Кремація по-луцьки

В Україні традиція спалювати покійників поки що не знайшла великої підтримки.

Втім, можливо, це справа часу та зміни традиції, - йдеться в матеріалі Тетяни Грішиної на шпальтах видання Конкурент.

Адже проблема із вільною землею для поховань є, а самих крематоріїв для такої великої країни небагато. Для порівняння, у Франції крематорії є чи не у кожному місті. В Японії кремують 98% всіх померлих, у Чехії – 95%, у Великобританії – 69%.

Бізнес на кремації не побудуєш

Найстаршим крематорієм в Україні є київський, і він користується популярністю. У 2017 році 61% померлих у столиці людей кремували за їхніми заповітами. Навантаження на крематорій досить велике, і він уже потребує суттєвого оновлення, адже працює близько 40 років.

Київський крематорій, що найближчий до Луцька, розташований на території Байкового кладовища. Ним опікується комунальне підприємство «Київський крематорій», що було засноване у 1974 році.

Згодом влаштували крематорії в Харкові та Одесі. Нині про таку потребу говорять не лише у містах-мільйонниках, а й у невеличких обласних центрах. Наприклад, побудова крематорію у Дніпрі стала ледь не традиційною передвиборною обіцянкою місцевих політиків, і нині тут процес рушив з місця. Крематорій тут обіцяють звести до 2020 року.

Втім, будівництво такої споруди – справа не з дешевих. За попередніми підрахунками дніпровських чиновників, вартість зведення крематорію у Дніпрі складе близько 1,5 мільйонів євро. Складність (а особливо для невеликих міст, як Луцьк!) полягає у тому, що ці кошти мають бути міськими.

Адже, як пояснює юрист Валентин Хаймик, такі норми прописує закон. Зокрема, згідно з законом України «Про поховання та похоронну справу», організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Також в законі вказано, що ритуальні служби – спеціалізовані комунальні підприємства, що створюються для організації поховання померлих і надання ритуальних послуг. Тобто приватних служб не передбачено.

Які перспективи крематорія для Луцька

Нині на міському кладовищі у Гаразджі залишилося 1,1 гектара вільної землі, повідомили в КП «Луцький спецкомбінат комунально-побутового обслуговування». Кладовища у межах міста фактично закриті.

«Це комунальна проблема. Ми сподіваємося, що автори коригування Генерального плану забудови Луцька на ці проблеми вкажуть і певні напрямки, як їх розв'язувати. Але це питання піднімалося вже років п'ятнадцять тому, як мінімум. Тобто вже тоді було актуальним і навряд чи щось змінилося в іншу сторону», – розповідає начальник управління містобудування та архітектури Луцькради Леонід Герасимюк.

Він додає, що споруди на кшталт крематорію варто було би будувати за межами міста, там, де поруч кладовища. Під них доцільно створювати інфраструктуру.

Тож поки що у Луцьку поховати людину можливо лише придавши тіло землі, або ж везти до найближчого крематорію, що у Києві. До слова, в столиці вартість кремації становить 450 гривень, доведеться також заплатити по 700 гривень (це початкова ціна) за урну та за труну, додатково надаються послуги з оформлення ритуального залу, панахиди тощо. Загалом, за різними підрахунками, сума сягне п'яти тисяч гривень. І, звичайно, для іногородніх потрібно буде заплатити за перевезення тіла померлого.

Поховання в Луцьку у землю обійдеться в скромнішу суму, хоча тарифи, які встановили ще у 2015 році, планують з 16 травня цього року підняти.

Як оформити кремацію юридично?

Спалити тіло померлого в Україні можна за двох умов: або якщо це воля померлого, який завірив її письмово у встановленому законом порядку, або усно у присутності свідків. Найліпше на письмі оформити свою волю у заповіті. Вирішити питання про кремацію можуть і родичі, пояснює юрист Валентин Хаймик.

«Чоловік (дружина), батьки (усиновителі), діти, сестра, брат, дід або баба, онук (правнук), інша особа, яка зобов'язалася поховати померлого (в разі, якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого), можуть ухвалити рішення на користь спалення», – пояснює юрист.

Сам процес кремації займає від 90 до 110 хвилин. Температура у печі при цьому від 800 до 1050 градусів за Цельсієм. Після очищення рештки поміщають в урну, на якій гравірують ім'я померлого. Що робити далі із прахом – вирішують родичі, або ж виконують волю померлого. Рештки можна зберігати в колумбарії (інженерна споруда, призначена для поховання урн із прахом померлих шляхом їх розміщення у колумбарних нішах), забрати з собою чи розвіяти.

Чи схвалює кремацію церква

Якщо в ісламській та юдаїстській традиціях тіло повинне бути придане виключно землі, то в християнстві ставляться більш лояльно до різних способів поховання.

Олег Точинський, речник Волинської єпархії Української православної церкви, каже, що, попри те, що де-юре кремація не є офіційно забороненою в православній церкві, де-факто у православ'ї вона є доволі рідкісним та незвичним явищем.

«Ми можемо зустріти інформацію про кремацію православних спочилих в таких країнах, як Японія чи Італія, де традиційне поховання неможливе з причин територіального обмеження, або там, де кремація передбачена на законодавчому рівні. Однак сама по собі кремація не знаходить позитивних відгуків у традиції нашого народу. В першу чергу, подібне ставлення до кремації пов'язано з тим, що в межах наших національних звичаїв ми вбачаємо шанобливе ставлення до спочилих, навіть після їхньої смерті. Зрештою територія нашої Батьківщини сьогодні не обмежує нас у традиційному похованні. Звичайно ж, говорячи богословською термінологією, для Бога немає жодних проблем воскресити в потрібний час і кремованих, і тих, хто колись потонув, і навіть тих, кого з'їли хижі звірі. Проте і богослужбова, і народна традиція вбачають під собою саме поховання у землю. Як сказано у Святому Письмі: «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Бут. 3:19). У цих словах коротко описаний цикл життя людини, підсумком якого є саме повернення у землю.

Тому, дотримуючись традиційного поховання, ми ще і виконуємо цей Господній заповіт».

Речник Волинської єпархії УПЦ КП, настоятель Жидичинського монастиря Костянтин Марченко говорить, що у великих містах, де ця проблема більш гостра, така практика існує, і її ніхто не критикує.

«Не мине це і нас. Хто не згідний з цим, нехай їде в Гаразджу, або подарує міському кладовищу свій особистий пай», – зазначає священик.

Пастор Луцької біблійної церкви Сергій Шараєвський пояснює, що зазвичай серед протестантів немає жодного упередження стосовно кремації.

«На Заході це є досить популярний спосіб поховання. Біблія жодним чином не обмежує те, як людину потрібно хоронити. Наприклад, цар Саул був кремований, а патріарх Йосип — муміфікований за єгипетською традицією. На моє переконання, це особисте питання окремо взятої особи та сім'ї. Проте важливіше не те, як тебе похоронять, а те, що буде із твоєю душею. Про душу, як і про тіло, потрібно подумати ще при житті», — пояснює Сергій Шараєвський.

***

Нині у Верховній Раді представлений законопроект, який повинен змінити ринок ритуальних послуг. Документ переданий для ознайомлення у комітетах. У тому числі дозволити інвестиції до похоронної сфери та ввести процедуру біопоховань. Вона полягає у тому, що прах померлого поміщають у спеціальну ємкість, яка швидко розкладається та є дружньою до навколишнього середовища. Разом із прахом кладуть насінини, і вирощена рослина стає ніби живим пам'ятником померлому.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.