«Східні танці додають впевненості», - Анжеліка Арутюнян про мистецтво зачаровувати

Східні танці споконвіку підкоряли серця чоловіків, та й тепер не втрачають свого шарму. Луцьк може пишатися яскравою танцівницею східних танців – Анжелікою Арутюнян. Ця молода дівчина зуміла всім довести, що танець живота це мистецтво, яке досягається бажанням, терпінням та неабияким старанням.

Анжеліка Арутюнян багаторазова чемпіонка та призерка у багатьох конкурсах зі східних танців не лише в Україні, але й за її межами. Дівчина створила власну школу танців – «Аміра», де навчає дівчат танцювати та змінювати себе на краще. З цього й починаємо нашу розмову.

- Як у тебе виникла ідея заснувати власну школу танців?

- Взагалі я почала викладати випадково, у той період я ще навчалась, але мої знайомі дівчата попросили мене, щоб я їх навчила якихось рухам. Як зараз пам’ятаю ті коридори, куди я приходила з магнітофоном і навчала їх тому, що вмію. Потім я потрапила в університет і там мені запропонували працювати в університеті де і розпочались перші спроби викладання, перший зал в оренду.

І це було перспективно, адже серед студентів було багато охочих танцювати. Одночасно я викладала ще в двох-трьох залах, і постійно бігала по Луцьку та думала як це все звести в одне. І одного щасливого випадку я прийшла до фітнес-центру «Maximus» та розпочала викладати там.

Колектив взагалі заснувався за часи мого навчання в університеті та перша його назва була «Перлина». Але через деякий період часу мені здалось, що така назва є дитяча, та не має ніякого відношення до Сходу. Багато танцівниць східного танцю називали школи власними сценічними іменами, але я принципово не хотіла бути як всі та змінювати оту «Перлину». А потім я все ж наважилась, та назвала цю школу «Аміра», адже це моє сценічне ім’я.

Звучить воно гарно, ім’я моє було вже досить відоме, таким чином за 3 роки існування «Перлина» стала «Амірою».



- Відомо, що ти неодноразово займала призові місця, а що скажеш про досягнення колективу?

- Так, наш колектив вже брав участь у змаганнях. Раніше це було частіше, мало не щомісяця, адже зараз трошки фінансово це важко, дуже б’є по кишені. Діти переважно їздять з батьками, а це не мало вартує.

За нашими плечима чемпіонати України, де мої дівчатка перемагали, та одне з найбільших досягнень це «Кубок Білорусі». Раніше я їздила туди сама, а останнього разу взяла з собою учениць. І була дуже задоволена, адже мої діти зайняли призові місця.

- Чи має «Аміра» досвід змагань, конкурсів, концертів за кордоном?

- Цього літа ми їздили у Францію виступати з колективом. Це були не змагання, а дружній приїзд України у Францію, присвячений він був Дню Незалежності Франції. Виступали в невеличкому містечку біля Парижу,Нейі Сюр Сен.

Їздили ми від Будинку Культури міста Луцька разом з Юрієм Войнаровським та Духовим оркестром. Ми виступали по черзі, після виступів духового оркестру ми розбавляли атмосферу сучасними та східними танцями. Таким чином ми маємо і закордонний досвід.

- Розкажи про ваших танцівниць. Як тобі вдається настільки вдало навчити їх рухатись?

- За тривалий період мого викладання я можу сказати, що іноді маленьких дівчат легше навчати, аніж свідомо настроєних дорослих. Адже доросла людина сама собі знає як їй правильно, і переконати її в наступному дуже важко. Особливо важко з такими дівчатами, які раніше займалися десь східними танцями.

Адже кожен викладач має свою техніку навчання, та іншу вважає неправильною. Додає складності тут ще й жіноча логіка. Коли я у дорослих бачила певні помилки та хотіла їх перевчити, це було набагато складніше ніж дітей. Особливо якщо починати навчати з нуля, коли ти дивишся як та «малюсінька попочка» витворяє таке, що дорослі не можуть зробити - надзвичайно приємно.



- Які плани на майбутнє у розвитку школи?

- Планів дуже багато, тому що ми далі продовжуємо займатися класичною хореографією адже у нас крім східних є ще інші танці. Ми плануємо щомісяця запрошувати до себе викладачів з різних міст України. Нещодавно у Луцьку відбулись змагання Goldenway.

Після тих майстер-класів, які провели для нас інші викладачі, ми зрозуміли, що мало того що ми їздимо на змагання та ходимо на майстер-класи там, потрібно такого більше у рідних стінах. Далі ми собі вже розписали план змагань на які ми будемо їздити, вирішили з батьками, що якщо вони хочуть аби їхні діти розвивались, багато їздити потрібно.

- Чи ставила ти для себе особисто якісь цілі, щодо досягнень у східних танцях, чи ти просто пливеш за течією у власне задоволення?

- Звісно я ставлю для себе цілі. Останній рік був досить важким, відбулись зміни в сім’ї. Мабуть, останній рік я дійсно просто пливла за якоюсь течією, бажання щось робити у мене не було. Я просто навчала, а для себе нічого не робила.

Зараз у моїх планах основне це міжнародні змагання. Хочеться розвиватись там, де планки вищі. Поїхати в Єгипет, побачити танці носіїв самої культури, виконавців старої школи, відомих танцівниць. Дуже хочу побачити цю культуру з середини, саме тому для мене цікавіше саме міжнародні змагання.



- Багатьом дівчатам дуже цікаво, чи дійсно східні танці так приваблюють увагу чоловіків?

- Мабуть так. Скоріше дівчина сама змінюється під впливом східних танців. Говорю це впевнено, адже я і є доказом, що таке відбувається. Згадую дні, коли я була танцівницею ще в школі, і як я морально виросла до тієї особистості якою я є зараз. З сірої невпевненої мишки тоді, до сильної, впевненої жінки зараз.

Тепер я не боюсь людей, публіки та маю власну думку, свою позицію. Найпозитивніше у цьому дійсно розвиток особистості. Таке я помічаю і по своїх ученицях. Деякі дівчата прийшли до мене емоційно-ніякі. Дуже сором’язливі та закриті в собі.

І я бачу як через певний час, від пів року, може пройти і рік, два, три, але дівчата розкриваються. Вони стають впевненими в собі, а для сцени це дуже важливо, адже сцена любить харизматичних. Тому на мою думку саме це в східних танцях приваблює чоловіків – впевнена в собі жінка.



- Нещодавно відзначали Міжнародний день жінок, чим ти можеш похизуватися, які подаруночки чекали на тебе?

- Я взагалі не звикла до подарунків. Мені більше задоволення приносить самій подарувати комусь розкішний подарунок. Я дуже довго видибаю їх, можу і пів року бігати шукати саме той подарунок. У нас з моєю коханою людиною є звичка дарувати один одному подарунки щомісяця.

З самих приємних наприклад мені подарував він каблучку на 8 березня. Але поміж цього мене надзвичайно вразили мої діти. Цього 8-го березня вони подарували мені розкішний цукерно-квітковий букет. Вони вміють робити якісь незвичайні подарунки, які дуже дивують мене.



ТЕКСТ - Катерина ВОЗНЯК
ФОТО - Павло БЕРЕЗЮК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.