюсь, питаю, чи їм комфортно, що саме вони тут роблять? І у мене була історія, здається, в Запоріжжі, коли піднявся в залі такий красивий, солідний, виразний чоловік з бородою і сказав, що прийшов з дружиною, з якою прожив 18 років, і вона хоче від нього піти. Уявляєте собі, на всю залу сказав, у мікрофон! Каже, я знаю, що Ви працюєте з жінками, що Ви багато чим ділитесь, тому попросив свою дружину зі мною прийти, можливо, вона щось таке від Вас почує, що змінить її рішення, і вона не буде зі мною розлучатись. Ця історія дійсно справила на мене враження, тому що те, наскільки йому некомфортно було там сидіти і говорити все це, його анітрохи не хвилювало, бо він прийшов туди, аби зберегти їхні стосунки.

– Це можна назвати якоюсь мірою терапевтичним ефектом?

– Ви знаєте, я не дуже схильна оперувати такими поняттями. Якщо говорити простою людською мовою, то це просто правда за правду. Я дуже відверта з ними, і це викликає зворотну віддачу, вони вірять, слухають і готові ділитися своїми переживаннями. Насправді, ці заходи відбуваються в дуже радісній атмосфері, в кожному місті повна зала, а ти навіть не з концертом приїхав, не з піснями, не з гуморесками якимись. Це для мене абсолютно новий окремий етап в моєму житті. Я не знаю, що це і для чого воно мені дано, бо це не було сплановано, стратегічно прописано, не було в моїх цілях на найближчі роки. Це просто почалося з одного Weekend-у, потім покликали з тією самою розповіддю в Одесу, на міжнародний кінофестиваль, щоб надати цьому заходу соціальний аспект. А потім почали телефонувати з різних міст і казати, мовляв, нашим жінкам треба це почути. І я почала їздити.

– Чи існують якісь вікові межі для учасниць майстер-класу?

– Ні! Я завжди кажу, що якби я була 16-річною дівчинкою і сама це все почула, то перед вами тут би не стояла, бо не зробила б жодної з тих помилок, про які тут вам розповідаю. Часто зустрічається такий варіант, коли приходить жінка з мамою і зі своєю донькою-підлітком. Загалом, це жінки від 18 до 50-60 років. Але більшість, це звичайно 25-40.

– Якій стороні жіночого життя Ви приділяєте найбільше часу в ході тригодинної роботи з залом - сексуальній і відносинам з чоловіком, сімейній і вихованню дітей чи, може, кар’єрній? І чи всі жінки здатні реалізувати себе одразу в усіх іпостасях, чи більшість жінок, як то кажуть, «заточені» під певну сферу, здатні реалізувати себе лише в одній з них?


– Дивіться, це моя історія, це мої особисті помилки, з яких я зробила певні висновки і якими ділюся з жінками. Я не буду Вам зараз переповідати все. Але хочу підкреслити: я не психолог і не коуч, я не займаюсь менторством і, чесно Вам скажу, не збираюсь цього робити. Жінка може все, і це – мій основний меседж. Головна проблема української жінки на сьогодні це те, що у неї самооцінка лежить на підлозі і вона сама періодично по цій самооцінці, на своїх підборах, нормально так ходить. Це основна проблема, яка не дозволяє жінці навіть задуматись над тим запитанням, що Ви мені поставили. Вона навіть не має змоги зрозуміти, на скільки всього вона спроможна в своєму житті. Жінки не замислюються над цим, їм ніколи, вони себе розтрачують, вони себе роздають. Всім – дітям, чоловікові, подругам, яких не люблять і які ненавидять їх, своїм родичам, які їх використовують, всім, окрім самих себе. А я приїжджаю і розповідаю їм, як важливо цього всього не робити задля того, щоб їх почали по-справжньому поважати родичі і друзі, любити – чоловік і обожнювати – діти. Тому що я проходила це все сама, на своєму досвіді. Вчилася, ламалася, падала, піднімалася, знов вчилася, а зараз – ділюся. Хочуть – зроблять висновки і змінять своє життя, не хочуть – просто підуть і продовжать жити тим життям, яким жили.

– Зі своїм майстер-класом Ви об’їздили майже всю Україну, чи помітили якісь регіональні відмінності аудиторії?

– Так, Західна Україна тепліша, м’якша, гостинніша. Я зараз не даю оцінку, добре щось чи погано, це факт, і можливо цьому є певні історичні чи соціальні пояснення. Я, чесно кажучи, не беруся аналізувати. Але навіть у питаннях, які лунають із зали, аудиторії різняться. Наведу простий приклад. В Ужгороді блок запитань майже повністю був присвячений тому, як допомагати, займатись благочинністю, як знайти в собі сили поїхати в дитячий будинок, як не зламатися, таке інше. В Одесі здебільшого запитували, чи зраджувала я чоловікові, а чоловік – мені.

– Чи бували Ви раніше на Волині і чи маєте якісь плани у Луцьку, окрім майстер-класу?

– Саме в Луцьку не була жодного разу. Зазвичай, ми приїжджаємо в день мого виступу, у мене є певні ритуали: я ні з ким не зустрічаюся, декілька годин проводжу взагалі мовчки, не розмовляючи ні з ким. Ті чотири години майстер-класу для мене дуже затратні в енергетичному плані, тому я одразу сідаю в машину і їду. Буває, залишаюсь переночувати, я завжди приймаю рішення на місці. Залежить від мого стану. Я багато віддаю і фізично це не так просто. Відвертість зараз дуже цінна річ, вона не всім дається, а якщо дається – несе дуже непросту енергетику. Бо люди дістають її зі своїх глибин. А для мене це єдина рушійна сила. Тому що я чую і бачу такі відвертості, інколи власним вухам не вірю, що дівчата можуть подібне на велику аудиторію в мікрофон розповідати. Але це безцінне і я знаю, що жодна з жінок, яка є в цій залі, ніколи не винесе зайвого за її двері. І це круто насправді!

Текст - Станіслав ГОЦУЛЯК
Фото - з відкритих джерел

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.