Прихильники доблесті і сталевих мечів: як тренуються і чим «живуть» луцькі лицарі

Принаймні тричі на тиждень до одного з непримітних приміщень в Старому місті сходяться трохи більше десятка людей, аби розпочати своє дещо нестандартне тренування. Хлопці та дівчата приходять не качати мускули чи воювати за плоскі животики, а старанно відпрацьовують удари залізними сокирами і довгими списами. І якщо подорожі в часі можливі, то трапляються вони, напевно, саме із такими людьми. При кожній зручній нагоді вони знімають свої обліки студентів, школярів чи працівників офісів, вдягають старовинні костюми та важкі ковані лати, аби зустрітися на полі битви з такими самими відчайдухами. Ці люди з іншого часу – луцькі лицарі.

У Луцьку вже 9 років існує клуб середньовічного бою «Айна Бера», який входить до всеукраїнської асоціації клубів «Айна Бера». На гербі клубу красується ведмідь, бо його назва із давньослов’янської переклається як «ведмежа стежка». Першим учасником луцької спільноти став її нинішній очільник Сергій Ващук, а шлях хлопця до лицарства, можна сказати, почався випадково.

«Тоді в Луцьку було 2 клуби, в яких були мої друзі, – розповідає Ващук. І був я та ще один хлопець, які також хотів займатися. Хлопці вирішили влаштувати змагання – взяти «зелених» нас та помірятися силами, хто кого краще натренує за місяць. Мене тренував хлопець з «АЙНА БЕРИ». Насправді, тоді суть занять зводилася до досить смішних речей, якщо порівняти рівень того, що я знаю тепер. Але тоді, у 2009 році, після трьох тижнів тренувань я поїхав на свій перший турнір, а лицарські «тусовки» подобалися мені завжди. Коли я поїхав на другий турнір то вже подумав, що і колектив хороший, і можна «порубатися» добряче, та й весело. Окрім того, я завжди цікавився історією».

Середньовічний бій в Україні лише нещодавно став видом спорту - офіційно це трапилося наприкінці 2016 року. Та фішка волинської команди в тому, що луцькі лицарі із самого початку позиціонували своє захоплення саме як спорт, хоча до кінця 2016 року були просто «незрозумілими чуваками в доспіхах». Нині у луцькому клубі тренується близько 20 учасників, які регулярно представляють Волинь на всеукраїнських змаганнях, а також у складі національних команд їздять на фестивалі та змагання по всьому світу.

«Майже реконструкція»: що таке середньовічний бій

Середньовічний бій часто плутають із історичною реконструкцією. Та, за словами самих лицарів, це дещо різні речі. Середньовічний бій – вид спорту, повноконтактний бій з використанням сталевої ненагостреної зброї, захисного і наступального озброєння, яке використовували у Середньовіччі.

«Називати нас клубом історичної реконструкції не зовсім коректно. Першочергово ми ставимо це як спорт. Якщо ж займатися спортом в автентичних реконструкторських обладунках, то може бути дуже боляче та небезпечно. Ми використовуємо стилізацію - обладунки виглядають аналогічно до середньовічних, але мають модифікації. От, наприклад, маємо якийсь автентичний елемент захисту рук. Ми трохи його апгрейдимо (це називається спорт-оптимізація) – збільшуємо чи зменшуємо якийсь елемент. З точки зору реконструкції - це неправильно, але з точки зору спорту - необхідно. Окрім того, якщо взяти реконструкцію, там всі видимі і невидимі шви мають бути виготовлені вручну. Та що там і казати - навіть тканина має бути виготовлена аналогічно до середньовічної. Ми спілкуємося із реконстуркторами у Європі і є клуби, які на фестивалі з собою возять древні ткацькі станки, викуплені в селах, та займаються тим, що виготовляють тканини», - каже Ващук.

Тож тут - все по-справжньому: удари, обладунки, виготовлені за історичними зразками та зброя, яку на замовлення кують умільці. Вона є аналогом справжніх середньовічних сокир, мечів та пірначів. Однак, у цілях безпеки зброю не загострюють.

Бійці переконують, що добрі лати – запорука відсутності травм.

«У нас була практика, коли ми самі виготовляли обладунки. Це питання досить відносне - немає єдиного зразка лат. Але й у середні віки було так само - один майстер так зробив шолом, інший - трохи інакше. Та наразі ми теж замовляємо лати у перевірених майстрів», - каже лицар.

Навіть просто носити обладунки – випробування не з легких. Залежно від виду бою, місця на ресталищі тощо обмундирування одного бійця може важити 20-30 кілограмів.

«У нас є дівчата, які займаються в клубі і при вазі 45 кілограмів носять на собі 15 кілограмів лат, і ще нормально себе почувають та показують гарні результати», - додав Ващук.

Як тренуються луцькі лицарі

Найперше, що потрібне для того, щоб займатися середньовічним боєм – бажання, адже новачків «не грузять» надто важкими вправами. Особливого тесту для прийому «у лицарі» в Луцьку немає – у клубі кажуть, що якщо новачок «виживає» після першого тренування і хоче прийти ще, то це вже позитив.

Тренування відбуваються тричі на тиждень, тривають як мінімум дві години. Окрім того, охочі можуть приходити і в інші дні, їздити на спільні тренування до Києва чи інших міст - залежно від того, що кожен від себе бачити. Кожне заняття поділене на етапи - спочатку розминка, потім схематика, далі - відпрацювання ударів, тактика, далі спаринги, після цього - масові бої. Окрім того, тренування поділяють залежно від прогресу кожного учасника групи окремо. Тому не обходиться без індивідуальних та колективних завдань, коли у певному елементі «косячать» всі.

«У нас є база вправ, я зі свого особистого досвіду коригую інших, до нас приїжджають тренери з інших міст, щоб також передавати майстерність. Обмін досвідом дуже важливий – хтось сильніший в одному елементі, хтось – в іншому. Кожна людина по-різному складена, це теж треба враховувати: у когось треба працювати над координацією, у когось над точністю, у когось над силою. З тренером завжди легше, бо з боку помилки помітніші», - каже лідер луцьких лицарів.

Коригувати удари під час тренувань – дуже важливо. Адже середньовічний бій має затверджені правила спорту, і якщо під час змагань боєць наносить неправильні удари, їх не рахують до загального заліку.

До слова, для дівчат немає окремої програми – вони займають за ідентичним розкладом, їх допускають до участі в змішаних боях. Проблема хіба в тому, що в Україні не так багато дівчат, які серйозно займаються цим спортом, тож часом нема можливості виставити виключно жіночу команду.

Нині у луцькому клубі «Айна Бера» «малі» тренуються разом із дорослими. Наймолодший учасник - 10-річний Олег, він відвідує клуб у рамках програми «Старший брат» для дітей загиблих учасників АТО. Попри те, що тренується лише 5 місяців, хлопець вже встиг стати срібним призером чемпіонату Європи.

«Чим краще і частіше ти тренуєшся, тим ліпше показуєш себе на турнірах. Донедавна до занять ми допускали хлопців і дівчат від 14 років, за дозволом батьків можна було брати їх на «легкі» турніри, але тепер маємо й молодших спортсменів. Оскільки ми займаємося спортом, є поділ турнірів за складністю. Окрім того, є перелік спортсменів, які вигравали різні змагання і входять до ТОПу бійців - вони, наприклад, не можуть брати участі у турнірах 2 ліги», - розповідає лицар.

На тренування хлопці і дівчата одягають «лайт» варіант екіпірування. Залізо, пояснюють, важке, і в ньому легше травмуватися, тому повну амуніцію одягають лише на турніри. Легке спорядження розробили учасники «Айна Бери». До слова, на базі такого екіпірування нещодавно почав діяти напрям - софт, участь у якому можуть брати і зовсім юні учасники від 6 років.

Наразі луцькі лицарі тренуються на базі спортивного залу, але працюють над тим, аби отримати своє приміщення. Справа в тому, що як і для кожного спорту, місце для тренувань має бути відповідно обладнаним. Наприклад, є спеціальна конструкція із шин - балда, на якій бійці відпрацьовують удари металічною зброєю. Нині хлопці мусять перед кожним тренуванням приносити балду із місця, де її зберігають, вішати, а опісля знімати. Окрім того, зал для тренувань лицарів має бути м’яким та відповідати низці інших вимог.

Після перегляду кількох записів боїв перша думка – чи всі виходять звідти живими. Адже лицарі добряче отримують по голові та інших частинах тіла, хай навіть одягнені в лати, залізною зброєю. Та на питання, чи дуже травматичний це вид спорту, Ващук тільки усміхається – за 9 років занять він отримав лише незначну травму коліна.

«Це не більш травматичний вид спорту, ніж якийсь інший. Ми вимагаємо від наших бійців, щоб вони грамотно підходили до укомплектування лат. В добрих латах можна менше хвилюватися про травми. Окрім того, у нас є професійні медики, які можуть швидко і вчасно надати правильну медичну допомогу», - запевняє хлопець.

Лицарство як стиль життя

Учасників «Айна Бера. Луцьк» пов’язують не лише зустрічі на тренуваннях чи поїздки на змагання. Великий плюс цього спорту – те, що він тісно переплетений з історією, культурою, подорожами, а ще лицарі мають свій, оригінальний спосіб відстоювати імідж України в світі.

«В історії України було дуже багато крутих постатей. Якщо говорити про період Київської Русі, то це Святослав Хоробрий, в період козаччини - Іван Сірко, в період УПА теж було багато видатних особистостей. Ми не тільки б’ємо людей по всьому світу, а й підтверджуємо реноме України як досить вагомого політичного гравця того часу. Багато де замовчують вклад України в історію», - вважає лицар. Так, наприклад, у славнозвісній Грюнвальдській битві брало участь понад 3000 українських вояків, які виступали під сімома хоругвами.

«Так, в складі польського війська, але то були українці, і їх вклад великий. Наша політична еліта не завжди зацікавлена в тому, щоб акцентувати увагу на нашому вкладі в світову історію», - додає Ващук. Тож минулого року лицарі їздили на традиційну щорічну реконструкцію битви, де зібралося понад 15 тисяч реконструкторів. Дійство розгорнули масштабно – сотні хоругв, коней, тисячі учасників та глядачів.

Загалом луцькі спортсмени досить часто їздять на змагання – за минулий сезон, який триває з травня по вересень, вони здійснили 20 виїздів.

«Змагання у нас, особливо у літній період, відбуваються кожного тижня. Тому за бажання та можливості можна їздити хоч кожного тижня не лише по Україні, а й по Європі. Однак є й мінус - більшість виїздів, звісно. За власний кошт», - додає очільник клубу.

Мають луцькі лицарі і здобутки – минулого року збірну Луцька втретє виставили на клубний чемпіонат України. На нього можна потрапити за результатами цілої низки змагань: у парку «Київська Русь» регулярно влаштовують змагання на 2 команди, які змагаються протягом дня ведуть турнірні бої у номінаціях «щит-меч», «меч-меч» та «5 на 5». Є система нарахування балів, тож в результаті міні-турніру команда перемагає. За кількістю перемог й визначають клуби-номінанти на чемпіонат.

«Це не означає, що ми одного разу поїхали, от нам пощастило і ми отримали третє місце. Це напрацювання протягом цілого року, коли наша команда перемагає на багатьох змаганнях. У нас не було бійців з інших клубів, тільки луцький склад», - розповів Ващук.

За результатами змагань «Витязь Київського дитинця» завдяки успіхам у груповій стадії лучани потрапили у фінал та зайняли третє місце. На кваліфікаційних змаганнях до збірної України лучанин Володимир Поліщук зайняв перше місце у категорії «софт», також переміг на чемпіонаті Європи у Мінську у номінації «триатлон». На змаганнях у Горішніх Плавнях луцька команда зайняла 2 місце. Окрім того, є ще десятки турнірів, де лучани показали себе дуже гідно – півфінал «Зову героїв», краща команда на «Доблесть віків», призи на «Витязі» тощо. Цьогоріч троє лучан у складі національної збірної вирушать на чемпіонат світу в Шотландію. Кажуть, їхати мали 5 хлопців, та підвела система видачі біометричних паспортів.

До слова, минулого року лицарі з «Айна Бера. Луцьк» вперше самі організували фестиваль «Середньовічний Лучеськ. Доблесть Віків», який став відбірковим туром для кандидатів до Національної збірної із середньовічного бою. Проводили дійство у Луцькому замку, який на день перетворився на справжню обитель Середньовіччя - окрім боїв, тут можна було постріляти з арбалета чи лука, битися на спортивних мечах чи пограти в традиційну гру арчер-тег. Досвідом організації фестивалю в луцькій «Айна Бері» залишилися задоволеними.

«Ми будемо знову проводити фестиваль, це точно. Фестивалі такого спрямування потрібні нашому місту. Ми маємо замок - символ лицарства, у Луцьку є люди, яким це цікаво дивитися і є люди, яким це цікаво робити. Основна ціль, яку ми ставили для себе минулого року – привернення туристів та просвітницька діяльність. Було цікаво, у нас був безалкогольний фестиваль, люди могли дивитися бої зі стін замку. Цього року знову організуємо дійство і я думаю, буде ще яскравіше. В плані боїв буде приблизно те саме, але хочемо доповнення атракційних змін», - каже Ващук.

Тож у планах луцьких лицарів – активні тренування і виїзди, участь у фестивалях, політ до Шотландії, а ще – таборування разом із «Волинською січчю». Хлопці із клубу вже три роки поспіль працюють з дітьми у таборі - розповідають про епоху Середньовіччя, показують фільм та влаштовують розваги.

Паралельно працюватимуть на проведенням власного фестивалю та активно відточуватимуть удари, бо впевнені - хто не тренується, той не перемагає.

Текст - Василина БОРУЦЬКА


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.